Дії апостолів

1 У своїй першій розповіді, Теофіле, я описав усе, що Ісус робив та чого навчав від самого початку 2 і аж до дня, коли за допомогою святого духу дав вказівки своїм апостолам — тим, кого свого часу вибрав,— і був забраний на небо. 3 Однак ще до того він сорок днів після своїх страждань з’являвся їм, даючи чимало переконливих доказів, що він справді живий, а також розповідав їм багато чого про Боже царство. 4 І під час однієї з таких зустрічей Ісус наказав їм: «Не виходьте з Єрусалима, а чекайте того, що обіцяв Батько і про що я вам говорив. 5 Бо Іван хрестив водою, а ви невдовзі будете охрещені святим духом».

6 Коли ж вони зібрались, то почали розпитувати Ісуса: «Господи, чи не тепер ти відновиш царство Ізраїля?» 7 А він їм відповів: «Не вам знати часи й пори, визначати їх — це справа Батька. 8 Проте коли на вас зійде святий дух, ви отримаєте силу і будете моїми свідками в Єрусалимі, в усій Юдеї, Самарії і навіть у найвіддаленіших куточках землі». 9 Після цих слів Ісус почав підніматися в небо у них на очах, аж поки його не закрила хмара і він не зник. 10 І поки він піднімався, вони стояли та вдивлялись у небо. Раптом біля них з’явилися двоє чоловіків у білих шатах 11 і сказали: «Галілеяни, чому ви стоїте та вдивляєтесь у небо? Ви бачили, як Ісус був забраний від вас. Прийде він так само, як піднімався в небо».

12 Після того вони повернулися в Єрусалим з Оливкової гори, що поблизу Єрусалима на відстані суботнього шляху. 13 Прибувши на місце, вони піднялися до горішньої кімнати, в якій зупинились. Були там Петро, Іван, Яків, Андрій, Пилип, Хома, Варфоломı́й, Матвій, Яків, Алфе́їв син, Си́мон, котрого називали ревним, та Юда, Яковів син. 14 Усі вони однодушно перебували в молитві; з ними були ще декотрі жінки, а також брати Ісуса і його мати, Марія.

15 У ті дні Петро встав посеред братів (було там приблизно сто двадцять осіб) та промовив: 16 «Мужі, брати! Святий дух прорік Давидовими устами слова з Писання про Юду, який привів тих, хто заарештував Ісуса. І ці слова мали обов’язково сповнитися, 17 адже він був одним із нас і йому також було доручено це служіння. 18 (Він, отримавши плату за неправедність, придбав за неї поле, і, коли впав униз головою, всередині в ньому все тріснуло і нутрощі повивалювалися. 19 Про це дізнались усі жителі Єрусалима, тому те поле їхньою мовою називається Акелдама́, тобто «Поле крові»). 20 І ось що написано про це в книзі Псалмів: «Нехай його житло опустіє, хай не буде там жодного мешканця», а також: «Нехай його обов’язки в нагляді візьме на себе хтось інший». 21 Тож з-поміж чоловіків, які збиралися з нами весь той час, коли серед нас ще був Господь Ісус,— 22 відтоді як його охрестив Іван і аж до дня, коли він був забраний на небо,— потрібно вибрати одного, який би разом з нами був свідком його воскресіння».

23 Тоді на це місце запропонували двох — Йосипа, названого Варса́ввою, якого ще звали Юстом, та Маттı́я. 24 І апостоли помолилися, говорячи: «Єгово, ти знаєш серця всіх. Вкажи, котрого з цих двох ти вибрав 25 виконувати служіння і бути апостолом, адже Юда знехтував цим і пішов своїм шляхом». 26 Тож вони кинули жеребок, який випав на Маттı́я, і його зарахували до числа дванадцятьох апостолів.

2 Коли ж настало свято П’ятдесятниці, усі вони були в одному домі. 2 І раптом з неба донісся шум, неначе від сильного пориву вітру, й наповнив увесь дім. 3 Тоді вони побачили немовби вогняні язики, котрі розділилися та по одному осіли на кожному з них. 4 І всі вони сповнилися святим духом та заговорили різними мовами — так, як їм давав говорити дух.

5 А в Єрусалимі у той час перебували побожні юдеї з усіх народів, що під небом. 6 Тож, коли здійнявся той шум, посходилось дуже багато людей. І, почувши, що учні розмовляють усіма їхніми мовами, вони були просто приголомшені. 7 Це їх настільки вразило, що вони почали питати одні одних: «Хіба всі ці люди не галілеяни? 8 Як же тоді кожен з нас чує рідну мову? 9 Парфяни, мідяни, еламіти, жителі Месопотамії, Юдеї, Каппадо́кії, По́нту, провінції Азії, 10 Фри́гії, Памфілı́ї, Єгипту, різних частин Лівії, яка прилягає до Кире́ни, приїжджі з Рима, як юдеї, так і новонавернені, 11 а також критяни та араби — всі ми чуємо, що вони говорять про величні Божі діла нашими мовами». 12 І цілий натовп був вражений і не міг зрозуміти, що трапилось, тому люди перепитували одні одних: «Що ж це діється?» 13 Хоча були й такі, що кепкували з них, кажучи: «Вони просто повпивалися солодким вином».

