Дії

20 Коли ж буча стихла, Павло послав за учнями і, підбадьоривши їх, попрощався з ними та вирушив у подорож до Македонії. 2 Дорогою він підбадьорював братів багатьма добрими словами. Зрештою він прийшов у Грецію 3 і пробув там три місяці. Після того він збирався відпливти до Сирії, але коли дізнався, що юдеї вчинили проти нього змову, то вирішив повернутися до Македонії. 4 Його супроводжували Сопа́тер, син Пи́рра з Ве́рії, фессалонікійці Ариста́рх і Секу́нд, Гай з Де́рвії, Тимофій, а також Ти́хик і Трохим з провінції Азії. 5 Вони пішли вперед і чекали нас у Троа́ді, 6 а ми з Филип вийшли в море — було це після свята Прісних хлібів — і вже через п’ять днів прибули до них у Троа́ду. Там ми провели сім днів.

7 І в перший день тижня, коли ми зібралися разом поїсти, Павло звернувся до присутніх, бо наступного дня хотів вирушити в дорогу, і свою промову він затягнув аж до півночі. 8 А в горішній кімнаті, куди ми зійшлися, було багато світильників. 9 І, як Павло ще говорив, один юнак, на ім’я Євти́х, який сидів на вікні, міцно заснув і впав з третього поверху. Коли ж його підняли, то побачили, що він мертвий. 10 Тоді Павло зійшов униз, припав до нього і, обійнявши, сказав: «Не здіймайте галасу, його душа в ньому». 11 Після того Павло піднявся нагору і почав їсти. Потім він довго розмовляв і аж на світанку вирушив у дорогу. 12 А хлопця забрали назад і безмежно тішилися, що він живий.

13 Ми ж, як і розпорядився Павло, першими пішли до човна і відпливли до Асса, де мали взяти його на борт, бо він вирішив іти туди пішки. 14 Коли він наздогнав нас в Ассі, ми взяли його на борт і подалися в Мітіле́ну. 15 Наступного дня, відпливши звідти, ми стали навпроти Хı́оса, на другий день причалили до Са́моса, а ще через день прибули в Міле́т. 16 Далі, щоб не марнувати часу в провінції Азії, Павло вирішив оминути Ефес: він спішив, бо хотів, якщо вдасться, прибути в Єрусалим до свята П’ятдесятниці.

17 Проте з Міле́та він послав звістку в Ефес і покликав старійшин збору. 18 Коли ж вони прийшли, він сказав: «Ви добре знаєте, що з першого дня, відколи я прийшов у провінцію Азію, я весь час був з вами. 19 І, незважаючи на випробування, які спіткали мене через різні змови юдеїв, я служив Господу як раб, з величезною смиренністю і нерідко зі слізьми на очах. 20 Однак я не стримувався від того, аби розповідати вам про все корисне і навчати прилюдно та від дому до дому. 21 До того ж я ґрунтовно свідчив як юдеям, так і грекам та показував їм, що необхідно покаятися перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса. 22 І ось, спонуканий духом, я вирушаю до Єрусалима, хоча невідомо, що́ зі мною там буде. 23 Знаю тільки, що святий дух в кожному місті постійно мені свідчить, що на мене чекають кайдани та лиха. 24 Але для мене головне — не зберегти свою душу, а докінчити свій шлях і виконати служіння, яке я отримав від Господа Ісуса, тобто дати ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину про Божу незаслужену доброту.

25 І тепер я знаю, що всі ви, серед кого я проповідував царство, більше мене не побачите. 26 Тож сьогодні закликаю вас: засвідчіть, що я чистий від крові всіх людей, 27 бо я не стримувався від того, щоб розповідати вам про всю волю Бога. 28 Пильнуйте себе та всієї отари, адже святий дух призначив вас у ній наглядачами, аби ви пасли збір Бога, який він придбав кров’ю власного Сина. 29 Я знаю, що, коли відійду, до вас ввійдуть люті вовки, які не будуть ніжно ставитися до отари. 30 І з-поміж вас самих постануть чоловіки, які будуть перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів.

31 Тож пильнуйте і пам’ятайте: три роки ніч і день я не переставав зі сльозами наставляти кожного з вас. 32 А тепер нехай вас береже Бог і слово про його незаслужену доброту, яке може вас зміцнити і дати вам спадщину серед тих, хто освячений. 33 Я ж не жадав нічийого срібла, золота чи одягу. 34 І ви самі знаєте, що цими руками я задовольняв свої потреби та потреби тих, хто був зі мною. 35 В усьому я показав вам, що, трудячись так, ви повинні допомагати слабким і при тому пам’ятати слова Господа Ісуса: «Більше щастя — давати, а не брати».

36 Сказавши це, Павло став разом зі всіма навколішки та помолився. 37 І всі вони розридалися, кинулись Павлові на шию та почали ніжно його цілувати, 38 бо їх сильно засмутили його слова, що вони вже ніколи його не побачать. Потім вони провели Павла до човна.