Галатів

2 Потім, через чотирнадцять років, я знову пішов з Варнавою в Єрусалим, взявши із собою ще Тита. 2 А вирушив я туди, бо отримав об’явлення. І я виклав перед знаними братами добру новину, яку проповідував серед інших народів, однак розповів їм це наодинці, аби не сталось так, що я біжу чи біг надаремно. 3 Проте навіть Тита, який був зі мною, вони не змусили обрı́затися, хоча він грек. 4 А все це через фальшивих братів, що непомітно ввійшли до нас і вишукують, як би ущемити нашу свободу, котру маємо як служителі Христа Ісуса, та повністю поневолити нас. 5 Але ми ні на мить їм не поступились і не підкорилися, аби ви й далі тримались правди, яку вам принесла добра новина.

6 Що ж до тих, кого вважали видатними людьми,— для мене немає значення, ким вони були раніше, адже Бог судить про людину не по тому, якою бачать її інші,— то мені ці видатні чоловіки, по суті, не сказали нічого нового. 7 Навпаки, побачивши, що мені довірена добра новина для необрізаних, як і Петру для обрізаних,— 8 бо Той, хто наділив Петра силою, необхідною для апостольського служіння обрізаним, наділив нею і мене для служіння людям з інших народів,— 9 так от, дізнавшись про виявлену мені незаслужену доброту, Яків, Кифа та Іван, які вважалися стовпами, потиснули нам з Варнавою руку на знак готовності і далі співпрацювати. Отже, ми мали йти до інших народів, а вони — до обрізаних. 10 Нам же потрібно було тільки пам’ятати про бідних, що я з усіх сил і намагався робити.

11 Але коли Кифа прийшов в Антіохı́ю, я відверто висловив йому своє незадоволення, бо він заслуговував осуду. 12 Адже впродовж якогось часу він їв собі з людьми з інших народів, а коли прибули чоловіки від Якова, став триматися осторонь від неєвреїв та уникати їх зі страху перед обрізаними. 13 Всі інші юдеї так само, як і він, вдалися до лицемірства, тож навіть Варнава пішов у них на поводі й почав кривити серцем. 14 Та, побачивши, що вони не йдуть прямим шляхом згідно з правдою, яку принесла добра новина, я сказав Кифі перед усіма: «Якщо ти, хоча і юдей, живеш, як люди з інших народів, а не як юдеї, то чому змушуєш неєвреїв жити за юдейськими звичаями?»

15 Ті з нас, хто з походження є юдеями, а не грішниками з інших народів, 16 знають, що людина визнається праведною не на підставі вчинків, яких вимагає закон, а лише завдяки вірі в Христа Ісуса. Тож навіть ми повірили в Христа Ісуса, щоб нас було визнано праведними завдяки вірі в Христа, а не вчинкам, бо жодна людина не буде визнана праведною на підставі вчинків, яких вимагає закон. 17 Але якщо з’ясовується, що ми — ті, котрі прагнуть бути визнаними за праведних через Христа,— також грішники, чи це означає, що насправді Христос є служителем гріха? Аж ніяк! 18 Бо коли я знову будую те, що колись розвалив, то показую, що я правопорушник. 19 Коли ж говорити про мене, то я помер для закону завдяки самому закону, щоб ожити для Бога. 20 Я прибитий до стовпа разом з Христом, і вже не я живу, а в єдності зі мною живе Христос. І справді, тепер, будучи в тілі, я живу завдяки вірі в Божого Сина, який полюбив мене й віддав за мене самого себе. 21 Я не відкидаю Божої незаслуженої доброти, адже якщо праведність можна здобути завдяки закону, то Христос, по суті, помер надаремно.