14 Тоді Петро встав разом з одинадцятьма апостолами, підніс голос і промовив: «Чоловіки юдейські та всі жителі Єрусалима! Уважно послухайте, що я вам скажу: 15 не думайте, ніби ці люди п’яні, бо зараз тільки третя година дня*, 16 а те, що ви бачите, було передречено через пророка Йоіла: 17 «В останні дні,— говорить Бог,— я виллю свій дух на всяке тіло. І будуть пророкувати ваші сини та дочки, юнаки ваші матимуть видіння, старим же чоловікам будуть снитися сни. 18 У ті дні я виллю свій дух навіть на рабів та рабинь, і вони теж пророкуватимуть. 19 Також я покажу на небі чуда, а на землі — знаки: кров, вогонь та хмари диму. 20 В той час сонце обернеться на темряву, а місяць — на кров. Усе це станеться ще до приходу великого та славетного дня Єгови. 21 І кожен, хто кличе ім’я Єгови, буде спасенний».

22 Мужі ізраїльські, прислухайтесь до моїх слів: Ісус назаря́нин — це чоловік, на якого Бог прилюдно вам вказав, здійснивши через нього могутні діла, чуда і знаки, про що ви й самі знаєте. 23 І власне цього чоловіка, який був виданий згідно з Божою постановою і передбаченням, ви руками беззаконників стратили, прибивши до стовпа. 24 Але Бог його воскресив, звільнивши від пут смерті, оскільки вона вже була не в стані його тримати. 25 І ось що про нього говорить Давид: «Я постійно бачив перед собою Єгову; він завжди праворуч від мене, тому я ніколи не захитаюсь. 26 І через це моє серце розвеселилось, і я заговорив з великою радістю. Навіть тіло моє житиме надією, 27 бо ти не залишиш моєї душі в га́десі та не допустиш, щоб твій відданий побачив тління. 28 Ти показав мені дорогу життя. Споглядаючи на мене з прихильністю, ти сповниш моє серце веселощами».

29 Брати! Я з повною свободою мови можу розповісти вам про Давида, голову родини: він помер, був похований, а його гробниця тут донині з нами. 30 Він був пророком і знав, що Бог, присягнувши, пообіцяв посадити одного з його нащадків на його престол. 31 Тому Давид передбачив воскресіння Христа, коли сказав, що він не буде залишений у га́десі, а тіло його не побачить тління. 32 Того Ісуса Бог воскресив, і всі ми цьому свідки. 33 Тож оскільки Бог, Батько, звеличив Ісуса, посадивши його праворуч від себе, і дав йому обіцяний святий дух, то Ісус вилив цей дух на нас, і тепер ви це бачите й чуєте. 34 Сам же Давид на небо не піднімався, а промовив: «Єгова сказав моєму Господу: «Сиди праворуч від мене, 35 поки не покладу твоїх ворогів як підніжок твоїм ногам». 36 Тож нехай весь Ізраїлів дім твердо знає: Ісуса, котрого ви прибили до стовпа, Бог зробив і Господом, і Христом».

37 Почувши це, вони були вражені до глибини серця, тому почали запитувати Петра та інших апостолів: «Брати, що ж нам тепер робити?» 38 А Петро відповів: «Покайтесь, і нехай кожен з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа, щоб отримати прощення гріхів, і тоді ви одержите в дар святий дух. 39 Бо Єгова, наш Бог, дав обітницю вам, вашим дітям, а також тим, хто тепер далеко звідси,— всім, кого він захоче до себе покликати». 40 І Петро говорив ще багато чого іншого, даючи ґрунтовне свідчення та настійно заохочуючи: «Рятуйтесь від цього зіпсованого покоління». 41 Ті ж, хто взяв його слова до серця, охрестилися; того дня приєдналося до них приблизно три тисячі душ. 42 І вони далі з завзяттям вчились в апостолів, ділилися всім, що мали, споживали їжу та молились.

43 У той час кожну душу охопив страх. Що ж до апостолів, то вони виконували багато чуд та знаків; 44 і ті, котрі ставали віруючими, перебували разом та мали все спільне. 45 Вони продавали своє майно і статки й ділили виручені гроші між усіма — кожному згідно з потребою. 46 І день у день вони перебували разом у храмі, їли у своїх домах і робили це з великою радістю та щирим серцем, 47 прославляючи Бога і здобуваючи прихильність цілого народу. А тим часом Єгова щоденно приєднував до них людей, які ставали на шлях спасіння.

3 Якось Петро та Іван ішли в храм на дев’яту годину, годину молитви. 2 У той час несли чоловіка, котрий ще від утроби матері був кульгавий. Його щодня залишали біля храмової брами, яка називалась Гарною, щоб він просив милостиню в тих, хто заходив до храму. 3 Коли ж він побачив Петра та Івана, котрі збирались увійти в храм, то почав просити у них милостиню. 4 А Петро та Іван, пильно подивившись на нього, промовили: «Глянь на нас». 5 І той став уважно на них дивитися, сподіваючись щось отримати. 6 Однак Петро сказав: «Нема в мене ні срібла, ні золота, але дам тобі те, що маю. В ім’я Ісуса Христа, назаря́нина, кажу тобі: встань і ходи!» 7 Після цього Петро взяв чоловіка за праву руку і підвів його. У ту ж мить його ноги й суглоби зміцнились 8 і він, скочивши, почав ходити. Потім чоловік зайшов з ними у храм; там він ходив, підстрибував та прославляв Бога. 9 І всі люди побачили, що він ходить і прославляє Бога. 10 Вони впізнали цього чоловіка, що раніше він сидів біля Гарної брами та просив милостиню. І люди не виходили з дива та були в захваті від того, що з ним трапилось.

