Дії
16 Тож він прибув у Де́рвію, а потім у Лı́стру. Там жив один учень, на ім’я Тимофій; його мати була віруюча, єврейка, а батько був грек. 2 Про Тимофія добре відгукувались брати в Лı́стрі та Іконı́ї. 3 Павло захотів взяти цього чоловіка з собою, але спочатку обрізав його задля місцевих юдеїв, бо всі знали, що його батько — грек. 4 І, проходячи містами, вони передавали місцевим братам постанови, які були ухвалені апостолами й старійшинами в Єрусалимі і яких належало дотримуватися. 5 Отже, збори зміцнялись у вірі та збільшувалися з дня на день.
6 Потім вони пройшли через Фри́гію та землі Гала́тії, бо святий дух заборонив їм сповіщати слово в Азії. 7 А коли прибули до Мизı́ї, то спробували піти у Віфінı́ю, але Ісус через святий дух не дозволив їм. 8 Тому вони оминули Мизı́ю і пішли до Троа́ди. 9 Там уночі Павло побачив у видінні, як один македонянин стояв і благав його: «Прийди до Македонії та допоможи нам». 10 Як тільки він побачив це видіння, ми відразу вирішили піти до Македонії, оскільки зрозуміли, що Бог покликав нас проголошувати там добру новину.
11 Тож з Троа́ди ми вийшли в море і попливли прямо до Самофра́кії. Наступного дня ми вирушили до Неаполя, 12 а звідти до колонії Фили́пи — головного міста в області Македонії. У тому місті ми провели кілька днів. 13 Коли ж настала субота, ми вийшли за браму до річки, де, як ми думали, було місце молитви. Посідавши, ми почали розмовляти з жінками, які туди посходилися. 14 І слухала нас одна богобійна жінка, Лідія, з міста Тияти́ри, яка займалася продажем пурпуру. Тож Єгова відкрив її серце, щоб вона зважала на Павлові слова. 15 А після того як Лідія та її домашні охрестилися, вона почала благати: «Якщо ви вважаєте мене вірною Єгові, то ходіть до мене і поживіть у моєму домі». І вона просто змусила нас зайти.
16 І коли ми йшли до місця молитви, по дорозі зустріли одну служницю, яка мала духа, демона віщування. Вона провіщала майбутнє і тим приносила своїм господарям великий прибуток. 17 Та дівчина постійно ходила за Павлом і за нами, вигукуючи: «Ці люди — раби Всевишнього Бога, вони звіщають вам дорогу спасіння». 18 Так вона робила багато днів. Зрештою Павлові це набридло, тому він обернувся і сказав духові: «Іменем Ісуса Христа наказую тобі: вийди з неї». І в ту ж мить дух вийшов.
19 А як господарі зрозуміли, що прибутків їм вже не бачити, то схопили Павла та Силу і потягли на ринкову площу до начальників. 20 Привівши їх до міських управителів, вони сказали: «Ці юдеї порушують спокій у нашому місті, 21 а ще вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, закон не дозволяє ні приймати, ні дотримуватися». 22 І повстав проти них натовп, а міські управителі здерли з них одяг і наказали висікти їх різками. 23 Після того як їх сильно побили, то вкинули до в’язниці й наказали тюремному наглядачеві пильно їх стерегти. 24 Отримавши такий наказ, він вкинув їх до внутрішньої в’язниці і закував їм ноги в колодки.
25 Приблизно опівночі Павло та Сила молилися і вихваляли Бога піснями, а в’язні їх слухали. 26 Раптом стався сильний землетрус, що аж фундамент в’язниці захитався. У ту ж мить усі двері повідчинялися і з усіх в’язнів поспадали кайдани. 27 Це розбудило тюремного наглядача, і коли він побачив, що двері в’язниці відчинені, то витягнув меча і вже збирався накласти на себе руки, бо думав, що в’язні повтікали. 28 Проте Павло вигукнув: «Не губи себе, ми всі тут!» 29 Тож він попросив, щоб йому засвітили, вскочив досередини і, тремтячи від страху, впав перед Павлом та Силою. 30 Опісля він вивів їх із в’язниці та сказав: «Панове! Що мені робити, аби спастися?» 31 Ті відповіли: «Вір у Господа Ісуса — і спасешся, ти і твої домашні». 32 Потім вони розповіли слово Єгови йому та всім, хто був у його домі. 33 Тієї ж нічної години тюремний наглядач взяв їх та обмив їм рани; і він та всі його домашні зараз же охрестилися. 34 Тоді він привів їх у свій дім, накрив стіл і разом з усіма домашніми дуже радів, що повірив у Бога.
35 Коли ж настав день, міські управителі послали охоронців з таким наказом: «Звільни тих людей». 36 Тюремний наглядач передав їхні слова Павлу, сказавши: «Міські управителі послали людей, щоб вас обох звільнити. Так що виходьте і йдіть собі з миром». 37 Але Павло сказав: «Нас, римлян, вони прилюдно без суду висікли і вкинули до в’язниці. А тепер що, таємно виганяють? О ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас». 38 Тож охоронці розповіли про це міським управителям, а ті, коли дізнались, що це римляни, налякалися. 39 Тому управителі прийшли і вибачились перед ними, а тоді, вивівши, попросили їх покинути місто. 40 Проте з в’язниці вони пішли до дому Лідії, і там, побачившись з братами, підбадьорили їх та вирушили в дорогу.