Римлян
7 Хіба ви не знаєте, брати (звертаюсь до тих, хто знає закон), що Закон панує над людиною, поки вона жива? 2 Наприклад, одружена жінка зв’язана законом зі своїм чоловіком доти, доки той живий, а коли чоловік помре, вона звільняється від закону свого чоловіка. 3 Тож якби за життя свого чоловіка вона стала дружиною іншого, то вважалася б перелюбницею. Коли ж її чоловік помре, вона вільна від його закону, тому не буде перелюбницею, якщо стане дружиною іншого.
4 Подібно й ви, брати мої, коли говорити про Закон, то через Христове тіло ви вмерли, аби належати іншому — тому, хто воскрес із мертвих,— і приносити плід на славу Богові. 5 Бо коли ми жили, керуючись тілесними бажаннями, то грішні похоті, до яких спонукував Закон, діяли в наших тілах, аби ми приносили плід, що веде до смерті. 6 Тепер же ми звільнені від Закону, бо коли йдеться про те, що нас міцно тримало, ми померли, аби стати рабами в новому розумінні — рабами за духом, а не в старому — рабами за писаним зводом законів.
7 Що ж скажемо? Чи Закон є недосконалим*? У жодному разі! Якби не Закон, я не пізнав би гріха. Скажімо, я не знав би, що таке пожадливість, якби Закон не говорив: «Не жадай чужого». 8 Проте гріх, отримавши поштовх через заповідь, виклика́в у мені всіляку пожадливість, бо без закону гріх був мертвий. 9 По суті, у минулому я жив без закону, але коли з’явилась заповідь, гріх знову ожив, а я помер. 10 І я зрозумів: заповідь, яка мала б принести життя, призводить до смерті. 11 Адже гріх, отримавши поштовх через заповідь, звабив мене і нею вбив. 12 Отже, Закон — святий, і так само заповідь — свята праведна й добра.
13 Тож невже те, що добре, стало для мене смертю? Аніскільки! Проте гріх став смертю, щоб було видно, як гріх, послуговуючись добром, несе мені смерть, аби через заповідь гріх став набагато більшим. 14 Адже ми знаємо, що Закон — духовний, а я — тілесний, проданий у рабство гріха. 15 Бо я не знаю, що́ роблю, оскільки те, що хочу, не виконую, а роблю те, що ненавиджу. 16 Коли ж роблю те, що не хочу, я погоджуюсь, що Закон добрий. 17 Але тепер уже не я це роблю, а гріх, який живе в мені. 18 Адже я знаю: в мені, тобто в моєму тілі, не живе нічого доброго, оскільки бажати — бажаю, але робити добро — не роблю. 19 Бо добро, яке хочу, не роблю, а знову й знову роблю зло, якого не хочу. 20 Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а гріх, який живе в мені.
21 Я розумію, що в моєму випадку діє такий закон: коли хочу робити добро, в мені сидить зло. 22 У серці я отримую справжню насолоду від Божого закону, 23 але бачу, що в моєму тілі діє інший закон, який воює проти закону мого розуму й веде мене в полон закону гріха, що в моєму тілі. 24 Нещасна я людина! Хто врятує мене від тіла, яке веде мене до такої смерті? 25 Нехай линуть подяки Богові через Ісуса Христа, нашого Господа! Тож своїм розумом я є рабом Божого закону, а тілом — закону гріха.