11 У той час Петро та Іван були на місці, що називається Соломоновою колонадою. І оскільки чоловік тримався за них, то всі люди збіглись туди, не тямлячи себе з подиву. 12 Помітивши це, Петро звернувся до народу: «Мужі ізраїльські, чому це вас так дивує? Чому ви так на нас дивитесь? Думаєте, ми підняли його на ноги власною силою? А може, тому, що ми віддані Богу? 13 Бог Авраама, Ісака та Якова, Бог наших прабатьків, прославив свого Слугу, Ісуса. Ви ж його віддали на смерть і зреклися перед Пилатом, коли той вирішив його відпустити. 14 Святого та праведного ви зреклися, а вбивцю попросили відпустити. 15 Ви вбили Керівника, завдяки якому можна отримати життя, але Бог воскресив його з мертвих, і ми цьому свідки. 16 Тож Ісусове ім’я, а точніше наша віра в його ім’я, сповнило силою цього чоловіка, якого ви знаєте й бачите. Ви на власні очі побачили, що віра, яку ми маємо завдяки Ісусу, зробила цього чоловіка повністю здоровим. 17 Проте я знаю, брати, що ви, як і ваші правителі, зробили це через незнання. 18 Але таким чином Бог виконав те, що передрікав через усіх пророків: його Помазанець* мав зазнати страждань.

19 Отже, покайтесь та наверніться, щоб ваші гріхи були стерті і щоб прийшли часи відсвіження від самого Єгови. 20 Тоді Бог пошле призначеного для вас Христа, Ісуса, 21 який має залишатися на небі аж до часу відновлення всього, про що Бог говорив через святих пророків давнини. 22 Наприклад, Мойсей сказав: «Єгова Бог вибере серед ваших братів пророка, подібного до мене, і пошле його до вас. Ви повинні виконувати все, що він говоритиме. 23 І кожна душа, котра не послухається того Пророка, буде знищена з-посеред народу». 24 По суті, всі пророки — Самуїл і ті, що приходили після нього,— чітко вказували на наш час. 25 Тож ви сини пророків і сини угоди, котру Бог уклав з вашими прабатьками, сказавши Аврааму: «Через твоє потомство всі сім’ї на землі отримають благословення». 26 Тому Бог, коли призначив свого Слугу, послав його найперше до вас, аби всіх вас благословити, відвернувши від злих учинків».

4 Коли ж Петро та Іван говорили до народу, підійшли до них старші священики, начальник храму та саддукеї. 2 Вони були роздратовані, бо ті навчали народ і на прикладі Ісуса відкрито звіщали про воскресіння з мертвих. 3 Тож апостолів схопили й тримали під вартою до наступного дня, бо вже настав вечір. 4 Проте багато людей, котрі слухали апостолів, повірили, і було їх приблизно п’ять тисяч чоловіків.

5 А наступного дня в Єрусалимі зібрались юдейські правителі, старійшини й книжники 6 (були там теж Анна, старший священик, а також Кайя́фа, Іван, Олександр та всі родичі старшого священика). 7 Вони вивели апостолів на середину і почали їх розпитувати: «Скажіть, якою силою та чиїм іменем ви це робите?» 8 Тоді Петро, сповнений святого духу, відповів:

«Правителі народу й старійшини! 9 Якщо ви допитуєте нас сьогодні, бо бачили той добрий вчинок, який ми зробили для хворого, і вас цікавить, кому цей чоловік завдячує одужанням, 10 то нехай усім вам та цілому народу Ізраїля буде відомо: ми зробили це іменем Ісуса Христа, назаря́нина, якого ви прибили до стовпа, але якого Бог воскресив з мертвих. І оцей чоловік стоїть перед вами здоровий саме завдяки Ісусу. 11 Це «камінь, який ви, будівельники, вважали непотрібним; він же став головним наріжним каменем». 12 Крім того, ні в кому іншому спасіння немає, адже з-поміж усіх людей під небом Бог більше нікому не дав такого імені, завдяки якому можна було б отримати спасіння».

13 Коли вони побачили сміливість Петра та Івана і помітили, що це люди неосвічені й прості, то стали дивуватися. Тоді вони почали розуміти, що ці чоловіки ходили з Ісусом. 14 Та оскільки поряд з апостолами стояв зцілений чоловік, вони не мали що відповісти. 15 Тож члени Синедріону наказали апостолам вийти із залу, а самі почали радитися: 16 «Що ж нам робити з цими чоловіками, адже вони справді вчинили щось дивовижне? Всі жителі Єрусалима бачили це, і ми нічого не можемо заперечити. 17 Але щоб звістка про це не поширювалась далі серед народу, пригрозімо їм і накажімо більше не говорити від того імені».

