Від Івана

1 На початку було* Слово, і Слово було з Богом, і Слово було богом. 2 Воно було з Богом на початку. 3 Усе з’явилося через нього, і без нього ніщо не з’явилось.

А те, що з’явилося 4 через нього,— було життя. І життя було світлом для людей. 5 Світло сяє у темряві, але темряві його не перемогти.

6 І з’явився чоловік, Божий посланець, якого звали Іван. 7 Він прийшов засвідчити про світло, щоб через нього всілякі люди повірили. 8 Сам Іван не був світлом, але мав свідчити про нього.

9 Правдиве світло, яке освітлює всіляких людей, ще мало прийти у світ. 10 Він* був у світі, і цей світ з’явився через нього, але світ його не пізнав. 11 Він прийшов до своїх, але вони його не прийняли. 12 Усім же, хто його прийняв, він дав право стати Божими дітьми, оскільки вони вірили в його ім’я. 13 І народились вони не від людських батьків, не за тілесним бажанням, тобто за бажанням батьків, а за волею Бога.

14 Отже, Слово стало тілом та перебувало серед нас. Ми бачили його славу — славу, яку має від батька єдинородний син. Він був сповнений незаслуженої доброти і правди. 15 (Іван свідчив про нього та вигукував: «Той, хто йде за мною, випередив мене, бо існував ще до мене!» Саме Іван сказав ці слова). 16 І, оскільки він був наділений усім цим сповна, ми також постійно відчували на собі незаслужену доброту. 17 Бо Закон був даний через Мойсея, а незаслужена доброта і правда прийшли завдяки Ісусу Христу. 18 Ніхто з людей Бога ніколи не бачив, та єдинородний бог, який перебуває при лоні Батька, розказав, яким він є.

19 Ось яке свідчення дав Іван, коли юдеї послали з Єрусалима священиків та левитів, щоб ті запитали його: «Хто ти?» 20 Він не ухилявся від відповіді, а відверто визнав: «Я — не Христос». 21 Тож вони запитали: «Тоді хто ти? Ілля?» Він відповів: «Ні».— «А може, ти Пророк?» Він заперечив: «Ні». 22 Вони знову запитали: «То хто ж ти такий? Скажи нам, щоб ми передали твої слова людям, котрі нас послали. Що ти можеш про себе сказати?» 23 Він відповів: «Як сказав пророк Ісая, я голос того, хто вигукує в пустелі: «Вирівняйте дорогу для Єгови!» 24 А тих людей послали фарисеї. 25 Тож вони розпитували його далі: «Якщо ти не Христос, не Ілля і не Пророк, чому ж тоді хрестиш людей?» 26 На це Іван їм відповів: «Я хрещу у воді. Та серед вас стоїть той, кого ви не знаєте; 27 він іде за мною, однак я негідний навіть розв’язати ремінця його сандалії». 28 Усе це трапилось у Віфанı́ї за Йорданом, де хрестив Іван.

29 Наступного дня, коли Іван побачив, що до нього йде Ісус, він вигукнув: «Дивіться, ось Агнець Божий, який покінчить з гріхом світу! 30 Це той, про кого я говорив: за мною йде чоловік, який мене випередив, бо існував ще до мене. 31 Я сам його не знав, але я прийшов хрестити у воді, аби він був виявлений Ізраїлю». 32 Крім того, Іван свідчив: «Я бачив, як з неба, немов голуб, зійшов дух і залишився на ньому. 33 Я його не знав, але Той, хто послав мене хрестити у воді, сказав: «На кого зійде дух та залишиться на ньому, той і хреститиме святим духом». 34 І я бачив це та засвідчив, що він — Син Божий».

35 І ще наступного дня Іван стояв з двома своїми учнями. 36 Коли він побачив, що йде Ісус, то вигукнув: «Ось Агнець Божий!» 37 Почувши це, ті двоє учні пішли за Ісусом. 38 Тоді Ісус обернувся і, помітивши, що вони йдуть за ним, запитав: «Кого ви шукаєте?» Вони відказали: «Раббı́ (що в перекладі означає «Учитель»), де ти зупинився?» 39 Він промовив: «Ходіть і подивіться». Тож вони пішли туди, де він зупинився, і того дня залишилися з ним. Була тоді приблизно десята година*. 40 А одним з тих двох, що почули Іванові слова та пішли за Ісусом, був Андрій, брат Си́мона Петра. 41 Отже, перше, що він зробив,— це знайшов свого брата, Си́мона, і сказав йому: «Ми знайшли Месı́ю» (що в перекладі означає «Христос»), 42 а потім відвів його до Ісуса. Коли ж Ісус побачив його, то промовив: «Ти — Си́мон, Іванів син. Відтепер ти будеш називатися «Ки́фою» (що грецькою перекладається як «Петро»*).

43 Ще наступного дня Ісус захотів вирушити в Галілею. І, знайшовши Пилипа, він сказав: «Будь моїм учнем і йди за мною». 44 Сам Пилип був родом з Віфсаї́ди, рідного міста Андрія та Петра. 45 Пилип же знайшов Натанаї́ла та промовив: «Ми знайшли того, про кого писав Мойсей у Законі, а також Пророки,— Ісуса з Назаре́та, Йосипового сина». 46 На це Натанаї́л сказав: «Хіба з Назаре́та може бути щось добре?» А Пилип відповів: «Ходи і сам подивись». 47 Коли ж Ісус побачив Натанаї́ла, який ішов до нього, то сказав: «Ось справжній ізраїльтянин, в якому немає обману». 48 Натанаї́л запитав: «Звідки ти мене знаєш?» А Ісус відповів: «Я бачив тебе ще до того, як тебе покликав Пилип, коли ти був під фіговим деревом». 49 Тоді Натанаї́л сказав: «Учителю, ти — Син Божий, Цар Ізраїля». 50 Ісус же промовив: «Ти повірив, бо я сказав, що бачив тебе під фіговим деревом? Ти побачиш набагато більше». 51 Потім Ісус сказав: «Щиру правду кажу вам: ви побачите розкрите небо та Божих ангелів, що піднімаються і спускаються до Сина людського».

2 А на третій день у Ка́ні Галілейській відбувалося весілля, на якому була Ісусова мати. 2 Запросили туди також Ісуса з учнями.

3 Коли закінчилось вино, мати Ісуса звернулась до нього: «Вони більше не мають вина». 4 У відповідь Ісус промовив: «Чого ти хочеш*? Моя година ще не прийшла». 5 Тоді його мати сказала людям, які прислуговували: «Зробіть усе, що він скаже». 6 Згідно з юдейськими правилами очищення, там було шість камінних посудин для води; кожна вміщала приблизно сорок чотири або шістдесят шість літрів. 7 Тож Ісус сказав: «Наповніть ці посудини водою». І їх наповнили аж по краї. 8 Потім він промовив: «Тепер зачерпніть трохи й подайте розпоряднику бенкету». Вони так і зробили. 9 А розпорядник не знав, звідки взялося те вино, бо це було відомо лише тим, хто прислуговував і набирав воду. Тому, покуштувавши води, яка перетворилась на вино, він покликав нареченого 10 і сказав: «Завжди подають спочатку добре вино, а коли люди вже трохи сп’яніють,— гірше. Ти ж добре вино тримав аж досі». 11 Усе те Ісус вчинив у Ка́ні Галілейській, і це стало початком його чуд. Тим він виявив свою славу, і учні повірили в нього.

12 Після цього він разом зі своєю матір’ю, братами та учнями пішов до Капернау́ма, але там вони пробули недовго.

13 Коли ж наближалась юдейська Пасха, Ісус пішов до Єрусалима. 14 У храмі він побачив людей, які продавали биків, овець і голубів; побачив він і тих, хто сидів та розмінював гроші. 15 Тож Ісус зробив собі бич з мотузок і повиганяв з храму всіх їх разом з вівцями й биками, а міняльникам грошей порозсипав монети та поперекидав столи. 16 Тим же, що торгували голубами, він наказав: «Позабирайте все це! Досить робити з дому мого Батька дім торгівлі!» 17 Тоді його учні пригадали, що в Писанні сказано: «Ревність до твого дому буде з’їдати мене».

18 На це юдеї сказали Ісусу: «Який знак покажеш нам на доказ того, що маєш право так поводитись?» 19 У відповідь Ісус промовив: «Зруйнуйте цей храм, і я за три дні його відбудую». 20 Тоді юдеї вигукнули: «Цей храм будували сорок шість років, а ти відбудуєш його всього за три дні?» 21 Однак, говорячи про храм, він мав на увазі своє тіло. 22 А коли Ісус воскрес з мертвих, учні пригадали, що він говорив їм про це, і повірили в Писання та в його слова.

23 Як Ісус був в Єрусалимі на святі Пасхи, багато людей, побачивши його чуда, повірили в його ім’я. 24 Проте він не до кінця довіряв усім цим людям, оскільки знав, що у них всередині, 25 і не потребував, щоб хтось свідчив йому про людину, бо сам бачив серце кожного.

3 А серед фарисеїв був один чоловік, на ім’я Никоди́м, начальник юдеїв. 2 Якось він прийшов до Ісуса вночі та сказав: «Учителю, ми знаємо, що ти — вчитель, посланий Богом, бо якщо Бог не підтримує людини, вона не може виконувати таких чуд, які виконуєш ти». 3 Ісус же промовив: «Щиру правду кажу тобі: якщо людина не народиться знову, то не зможе побачити Боже царство». 4 Тоді Никоди́м запитав: «Як може хтось народитися, коли він старий? Він же не може вдруге потрапити в утробу матері й народитися!» 5 Ісус відповів: «Щиру правду кажу тобі: якщо людина не народиться від води й духу, то не зможе увійти в Боже царство. 6 Народжене від тіла є тілесним, а народжене від духу — духовним. 7 Не дивуйся моїм словам, що ви повинні народитися знову. 8 Вітер дме, куди хоче, і ти чуєш його шум, хоча й не знаєш, звідки та куди він дме. Подібно є з кожним, хто народжений від духу».

9 Тоді Никодим запитав: «Як таке можливе?» 10 А Ісус відповів: «Невже ти, вчитель Ізраїля, не знаєш цього? 11 Щиру правду кажу тобі: ми говоримо те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили. Ви ж наше свідчення не приймаєте. 12 Якщо ви не вірите, коли я вам розповів про земне, то як повірите, коли розкажу про небесне? 13 І жодна людина не піднімалась на небо, окрім того, хто зійшов з неба,— Сина людського. 14 Тож як Мойсей підніс змія в пустелі, так само має бути піднесений Син людський, 15 щоб кожен, хто вірить у нього, отримав вічне життя.

16 Адже Бог так полюбив світ, що віддав свого єдинородного Сина, аби кожен, хто виявляє, що вірить у нього, не був знищений, а отримав життя вічне. 17 І Бог послав свого Сина у світ не для того, щоб він судив світ, а щоб через нього світ отримав спасіння. 18 Хто вірить в Сина, не підлягатиме суду, а хто не вірить, той уже підпав під суд, оскільки не повірив в ім’я єдинородного Божого Сина. 19 Отже, основа для суду така: світло прийшло у світ, однак люди полюбили темряву, а не світло, тому що їхні вчинки злі. 20 Бо хто чинить ганебні діла, той ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрились його вчинки. 21 А той, хто чинить праведні діла, йде до світла, щоб його діла стали явними, оскільки вони у згоді з Божою волею».

22 Після того Ісус разом з учнями пішов до юдейського краю і залишався там деякий час та хрестив людей. 23 А в Ено́ні, недалеко від Салı́му, хрестив Іван, оскільки там було багато води. Люди приходили туди й хрестились, 24 бо на той час Івана ще не вкинули до в’язниці.

25 Тоді Іванові учні почали сперечатися з одним юдеєм про очищення. 26 Отже, вони підійшли до Івана і сказали: «Учителю, поглянь, чоловік, який був з тобою за Йорданом та про якого ти свідчив, хрестить, і всі йдуть до нього». 27 На це Іван промовив: «Людина нічого не може отримати, якщо їй не дано з неба. 28 Ви ж самі свідчите мені, що я сказав: я не Христос, а той, хто був посланий перед ним. 29 Наприклад, наречена належить нареченому. Проте друг нареченого надзвичайно радіє, коли стоїть та чує його голос. Так і я сповнений радості. 30 Тому Христос має рости, а я — зменшуватися».

31 Хто приходить згори, той є над усіма. Той, хто прийшов із землі,— земний і говорить про земне. А хто з неба, той є над усіма; 32 він свідчить про те, що бачив та чув, але ніхто не приймає його свідчення. 33 Хто ж його свідчення прийняв, той затвердив своєю печаткою, що Бог правдивий. 34 Адже той, кого послав Бог, говорить Божі слова, оскільки Бог дає свій дух не шкодуючи, зі щедрістю. 35 Батько любить Сина і віддав усе в його руки. 36 Хто вірить у Сина, той має вічне життя. Хто ж Сина не слухається, той життя не побачить, і на ньому перебуває гнів Божий.

4 Коли ж Господь дізнався, що фарисеї почули, що він готує та хрестить більше учнів, ніж Іван,— 2 хоча насправді хрестив не сам Ісус, а його учні,— 3 він покинув Юдею і знову вирушив до Галілеї. 4 А йти йому потрібно було через Самарію. 5 І він прийшов у Самарію, в місто Сиха́р, що було недалеко від поля, котре Яків віддав своєму сину Йосипу. 6 Там був колодязь Якова. Тож Ісус, втомлений дорогою, сів біля того колодязя. Була ж приблизно шоста година*.

