Дії

23 Павло, пильно подивившись на Синедріон, промовив: «Брати! Увесь цей час я жив з абсолютно чистим сумлінням перед Богом». 2 Почувши це, первосвященик Ана́ній наказав тим, хто стояв поряд, ударити його по устах. 3 Тоді Павло сказав до нього: «А тебе, побілена стіно, вдарить сам Бог. Ти хочеш судити мене за Законом і водночас порушуєш його, наказуючи мене бити?» 4 На це чоловіки, що стояли поряд, сказали: «Як ти можеш лихословити Божого первосвященика?» 5 Павло відповів: «Брати, я не знав, що він первосвященик. Адже написано: «Не говори зі зневагою про правителя свого народу».

6 Помітивши, що одні були саддукеями, а інші — фарисеями, Павло вигукнув до Синедріону: «Мужі, брати, я сам фарисей, син фарисеїв і судять мене за надію на воскресіння мертвих». 7 Як тільки він це сказав, між фарисеями та саддукеями спалахнула суперечка, і натовп поділився. 8 Бо саддукеї говорять, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні духовної істоти, а фарисеї прилюдно визнають, що все це існує. 9 Тож здійнявся сильний крик і декотрі книжники з-посеред фарисеїв повставали та почали запекло сперечатися, кажучи: «Ми не знаходимо в цьому чоловікові нічого поганого, а якщо з ним говорив дух чи ангел, то...» 10 Коли ж суперечка сильно розпалилася, воєначальник, боячись, що Павла можуть роздерти на шматки, наказав воїнам зійти вниз, вирвати його з їхніх рук і відвести в казарму.

11 А наступної ночі Господь став коло Павла і сказав: «Будь відважним! Бо як ти ґрунтовно свідчив про мене в Єрусалимі, так повинен свідчити і в Римі».

12 Коли ж настав день, юдеї вчинили змову і поклялися, що не будуть ні їсти, ні пити, аж поки не вб’ють Павла. 13 Цю змову, скріплену присягою, склало понад сорок чоловіків. 14 Вони пішли до старших священиків і старійшин та сказали: «Ми поклялися не брати нічого до рота, аж поки не вб’ємо Павла. 15 А тепер разом із Синедріоном скажіть воєначальнику привести його до вас начебто для того, щоб докладніше розібратися в тій справі. І, як тільки він наблизиться, ми його вб’ємо».

16 Однак син Павлової сестри, почувши, що вони чатують на Павла, пішов у казарму і повідомив його про це. 17 Тож Павло покликав одного сотника і сказав йому: «Відведіть цього юнака до воєначальника, бо він має йому щось розповісти». 18 Тоді сотник відвів хлопця до воєначальника та сказав: «В’язень на ім’я Павло покликав мене і попросив привести цього юнака до тебе, бо він має тобі щось розповісти». 19 Взявши хлопця за руку, воєначальник відвів його вбік і наодинці запитав: «Ти щось хотів мені сказати?» 20 Той відповів: «Юдеї склали таку змову: завтра вони попросять тебе привести Павла до Синедріону начебто для того, щоб детальніше розібратися в його справі. 21 Але благаю, не піддавайся на їхні вмовляння, бо на нього чатує понад сорок чоловіків, які поклялися, що не будуть ні їсти, ні пити, аж поки його не вб’ють. І вони вже готові, тільки чекають твого дозволу». 22 Після цього воєначальник відпустив юнака, наказавши: «Вважай, не проговорись нікому, що ти все це мені розповів».

23 Потім, покликавши двох сотників, він звелів: «Зберіть двісті воїнів, сімдесят вершників та двісті списоносців. Нехай вони будуть готові о третій годині* ночі вирушити прямо в Кеса́рію. 24 Крім того, візьміть коней, щоб безпечно відвезти Павла до намісника Фе́лікса». 25 І він написав такого листа:

26 «Кла́вдій Лı́сій — ясновельможному наміснику Фе́ліксу. Вітаю тебе! 27 Цього чоловіка схопили юдеї і вже збиралися його вбити, але тут несподівано з’явився з воїнами я та врятував його, бо дізнався, що він римлянин. 28 Прагнучи довідатися, у чому його звинувачують, я привів його в їхній Синедріон. 29 Тоді я зрозумів, що його звинувачують лише в питаннях, пов’язаних з їхнім Законом, і він не винен ні в чому, за що заслуговував би смерті чи кайданів. 30 Та оскільки мені стало відомо, що проти цього чоловіка готується змова, я відразу послав його до тебе, а обвинувачам наказав розповісти тобі все, що вони мають проти нього».

31 Отже, згідно з наказом, воїни привели Павла вночі до Антипатри́ди 32 і наступного дня, дозволивши вершникам супроводжувати його далі, повернулися в казарму. 33 А вершники в’їхали в Кеса́рію, передали листа наміснику та представили йому Павла. 34 Прочитавши листа, намісник запитав Павла, з якої той провінції, і вияснив, що він походить з Кілікı́ї. 35 Потім намісник сказав: «Я почекаю, поки прибудуть твої обвинувачі і після цього уважно вислухаю твою справу». І тоді наказав тримати його під вартою в преторіанському палаці Ірода.