Дії

22 «Мужі! Брати і батьки! Послухайте, що я скажу на свій захист». 2 (Коли ж вони почули, що він говорить єврейською, то стихли ще більше, і він сказав:) 3 «Я юдей, народився в Тарсі, що в Кілікı́ї, але отримав освіту в цьому місті біля ніг Гамалії́ла. Мене навчили точно дотримуватися Закону прабатьків; і я був ревним служителем Бога так само, як всі ви сьогодні. 4 Я переслідував — іноді навіть до смерті — поборників цієї Дороги: зв’язував та віддавав у в’язниці як чоловіків, так і жінок, 5 і про це може засвідчити первосвященик і вся рада старійшин. Від них я також отримав листи до братів у Дамаск та йшов, щоб і звідти привести зв’язаними в Єрусалим тих, хто мав бути покараний.

6 Але приблизно опівдні, коли я вже наближався до Дамаска, довкола мене несподівано спалахнуло яскраве світло з неба. 7 Я впав на землю і почув голос: «Савле, Савле, навіщо ти мене переслідуєш?» 8 Тоді я запитав: «Господи, хто ти?» Він відповів: «Я — Ісус назаря́нин, якого ти переслідуєш». 9 А чоловіки, які були зі мною, хоча й бачили світло, але не чули голосу того, хто говорив. 10 І я сказав: «Що ж мені робити, Господи?» Господь відповів: «Встань, піди до Дамаска, і там тобі скажуть про все, що маєш зробити». 11 Та оскільки я більше нічого не бачив, бо світло було дуже яскраве, то чоловікам, котрі були зі мною, довелося вести мене в Дама́ск за руку.

12 А в тому місті був один побожний чоловік, Ана́ній. Він дотримувався Закону, і про нього добре відгукувались усі тамтешні юдеї. 13 Тож він прийшов до мене, став поряд і сказав: «Савле, брате, будь знову зрячим!» І в ту ж хвилину я відразу його побачив. 14 Він сказав: «Бог наших прабатьків вибрав тебе, щоб ти пізнав його волю, побачив Праведного та почув його голос, 15 бо перед усіма людьми ти маєш бути для нього свідком того, що бачив і чув. 16 Чому ж ти зволікаєш? Встань, охрестися і змий з себе гріхи, покликавши його ім’я».

17 Але коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, то у видінні 18 побачив Господа, який звернувся до мене: «Поквапся і швидко вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про мене». 19 І я сказав: «Господи, вони добре знають, що я кидав у в’язниці тих, хто вірив у тебе, та сік їх різками по синагогах. 20 До того ж, коли проливалась кров Степана, твого свідка, я сам схвалював це і, стоячи поряд, стеріг вбрання його вбивць». 21 Але Господь сказав мені: «Йди, бо я збираюсь послати тебе в далеку дорогу до інших народів».

22 До того моменту люди слухали його, але коли почули ці слова, то почали вигукувати: «Геть його! Такий чоловік недостойний жити на землі!» 23 І, оскільки вони кричали, розкидали свій одяг і підкидали порох у повітря, 24 воєначальник наказав відвести Павла в казарму і, піддавши бичуванню, допитати, бо хотів з’ясувати, чому на нього так кричали. 25 Та коли Павла розтягнули для бичування, він запитав сотника, який там стояв: «Хіба закон дозволяє вам бичувати римлянина, і то без суду?» 26 Почувши це, сотник пішов до воєначальника і доповів: «Цей чоловік — римлянин. І що ти тепер збираєшся робити?» 27 Тож воєначальник підійшов до Павла і запитав: «Ти що, справді римлянин?» Той відповів: «Так». 28 Воєначальник промовив: «Я купив це громадянство за великі гроші». На це Павло сказав: «А я маю його ще від народження».

29 Тоді люди, які збиралися його катувати, зараз же відступились від нього, а воєначальник, з’ясувавши, що зв’язав римлянина, налякався.

30 Наступного дня воєначальник, прагнучи все-таки дізнатися, в чому юдеї звинувачують Павла, звільнив його і наказав зібратися старшим священикам та всьому Синедріону. Також він звелів привести Павла та поставив його серед них.