7 Прийшла туди набрати води й одна жінка з Самарії. Ісус заговорив до неї: «Дай мені напитися». 8 (У той час його учні були в місті, бо мали купити харчів). 9 На це самарянка сказала: «Як це ти, юдей, просиш води в мене, самарянки?» (Бо юдеї не спілкувалися з самарянами). 10 У відповідь Ісус промовив: «Якби ти знала, яким даром Бог щедро обдаровує людей і хто каже тобі: «Дай мені напитися», ти б сама попросила його, і він дав би тобі живої води». 11 На це вона сказала: «Пане, ти навіть відра не маєш, щоб зачерпнути води, а колодязь глибокий. Звідки ж ти візьмеш живу воду? 12 Невже ти більший від нашого прабатька Якова, який дав нам цей колодязь та пив з нього сам, і його сини, і худоба?» 13 У відповідь Ісус промовив: «Кожен, хто п’є цю воду, відчуватиме спрагу знову, 14 а хто питиме воду, яку дам я, ніколи не відчує спраги. Бо вода, яку дам йому я, стане в ньому джерелом, котре битиме через край і даватиме вічне життя». 15 Почувши це, жінка вигукнула: «Пане, дай мені тієї води, щоб я вже не хотіла пити і не приходила сюди по воду».

16 Ісус же їй сказав: «Іди поклич свого чоловіка та повертайся». 17 А жінка промовила: «Я не маю чоловіка». Ісус відказав: «Правильно ти кажеш: «Я не маю чоловіка», 18 бо в тебе було п’ять чоловіків, а той, кого маєш тепер,— не чоловік тобі. Це ти правду кажеш». 19 У відповідь жінка сказала: «Пане, бачу, ти — пророк. 20 Наші прабатьки поклонялися на цій горі, а ви кажете, що потрібно поклонятися в Єрусалимі». 21 Ісус відказав: «Повір, жінко, наступає час, коли ви не будете поклонятися Батькові ні на цій горі, ні в Єрусалимі. 22 Ви поклоняєтесь тому, про що не знаєте, а ми поклоняємось тому, про що знаємо, адже спасіння походить від юдеїв. 23 Однак настає час,— і вже настав,— коли правдиві поклонники будуть поклонятися Батькові в дусі та в правді, бо саме таких поклонників він собі шукає. 24 Бог є Дух, і ті, хто йому поклоняється, повинні поклонятися в дусі та в правді». 25 Тоді жінка сказала: «Я знаю, що має прийти Месı́я, якого називають Христос. І коли він прийде, то відкрито розкаже нам про все». 26 На це Ісус сказав їй: «Той, хто зараз говорить з тобою, і є ним».

27 У той час надійшли учні та почали дивуватися, що він спілкується з жінкою. Щоправда, ніхто так і не запитав: «Чого ти хочеш?» або: «Чому з нею розмовляєш?» 28 А жінка, залишивши там посудину для води, пішла в місто й сказала людям: 29 «Ходіть подивіться на чоловіка, котрий розказав мені про все, що я робила у своєму житті. Чи це не Христос?» 30 Тож вони вийшли з міста й пішли до нього.

31 Учні ж вмовляли його: «Учителю, поїж трохи». 32 Він же сказав: «Я маю їжу, про котру ви не знаєте». 33 Тоді учні почали розпитувати один одного: «Невже хтось приніс йому поїсти?» 34 А Ісус промовив: «Моя їжа — виконувати волю того, хто мене послав, і завершити його справу. 35 Хіба ви не говорите, що до жнив залишилося ще чотири місяці? Тож кажу вам: підведіть свої очі й погляньте на поля — вони пополовіли та готові до жнив. І вже 36 отримує свою плату жнець та збирає для вічного життя плоди, аби як сіяч, так і жнець раділи разом. 37 Тут справджується така приказка: один сіє, інший жне. 38 Я послав вас жати те, над чим трудились не ви, а інші, ви ж скористалися з їхньої праці».

39 І чимало самарян з того міста повірили в Ісуса, почувши свідчення жінки, яка сказала: «Він розповів мені про все, що я робила у своєму житті». 40 Тож, коли самаряни прийшли до нього, вони почали просити його залишитись у їхньому місті, тому він зупинився в них на два дні. 41 І багато інших людей також повірило в нього, почувши, що́ він розповідав. 42 Вони говорили жінці: «Тепер ми віримо не лише через те, що ти нам розповіла; ми вже самі почули і зрозуміли, що цей чоловік — справді спаситель світу».

43 А через два дні Ісус вирушив звідти в Галілею, 44 хоча сам свідчив, що в рідному краї пророка не шанують. 45 Коли ж він прибув до Галілеї, галілея́ни його прийняли, оскільки бачили все, що він зробив на святі в Єрусалимі, бо теж були там.

46 Потім він знову вирушив у Ка́ну Галілейську, де колись перетворив воду на вино. А в Капернау́мі син одного царського слуги лежав хворий. 47 Почувши, що Ісус прийшов з Юдеї в Галілею, цей слуга пішов до нього і благав, аби він прийшов та зцілив його сина, який був при смерті. 48 Проте Ісус сказав йому: «Поки ви не побачите знаків і чуд, нізащо не повірите». 49 А слуга попросив його: «Господи, прийди, поки моя дитина не померла». 50 Ісус же промовив до нього: «Іди. Твій син живий». Чоловік повірив Ісусовим словам і пішов додому. 51 Йому назустріч вийшли його раби і сповістили, що хлопець живий. 52 І він почав розпитувати, коли саме йому стало легше. Ті відповіли: «Вчора о сьомій годині* гарячка спала». 53 Тоді батько зрозумів, що це трапилось власне в той час, коли Ісус промовив: «Твій син живий». Тож цей чоловік і його домашні стали віруючими. 54 Це було друге чудо, яке Ісус виконав, прийшовши з Юдеї в Галілею.

5 Після того настало юдейське свято, тож Ісус пішов в Єрусалим. 2 А в Єрусалимі біля Овечої брами є купальня з п’ятьма колонадами, що єврейською називається Віфе́сда. 3 Там лежало дуже багато хворих, сліпих, кульгавих та калік. 4 — 5 Серед них був чоловік, якого хвороба мучила вже тридцять вісім років. 6 Побачивши, що той чоловік лежить, і знаючи, як довго він хворіє, Ісус запитав: «Хочеш стати здоровим?» 7 На це хворий відповів: «Пане, немає кому опустити мене в купальню, коли вода порушується. А коли я сам починаю спускатись туди, хтось інший завжди мене випереджує». 8 Тоді Ісус сказав: «Вставай, візьми свої ноші та йди». 9 І чоловік зараз же став здоровим; взяв ноші та почав ходити.

А сталося це в суботу. 10 Тому юдеї сказали зціленому: «Сьогодні субота, і за Законом ти не маєш права носити ноші». 11 У відповідь чоловік сказав: «Той, хто зцілив мене, промовив: «Візьми свої ноші та йди». 12 Вони ж запитали: «А хто це сказав тобі: «Візьми їх та йди»?» 13 Проте зцілений не знав, хто це був, бо Ісус пішов звідти, оскільки там зібрався натовп.

14 Згодом Ісус зустрів того чоловіка у храмі й промовив: «Тепер ти здоровий. Тож більше не гріши, аби з тобою часом не трапилося чогось гіршого». 15 А чоловік пішов і розказав юдеям, що його зцілив Ісус. 16 Юдеї ж почали переслідувати Ісуса, оскільки він виконував такі діла в суботу. 17 Однак Ісус сказав їм: «Мій Батько досі працює, тому не перестаю працювати і я». 18 Коли юдеї почули це, то ще завзятіше шукали можливості його вбити, бо вважали, що він не лише порушував закон про суботу, але й прирівнював себе до Бога, називаючи його своїм Батьком.

19 А Ісус їм сказав: «Щиру правду кажу вам: Син нічого не може робити від себе, а лише те, що, як він бачить, робить Батько. Бо що робить Батько, те подібно робить і Син. 20 Адже Батько дуже любить Сина та показує йому все, що робить сам; і він покаже йому ще більші діла, аби ви дивувалися. 21 Бо як Батько воскрешає та оживляє мертвих, так і Син оживляє тих, кого хоче. 22 Сам Батько не судить нікого — увесь суд він доручив Синові, 23 аби всі шанували Сина, як шанують Батька. Хто ж не шанує Сина, той не шанує і Батька, який його послав. 24 Щиру правду кажу вам: хто чує мій голос та вірить у того, хто мене послав, той має вічне життя і не підлягає судові, а перейшов від смерті до життя.

25 Щиру правду кажу вам: надходить час,— і вже настав,— коли мертві почують голос Божого Сина, і ті, хто послухається, будуть жити. 26 Бо як Батько має в собі життя, так само він дав можливість і Сину мати в собі життя. 27 До того ж Син отримав від Батька владу судити, оскільки він є Сином людським. 28 Не дивуйтесь цьому, бо надходить час, коли всі, хто перебуває в пам’ятних гробницях, почують його голос 29 і вийдуть: хто чинив добро — для воскресіння життя, а хто чинив зло — для воскресіння суду. 30 Я нічого не можу робити від себе. Я суджу згідно з тим, що чую, і мій суд праведний, оскільки я прагну виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав.

31 Якби лише я свідчив про себе, моє свідчення було б неправдиве. 32 Та про мене свідчить ще хтось; і я знаю, що його свідчення — правдиве. 33 Ви послали людей до Івана, і він засвідчив про правду. 34 Однак я не потребую свідчення від людини, але говорю все це для вашого ж спасіння. 35 Цей чоловік був світильником, що палає і сяє, та недовго ви хотіли тішитись його світлом. 36 У мене ж є свідчення більше, ніж Іванове, бо вже самі діла, які доручив мені мій Батько,— діла, які я виконую,— свідчать, що мене послав Батько. 37 Крім того, засвідчив про мене і сам Батько, який мене послав. Ви ж ані голосу його ніколи не чули, ані обличчя його не бачили. 38 І його слово в вас не перебуває, оскільки ви не вірите в того, кого він послав.

39 Ви досліджуєте Писання, бо думаєте, що так отримаєте вічне життя, та саме вони і свідчать про мене. 40 А втім, ви не бажаєте прийти до мене, аби отримати життя. 41 Я не хочу слави від людей, 42 але добре знаю, що ви не маєте любові до Бога. 43 Я прийшов від імені свого Батька, ви ж мене не приймаєте. Та якби хтось прийшов від свого імені, його би ви прийняли. 44 Як же ви можете вірити мені, якщо радо приймаєте славу один від одного, але слави від самого Бога не шукаєте? 45 Не думайте, що я буду засуджувати вас перед Батьком; вас є кому засуджувати,— це Мойсей, на якого ви покладаєте надію. 46 І якби ви вірили Мойсею, то повірили б і мені, бо він писав про мене. 47 Та коли ви не вірите в те, що написав він, як же тоді повірите моїм словам?»

6 Після того Ісус переплив на другий бік Галілейського, або Тіверійського, моря. 2 Однак за ним і далі йшов великий натовп, оскільки люди бачили чуда, котрі він виконував, зціляючи хворих. 3 Тож Ісус піднявся на гору і сів там зі своїми учнями. 4 Наближалося ж юдейське свято Пасхи. 5 І, коли Ісус підвів очі та побачив, що до нього йде великий натовп, він сказав Пилипу: «Де б нам купити хліба для цих людей?» 6 А промовив Ісус ці слова, аби випробувати Пилипа, бо сам вже знав, що́ буде робити. 7 Пилип же відповів: «Навіть якщо ми купимо хліба на двісті денаріїв, цього не вистачить, щоб дати кожному хоча б шматочок». 8 Тоді один учень — Андрій, брат Си́мона Петра,— сказав: 9 «Тут один хлопчик має п’ять ячмінних хлібин та дві невеличкі риби. Але ж це ніщо для такої великої кількості людей!»

10 Ісус же промовив: «Нехай люди розсядуться, приготувавшись до їди». У тому місці росло багато трави, тож усі посідали*. А зібралося там приблизно п’ять тисяч чоловіків. 11 Тоді Ісус взяв хліб і, склавши подяку, роздав людям. Також він роздав рибу — кожному, скільки хто хотів. 12 Коли ж люди наїлися, він звернувся до учнів: «Позбирайте все, що залишилось, аби нічого не змарнувалося». 13 Вони так і зробили, зібравши дванадцять повних кошиків хліба — все, що залишилось від п’яти ячмінних хлібин після того, як люди поїли.

14 А люди, побачивши Ісусові чуда, почали говорити: «Це справді той пророк, який мав прийти у світ». 15 Тому Ісус, знаючи, що його збираються схопити і зробити царем, знову пішов сам на гору.

16 Коли ж звечоріло, його учні спустились до моря, 17 сіли в човен та попливли до Капернау́ма. Вже стемніло, а Ісус ще не повернувся. 18 Тим часом від сильного вітру море почало розбурхуватись. 19 Провеслувавши п’ять-шість кілометрів, учні побачили Ісуса, який ішов по морю до човна, і перелякалися. 20 Але він їм сказав: «Це я. Не лякайтесь». 21 Тоді вони з радістю взяли його у човен і невдовзі пристали до того берега, куди пливли.