18 Отже, апостолів покликали та наказали їм ніде нічого не розповідати і не навчати від Ісусового імені. 19 На це Петро та Іван сказали: «Розсудіть самі: чи правильно було б у Божих очах слухатись вас, а не Бога? 20 Тому ми не можемо не розповідати про те, що бачили й чули». 21 І, пригрозивши апостолам ще раз, вони звільнили їх, оскільки не знайшли жодної причини їх покарати, до того ж вони боялися народу. Адже люди прославляли Бога за те, що трапилося, 22 бо чоловік, який чудесним способом був зцілений, мав уже за сорок років.

23 Після звільнення апостоли пішли до співвіруючих і розповіли все, що їм наказали старші священики й старійшини. 24 Вислухавши їх, усі присутні звернулися до Бога і в один голос сказали:

«Всевладний Господи! Ти створив небо, землю, море та все, що в них. 25 І через святий дух ти сказав устами нашого прабатька Давида, свого слуги: «Чому народи зчинили метушню і мешканці різних країв задумали марноту? 26 Земні царі зайняли свою позицію, і правителі зібралися разом проти Єгови та його помазанця». 27 Так і сталося: Ірод, Понтій Пилат, а також люди з інших народів і з народів Ізраїля зібрались разом у цьому місті та виступили проти твого святого слуги, Ісуса, якого ти помазав. 28 Так вони виконали те, що ти згідно зі своїм наміром власноруч визначив наперед. 29 Тепер же, Єгово, зверни увагу на їхні погрози і зроби так, щоб раби твої і далі говорили твоє слово з повною сміливістю, 30 тимчасом як ти простягатимеш руку, щоб зціляти, та ім’ям твого святого слуги Ісуса будуть чинитися знаки й чуда».

31 Після такої палкої молитви місце, де вони зібралися, затряслось, і всі до одного сповнились святим духом та почали говорити Боже слово сміливо.

32 І весь народ, що повірив, мав одне серце й одну душу. Ніхто не казав, що його майно належить тільки йому, а все в них було спільне. 33 Апостоли ж продовжували ревно свідчити про воскресіння Господа Ісуса та мали в цьому великий успіх, і всі вони отримували незаслужену доброту сповна. 34 Тож ніхто з них ні в чому не відчував нестачі, бо всі, хто мав поле чи дім, продавали їх, приносили виручені гроші 35 та клали до ніг апостолів. І кожному давали стільки, скільки той потребував. 36 Так зробив один левит, родом з Кіпру — Йосип, якого апостоли називали Варна́вою, що в перекладі означає «Син потіхи». 37 Він продав свою землю, а гроші приніс та поклав до ніг апостолів.

5 Проте один чоловік, на ім’я Ана́ній, разом з дружиною Сапфı́рою продав своє майно 2 і з її відома приховав частину грошей. Іншу ж частину він приніс та поклав до ніг апостолів. 3 Однак Петро запитав його: «Ана́нію, чому Сатана підштовхнув тебе сказати неправду святому духові і таємно забрати частину плати за поле? 4 Хіба не твоїм воно було до того, як ти його продав? І хіба не від тебе залежало, що робити з грішми? Чому ж ти задумав таке у своєму серці? Не людям ти сказав неправду, а Богові». 5 Почувши ці слова, Ана́ній упав і помер. А людей, котрі все це чули, пройняв величезний страх. 6 Тоді молодші чоловіки встали і, обгорнувши полотнами тіло, винесли його та й поховали.

7 Приблизно через три години прийшла його дружина, яка не знала, що трапилося. 8 Петро запитав її: «Скажи, ви з чоловіком продали це поле за стільки-то? Вона відповіла: «Так». 9 Тоді Петро сказав: «Навіщо ви обидвоє змовилися випробовувати дух Єгови? Ось у дверях стоять ті, хто поховав твого чоловіка. Ці люди й тебе винесуть». 10 У ту ж мить вона впала коло його ніг і померла. Коли прийшли ті молоді чоловіки, то побачили, що вона мертва. Тож винесли і її та поховали поряд з чоловіком. 11 І величезний страх охопив увесь збір, а також всіх, хто чув про цей випадок.

12 У той час апостоли виконували серед народу багато знаків та чуд; і всі вони разом перебували в Соломоновій колонаді. 13 Щоправда, ніхто з людей не наважувався приєднатись до них, але народ не переставав їх вихваляти. 14 Більш того, число тих, хто повірив у Господа,— як чоловіків, так і жінок,— продовжувало зростати, і було їх багато. 15 Люди виносили хворих навіть на головні вулиці та клали їх на постелі й ноші, сподіваючись, що коли буде проходити Петро, то принаймні його тінь впаде на когось із них. 16 Туди стікалися також люди з міст, що довкола Єрусалима. Вони приносили хворих і тих, кого мучили нечисті духи,— і всі до одного зцілялись.

17 А первосвященик і всі, що були з ним,— члени секти саддукеїв, яка існувала на той час,— сповнені заздрості, встали 18 та схопили апостолів і кинули їх до громадської в’язниці. 19 Проте вночі ангел Єгови відчинив двері в’язниці, вивів апостолів і сказав: 20 «Виходьте, ідіть до храму і, ставши там, продовжуйте розповідати людям все, що знаєте про це життя». 21 Отримавши цю звістку, вже на світанку вони увійшли в храм і почали навчати Божого слова.

