1 Фессалонікійців
2 Брати, ви самі знаєте, що наш прихід до вас не був даремний. 2 Як ви чули, спочатку ми зазнали страждань і наруги у Филипах, але з допомогою нашого Бога відважились звіщати вам Божу добру новину, ведучи при цьому велику боротьбу. 3 Бо настійне заохочення, яке ви чуєте від нас, не ґрунтується на якихось помилкових твердженнях або нечистих спонуках, і при цьому ми не вдаємося до обману. 4 Навпаки, ми говоримо як ті, кого Бог випробував та визнав гідними проповідувати добру новину. І звіщаємо її, намагаючись догоджати не людині, а Богові, який перевіряє наші серця.
5 Як ви знаєте, ми ніколи не приходили з улесливими словами чи прихованим бажанням заволодіти чужим майном. І Бог цьому свідок! 6 Ми не шукали слави ані у вас, ані в інших, хоча, як апостоли Христа, і могли обтяжити вас великими витратами. 7 Навпаки, ми ніжно турбувалися вами, немов мати, що годує та голубить своїх немовлят. 8 І, плекаючи до вас ніжні почуття, ми були раді не лише передати вам добру новину від Бога, але й власні душі, тому що полюбили вас.
9 Брати, ви, безперечно, пам’ятаєте нашу важку і невтомну працю. Адже ми проповідували вам добру новину від Бога й разом з тим ніч і день працювали, щоб не обтяжувати жодного з вас великими витратами. 10 І ви, і сам Бог свідки того, якими відданими, праведними та бездоганними були ми серед вас, віруючих. 11 Так само ви добре знаєте, що ми поводились з вами, неначе батько зі своїми дітьми: не переставали настійно заохочувати й утішати кожного з вас та свідчити вам, 12 щоб ви і далі ходили гідно перед Богом, який покликав вас до свого царства й слави.
13 Тому ми постійно дякуємо Богові, бо ви, почувши від нас слово Боже, прийняли його не як слово людини, а як те, чим воно є насправді,— як слово Бога, що й діє в вас, віруючих. 14 І ви, брати, наслідуєте Божі збори в Юдеї, що перебувають у єдності з Христом Ісусом. Адже ви теж зносите страждання від рук своїх земляків, як і вони від рук юдеїв, 15 котрі вбивали пророків і вбили навіть Господа Ісуса, а також переслідували нас. По суті, вони не догоджають Богові, а лише усім шкодять, 16 не даючи нам проповідувати людям з інших народів, щоб ті могли спастись. І так вони щоразу доповнюють міру своїх гріхів. Проте час, коли на них спаде його гнів, нарешті прийшов.
17 Ми ж, брати, коли навіть ненадовго залишились без вас,— хоча серцем і далі були з вами,— як ніколи, палко прагнули вас побачити. 18 Власне тому ми — точніше я, Павло,— двічі хотіли прийти до вас, але Сатана щоразу перешкоджав. 19 Бо що є нашою надією, радістю чи вінком тріумфу перед нашим Господом Ісусом під час його присутності? Хіба ж не ви? 20 Безперечно, саме ви і є нашою славою та радістю.