22 Наступного дня усі ті люди, котрі були на іншому березі моря, помітили, що там є лише один невеликий човен, і згадали, що Ісус не сідав з учнями в човен, а відпливли самі тільки учні. 23 Та недалеко від того місця, де всі їли хліб, коли Господь склав подяку, зупинились човни з Тіве́рії. 24 І як люди з натовпу побачили, що там не було ні Ісуса, ні учнів, то на своїх човнах попливли в Капернау́м шукати Ісуса.

25 І, знайшовши його на іншому березі моря, вони запитали: «Учителю, коли ти сюди прибув?» 26 А Ісус відповів: «Щиру правду кажу вам: ви шукаєте мене не тому, що бачили чуда, а тому, що їли хліб і наситилися. 27 Працюйте не заради поживи, яка пропадає, а заради поживи, що залишається надовго і приносить вічне життя. Цю поживу дасть вам Син людський, адже саме на ньому Батько, Бог, поставив печатку свого схвалення».

28 Почувши це, люди запитали Ісуса: «Що нам робити, аби виконувати діла, які Бог схвалює?» 29 У відповідь він сказав: «Ось що схвалює Бог: віру в того, кого Він послав». 30 А вони запитали Ісуса: «Який тоді покажеш нам знак, щоб ми повірили тобі? Що ти зробиш? 31 Наприклад, наші прабатьки їли манну в пустелі, про що написано: «Він дав їм хліб з неба». 32 Ісус же їм сказав: «Щиру правду кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба. Правдивий хліб з неба дає мій Батько, 33 оскільки Божий хліб — це той, хто походить з неба і приносить життя світові». 34 Тож вони попросили його: «Господи, дай нам цього хліба, бо ми хочемо мати його постійно».

35 Ісус же сказав: «Я — хліб життя. Хто приходить до мене, вже ніколи не зголодніє, і хто вірить у мене, більше ніколи не відчуватиме спраги. 36 Але, як я вам і говорив, ви в мене не вірите, хоча й бачите мене. 37 Усе, що дає мені Батько, прийде до мене. Я ж ніколи не прожену того, хто приходить, 38 бо я зійшов з неба, щоб виконувати не власну волю, а волю того, хто мене послав. 39 І ось у чому полягає воля того, хто мене послав: аби з усіх, кого ти мені дав, я не втратив жодного, а щоб воскресив їх в останній день. 40 Адже воля мого Батька полягає в тому, аби кожен, хто бачить Сина та вірить у нього, мав вічне життя, і такого я воскрешу в останній день».

41 Проте, почувши Ісусові слова: «Я — хліб, який зійшов з неба», юдеї почали нарікати 42 й говорити: «Хіба це не Ісус, Йосипів син? Таж ми знаємо його батька і матір. Як він може говорити: «Я зійшов з неба»?» 43 На це Ісус промовив: «Перестаньте нарікати. 44 Жодна людина не може прийти до мене, якщо мій Батько, який послав мене, не приведе її; і я воскрешу її в останній день. 45 У Пророках написано: «І всі вони будуть навчені Єговою». Кожен, хто чув, що́ говорить Батько, і прийняв його вчення, приходить до мене. 46 Це не означає, що якась людина бачила Батька; його бачив лише той, хто прийшов від Бога. Він і бачив Батька. 47 Щиру правду кажу вам: той, хто вірить, має вічне життя.

48 Я — хліб життя. 49 Хоча ваші прабатьки їли манну в пустелі, вони все одно померли. 50 А цей хліб походить з неба, щоб кожен їв і не помирав. 51 Я — живий хліб, що зійшов з неба. Хто їстиме такий хліб, житиме повіки, а хліб цей — то моє тіло, і я дам його, щоб світ отримав життя».

52 Тоді юдеї почали сперечатися між собою: «Як цей чоловік може дати нам їсти своє тіло?» 53 А Ісус сказав: «Щиру правду кажу вам: якщо не будете їсти тіло Сина людського та пити його кров, то не матимете в собі життя. 54 Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той має вічне життя, і я воскрешу його в останній день. 55 Бо моє тіло — це правдива пожива, а моя кров — правдивий напій. 56 Хто їсть моє тіло та п’є мою кров, той перебуває в єдності зі мною, а я — в єдності з ним. 57 Як живий Батько послав мене, і я живу завдяки Батькові, так само і той, хто їсть моє тіло, завдяки мені буде жити. 58 Цей хліб зійшов з неба; він не такий, який їли ваші прабатьки і все-таки повмирали. А хто споживає цей хліб, той житиме повіки». 59 Усього цього він навчав у Капернау́мі на народних зборах.

60 Почувши це, багато учнів почали казати: «Що він таке говорить? Як це можна слухати?» 61 Та Ісус, знаючи, що його учні нарікають через це, звернувся до них: «Невже це стало для вас каменем спотикання? 62 А що ви скажете, коли побачите, як Син людський піднімається туди, де був раніше? 63 Життя можна отримати завдяки духу, а від тіла користі жодної. І слова, які я вам говорив,— духовні; вони дають життя. 64 А втім, серед вас є такі, що не вірять». Ісус сказав це, бо ще з самого початку знав, хто з них не вірить і хто його зрадить. 65 Тож він продовжував: «Ось чому я сказав вам: ніхто не може прийти до мене, якщо цього не дозволить Батько».

66 Почувши це, багато учнів повернулися до своїх справ і більше з ним не ходили. 67 Тож Ісус звернувся до дванадцятьох апостолів: «Може, і ви хочете піти?» 68 А Си́мон Петро відповів: «Господи, до кого ми підемо? У тебе слова вічного життя. 69 Ми повірили і переконались, що ти — Святий і посланий Богом». 70 Тоді Ісус сказав: «Хіба я вибрав не усіх вас дванадцятьох? Та один з вас — наклепник». 71 Він мав на увазі Юду, сина Си́мона Іскаріота, бо Юда збирався зрадити Ісуса, хоч і був одним з дванадцятьох апостолів.

7 Після того Ісус ходив по Галілеї. Він не хотів іти в Юдею, бо юдеї шукали нагоди його вбити. 2 Тим часом наближалося юдейське свято Наметів. 3 Тож брати Ісуса сказали йому: «Піди в Юдею, щоб і твої учні побачили, які діла ти виконуєш, 4 адже хто хоче бути відомим, той нічого не робить потай. І якщо ти виконуєш такі діла, то вияви себе світові». 5 Його ж брати не вірили в нього. 6 Тоді Ісус промовив до них: «Для мене час ще не настав, вам же підійде будь-який час. 7 Світ не має підстав вас ненавидіти; він ненавидить мене, бо я свідчу, що його діла — злі. 8 Ідіть на свято самі, а я поки що туди не піду, оскільки для мене час ще не настав». 9 І, сказавши це, він залишився в Галілеї.

10 Потім, коли його брати вирушили на свято, він теж пішов, але так, щоб про це ніхто не знав. 11 А юдеї шукали його на святі та розпитували: «Де ж той чоловік?» 12 І люди багато говорили про нього, але потай. Одні казали: «Він — добра людина», а інші: «Ні, недобра, він просто вводить в оману народ». 13 Проте через страх перед юдеями ніхто так і не наважувався говорити про нього відкрито.

14 А коли половина свята вже минула, Ісус піднявся на гору в храм і почав навчати народ. 15 Юдеї ж дивувалися: «Звідки цей чоловік має такі знання, якщо не навчався у школах?» 16 Тоді Ісус відповів: «Те, чого я навчаю, походить не від мене, а від того, хто мене послав. 17 Якщо хтось хоче виконувати волю Бога, то він знатиме, чи ця наука від Нього, чи я говорю сам від себе. 18 Хто говорить від себе, той шукає власної слави, а хто шукає слави для того, хто його послав, той тримається правди і в ньому немає неправедності. 19 Хіба не Мойсей дав вам Закон? Проте жоден з вас не слухається Закону. Чому ж ви хочете мене вбити?» 20 Почувши це, натовп вигукнув: «Ти маєш демона! Хто хоче тебе вбити?» 21 А Ісус сказав: «Я виконав лише одне чудо, і ви всі дивуєтесь. 22 Мойсей тому і дав вам закон про обрı́зання,— хоча, по суті, він не від Мойсея, а ще від прабатьків,— і ви дотримуєтесь цього закону навіть у суботу. 23 Отже, якщо людину обрізають в суботу, аби не порушувати закону Мойсея, чому ви лютуєте через те, що в суботу я повністю зцілив чоловіка? 24 Перестаньте судити за зовнішністю, а судіть праведно».

25 Тож декотрі жителі Єрусалима говорили: «Хіба це не той чоловік, якого хочуть убити? 26 Він же відкрито розмовляє з людьми, і ніхто йому нічого не каже. А може, начальники і справді переконались, що він — Христос? 27 Та ми знаємо, звідки він родом. Коли ж прийде Христос, ніхто не буде знати, звідки він». 28 Тоді Ісус, навчаючи у храмі, голосно промовив: «Ви знаєте і мене, і звідки я родом. Та я прийшов не від себе самого, і той, хто мене послав, дійсно існує, але ви його не знаєте. 29 Я ж його знаю, бо прийшов від нього, Він сам мене послав». 30 І відтоді вони шукали нагоди його схопити, але ніхто цього не зробив, оскільки його час ще не настав. 31 Проте багато людей з народу повірили в нього і говорили: «Коли прийде Христос, хіба ж він зможе виконати більше чуд, ніж цей чоловік?»

32 А як фарисеї та старші священики почули, що́ люди говорять про Ісуса, то послали вартових, аби схопити його. 33 Тому Ісус сказав: «Я ще трохи побуду з вами, а потім піду до того, хто мене послав. 34 Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете». 35 Тож юдеї почали говорити між собою: «Куди цей чоловік хоче піти, де б ми не знайшли його? Невже він збирається піти до юдеїв, розпорошених серед греків, і навчати ще й греків? 36 Що означають його слова: «Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете»?»

37 Коли ж надійшов найважливіший, останній, день свята, Ісус встав і вигукнув: «Хто спраглий, нехай прийде до мене і п’є! 38 На тому, хто вірить у мене, сповняться такі слова з Писання: «З його нутра потечуть потоки живої води». 39 Він мав на увазі дух, який повинні були невдовзі отримати ті, хто повірив у нього, бо на той час вони духу ще не отримували, оскільки Ісус ще не прославився. 40 Почувши це, дехто з народу казав: «Це справді Пророк». 41 А інші говорили: «Він — Христос», хоча були й ті, що запитували: «Невже Христос прийде з Галілеї? 42 Хіба в Писанні не сказано, що Христос має бути Давидовим нащадком і походити з Віфлеєма — села, де жив Давид?» 43 Тож через Ісуса люди поділились. 44 І дехто з народу навіть хотів схопити Ісуса, але ніхто цього так і не зробив.

45 А коли вартові повернулись до старших священиків та фарисеїв, ті запитали: «Чому ви його не привели?» 46 На це вартові відповіли: «Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він». 47 Фарисеї ж запитали: «Невже і вас ввели в оману? 48 Хіба не бачите, що ніхто з начальників та фарисеїв не повірив у нього? 49 А ці люди взагалі не знають Закону, вони прокляті». 50 Тоді Никоди́м, який колись таємно приходив до Ісуса і сам був фарисеєм, промовив: 51 «Хіба за нашим законом можна судити людину, якщо її спочатку не вислухають і не дізнаються, чим вона займається?» 52 Йому ж відповіли: «Ти що, теж із Галілеї? Досліди Писання і переконаєшся, що жоден пророк не має прийти з Галілеї»*.

* У декотрих рукописах (Сінайському та Ватиканському кодексах і Сінайсько-сирійському рукописі) пропущено уривок, починаючи з 53-го вірша до 8-го розділу 11-го вірша, в котрому (з невеликими змінами в різних грецьких текстах та перекладах) говориться:

53 І всі розійшлись по своїх домах.

8 Ісус же пішов на Оливкову гору. 2 А на світанку він знову прийшов у храм, і всі люди стали сходитись до нього, тож він сів та почав їх навчати. 3 Прийшли також книжники й фарисеї і привели з собою жінку, яку застали за тим, що вона чинила перелюб. Поставивши її посередині, 4 вони промовили Ісусу: «Учителю, цю жінку впіймали, коли вона чинила перелюб. 5 Мойсей у Законі наказав нам таких жінок каменувати. А що скажеш ти?» 6 Ясна річ, вони говорили це, аби його випробувати, бо хотіли мати зачіпку, щоб його звинуватити. Та Ісус схилився і почав щось писати пальцем по землі. 7 Проте вони і далі запитували його. Тоді він підвівся та сказав: «Хто з вас не має гріха, нехай першим кине в неї камінь». 8 А сам знову схилився і продовжував писати по землі. 9 Почувши його слова, вони стали один за одним розходитися: спочатку старійшини, а потім всі інші. Отже, залишилися тільки Ісус і та жінка. 10 Тоді Ісус підвівся і запитав: «Жінко, де ж вони? Невже ніхто не засудив тебе?» 11 Вона відповіла: «Ніхто, пане». Тож Ісус сказав: «І я тебе не засуджую. Іди собі та більше не чини гріха».