Коли ж прибув первосвященик разом зі своїми людьми, то скликав Синедріон і збори старійшин Ізраїлевих синів та наказав привести апостолів з в’язниці. 22 Однак охоронці не знайшли їх у в’язниці, тому, повернувшись, доповіли: 23 «Коли ми прийшли, в’язниця була надійно зачинена і при дверях стояли вартові. А як відчинили в’язницю, там нікого не було». 24 Почувши таке, начальник храму і старші священики почали дивуватися, що́ все це може означати. 25 У той час прийшов один чоловік та сказав: «Дивіться! Чоловіки, яких ви кинули до в’язниці, зараз стоять у храмі й навчають народ». 26 Тоді начальник і охоронці пішли й привели апостолів, але не застосовували до них сили, оскільки боялися, що народ поб’є їх камінням.

27 Тож апостолів привели й поставили посеред залу Синедріону. І первосвященик, допитав їх 28 та сказав: «Ми суворо заборонили вам навчати від того імені, а ви що робите? Своїм вченням ви наповнили весь Єрусалим і хочете скласти на нас вину за пролиття крові того чоловіка». 29 У відповідь Петро та інші апостоли сказали: «Ми повинні підкорятися Богові, а не людині. 30 Бог наших прабатьків воскресив Ісуса, а ви його вбили, прибивши* до стовпа. 31 Бог же його звеличив, посадивши праворуч від себе, і зробив Керівником та Спасителем, аби Ізраїль міг покаятись і отримати прощення гріхів. 32 Цього свідки і ми, і святий дух, якого Бог дав тим, хто Йому підкоряється».

33 Ці слова зачепили їх за живе, тому вони хотіли вбити апостолів. 34 Але один фарисей, на ім’я Гамалії́л, шанований усіма вчитель Закону, встав посеред Синедріону і, наказавши ненадовго вивести апостолів, 35 промовив: «Мужі ізраїльські, добре подумайте, що вам робити з тими чоловіками. 36 Наприклад, якийсь час тому з’явився Тевда, що видавав себе за великого. І до нього приєдналось чимало людей, приблизно чотириста чоловіків, однак коли його вбили, всі послідовники розпорошились, і про них зрештою забули. 37 Після нього, у час перепису, з’явився галілеянин Юда, який теж потягнув за собою народ. Але і він загинув, а всі його послідовники розсіялися. 38 Тож тепер кажу вам: не чіпайте тих чоловіків, а ліпше залишіть їх у спокої (бо якщо цей задум або справа від людини, то обов’язково провалиться. 39 Якщо ж ця справа від Бога, то ви не зможете її розладнати), аби часом не виявилось, що ви боретесь із самим Богом». 40 Вони вирішили його послухатися і, покликавши апостолів, висікли їх та наказали більше не говорити від Ісусового імені, а потім відпустили.

41 Тоді апостоли пішли із Синедріону, радіючи, що удостоїлися зазнати зневаги за Ісусове ім’я. 42 І кожен день у храмі та від дому до дому вони безупинно навчали й звіщали добру новину про Христа Ісуса.

6 У ті дні, коли учнів ставало дедалі більше, грекомовні юдеї почали нарікати на єврейськомовних через те, що їхніх вдів обділяли при щоденному розподілі їжі. 2 Тоді дванадцять апостолів покликали багатьох інших учнів і сказали: «Було б недобре, якби ми покинули Боже слово та пішли розподіляти їжу по столах. 3 Тому, брати, виберіть з-посеред себе сімох чоловіків з доброю репутацією, які сповнені духу та мудрості, і ми їх призначимо виконувати цю важливу справу. 4 Ми ж свій час та увагу присвятимо молитві й навчанню* Божого слова». 5 Таке вирішення усім сподобалось. Отже, вибрали Степана — чоловіка, сповненого віри та святого духу, а також Пилипа, Про́хора, Никано́ра, Тимо́на, Парме́на і Нико́лу, новонаверненого з Антіохı́ї, 6 і поставили їх перед апостолами, а ті, помолившись, поклали на них руки.

7 І слово Боже ширилося, а кількість учнів в Єрусалимі постійно зростала. Навіть багато священиків навертались на цю віру.

8 А Степан, який був надзвичайно приємною людиною і сповнений сили, здійснював серед народу великі чуда та знаки. 9 Проте декотрі чоловіки з так званої Синагоги вільновідпущених, а також жителі Кире́ни, Александрії, Кілікı́ї та Азії почали сперечатися зі Степаном, 10 але не могли протистояти мудрості та духу, з якими він говорив. 11 Тоді вони таємно підмовили людей, щоб ті сказали: «Ми самі чули, як він зневажав Мойсея і Бога». 12 Тож вони підбурили народ, старійшин та книжників і, прийшовши зненацька, схопили Степана та повели до Синедріону. 13 Покликали туди навіть лжесвідків, які казали: «Цей чоловік постійно своїми устами зневажає це святе місце і Закон. 14 Наприклад, ми чули, як він казав, що той Ісус, назаря́нин, зруйнує це святе місце й змінить звичаї, котрі передав нам Мойсей».

