34 Тоді Яків роздер свій одяг, підперезався мішковиною і багато днів оплакував Йосипа. 35 І всі сини та дочки намагались розрадити батька, але ніщо не могло його потішити. Він казав: «Оплакуючи свого сина, я зійду в могилу*!»+ — і не переставав плакати за ним.

29 Якщо ж ви заберете від мене ще й цього сина і з ним станеться якесь нещастя, ви точно зведете мене, сивого і вбитого горем, у могилу*”.+

48 Хто з людей житиме і ніколи не побачить смерті?+

Хто може врятувати себе* від могили*? (Се́ла).

10 Усе, що в змозі робити твоя рука, роби з усіх сил, бо в могилі*, куди ти йдеш, немає ні праці, ні задумів, ні знання, ні мудрості.+

Де, смерте, твої жала?+

Могило, де твоя нищівна сила?+

Але поки що я не виявлю йому співчуття.

27 бо ти не залишиш мене* в могилі* і не допустиш, щоб твій відданий слуга побачив тління.+

13 Море віддало мертвих, що в ньому, і смерть та могила* віддали мертвих, що в них, і ті були суджені — кожен згідно зі своїми вчинками.+