12 Після того Ісус знову звернувся до народу: «Я світло для світу. Хто йде за мною, той ніколи не ходитиме в темряві, а матиме світло, яке веде до життя». 13 Почувши це, фарисеї сказали: «Ти свідчиш сам про себе, тому твоє свідчення неправдиве». 14 На це Ісус промовив: «Хоча я свідчу сам про себе, моє свідчення правдиве, бо я знаю, звідки прийшов і куди йду. Ви ж не знаєте ані звідки я прийшов, ані куди йду. 15 Ви судите, дивлячись на зовнішність, я ж взагалі нікого не суджу, 16 а якщо і суджу, то мій суд — правдивий, оскільки роблю це не сам: зі мною Батько, який мене послав. 17 Крім того, у вашому ж Законі написано: «Свідчення двох осіб — правдиве». 18 Отже, про себе свідчу я сам, а також мій Батько, який мене послав». 19 Тоді вони запитали Ісуса: «Де ж твій Батько?» Ісус відповів: «Ви не знаєте ні мене, ні мого Батька. Якби ви знали мене, то знали б і мого Батька». 20 Усе це він говорив, коли був у скарбниці* та навчав народ у храмі. Однак ніхто його так і не схопив, бо його час ще не настав.

21 Тоді він знову промовив: «Я відходжу, і ви будете шукати мене, та все одно помрете у своїх гріхах. І куди я йду, ви прийти не зможете». 22 А юдеї говорили: «Він що, збирається себе вбити? Чому він каже: «Куди я йду, ви прийти не зможете»?» 23 Ісус же продовжував: «Ви — знизу, а я — згори. Ви — з цього світу, я ж — не з цього світу. 24 Тому я і сказав вам, що ви помрете у своїх гріхах. Бо коли не повірите, що я — той, хто мав прийти, то помрете у своїх гріхах». 25 Тоді вони запитали його: «Хто ж ти такий?» Ісус промовив: «Навіщо я взагалі з вами розмовляю? 26 Я маю багато чого розповісти про вас і багато чого засудити. Той же, хто мене послав, говорить правду, і я виявляю світові лише те, що чув від нього». 27 Однак вони так і не зрозуміли, що він говорив про Батька. 28 Тоді Ісус сказав: «Коли ви піднесете Сина людського, то зрозумієте, хто я і що я нічого не роблю від себе, а говорю все так, як навчив мене Батько. 29 І той, хто мене послав, постійно зі мною: він не покинув мене, бо я завжди роблю те, що йому до вподоби». 30 Почувши це, багато людей повірило в нього.

31 Тоді Ісус звернувся до юдеїв, які йому повірили: «Якщо ви і далі перебуватимете в моїй науці, то справді будете моїми учнями. 32 Ви пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними». 33 На це присутні там юдеї сказали: «Ми — Авраамові нащадки і ніколи не були чиїмись рабами. Чому ж ти кажеш: «Станете вільними»?» 34 А Ісус відповів: «Щиру правду кажу вам: кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха. 35 До того ж раб залишається в домі не назавжди, а син — назавжди. 36 Отже, якщо Син вас визволить, то ви будете справді вільними. 37 Я знаю, що ви — Авраамові нащадки, і все-таки ви хочете мене вбити, оскільки не приймаєте моєї науки. 38 Я розповідаю про все, що бачив, коли був зі своїм Батьком, ви ж робите те, що чули від свого батька». 39 На це вони сказали: «Наш батько — Авраам». Ісус же промовив: «Якщо ви Авраамові діти, то і робіть те саме, що робив Авраам. 40 Ви ж намагаєтесь мене вбити, хоча я розповів вам правду, котру почув від Бога. Авраам такого не робив. 41 А ви чините так само, як і ваш батько». Вони сказали: «Ми не народилися від блуду, в нас один Батько — Бог».

42 Тоді Ісус промовив: «Якби вашим Батьком був Бог, ви любили б мене, адже я прийшов від Бога і зараз є тут. І прийшов я не від себе: мене послав Він. 43 Чому ж ви не розумієте, про що я говорю? Бо ви не можете слухати моїх слів. 44 Ваш батько — Диявол, і ви хочете виконувати бажання свого батька. Він був убивцею ще відтоді, як пішов шляхом непослуху, і в правді не встояв, бо правди в ньому немає. Коли він говорить брехню, це природно для нього, тому що він — брехун і батько брехні. 45 А оскільки я кажу правду, ви мені не вірите. 46 Хто з вас доведе, що я винний у гріху? Якщо я говорю правду, чому ж ви мені не вірите? 47 Хто від Бога, той слухає Божих слів, а оскільки ви не від Бога, тому і не слухаєте».

48 Почувши це, юдеї сказали йому: «Хіба ми помиляємось, коли кажемо, що ти — самарянин і маєш демона?» 49 На це Ісус промовив: «Немає в мені демона, і я шаную Батька, але ви мене зневажаєте. 50 І я не шукаю слави для себе, однак є Той, хто її шукає, і саме він є суддею. 51 Щиру правду кажу вам: хто слухається мого слова, той ніколи не побачить смерті». 52 Тоді юдеї сказали: «Тепер ми точно знаємо, що ти маєш демона. Авраам помер, як повмирали і пророки, а ти кажеш: «Хто слухається мого слова, той ніколи не скуштує смерті». 53 Ти що, більший від нашого батька Авраама, який помер? І пророки повмирали. За кого ж ти себе вважаєш?» 54 Ісус відповів: «Якщо я сам себе прославляю, ця слава нічого не варта. Мене прославляє мій Батько — той, кого ви називаєте своїм Богом, 55 але кого не пізнали. Я ж його знаю. Якби я сказав, що не знаю його, то був би таким брехуном, як і ви. Та я його знаю і слухаюсь його слова. 56 Ваш батько Авраам дуже тішився надією, що побачить мій день. І він його побачив та втішився». 57 А юдеї вигукнули: «Ти ще навіть п’ятдесяти років не маєш, і вже бачив Авраама?» 58 Ісус відповів: «Щиру правду кажу вам: я був ще до того, як з’явився Авраам». 59 Почувши це, люди взяли каміння, щоб закидати Ісуса, але він сховався, а тоді вийшов з храму.

9 По дорозі Ісус зустрів чоловіка, сліпого від народження. 2 Тож учні запитали Ісуса: «Учителю, скажи, хто згрішив, що цей чоловік народився сліпим: він чи його батьки?» 3 Ісус же відповів: «Не згрішив ані він, ані його батьки. Це сталося для того, щоб на ньому виявились Божі діла. 4 І поки ще день, ми повинні виконувати діла того, хто мене послав. Настає ніч, коли ніхто нічого робити не зможе. 5 Тому, поки я ще у світі, я — світло для світу». 6 Після тих слів він плюнув на землю і, змішавши її зі слиною, зробив глину. Потім приклав її до очей чоловіка 7 та сказав: «Іди, вмийся в купальні Сілоа́м» (що перекладається як «Послана»). Той пішов, умився і повернувся зрячим.

8 Тоді сусіди й люди, які раніше бачили, як він жебрав, почали говорити: «Хіба це не той жебрак, який колись тут сидів?» 9 Одні казали: «Так, це він». Інші заперечували: «Ні, це не він, просто хтось схожий на нього». А той чоловік говорив: «Це я». 10 І люди почали розпитувати його: «Як же в тебе відкрились очі?» 11 Він відповів: «Чоловік на ім’я Ісус зробив глину, помазав нею мої очі і промовив: «Іди до Сілоа́му та вмийся». Я пішов, умився і прозрів». 12 Почувши це, люди запитали: «А де зараз той чоловік?» Він сказав: «Не знаю».

13 Тож вони відвели чоловіка, який колись був сліпим, до фарисеїв. 14 А зробив Ісус усе це — приготував глину і повернув сліпому зір — у суботу. 15 Цього разу і фарисеї почали розпитувати чоловіка, як він прозрів. Той відповів: «Він приклав до моїх очей глину, після чого я вмився — і почав бачити». 16 Тож деякі фарисеї почали казати: «Цей чоловік не від Бога, бо не дотримується суботи». Інші ж дивувалися: «Як може грішна людина виконувати такі чуда?» Отже, вони поділились. 17 Тому чоловіка знову запитали: «А що ти скажеш про того, хто відкрив тобі очі?» На це чоловік відповів: «Він — пророк».

18 Однак юдеї не вірили, що той чоловік був сліпим і прозрів, поки не покликали його батьків. 19 Їх запитали: «Це ваш син? Кажете, він народився сліпим? Як так сталося, що тепер він бачить?» 20 Батьки відповіли: «Ми знаємо, що це наш син і що він народився сліпим. 21 Але як сталося, що він тепер бачить, і хто повернув йому зір, ми не знаємо. Запитайте його. Він уже дорослий, нехай сам за себе говорить». 22 А сказали вони це тому, що боялися юдеїв, бо юдеї змовилися виганяти із синагоги кожного, хто ви́знає Ісуса Христом. 23 Власне тому його батьки сказали: «Він вже дорослий. Запитайте його».

24 Тож фарисеї вдруге покликали чоловіка, який колись був сліпим, і промовили: «Віддай славу Богові. Ми знаємо, що той чоловік — грішник». 25 Він же їм відказав: «Чи він грішник, я не знаю, але знаю одне: я був сліпим, а тепер бачу». 26 Вони ж запитали: «Що він тобі зробив? Як відкрив тобі очі?» 27 Чоловік відповів: «Та я вже вам розповідав, але ви не слухали. Чому ви кажете мені ще раз усе повторювати? Може, і ви хочете стати його учнями?» 28 Почувши це, вони вилаяли його та сказали: «Це ти його учень, ми ж — учні Мойсея. 29 Ми знаємо, що Бог промовляв до Мойсея, а хто оцей... Ми навіть не знаємо, хто його послав». 30 Тоді чоловік сказав: «Дивно, що ви не знаєте, хто його послав, і все ж він відкрив мені очі. 31 Ми знаємо, що Бог не слухає грішників; якщо ж людина боїться Бога і виконує його волю, він її слухає. 32 З давніх-давен нечувано, аби хтось відкрив очі сліпому від народження. 33 І якби цей чоловік був не від Бога, то нічого не зміг би виконати». 34 А вони сказали: «Ти від самого народження весь у гріху і ще будеш навчати нас?» Після того вони вигнали його.

35 Коли ж Ісус дізнався, що цього чоловіка вигнали, то, зустрівши його, запитав: «Ти віриш в Сина людського?» 36 Той сказав: «Пане, а хто він? Скажи, щоб я міг у нього повірити». 37 Ісус відповів: «Ти його бачив, і, до речі, зараз розмовляєш з ним». 38 Тоді чоловік вигукнув: «Господи, вірю!» — і вклонився йому. 39 Ісус сказав: «Я прийшов у цей світ для суду: щоб сліпі прозріли, а зрячі — осліпли». 40 Почувши його слова, фарисеї, котрі були поряд, запитали: «Хочеш сказати, ми теж сліпі?» 41 Ісус же їм відповів: «Якби ви були сліпими, то не мали б гріха. А ви кажете: «Ми бачимо». Тож ваш гріх залишається».

10 «Щиру правду кажу вам: хто входить в кошару не через браму, а якимось іншим шляхом, той — злодій і грабіжник. 2 Хто ж входить через браму, той — пастух овець. 3 Сторож впускає його, і вівці слухаються його голосу. Він кличе усіх своїх овець на ім’я та виводить їх з кошари. 4 І, вивівши всіх, він іде попереду, а вівці — слідом, оскільки знають його голос. 5 Вони ніколи не підуть за чужим, а повтікають, бо не знають голосу чужих». 6 Ось таке порівняння навів Ісус, але люди не зрозуміли, що він мав на увазі.

7 Тож Ісус продовжував: «Щиру правду кажу вам: я — брама для овець. 8 Усі ж, хто приходить і видає себе за мене, є злодіями і грабіжниками, але вівці їх не слухаються. 9 Отже, я — брама, і хто входить через мене, той отримає спасіння. Він увійде та вийде і знайде пасовище. 10 Злодій приходить лише для того, аби красти, вбивати і нищити. А я прийшов, щоб вівці отримали життя і втішалися ним без кінця. 11 Я — пастир добрий. Добрий пастир готовий віддати за овець свою душу. 12 Найманий же робітник — не пастир, і вівці йому не належать. Тому, коли він бачить вовка, то кидає овець і втікає, а вовк хапає їх та розганяє. 13 Цей робітник так поводиться, бо він лише найманий і не дбає про овець. 14 А я — пастир добрий і знаю своїх овець, а вони знають мене, 15 так само як Батько знає мене, а я знаю Батька. І я віддаю свою душу за овець.

16 Маю я ще інших овець, котрі не належать до цієї кошари. Я повинен привести також їх. Тоді всі слухатимуться мого голосу, і буде отара одна й один пастир. 17 Я віддаю свою душу, аби знову її отримати, і власне тому Батько мене любить. 18 Ніхто не забирає в мене душі; я віддаю її з власної волі. Я маю владу віддати її та отримати знову. Саме такий наказ дав мені Батько».

19 Через ці слова юдеї знову поділились. 20 Багато з них говорили: «Цей чоловік має демона, він божевільний. Чому ви взагалі його слухаєте?» 21 Інші ж казали: «Якби він був одержимий демоном, то так не говорив би. Хіба демон може відкривати очі сліпим?»