15 І тимчасом як усі, хто сидів у Синедріоні, пильно дивились на Степана, вони побачили, що лице його стало подібним до лиця ангела.

7 Тоді первосвященик запитав Степана: «Це правда?» 2 Він відповів: «Мужі, брати і батьки, послухайте! Ще до того, як наш прабатько Авраам оселився в Хара́ні, Бог слави з’явився йому в Месопотамії 3 і сказав: «Залиш свій край та своїх рідних і йди в землю, котру я тобі покажу». 4 Авраам так і зробив: залишив край халдеїв та оселився в Хара́ні. А коли в нього помер батько, то Бог переселив його у край, де тепер мешкаєте ви, 5 проте спадщини йому там не дав, навіть на ширину ступні. Натомість Бог пообіцяв віддати йому той край у володіння, і не тільки йому, але і його нащадкам, хоча на той час він ще не мав дітей. 6 До того ж Бог сказав, що Авраамові нащадки стануть приходьками в чужому краї та що інший народ буде їх поневолювати й утискати чотириста років. 7 «І народ, який їх поневолюватиме, я засуджу,— сказав Бог.— Потім вони вийдуть звідти і будуть мені тут віддано служити*».

8 Бог також дав Аврааму угоду про обрı́зання, і Авраам, ставши батьком Ісака, обрізав його на восьмий день. Потім в Ісака народився Яків, котрий став батьком дванадцятьох голів родин. 9 Вони почали заздрити Йосипу і продали його в Єгипет. Але з ним був Бог, 10 який визволив його з усіх лих і зробив так, що фараону, царю Єгипту, сподобалась Йосипова приємна вдача і мудрість. І фараон поставив Йосипа правити Єгиптом та цілим своїм домом. 11 Але на весь Єгипет і Ханаан прийшло велике лихо — голод, і наші прабатьки не мали що їсти. 12 Дізнавшись, що в Єгипті є запаси харчів, Яків уперше послав туди наших прабатьків. 13 Коли він послав їх туди вдруге, Йосип відкрився своїм братам, і саме тоді фараон почув про Йосипову родину. 14 Тож Йосип сказав привести свого батька, Якова, разом з усіма родичами — всього сімдесят п’ять душ. 15 Так Яків потрапив до Єгипту, де й помер. Померли там і наші прабатьки. 16 Їх перенесли до Сихе́ма і поховали в гробниці, котру Авраам купив за срібні монети в Гамо́рових синів.

17 А коли наближався час сповнення обітниці, яку Бог дав Аврааму, наш народ у Єгипті почав ще більше зростати і примножуватися. 18 Потім Єгиптом почав правити інший цар, який не знав Йосипа. 19 Той цар підступно поводився з нашим родом і несправедливо змушував батьків покидати немовлят напризволяще, щоб ті помирали. 20 Власне тоді й народився Мойсей; він був надзвичайно гарним у Божих очах. Три місяці його доглядали в рідному домі, 21 а коли покинули, то фараонова дочка підібрала дитинку і виховала як свого сина. 22 Отже, Мойсея навчили всієї мудрості єгиптян; він був сильний у слові та ділі.

23 Коли ж Мойсею сповнилося сорок років, у його серці з’явилось бажання відвідати своїх братів, Ізраїлевих синів. 24 Якось він побачив, що одного з них кривдив єгиптянин. Тож він заступився і помстився за брата, убивши єгиптянина. 25 Мойсей сподівався, що брати зрозуміють: це Бог його рукою дає їм порятунок, але вони того так і не зрозуміли. 26 А наступного дня він прийшов до них і побачив, як двоє з них сваряться. Бажаючи їх помирити, він сказав: «Ви ж брати! Навіщо кривдите один одного?» 27 Проте той, хто кривдив ближнього, відштовхнув Мойсея та сказав: «Хто призначив тебе над нами правителем і суддею? 28 Може, ти хочеш і мене вбити, як вчора вбив того єгиптянина?» 29 Почувши це, Мойсей утік і став приходьком у краї мідіян; там у нього народилося двоє синів.

30 А ще через сорок років у пустелі біля гори Сінай з’явився йому ангел у терновому кущі, охопленому полум’ям. 31 Побачивши це, Мойсей дуже здивувався. І коли він підходив ближче, аби подивитися, що відбувається, то почув голос Єгови: 32 «Я — Бог твоїх прабатьків, Бог Авраама, Ісака і Якова». Після тих слів Мойсей, тремтячи зі страху, не наважувався далі вдивлятися. 33 Тоді Єгова сказав йому: «Зніми з ніг сандалії, бо земля, на якій ти стоїш,— свята. 34 Я побачив, як знущаються над моїм народом в Єгипті, і почув стогін цих людей, тому зійшов, щоб їх визволити. Тож збирайся та йди до Єгипту». 35 Отже, того Мойсея, котрого вони зреклися, кажучи: «Хто призначив тебе правителем і суддею?» — Бог послав як правителя й визволителя і зробив це рукою ангела, що з’явився йому в терновому кущі. 36 І цей чоловік вивів їх з Єгипту, виконуючи різні чуда й знаки в тому краю, в Червоному морі, а потім сорок років у пустелі.

