Дії
19 Поки Аполло́с був у Коринфі, Павло, подавшись углиб краю, прийшов до Ефеса і зустрів там декотрих учнів. 2 Він запитав їх: «Скажіть, чи ви отримали святий дух, коли стали віруючими?» Ті відповіли: «Та ми ніколи не чули, як можна отримати святий дух». 3 Він запитав: «Як же ви тоді хрестилися?» Вони відповіли: «Івановим хрещенням». 4 На це Павло сказав: «Іван хрестив на знак каяття і говорив людям, щоб вони вірили в того, хто йшов за ним, тобто в Ісуса». 5 Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса. 6 І коли Павло поклав на цих чоловіків руки, на них зійшов святий дух і вони почали говорити різними мовами та пророкувати. 7 Усього їх було приблизно дванадцять.
8 І впродовж трьох місяців він ходив до синагоги та сміливо проповідував: виголошував промови і наводив переконливі докази про Боже царство. 9 Проте коли деякі стали озлоблюватися і не хотіли вірити, а, навпаки, лихословили цю Дорогу перед багатьма, він залишив їх і, взявши із собою учнів, почав щоденно виголошувати промови в школі Тира́нна. 10 Так тривало два роки, тож всі жителі провінції Азії — як юдеї, так і греки — почули слово Господнє.
11 А Бог продовжував здійснювати через Павла надзвичайно могутні діла. 12 Навіть хустки його та фартухи носили хворим — і хвороби покидали їх, а злі духи виходили. 13 Декотрі ж мандрівні юдеї, які виганяли демонів, також намагались робити це іменем Господа Ісуса. Вони говорили над тими, хто мав злих духів: «Заклинаю вас Ісусом, якого проповідує Павло». 14 Наприклад, цим займалося семеро синів Ске́ви, одного юдейського старшого священика. 15 Однак злий дух сказав їм у відповідь: «Ісуса знаю, Павла теж знаю, а ви хто такі?» 16 І чоловік, який мав злого духа, кинувся на них і одного за одним подолав, так що вони втекли з того дому голі й поранені. 17 Про це довідались усі — і юдеї, і греки, що жили в Ефесі; тож усіх охопив страх, а ім’я Господа Ісуса звеличувалося. 18 Тоді багато з тих, що стали віруючими, приходили та відверто зізнавалися у своїх вчинках. 19 І чимало людей, які займалися магією, позносили свої сувої і на очах у всіх спалили. А коли підрахували ціну тих сувоїв, то виявилося, що вони коштували п’ятдесят тисяч срібняків. 20 Так слово Єгови з великою силою переможно поширювалось далі.
21 Потім Павло вирішив перейти Македонію та Ахаю і податися до Єрусалима. Також він сказав: «Після того як я прибуду туди, мушу побачити і Рим». 22 Тож він послав до Македонії двох братів, своїх помічників,— Тимофія й Ера́ста,— а сам ненадовго затримався у провінції Азії.
23 Саме в той час виникли чималі заворушення через цю Дорогу. 24 А все почалося через одного чоловіка, на ім’я Димитрій, майстра срібних справ, який виготовляв срібні храмики Артеміди і допомагав іншим ремісникам отримувати чималий прибуток. 25 Він зібрав ремісників і тих, хто виготовляв подібні речі, та сказав: «Мужі, ви добре знаєте, що завдяки цьому ремеслу ми маємо великий достаток. 26 І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але й в усій провінції Азії цей Павло переконав досить багато людей і схилив їх до іншої думки: мовляв, божки, зроблені руками, насправді не боги. 27 І це загрожує не лише нашому ремеслу, яке може набути недоброї слави, але й тому, що храм великої богині Артеміди, якій поклоняється ціла провінція Азія та вся населена земля, вважатиметься за ніщо, навіть її величі скоро прийде кінець». 28 Почувши це, вони розпалились гнівом і стали кричати: «Артеміда ефеська велика!»
29 Тоді в цілому місті настало сум’яття, і всі разом кинулися в театр, потягнувши із собою македонян Гая та Ариста́рха, які подорожували разом з Павлом. 30 Павло ж хотів увійти в натовп, проте учні йому не дозволили. 31 Навіть деякі організатори свят та ігор, котрі приязно ставилися до нього, послали вістку, благаючи, щоб він не наражався на небезпеку в театрі. 32 Тим часом хтось вигукував одне, ще хтось — інше, бо серед тих, що зібралися, панувало сум’яття, і більшість людей взагалі не знали, чому зійшлися. 33 Тоді з натовпу вивели Олександра, якого юдеї випхали наперед, і він, подавши знак рукою, хотів захищатися перед людьми. 34 Але коли вони зрозуміли, що він юдей, то всі в один голос закричали: «Артеміда ефеська велика!» — і так безупинно вигукували дві години.
35 Але писар міста, заспокоївши зрештою натовп, сказав: «Мужі ефеські, хто з людей не знає, що місто Ефес — хоронитель храму великої Артеміди і о́браза, який упав з неба? 36 А оскільки це беззаперечний факт, то вам належить зберігати спокій і не діяти необачно. 37 Бо люди, яких ви привели, і храмів не грабують, і нашої богині не зневажають. 38 Тож якщо Димитрій та ремісники, що з ним, мають проти когось якусь справу, то для того призначено проконсулів і дні суду; нехай висувають обвинувачення одні одним. 39 Якщо ж ви бажаєте ще чогось, то це потрібно вирішувати на законному зібранні, 40 бо існує небезпека, що через сьогоднішні події нас звинуватять у заколоті. Ми ж не можемо знайти жодної причини, щоб дати пояснення цьому збіговиську». 41 Сказавши це, він розпустив народ.