22 Якось узимку, коли в Єрусалимі відзначали свято Присвячення*, 23 Ісус проходжувався у храмі Соломоновою колонадою. 24 Навколо нього зібрались юдеї та сказали: «Скільки ще будеш тримати наші душі в непевності? Якщо ти — Христос, то скажи це прямо». 25 Ісус відповів: «Я вже вам говорив, але ви не вірите. Про мене свідчать діла, котрі я виконую в ім’я свого Батька. 26 Однак ви не вірите, бо ви — не мої вівці. 27 Мої ж вівці слухаються мого голосу; я їх знаю, і вони йдуть за мною. 28 Я даю їм вічне життя, і вони ніколи не будуть знищені. Крім того, ніхто не вирве їх з моєї руки. 29 Те, що дав мені Батько,— цінніше від усього іншого. І ніхто не зможе вирвати їх з руки мого Батька. 30 Я і Батько — одне».

31 Тоді юдеї знову взяли каміння, щоб закидати Ісуса. 32 А він промовив до них: «Я показав вам багато добрих діл, які звелів мені виконувати Батько. За котре з них хочете побити мене камінням?» 33 Юдеї відповіли: «Ми збираємось тебе каменувати не за добре діло, а за те, що ти зневажаєш Бога: за те, що ти людина, а видаєш себе за бога». 34 Ісус же їх запитав: «Хіба у вашому Законі не написано: «Я сказав: «Ви — боги»? 35 Якщо Бог назвав «богами» тих, проти кого було його слово,— а Писання скасувати не можна, 36 то невже мені — тому, кого Батько освятив і послав у світ,— ви говорите: «Ти зневажаєш Бога» — лише через те, що я назвав себе Божим Сином? 37 Якщо я не виконую діл свого Батька, то не вірте мені. 38 Якщо ж я виконую ці діла, то, коли вже не вірите мені, повірте хоча б у діла. Тоді зрозумієте і будете знати, що Батько перебуває в єдності зі мною, а я — в єдності з Батьком». 39 Почувши це, вони знову намагалися схопити Ісуса, але він вислизнув з їхніх рук.

40 Тож він знову вирушив у місцевість за Йорданом, де колись хрестив Іван, і там залишався. 41 А до нього приходило багато людей, які говорили: «Сам Іван не виконав жодного чуда, але все, що сказав про цього чоловіка,— правда». 42 І чимало людей у тій місцевості повірило в нього.

11 В одному селі захворів чоловік на ім’я Лазар. Це було у Віфанı́ї, де жили Марія та її сестра Марта. 2 Це та сама Марія, яка намастила Господа пахучою олією і витерла йому ноги своїм волоссям, а Лазар, який захворів, був її братом. 3 Тож сестри послали Ісусові звістку: «Господи, твій любий друг хворий». 4 Почувши це, Ісус промовив: «Ця хвороба не приведе до смерті, а принесе славу Богові, і через неї прославиться Божий Син».

5 Ісус же любив Марту, її сестру та Лазаря. 6 Та, почувши, що Лазар хворий, він ще два дні залишався в тому місці, де був. 7 Потім він звернувся до учнів: «Ходімо знову в Юдею». 8 Учні ж сказали: «Учителю, зовсім недавно юдеї хотіли закидати тебе камінням, а ти знову туди йдеш?» 9 Ісус відповів: «Хіба день має не дванадцять годин? Хто ходить удень, той ні на що не наштовхнеться, оскільки бачить світло цього світу. 10 А хто ходить уночі, той обов’язково на щось наштовхнеться, бо в ньому світла немає».

11 Після тих слів він сказав: «Наш друг Лазар заснув, і я йду розбудити його». 12 Але учні сказали: «Господи, якщо він заснув, то одужає». 13 Ісус мав на увазі його смерть, вони ж думали, що він говорив про звичайний сон. 14 Тоді Ісус прямо сказав: «Лазар помер, 15 і я тішуся, що мене там не було, бо тепер ваша віра зможе стати ще міцнішою. Тож ходімо до нього». 16 А Хома, якого називали Близнюком, звернувся до інших учнів: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним».

17 Коли ж Ісус прийшов, то довідався, що Лазар вже чотири дні лежить у гробниці. 18 А Віфанı́я була недалеко від Єрусалима, приблизно за три кілометри, 19 тож багато юдеїв прийшли до Марти й Марії, щоб потішити їх після смерті брата. 20 Марта ж, коли почула, що йде Ісус, то вийшла йому назустріч, а Марія залишилася вдома. 21 І Марта сказала Ісусу: «Господи, якби ти був тут, не помер би мій брат. 22 Але я знаю: все, що ти попросиш у Бога, він дасть тобі». 23 Ісус же промовив: «Твій брат воскресне». 24 А Марта сказала: «Знаю, він воскресне, коли настане воскресіння в останній день». 25 На це Ісус відповів: «Я — воскресіння і життя. Хто вірить у мене, той, навіть якщо й помре, оживе. 26 І кожен, хто живе та вірить у мене, ніколи не помре. Віриш у це?» 27 Вона промовила: «Так, Господи, вірю; я вірю, що ти — Христос, Божий Син, який мав прийти у світ». 28 Після цих слів вона пішла та покликала свою сестру Марію, шепнувши їй: «Вчитель тут; він тебе кличе». 29 Коли Марія почула це, то швиденько встала й побігла до Ісуса.

30 На той час Ісус ще не ввійшов у село, а був там, де його зустріла Марта. 31 Тому коли юдеї, котрі потішали Марію вдома, побачили, як вона швидко встала та вибігла, то вирішили піти за нею. Вони думали, що Марія йде до гробниці оплакувати брата. 32 А вона прийшла туди, де був Ісус, і, побачивши його, впала йому до ніг та сказала: «Господи, якби ти був тут, не помер би мій брат». 33 Коли ж Ісус побачив, як вона плаче і як плачуть юдеї, котрі були з нею, то й сам глибоко зітхнув і схвильовано 34 запитав: «Куди ви його поклали?» Вони відповіли: «Ходи, Господи, і побачиш». 35 І з очей Ісуса покотилися сльози. 36 Побачивши це, юдеї говорили: «Дивіться, як сильно він любив його!» 37 Однак дехто казав: «Невже цей чоловік, який відкрив очі сліпому, не міг зробити так, щоб той не помер?»

38 Знову глибоко зітхнувши, Ісус підійшов до гробниці,— а це була печера, привалена каменем,— 39 і наказав: «Відваліть камінь». Тоді Марта, сестра померлого, сказала Ісусу: «Господи, тіло вже, напевно, смердить, бо минуло чотири дні». 40 Ісус її запитав: «Хіба я тобі не говорив, що коли будеш вірити, то побачиш Божу славу?» 41 Тож камінь відвалили. А Ісус підвів очі до неба і промовив: «Батьку, дякую, що ти почув мене. 42 Я знав, що ти завжди мене чуєш, але сказав це заради людей, котрі стоять довкола, аби вони повірили, що ти послав мене». 43 Після цих слів Ісус вигукнув: «Лазарю, вийди!» 44 І чоловік, що був мертвий, вийшов: його руки і ноги були обмотані пов’язками, а лице — обв’язане хустиною. Тоді Ісус сказав: «Розв’яжіть його, нехай іде».

45 Побачивши, що́ Ісус зробив, багато юдеїв, котрі прийшли до Марії, повірили в нього. 46 Інші ж пішли до фарисеїв і розповіли їм усе, що зробив Ісус. 47 Отже, старші священики й фарисеї зібрали Синедріон і почали говорити: «Що ж нам робити? Адже цей чоловік виконує багато чуд! 48 Якщо облишимо його, то всі в нього повірять, а тоді прийдуть римляни та захоплять і наш храм*, і наш народ». 49 Але один з них, на ім’я Кайя́фа, який був того року первосвящеником, звернувся до них: «Ви нічого не знаєте 50 і не розумієте: для вас же ліпше, щоб один помер за народ, аніж щоб увесь народ загинув». 51 А сказав він це не від себе. Того року він був первосвящеником, тому виголосив пророцтво, що Ісус має померти за народ. 52 Ісус мав померти ще й для того, аби зібрати розпорошених дітей Бога. 53 Тож фарисеї змовились убити його і відтоді почали шукати можливості, як це зробити.

54 З того часу Ісус вже не з’являвся юдеям відкрито. Звідти він вирушив до міста Єфрема, у місцевість поблизу пустелі, і там залишався зі своїми учнями. 55 Коли ж наближалась юдейська Пасха, багато людей ще перед святом звідусіль поприходили в Єрусалим, щоб очиститися згідно з обрядом. 56 Там люди почали шукати Ісуса, і, стоячи в храмі, запитували одні одних: «Як ви думаєте, невже він взагалі не прийде на свято?» 57 А старші священики та фарисеї розпорядилися, щоб, коли хтось дізнається, де Ісус, повідомив їм про це, і тоді вони зможуть його схопити.

12 Коли ж до Пасхи залишалося шість днів, Ісус прийшов у Віфанı́ю, де був Лазар, якого він воскресив з мертвих. 2 Там для Ісуса влаштували вечерю; Марта на ній прислуговувала, а Лазар був серед тих, хто сидів* із ним за столом. 3 Марія ж взяла близько трьохсот грамів пахучої олії,— дуже дорогого щирого нарду,— намастила Ісусові ноги й витерла своїм волоссям; і аромат цієї олії наповнив увесь дім. 4 Тоді Юда Іскаріот, один з Ісусових учнів, який невдовзі мав його зрадити, запитав: 5 «Чому цю пахучу олію не продали за триста денаріїв, а гроші не роздали бідним?» 6 Сказав же він це не тому, що турбувався про бідних, а тому що був злодієм. Він мав скриньку з грішми і неодноразово витягав гроші, які туди кидали. 7 Тоді Ісус сказав: «Залишіть її в спокої. Нехай вона виконає цей обряд, підготувавши мене до дня похорону. 8 Бо бідні завжди з вами, я ж з вами буду не завжди».

9 А як великий натовп юдеїв дізнався, де Ісус, то прийшов туди; вони хотіли побачити не лише його, але й Лазаря, якого він воскресив з мертвих. 10 Тож старші священики змовилися убити і Лазаря, 11 бо через нього чимало юдеїв приходили й починали вірити в Ісуса.

12 Наступного дня багато людей, які прибули на свято, почули, що Ісус наближається до Єрусалима. 13 Тож вони взяли пальмове листя і вийшли йому назустріч, вигукуючи: «Молимо, спаси! Благословенний, хто йде в ім’я Єгови,— цар Ізраїля!» 14 А Ісус знайшов осля та сів на нього, як і написано: 15 «Не бійся, дочко Сіону. Ось їде твій цар на осляті». 16 Спочатку його учні на все це не звернули уваги, але коли Ісус був прославлений, вони пригадали, що саме так про нього було написано і що так для нього й зробили.

17 А люди, які були з Ісусом, коли він покликав Лазаря з гробниці й воскресив його з мертвих, не переставали свідчити про це. 18 Тож народ, почувши, яке чудо він учинив, вийшов йому назустріч. 19 Фарисеї ж говорили між собою: «Бачите, ми нічого не можемо зробити. За ним пішов цілий світ!»

20 Серед тих, хто прийшов для поклоніння на свято, були і греки. 21 Вони підійшли до Пилипа з Віфсаї́ди Галілейської та почали просити його: «Пане, ми хочемо побачити Ісуса». 22 Пилип пішов і сказав про це Андрію. Тоді Андрій та Пилип підійшли до Ісуса й сказали про це йому.

23 Ісус же промовив: «Настав час прославитися Сину людському. 24 Щиру правду кажу вам: якщо пшеничне зерно не впаде в землю та не помре, воно так і залишиться тільки одним зерном. Якщо ж воно помре, то принесе багато плодів. 25 Хто дорожить своєю душею, той знищить її, а хто душу свою в цьому світі ненавидить, той збереже її для вічного життя. 26 Якщо хтось хоче служити мені, нехай іде слідом за мною, і де буду я, там буде й мій слуга. І якщо хтось буде служити мені, Батько шануватиме його. 27 Душа моя занепокоєна. Що́ маю сказати? Батьку, врятуй мене від цієї години! Та, зрештою, для цієї години я і прийшов. 28 Батьку, прослав своє ім’я». Тоді з неба пролунав голос: «Я прославив і знову прославлю».

29 А декотрі люди, які стояли довкола й чули це, сказали, що то був грім. Інші ж говорили: «З ним розмовляв ангел». 30 Та Ісус промовив: «Цей голос пролунав не для мене, а для вас. 31 Тепер настав суд над цим світом, і тепер його правитель буде вигнаний геть. 32 Я ж, коли буду піднесений із землі, приведу до себе всіляких людей». 33 А говорив він усе це, щоб показати, якою смертю має померти. 34 Тоді народ сказав йому: «Ми знаємо з Закону, що Христос перебуватиме вічно. Чому ж ти кажеш, що Син людський мусить бути піднесений із землі? Хто є тим Сином людським?» 35 Ісус сказав їм на це: «Ще недовго світло буде серед вас. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас не охопила темрява. Бо хто ходить у темряві, не знає, куди йде. 36 Тож поки ще маєте світло, вірте в нього, аби стати синами світла».