37 Власне той Мойсей сказав Ізраїлевим синам: «Бог вибере вам серед ваших братів пророка, подібного до мене». 38 Той Мойсей був разом з нашими прабатьками посеред збору в пустелі, чув ангела біля гори Сінай і отримав невмирущі священні слова, щоб передати їх вам. 39 Того ж Мойсея наші прабатьки не хотіли слухатись і зрештою відкинули, а в серцях своїх почали мріяти про повернення до Єгипту. 40 Вони просили Аарона: «Зроби нам богів. Ми підемо за ними, бо не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивів нас з єгипетського краю». 41 Тож у ті дні вони зробили собі теля, принесли тому ідолу жертву та почали тішитись ділами своїх рук. 42 Тоді Бог відвернувся від них і не стримував їх, коли вони хотіли віддано виконувати служіння* для небесного війська. Про це в книзі пророків написано: «Доме Ізраїля, хіба мені ви сорок років приносили в пустелі убитих тварин та інші жертви? 43 Ви ж несли намет Моло́ха і зірку бога Рефа́на — статуї, які ви зробили собі для поклоніння. Тому я вас вишлю аж за Вавилон».

44 Колись у пустелі наші прабатьки мали намет свідчення; він був зроблений так, як наказав Бог, на зразок того, що бачив Мойсей. 45 Потім цей намет отримали у спадок наші батьки і разом з Ісусом Навином принесли його до землі, якою володіли інші народи, що їх Бог вигнав з-перед очей наших прабатьків. Там намет залишався аж до днів Давида, 46 який знайшов милість в Божих очах і просив, щоб Бог Яковів удостоїв його честі влаштувати для Нього оселю. 47 Проте збудував цей дім Соломон. 48 А втім, Всевишній не проживає в рукотворних домах, і про це говорить пророк: 49 «Мій престол — небеса, а земля — підніжок для моїх ніг. Який дім ви збудуєте для мене?— говорить Єгова.— Або де місце мого відпочинку? 50 Хіба не моя рука все це створила?»

51 Звертаюсь до вас, люди затяті, люди з необрізаними серцями і вухами. Ви противитесь святому духу, так само як противились ваші прабатьки. 52 Кого з пророків ваші прабатьки не переслідували? Вони повбивали тих, хто наперед сповіщав прихід Праведного, а ви тепер стали його зрадниками та вбивцями. 53 Ви одержали через ангелів Закон, але не дотримувались його».

54 Ці слова зачепили їх за живе, так що вони почали скреготати зубами. 55 А Степан, сповнений святого духу, глянув на небо і побачив Божу славу та Ісуса, який стояв праворуч від Бога. 56 І Степан сказав: «Дивіться! Я бачу розкрите небо та Сина людського, який стоїть праворуч від Бога». 57 Почувши це, вони щосили закричали, позакривали руками вуха і всі разом кинулись на нього. 58 Виштовхавши Степана за місто, вони почали кидати в нього камінням, а свідки поклали своє вбрання до ніг одного молодого чоловіка, на ім’я Савл. 59 І, коли в Степана кидали камінням, він благав: «Господи Ісусе, прийми мій дух». 60 Тоді він став на коліна і вигукнув: «Єгово, не залічи їм цього гріха». Сказавши це, він заснув смертним сном.

8 А Савл схвалював вбивство Степана.

Того дня почалося сильне переслідування єрусалимського збору, і всі, крім апостолів, розпорошились по Юдеї та Самарії. 2 Та деякі побожні чоловіки поховали Степана і сильно оплакували його смерть. 3 Савл же чинив жорстоку розправу над збором: вдирався в один дім за одним, витягував як чоловіків, так і жінок та кидав їх до в’язниці.

4 А ті, що розпорошилися, ходили й звіщали добру новину про Боже слово. 5 Так, наприклад, Пилип пішов у місто Самарію та проповідував там про Христа. 6 І натовпи людей дуже уважно слухали Пилипа та спостерігали, як він виконував чуда. 7 Було ж там багато людей, одержимих нечистими духами, і ті духи голосно кричали й виходили з них. Зцілялось також чимало паралізованих і кульгавих. 8 Через це в тому місті була велика радість.

9 Жив там також один чоловік, на ім’я Си́мон; раніше він займався магією і дивував самарян, видаючи себе за великого. 10 І всі — від найменшого до найбільшого — прислуха́лись до нього та говорили: «Цей чоловік відомий як «Божа Сила», котру можна назвати Великою». 11 І, оскільки він дивував людей своєю магією вже досить довгий час, вони його слухали. 12 Проте коли прийшов Пилип і сповістив добру новину про Боже царство та про ім’я Ісуса Христа, люди йому повірили, і як чоловіки, так і жінки почали хреститися. 13 Навіть Си́мон став віруючим: охрестився та постійно ходив з Пилипом. І як він бачив усі ті чуда, а також великі й могутні діла, то не виходив з дива.

14 Коли ж апостоли в Єрусалимі почули, що мешканці Самарії прийняли Боже слово, то послали до них Петра та Івана. 15 Тож вони пішли до самарян і помолилися, аби ті отримали святий дух, 16 адже він ще не сходив на жодного з них, бо вони були охрещені тільки в ім’я Господа Ісуса. 17 І після того як апостоли почали класти на самарян руки, вони стали отримувати святий дух.