Сказавши це, Ісус відійшов і сховався від них. 37 І хоча він здійснив на їхніх очах стільки чуд, вони не вірили в нього, 38 і так виконалися слова пророка Ісаї: «Єгово, хто повірив у те, що почув від нас? І для кого Єгова розкрив свою руку?» 39 А не могли вони повірити, бо Ісая також сказав: 40 «Він засліпив їм очі та зробив їхні серця черствими, щоб вони очима не бачили і серцями не розуміли, і щоб не навернулись, і щоб я їх не зцілив». 41 Ісая сказав усе це, оскільки бачив славу Христа й говорив про нього. 42 А втім, навіть багато начальників повірило в нього. Але щоб фарисеї не вигнали їх із синагоги, вони його не визнавали, 43 бо славу від людей любили більше, ніж славу від Бога.

44 Потім Ісус голосно сказав: «Хто вірить у мене, той вірить не тільки в мене, але й у того, хто мене послав. 45 І хто бачить мене, бачить і того, хто мене послав. 46 Я прийшов у світ як світло, щоб кожен, хто вірить у мене, не залишався в темряві. 47 Того, хто чує мої слова і не дотримується їх, я не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти. 48 І хто відкидає мене та не приймає моїх слів, той має для себе суддю: в останній день його судитимуть слова, котрі я говорив. 49 Адже я промовляв не від себе. Батько, який послав мене, дав мені заповідь, що́ саме маю казати. 50 І я знаю, що його заповідь означає вічне життя. Тож усе, що я говорю, говорю так, як сказав мені Батько».

13 Ісус знав ще перед святом Пасхи, що настав його час перейти з цього світу до Батька; тож він, полюбивши своїх, які були у світі, полюбив їх до кінця. 2 І під час вечері — а Диявол уже вклав у серце Юди Іскаріота, Си́монового сина, намір зрадити Ісуса — 3 він, знаючи, що Батько все віддав у його руку і що він прийшов від Бога й до Бога йде, 4 встав з-за столу, відклав убік своє вбрання та, взявши рушник, оперезався ним. 5 Тоді Ісус налив у таз води й почав мити учням ноги та витирати рушником, яким був оперезаний. 6 Коли ж він підійшов до Си́мона Петра, той сказав йому: «Господи, невже ти будеш мити мені ноги?» 7 А Ісус відповів: «Зараз ти не розумієш, що я роблю, та зрозумієш це пізніше». 8 Петро знову сказав: «Ти ніколи не будеш мити мої ноги!» А Ісус промовив: «Якщо я не помию твоїх ніг, ти не зможеш бути зі мною». 9 На це Си́мон Петро вигукнув: «Господи, тоді помий не лише мої ноги, але й руки і голову!» 10 Ісус же сказав: «Тому, хто обмитий, не потрібно мити нічого, крім ніг, бо він увесь чистий. Ви чисті, але не всі». 11 Ісус знав, хто його зрадить, тому й сказав: «Не всі ви чисті».

12 Після того як він помив їм ноги й одягнув своє вбрання, він знову сів до столу і сказав: «Розумієте, що я вам зробив? 13 Ви звертаєтесь до мене: «Учителю» й «Господи»,— і робите слушно, бо я ним і є. 14 Отже, якщо я, Господь і Вчитель, помив вам ноги, то ви також повинні мити ноги одні одним. 15 Бо я дав вам приклад, щоб ви чинили так, як я вам зробив. 16 Щиру правду кажу вам: раб не більший від свого пана і посланець не більший від того, хто його послав. 17 Коли ви знаєте все це, то щасливі, якщо так робите. 18 Однак говорю не про всіх вас, бо я знаю тих, кого вибирав. Але мають виконатися такі слова з Писання: «Той, хто споживав мій хліб, повстав проти мене*». 19 Розповідаю вам усе заздалегідь, щоб, коли це станеться, ви повірили, що то я. 20 Щиру правду кажу вам: хто приймає мого посланця, той приймає і мене. А хто приймає мене, приймає і того, хто мене послав».

21 Сказавши все це, Ісус стривожився і почав свідчити: «Щиру правду кажу вам: один з вас зрадить мене». 22 Тоді учні стали переглядатись між собою, не розуміючи, про кого він говорить. 23 А один з учнів — той, кого Ісус любив,— сидів* перед Ісусом, схилившись до його грудей. 24 Тож Си́мон Петро кивнув тому учневі й запитав: «Скажи, хто це? Про кого він говорить?» 25 І той, прихилившись до Ісусових грудей, запитав: «Господи, хто це?» 26 Ісус відповів: «Це той, кому я дам шматок хліба, який умочу в чашу». Тоді він умочив шматок хліба та дав його Юді, сину Си́мона Іскаріота. 27 І відразу після цього в Юду ввійшов Сатана. Тож Ісус сказав Юді: «Що робиш, роби швидше». 28 Та ніхто з присутніх за столом не знав, чому він так сказав до нього. 29 А оскільки Юда мав скриньку з грішми, дехто подумав, що Ісус йому сказав: «Купи все, що нам потрібно на свято»,— або щоб він дав трохи грошей бідним. 30 А Юда, взявши шматок, відразу вийшов; було ж це вночі.

31 Після того як він вийшов, Ісус промовив: «Тепер Син людський прославляється, і через нього прославляється Бог. 32 Бог сам прославить його, і зробить це зараз же. 33 Діти, я пробуду з вами недовго. Ви будете мене шукати, але те, що я казав юдеям, тепер кажу і вам: «Куди я йду, ви прийти не можете». 34 Даю вам нову заповідь: любіть одні одних. Як я вас полюбив, так любіть одні одних і ви. 35 По тому всі розпізнають, що ви мої учні, коли між вами буде любов».

36 Тоді Си́мон Петро запитав: «Господи, куди ти йдеш?» На це Ісус відповів: «Куди я йду, зараз ти не зможеш за мною піти, але потім підеш». 37 Та Петро сказав: «Господи, чому не можу піти за тобою тепер? Я готовий навіть душу свою віддати за тебе». 38 А Ісус відповів: «Ти навіть душу готовий віддати за мене? Щиру правду кажу тобі: ще півень не заспіває, як ти тричі відречешся від мене».

14 «Нехай ваші серця не тривожаться. Вірте в Бога і в мене вірте. 2 У домі мого Батька є багато осель. Якби було інакше, я б вам сказав, адже йду приготувати вам місце. 3 А коли піду та приготую вам місце, то повернуся й прийму вас до себе, щоб ви були там, де я. 4 І куди я йду, ви дорогу знаєте».

5 Тоді Хома сказав йому: «Господи, ми не знаємо, куди ти йдеш. Звідки нам знати дорогу туди?»

6 На це Ісус відповів: «Я — дорога, і правда, і життя. Ніхто не приходить до Батька, якщо не через мене. 7 Якби ви справді знали мене, то знали б і мого Батька; і відтепер ви знаєте та бачили його».

8 Тоді Пилип сказав йому: «Господи, покажи нам Батька, і нам цього вистачить».

9 А Ісус промовив: «Я вже стільки часу з вами, а ти, Пилипе, так і не пізнав мене? Хто бачив мене, той бачив і Батька. Як же можеш казати: «Покажи нам Батька»? 10 Хіба не віриш, що я перебуваю в єдності з Батьком, а Батько — в єдності зі мною? Те, що я вам кажу, кажу не від себе, це Батько, який перебуває в єдності зі мною, виконує свої діла. 11 Вірте мені, що я перебуваю в єдності з Батьком, а Батько — в єдності зі мною; якщо не вірите моїм словам, то вірте хоча б ділам. 12 Щиру правду кажу вам: хто вірить у мене, той виконуватиме такі самі діла, як я, навіть ще більші, бо я йду до Батька. 13 І все, що тільки попросите в моє ім’я, я зроблю, аби Батько був прославлений через Сина. 14 Коли попросите щось в моє ім’я, я зроблю це.

15 Якщо ви любите мене, то будете виконувати мої заповіді. 16 Я попрошу Батька, і він дасть вам іншого помічника, який перебуватиме з вами вічно,— 17 дух правди, котрого світ отримати не може, оскільки не помічає і не знає його. А ви цей дух знаєте, бо він перебуває з вами та в вас. 18 Я не залишу вас самих, а обов’язково до вас прийду. 19 Ще трохи, і світ мене більше не побачить, але ви мене побачите, тому що я живу й ви будете жити. 20 Того дня ви зрозумієте, що я перебуваю в єдності зі своїм Батьком, ви — в єдності зі мною, а я — в єдності з вами. 21 Хто приймає мої заповіді та виконує їх, той любить мене. А хто любить мене, того буде любити й мій Батько. І я теж любитиму такого та виявлю йому себе».

22 Почувши це, Юда, не Іскаріот, сказав: «Господи, чому тепер ти хочеш виявити себе лише нам, а не світові?»

23 Ісус відповів: «Якщо хтось любить мене, то буде дотримуватися моїх слів, і мій Батько любитиме його. Тоді ми прийдемо до нього та будемо з ним перебувати. 24 А хто моїх слів не дотримується, той мене не любить; слова ж, які ви чуєте,— не мої, а Батька, котрий мене послав.

25 Кажу вам усе це, поки я з вами. 26 Та помічник, святий дух, якого Батько пошле в моє ім’я, навчить вас усього і нагадає все, що я говорив. 27 Я залишаю вам мир, свій мир, і даю його не так, як дає світ. Нехай ваші серця не тривожаться і не стискаються зі страху. 28 Ви чули, що я вам сказав: я йду і повернуся до вас. Якби ви справді любили мене, то раділи б, що я йду до Батька, оскільки Батько більший від мене. 29 Говорю вам про все тепер, перш ніж це станеться, щоб, коли станеться, ви повірили в мої слова. 30 Я вже небагато скажу вам, бо надходить правитель цього світу. Наді мною він влади не має, 31 але щоб світ зрозумів, що я люблю Батька, я виконую заповідь, яку Батько мені дав. Тож вставайте, ходімо звідси.

15 Я — правдива виноградна лоза, а мій Батько — виноградар. 2 Кожну гілку на мені, яка не приносить плодів, він відрізає, а ту, що плоди приносить,— очищає, аби вона давала їх ще більше. 3 І ви вже очищені завдяки словам, які я вам говорив. 4 Тож перебувайте в єдності зі мною, і я перебуватиму в єдності з вами. Бо як гілка не приносить плодів, якщо не залишається на виноградній лозі, так і ви не зможете приносити плоди, якщо не будете перебувати в єдності зі мною. 5 Я — виноградна лоза, а ви — гілки. Хто перебуває в єдності зі мною, а я — в єдності з ним, той приносить багато плодів, адже без мене ви не можете робити нічого. 6 Хто ж не перебуває в єдності зі мною, того відрізають, немов гілку, і він засихає. Такі гілки збирають, кидають у вогонь, і вони згоряють. 7 Коли ви залишаєтесь в єдності зі мною і мої слова перебувають в вас, то можете просити все, чого бажаєте, й отримаєте це. 8 І якщо ви постійно приносите багато плодів та показуєте, що ви мої учні, то мій Батько прославляється. 9 Як полюбив мене Батько і як я полюбив вас, так і ви перебувайте в моїй любові. 10 Як я виконую заповіді Батька й перебуваю в його любові, так само ви: коли будете виконувати мої заповіді, то перебуватимете в моїй любові.

11 Кажу вам усе це, щоб ви могли сповна відчувати ту радість, яку маю я. 12 Тож даю вам заповідь: любіть одні одних, як я вас полюбив. 13 Немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів свою душу. 14 І ви — мої друзі, якщо виконуєте все, що я наказую. 15 Я більше не називаю вас рабами, адже раб не знає, що робить його пан. Я ж назвав вас друзями, бо відкрив вам усе, що чув від Батька. 16 Не ви мене вибрали, а я вибрав вас та поставив, щоб ви постійно приносили плоди і щоб вони залишилися назавжди. Тоді, хоч би що ви попросили Батька в моє ім’я, він дасть вам.

17 Наказую вам: любіть одні одних. 18 Якщо світ вас ненавидить, знайте, що мене він зненавидів першим. 19 Якби ви належали цьому світові, світ любив би своє. А оскільки ви не належите світу,— адже я вибрав вас зі світу,— він ненавидить вас. 20 Пам’ятайте мої слова: раб не більший від свого пана. Якщо переслідували мене, будуть переслідувати й вас. Якщо дотримувались моїх слів, будуть дотримуватись і ваших. 21 А робитимуть усе це вам за моє ім’я, бо не знають того, хто мене послав. 22 Якби я не прийшов і не промовляв до них, вони не мали б гріха. Тепер же їхньому гріху виправдання немає. 23 Хто ненавидить мене, той ненавидить і мого Батька. 24 Якби я не виконав серед них діл, яких ще ніхто не чинив, вони не мали б гріха. Проте вони бачили мої діла, та все ж зненавиділи і мене, і мого Батька. 25 А сталося це, щоб виконались слова, записані в їхньому Законі: «Вони безпідставно зненавиділи мене». 26 Коли ж прийде помічник, якого пошлю вам від Батька,— дух правди, котрий походить від Батька, то він буде свідчити про мене. 27 Ви теж маєте свідчити про мене, оскільки були зі мною від самого початку.

16 Я розповів усе це, щоб ви не спіткнулися. 2 Вас виганятимуть із синагоги. І надходить час, коли кожен, хто вбиватиме вас, буде думати, що віддано служить* Богу. 3 А чинитимуть так люди тому, що не пізнали ні Батька, ні мене. 4 Кажу ж вам це, щоб, коли той час настане, ви пригадали, що я говорив вам про нього.

Я не казав вам цього спочатку, бо ще був з вами. 5 Тепер же я йду до того, хто мене послав, та ніхто з вас не запитує мене: «Куди ти йдеш?» 6 Але через те, що я все це розповів, ваші серця сповнилися смутком. 7 Правду кажу: я йду задля вашого ж добра. Бо якщо я не піду, помічник до вас не прийде, а якщо піду, то пошлю його до вас. 8 І коли він прийде, то засвідчить світові про гріх, праведність і суд. 9 Найперше про гріх, тому що світ у мене не вірить; 10 потім про праведність, бо я йду до Батька і ви більше мене не побачите; 11 а потім про суд, оскільки правитель цього світу вже засуджений.

12 Я ще стільки всього маю сказати вам, але тепер цього для вас буде забагато. 13 Та коли прийде цей помічник — дух правди, то керуватиме вами, допомагаючи повністю зрозуміти правду, бо говоритиме не від себе; він говоритиме те, що чує, і сповістить вам усе, що станеться. 14 І він прославить мене та передасть вам ті слова, які почує від мене. 15 Усе, що має Батько,— моє. Саме тому я сказав, що помічник передасть вам ті слова, які почує від мене. 16 Ще трохи — і ви мене вже не побачите, а потім пройде ще трохи часу — і побачите мене знову».

17 Тоді декотрі учні почали говорити один одному: «Що означають його слова: «Ще трохи — і ви мене не побачите, а потім пройде ще трохи часу — і побачите мене знову», а також «бо я йду до Батька»?» 18 Крім того, вони казали: «Що означає «ще трохи»? Про що він говорить?» 19 Ісус же знав, що вони хочуть розпитати його, тому сказав: «Чи ви запитуєте про це один одного, бо я сказав: «Ще трохи — і ви мене не побачите, а потім пройде ще трохи часу — і побачите мене знову»? 20 Щиру правду кажу вам: ви будете плакати й голосити, а світ буде радіти. Ви будете сумувати, але ваш смуток обернеться в радість. 21 Жінка, коли народжує, зазнає мук, бо прийшов її час. Та коли вона народить дитя, то вже не пам’ятає своїх мук, бо радіє, що на світ з’явилась людина. 22 Так само й ви: тепер сумуєте, але я знову побачуся з вами, і тоді ваші серця сповняться радістю. Цієї ж радості не відбере у вас ніхто. 23 І в той день ви ні про що не будете мене розпитувати. Щиру правду кажу вам: що тільки попросите в Батька, він дасть вам у моє ім’я. 24 До цього часу ви нічого не просили в моє ім’я. Тож просіть — і отримаєте, й відчуєте радість сповна.

25 Коли я говорив з вами про все, то використовував порівняння. Та приходить час, коли я порівняння використовувати вже не буду, а розповім вам про Батька прямо. 26 Того дня ви будете звертатись з проханнями в моє ім’я, але я не кажу, що мені треба буде просити Батька за вас, 27 бо він сам дуже любить вас, оскільки ви так само полюбили мене й повірили, що я — посланий Батьком. 28 Я вийшов від Батька і прийшов у світ. Тепер же я світ покидаю та повертаюсь до Батька».

29 На це його учні сказали: «Ти вже говориш прямо, без жодних порівнянь. 30 Тепер ми знаємо, що тобі відомо все і ти не потребуєш, аби тебе хтось розпитував. Тому ми й віримо, що ти — від Бога». 31 Ісус же промовив: «Тепер ви вірите? 32 Ось надходить час, і він уже надійшов, коли ви розбіжитеся по своїх домах, а мене залишите самого. Та я не один, бо зі мною Батько. 33 Я розповів вам усе це, щоб завдяки мені ви мали мир. У світі ви зазнаватимете лиха, але будьте відважні: я світ переміг».

17 Сказавши все це, Ісус підвів очі до неба й промовив: «Батьку, час настав; прослав свого сина, щоб і син прославив тебе, 2 бо ти дав йому владу над кожним тілом, аби він дав вічне життя всім тим, кого ти йому дарував. 3 А щоб отримати вічне життя, потрібно пізнавати тебе, єдиного правдивого Бога, і посланого тобою Ісуса Христа. 4 Я прославив тебе на землі, бо завершив працю, яку ти мені доручив. 5 Тож тепер, Батьку, прослав мене: дозволь мені бути біля тебе і мати ту славу, яку я мав, коли ще був з тобою — до створення світу.

6 Я виявив твоє ім’я людям, яких ти дав мені зі світу. Вони були твоїми, і ти дарував їх мені, а вони виконали твоє слово. 7 Тепер вони знають: усе, що ти дав мені,— від тебе, 8 бо я передав їм слова, які ти мені дав, а вони прийняли їх та справді зрозуміли, що я прийшов від тебе, і повірили, що ти послав мене. 9 Тож за них я і прошу; прошу не за світ, а за тих, кого ти дав мені, тому що вони твої. 10 Все моє — це твоє, а твоє — це моє, і я прославився серед них.

11 Я вже не перебуваю у світі, та вони ще у світі, я ж іду до тебе. Святий Батьку, оберігай їх заради твого імені, яке ти мені дав, щоб вони, як і ми, були одне. 12 Коли я був з ними, то оберігав їх заради твого імені, яке ти мені дав. І я їх зберіг: жоден з них не загинув, окрім сина загибелі, щоб виконалось сказане в Писанні. 13 А тепер я йду до тебе і кажу все це, поки я ще у світі, щоб вони могли сповна відчувати ту ж радість, яку маю я. 14 Я передав їм твоє слово, але цей світ їх зненавидів, бо вони, як і я, не належать світу.

15 Не прошу тебе забрати їх зі світу, а лише прошу оберігати від Злого. 16 Вони, як і я, не належать світу. 17 Освяти їх правдою; твоє слово — це правда. 18 Як ти послав у світ мене, так і я послав у світ їх. 19 І я освячуюся заради них, щоб вони теж були освячені правдою.

20 Та прошу не лише за них, а й за тих, хто повірить у мене завдяки їхньому слову, 21 щоб усі вони були одне: як ти, Батьку, перебуваєш в єдності зі мною, а я — в єдності з тобою, так нехай і вони будуть в єдності з нами. Тоді світ повірить, що мене послав ти. 22 Крім того, я дав їм славу, яку отримав від тебе, щоб вони, як і ми, були одне. 23 Я перебуваю в єдності з ними, а ти — в єдності зі мною, аби вони досягли досконалої єдності і завдяки цьому світ зрозумів, що мене послав ти і що ти полюбив їх так само, як мене. 24 Батьку, хочу попросити тебе за тих, кого ти дав мені: хочу, щоб вони були там, де я. Тоді вони побачать славу, яку я отримав від тебе, бо ти полюбив мене ще перед заснуванням світу. 25 Праведний Батьку, світ тебе не пізнав, але я пізнав тебе, і вони зрозуміли, що мене послав ти. 26 Я виявив їм твоє ім’я і далі виявлятиму, щоб вони мали любов, якою ти мене полюбив, і щоб я перебував в єдності з ними».

18 Сказавши це, Ісус разом з учнями пішов у сад, який був на другому боці зимового потоку Кедро́н. 2 А Юда, його зрадник, теж знав це місце, тому що Ісус неодноразово зустрічався там зі своїми учнями. 3 Тож Юда взяв загін воїнів, а також попросив у старших священиків та фарисеїв вартових, і всі вони пішли туди зі смолоскипами, світильниками і зброєю. 4 Ісус же, знаючи все, що з ним мало статися, вийшов і запитав: «Кого ви шукаєте?» 5 Вони відповіли: «Ісуса назаря́нина». Тоді він сказав: «Це я». А його зрадник, Юда, стояв з ними.

6 Та коли Ісус сказав їм: «Це я», вони відсахнулись і впали на землю. 7 І він запитав їх ще раз: «Кого ви шукаєте?» «Ісуса назаря́нина»,— відповіли вони. 8 А Ісус промовив: «Я ж сказав вам: це я. І якщо ви шукаєте мене, то відпустіть інших». 9 Промовив він це, щоб виконались його слова: «З усіх тих, кого ти мені дав, я не втратив жодного».

10 Тоді Си́мон Петро вихопив меча і, вдаривши, відсік праве вухо рабові первосвященика, а звали цього раба Малх. 11 Та Ісус сказав Петрові: «Вклади меч у піхви. Невже я не вип’ю чаші, яку дав мені Батько?»

12 Після цього загін воїнів, воєначальник та юдейські вартові схопили і зв’язали Ісуса. 13 Звідти ж його повели спочатку до Анни, бо він був тестем Кайя́фи, який того року був первосвящеником. 14 Це той самий Кайя́фа, який порадив юдеям, що для них буде ліпше, коли одна людина помре за народ.

15 А Си́мон Петро та ще один учень пішли за Ісусом. І оскільки той учень був знайомий з первосвящеником, то зміг увійти з Ісусом у первосвящеників двір. 16 Петро ж туди не зайшов, а залишився при воротах. Тоді той учень, якого знав первосвященик, вийшов, порозмовляв з дівчиною, що служила при воротах, і ввів Петра у двір. 17 А вона запитала Петра: «Хіба ти не один з учнів того чоловіка?» Він відповів: «Ні». 18 Тим часом раби і вартові розвели вогнище й стояли довкола, гріючись, тому що було холодно. Петро теж стояв і грівся з ними.

19 А старший священик почав розпитувати Ісуса про його учнів та про науку. 20 У відповідь Ісус сказав: «Я промовляв до світу відкрито і завжди навчав у синагозі та в храмі, де збираються всі юдеї. Я нічого не казав потай. 21 То чому ж ти розпитуєш мене? Запитай тих, хто чув мої слова. Вони знають, що́ я казав». 22 Коли Ісус сказав це, один з вартових, який стояв поряд, ударив його по щоці і запитав: «Оце так ти відповідаєш старшому священику?» 23 Ісус же промовив йому: «Якщо я сказав щось неправильно, то засвідчи, що́ саме, коли ж правильно, то чому мене б’єш?» 24 Після цього Анна відіслав його зв’язаним до первосвященика Кайя́фи.

25 А Си́мон Петро стояв та грівся. Тоді його запитали: «Хіба й ти не його учень?» Але він заперечив: «Ні». 26 Та один раб первосвященика, родич того, кому Петро відсік вухо, сказав: «Хіба не тебе я бачив з ним у саду?» 27 Однак Петро знову заперечив це; і в ту ж мить заспівав півень.

28 Потім Ісуса повели від Кайя́фи до палацу намісника. Тим часом настав ранок. А ті, хто привів Ісуса, не ввійшли з ним у палац, щоб не опоганитися, бо мали спожити пасхальну їжу. 29 Отже, Пилат вийшов до них і запитав: «У чому ви звинувачуєте цього чоловіка?» 30 Вони ж відповіли: «Якби він не був злочинцем, ми б його до тебе не привели». 31 Тож Пилат сказав: «Забирайте його і самі судіть за вашим Законом». Та юдеї відповіли: «За Законом ми нікого не можемо вбити». 32 Це сталося, щоб виконались Ісусові слова про те, якою смертю він має померти.

33 Тоді Пилат знову ввійшов у палац намісника, покликав Ісуса й запитав: «Ти цар юдейський?» 34 Ісус відповів: «Ти сам так думаєш? Чи, може, почув про мене від інших?» 35 А Пилат сказав: «Хіба я юдей? Мені тебе видав твій власний народ і старші священики. Що ж ти зробив?» 36 На це Ісус промовив: «Моє царство не належить цьому світу. Якби моє царство належало світу, мої слуги воювали б, щоб я не був виданий юдеям. Та моє царство не звідси». 37 Тоді Пилат запитав: «Так ти цар?» Ісус відповів: «Ти сам кажеш, що я цар. Я для того народився і прийшов у світ, щоб свідчити про правду. І кожен, хто стоїть на боці правди, слухається мого голосу». 38 А Пилат запитав: «Що таке правда?»

Сказавши це, він знову вийшов до юдеїв і промовив: «Я не бачу за ним жодної вини. 39 Крім того, за вашим звичаєм я маю на Пасху звільнити для вас якусь людину. Хочете, звільню для вас юдейського царя?» 40 Тоді вони знову почали кричати: «Не його, а Варавву!» Варавва ж був грабіжником.

19 Тоді за наказом Пилата Ісуса взяли й висікли бичем. 2 А воїни сплели терновий вінок, надягли Ісусові на голову та нарядили його в пурпурне вбрання. 3 Потім один за одним вони підходили й говорили: «Вітаємо тебе, Царю юдейський!» — а тоді били по щоках. 4 А Пилат знову вийшов та звернувся до натовпу: «Послухайте! Я виводжу його до вас, аби ви знали, що я не бачу за ним жодної вини». 5 І, коли Ісуса вивели, одягненого в пурпурне вбрання та з терновим вінком на голові, Пилат сказав: «Подивіться, оце — чоловік!» 6 Побачивши його, старші священики й вартові почали кричати: «На стовп його! На стовп!» Пилат же промовив: «То заберіть його і самі прибийте до стовпа, бо я не бачу за ним жодної вини». 7 На це юдеї сказали: «Ми маємо закон, згідно з яким він повинен померти, бо видавав себе за Божого сина».

8 А Пилат, почувши ці слова, злякався ще більше. 9 Він знову ввійшов у палац намісника й запитав Ісуса: «Звідки ти?» Однак Ісус нічого не відповів. 10 Тож Пилат сказав до нього: «Не хочеш зі мною говорити? Невже ти не знаєш, що я маю владу тебе відпустити і маю владу прибити до стовпа?» 11 Ісус же відповів: «Ти не мав би наді мною жодної влади, якби не отримав згори. Тому той, хто мене тобі видав, має більший гріх».

12 Через це Пилат і далі шукав можливості відпустити Ісуса, але юдеї кричали: «Якщо відпустиш його, ти не друг кесарю. Адже кожен, хто видає себе за царя, виступає проти кесаря». 13 Почувши це, Пилат вивів Ісуса надвір та сів на судове сидіння, яке було в місці, названому «Кам’яний поміст», а єврейською — Габба́та. 14 Тим часом ішло приготування до Пасхи; було близько шостої години*. І Пилат знову звернувся до юдеїв: «Подивіться! Ось ваш цар!» 15 Та вони закричали: «Геть його! Геть! На стовп його!» Тож Пилат запитав: «Хочете, щоб я прибив до стовпа вашого царя?» На це старші священики відповіли: «Ми не маємо іншого царя, окрім кесаря». 16 Тоді Пилат віддав Ісуса юдеям, щоб ті прибили його до стовпа.

Отже, вони взяли Ісуса під варту. 17 Після цього, несучи свій стовп мук, він прийшов на місце, яке називається «Череп», а єврейською — Голгофа. 18 І там його прибили до стовпа. Поряд з Ісусом на стовпах висіли ще двоє чоловіків — по обидва боки від нього, а він був посередині. 19 Крім того, Пилат зробив табличку й помістив на стовпі мук. На ній було написано: «Ісус назаря́нин, Цар юдейський». 20 І оскільки Ісуса прибили до стовпа недалеко від міста, то цей напис, зроблений єврейською, латинською і грецькою, могли читати багато юдеїв. 21 Та юдейські старші священики сказали до Пилата: «Напиши не «Цар юдейський», а ліпше його власні слова: «Я — цар юдейський». 22 У відповідь Пилат сказав: «Що написав, те написав».

23 Коли ж воїни прибили Ісуса до стовпа, вони поділили його вбрання на чотири частини — кожному по частині. Взяли вони і його спідній одяг, але, оскільки він був витканий згори донизу, без шва, 24 вони сказали один одному: «Не роздираймо його. Ліпше киньмо жеребок і побачимо, кому він припаде». Це сталось, аби виконалися слова з Писання: «Вони поділили між собою моє вбрання й кинули жеребок, кому припаде мій одяг». Воїни саме так і зробили.

25 А біля Ісусового стовпа мук стояла його мати зі своєю сестрою; були там також Марія, дружина Кло́пи, і Марія Магдалина. 26 Тож Ісус, побачивши свою матір і свого улюбленого учня, який стояв поряд, сказав їй: «Жінко, ось твій син!» 27 А учневі Ісус сказав: «Ось твоя мати!» І відтоді цей учень взяв її до себе.

28 Після цього, знаючи, що все вже виконалося, Ісус, аби сповнились слова з Писання, сказав: «Пити». 29 Там стояла посудина, наповнена кислим вином. Тож ним добре змочили губку, настромили її на стебло гісопу та піднесли до його вуст. 30 І, скуштувавши того вина, Ісус вигукнув: «Здійснилось!» Потім він схилив голову і віддав останній подих*.

31 Оскільки ж було Приготування, то щоб тіла́ не залишалися на стовпах у суботу (бо той суботній день був великий), юдеї попросили Пилата, аби засудженим поламали ноги й познімали їхні тіла́. 32 Тоді воїни прийшли та зламали ноги обом чоловікам, які висіли поряд з Ісусом. 33 Та, підійшовши до Ісуса і побачивши, що він уже мертвий, вони не зламали йому ніг. 34 Проте один воїн проколов йому списом бік, і з рани відразу ж потекла кров з водою. 35 А той, хто бачив, як усе відбувалося, засвідчив про це, і його свідчення правдиве; він знає, що говорить правду, аби ви також вірили. 36 І сталося все це, щоб виконалося сказане в Писанні: «Жодна кістка його не буде зламана». 37 А в іншому уривку Писання говориться: «Будуть дивитися на того, кого прокололи».

38 Після цього Йосип з Аримате́ї, який був Ісусовим учнем, але через страх перед юдеями тримав це в таємниці, попросив у Пилата дозволу забрати Ісусове тіло. Пилат погодився, і Йосип пішов та забрав його. 39 Прийшов також Никодим — уперше він відвідав Ісуса вночі — і приніс пакунок з миррою та алое, приблизно тридцять кілограмів. 40 Отже, вони взяли Ісусове тіло та обмотали пов’язками з ароматичними травами, бо саме так юдеї готували тіло до поховання. 41 У місці ж, де його прибили до стовпа, був сад, а в ньому — нова гробниця, в яку ще нікого не клали. 42 Тож, оскільки було юдейське свято Приготування і гробниця була поряд, Ісуса поклали в неї.

20 Першого дня тижня, рано-вранці, коли ще було темно, Марія Магдалина пішла до гробниці й побачила, що камінь уже відкочений. 2 Тож вона побігла до Си́мона Петра і того іншого учня, якого Ісус дуже любив, та сказала: «Хтось забрав Господа з гробниці, і ми не знаємо, де його поклали».

3 Тоді Петро і той учень вирушили до гробниці. 4 Вони побігли разом, але інший учень, випередивши Петра, прибіг до гробниці першим. 5 Заглянувши в неї, він побачив пов’язки, котрі там лежали, але всередину не зайшов. 6 За ним прибіг Си́мон Петро та ввійшов у гробницю. Він теж побачив пов’язки 7 та хустку, якою була обмотана Ісусова голова, тільки вона лежала не разом з пов’язками, а згорнена окремо, в іншому місці. 8 Тоді той інший учень, який першим прибіг до гробниці, теж увійшов і, побачивши все це, повірив, 9 бо на той час вони ще не розуміли сказаного в Писанні, що Ісус має воскреснути з мертвих. 10 І учні розійшлися по своїх домах.

11 Однак Марія і далі стояла біля гробниці та плакала. Нахилившись, вона заглянула в неї 12 і побачила двох ангелів у білому, які сиділи там, де лежало Ісусове тіло,— один в голові, а другий в ногах. 13 Вони запитали її: «Жінко, чому ти плачеш?» Вона ж відповіла: «Хтось забрав мого Господа, і не знаю, куди його поклали». 14 Сказавши це, Марія повернулась і побачила, що поряд стоїть Ісус, але не впізнала його. 15 Ісус запитав: «Жінко, чому ти плачеш? Кого ти шукаєш?» А вона, думаючи, що це садівник, відізвалася: «Пане, якщо це ти виніс його, то скажи, куди його поклав, і я заберу». 16 Тоді Ісус сказав: «Маріє!» А вона, обернувшись, вигукнула єврейською: «Раббунı́!» (що означає «Учитель»). 17 Ісус же промовив до неї: «Не тримайся за мене, бо я ще не пішов до Батька. Піди до моїх братів і скажи їм: «Я йду до Батька свого й Батька вашого, до Бога свого й Бога вашого». 18 Тож Марія Магдалина прийшла до учнів з цією новиною, кажучи: «Я бачила Господа!» — і переказала всі його слова.

19 У той же день — перший день тижня, ввечері, учні зібралися разом. І з’явився їм Ісус, хоча зі страху перед юдеями вони були за зачиненими дверима. Він став серед них і привітався: «Мир вам», 20 після чого показав свої руки та бік. Учні ж, побачивши Господа, дуже зраділи. 21 Тоді Ісус знову звернувся до них: «Мир вам. Як Батько послав мене, так і я посилаю вас». 22 Потім, дмухнувши на них, він сказав: «Прийміть святий дух. 23 Якщо ви простите комусь гріхи, вони простяться, а якщо залишите — то залишаться».

24 А Хома, один з дванадцятьох, названий Близнюком, не був з ними, коли з’явився Ісус. 25 Тому решта учнів говорили йому: «Ми бачили Господа!» Та він відповів: «Поки я сам не побачу сліду від цвяхів на його руках та не вкладу туди пальця і поки не вкладу руки́ в його бік, нізащо не повірю».

26 Через вісім днів учні знову зібралися в домі; цього разу Хома вже був з ними. І хоча двері були зачинені, Ісус увійшов, став серед них та сказав: «Мир вам». 27 Далі він звернувся до Хоми: «Вклади сюди палець і подивися на мої руки. Вклади свою руку в мій бік та перестань сумніватися і повір». 28 Хома ж вигукнув: «Мій Господи, мій боже!*» 29 Та Ісус сказав йому: «Невже ти повірив лише після того, як побачив? Щасливі ті, що не бачать, і все ж вірять».

30 Крім того, Ісус виконав перед своїми учнями ще багато інших чуд, але про них у цьому сувої не згадується. 31 А все, що тут записано, записано для того, аби ви повірили, що Ісус — це Христос, Божий Син, і, маючи віру, завдяки його імені отримали життя.

21 Після цього Ісус знову з’явився своїм учням біля Тіверійського моря. А трапилось це так. 2 Якось зібрались разом Си́мон Петро, Хома, званий Близнюком, Натанаї́л з Кани Галілейської, сини Зеведе́я та ще два учні. 3 І Си́мон Петро сказав: «Я йду ловити рибу». А всі інші відізвалися: «І ми з тобою». Отже, вони вийшли і сіли в човен, але тої ночі так нічого й не зловили.

4 Коли ж почало розвиднюватися, Ісус став на березі, але учні його не впізнали. 5 Тож Ісус запитав: «Діточки, маєте щось поїсти?» Ті відповіли: «Ні». 6 Тому він сказав: «Закиньте сіті праворуч від човна і дещо зловите». Вони так і зробили, але сіті витягнути не могли, бо в них було дуже багато риби. 7 Тоді учень, якого Ісус любив, вигукнув до Петра: «Та це ж Господь!» А Си́мон Петро, почувши, що то Господь, накинув верхній одяг, оскільки був нагий, і кинувся в море. 8 Інші ж учні попливли малим човном, тягнучи сіті з рибою; вони були недалеко, приблизно дев’яносто метрів від берега.

9 Зійшовши на берег, учні побачили розведене вогнище, а на ньому — рибу і хліб. 10 Тоді Ісус сказав їм: «Принесіть кілька тих рибин, які ви щойно зловили». 11 І Си́мон Петро пішов до човна та витягнув на берег сіті, наповнені великою рибою; всього в той день вони зловили сто п’ятдесят три рибини. І хоча риби було так багато, сіті не прорвалися. 12 Тож Ісус сказав їм: «Ходіть снідати». Ніхто ж з учнів не наважився запитати його: «Хто ти такий?» — бо всі вже знали, що то Господь. 13 Отже, Ісус підійшов, узяв хліб та роздав їм, і так само зробив з рибою. 14 Це вже втретє Ісус з’явився учням після свого воскресіння.

15 Коли вони поснідали, Ісус звернувся до Си́мона Петра: «Си́моне, сину Івана, чи ти любиш мене більше, ніж це?» Той відповів: «Так, Господи, ти знаєш, що я тебе дуже люблю». Тоді Ісус сказав: «Годуй моїх ягнят». 16 І він вдруге запитав: «Си́моне, сину Івана, ти любиш мене?» Той знову відповів: «Так, Господи, ти ж знаєш, що я тебе дуже люблю». На це Ісус сказав: «Паси моїх овечок». 17 Потім Ісус запитав утретє: «Си́моне, сину Івана, чи ти дуже любиш мене?» І після того як Ісус запитав утретє: «Чи ти дуже любиш мене?» — Петро зажурився і відповів: «Господи, ти ж знаєш усе, і знаєш, що я тебе дуже люблю». Тоді Ісус відказав: «Годуй моїх овечок. 18 Щиру правду кажу тобі: коли ти був молодший, то сам оперізувався і ходив, куди хотів. Але коли постарієш, то простягнеш руки і вже інший тебе опереже та поведе туди, куди не захочеш». 19 Він сказав це, щоб виявити, якою смертю Петро прославить Бога. Після цих слів Ісус додав: «І далі будь моїм учнем».

20 Тоді, обернувшись, Петро побачив, що за ними йде учень, якого Ісус любив,— той, хто за вечерею схилився до Ісусових грудей і запитав: «Господи, хто тебе зрадить?» 21 Тож Петро, побачивши його, запитав Ісуса: «Господи, а що буде з оцим?» 22 Ісус же відповів: «Якщо я хочу, аби він залишався, аж поки прийду, що тобі до цього? Ти ж і далі будь моїм учнем». 23 І ці слова — що той учень не помре — рознеслися між братами. Однак Ісус не говорив Петрові, що цей учень не помре, а лише сказав: «Якщо я хочу, аби він залишався, аж поки прийду, що тобі до цього?»

24 Власне той учень описав та засвідчив усе це. І ми знаємо, що його свідчення правдиве.

25 Крім того, Ісус робив ще багато чого іншого, і якби все детально описати, то, думаю, весь світ не вмістив би написаних сувоїв.