18 А як Си́мон побачив, що дух сходить на людей тоді, коли апостоли кладуть на них руки, то запропонував їм гроші, 19 кажучи: «Наділіть і мене такою владою, щоб кожна людина, на яку я покладу руки, отримувала святий дух». 20 На це Петро сказав йому: «Ти думав, що дар Божий можна отримати за гроші. Нехай твоє срібло згине разом з тобою! 21 Не маєш ти жодної частки в цій справі, бо бачить Бог, що твоє серце нещире. 22 Тож покайся у цьому злі та благай Єгову, щоб, коли можливо, він простив тебе за те, що́ ти задумав у своєму серці, 23 бо я бачу, що серце твоє сповнене гіркої жовчі та неправедності». 24 У відповідь Си́мон почав просити: «Моліться за мене і благайте Єгову, аби нічого з того, що ви сказали, зі мною не трапилось».

25 І коли вони дали в тому місті ґрунтовне свідчення та розповіли про слово Єгови, то вирішили повернутися в Єрусалим, а дорогою назад звіщали добру новину в багатьох самарійських селах.

26 Проте ангел Єгови сказав Пилипу: «Встань і йди на південь до дороги, що спускається з Єрусалима до Га́зи». (Ця дорога безлюдна). 27 Пилип так і зробив. Дорогою він зустрів одного ефіопського вельможу, який обіймав високе становище в канда́ки, ефіопської цариці, і був поставлений над усіма її скарбами. Цей вельможа приїжджав до Єрусалима, щоб поклонятися Богу, 28 і, повертаючись звідти на колісниці, читав уголос пророка Ісаю. 29 Тоді дух сказав Пилипу: «Наздожени цю колісницю». 30 Пилип підбіг до колісниці та, почувши, що той читає вголос пророка Ісаю, запитав: «Скажи, ти все розумієш, що читаєш?» 31 Той відповів: «Як же мені розуміти, якщо хтось не навчить мене?» Потім він почав благати Пилипа піднятися до нього й сісти поряд. 32 А читав він вголос такий уривок з Писання: «Його вели на заріз як вівцю; і подібно як ягня перед стрижієм не подає голосу, так і він не відкриває своїх уст. 33 Його принижували, відмовляючи в правосудді. І хто може докладно розповісти про його походження? Його зітруть з поверхні землі».

34 Тоді вельможа запитав Пилипа: «Благаю тебе, скажи, кого пророк тут мав на увазі: себе чи когось іншого?» 35 Тож Пилип відкрив уста і, почавши з цього місця Писання, став звіщати йому добру новину про Ісуса. 36 Тим часом вони під’їхали до води, і вельможа вигукнув: «Глянь, ось вода! Що заважає мені охреститись?» 37 — 38 Він наказав негайно зупинити колісницю, і вони обидва — Пилип та вельможа — ввійшли у воду, і Пилип його охрестив. 39 Коли ж вони виходили з води, дух Єгови відразу забрав Пилипа, і вельможа його більше не бачив. Сам же вельможа, радіючи, поїхав собі далі. 40 А Пилип опинився в Ашдо́ді; потім, проходячи тією місцевістю, він звіщав добру новину мешканцям усіх міст, аж поки не дійшов до Кеса́рії.

9 А Савл і далі погрожував учням Господа, палаючи прагненням усіх їх винищити. Тому він пішов до первосвященика 2 і попросив дати йому листи до синагог у Дамаску, щоб мати дозвіл заарештовувати і приводити в Єрусалим кожного, хто належить до тієї Дороги,— чи то чоловіка, чи жінку.

3 І коли Савл уже наближався до Дамаска, то несподівано довкола нього спалахнуло світло з неба. 4 У ту ж мить він впав на землю і почув голос: «Савле, Савле, навіщо ти мене переслідуєш?» 5 Він запитав: «Господи, хто ти?» А голос відповів: «Я — Ісус, якого ти переслідуєш. 6 Тож піднімися та йди в місто, і там дізнаєшся, що робити далі». 7 А чоловіки, які йшли разом з ним, аж оніміли, бо чули якийсь голос, але нікого не бачили. 8 Коли ж Савл підвівся, то нічого не бачив, хоча очі мав відкриті. Тому його взяли за руку і привели в Дамаск. 9 Упродовж трьох днів він нічого не бачив і весь той час не їв та не пив.

10 А в Дамаску був один учень, на ім’я Ана́ній, і Господь у видінні сказав йому: «Ана́нію!» Той відгукнувся: «Я тут, Господи». 11 Тоді Господь наказав: «Встань і йди на вулицю Пряму. Там у домі Юди попитайся про Савла, чоловіка з Тарса; він зараз молиться. 12 У видінні він бачив, як чоловік на ім’я Ана́ній, прийшовши, поклав на нього руки, щоб до нього повернувся зір». 13 У відповідь Ана́ній сказав: «Господи, від багатьох я наслухався про того чоловіка, скільки біди він наробив твоїм святим в Єрусалимі. 14 Навіть тут він має дозвіл від старших священиків ув’язнювати кожного, хто кличе твоє ім’я». 15 Однак Господь сказав: «Іди, бо цей чоловік — вибрана для мене посудина: він має звіщати про моє ім’я іншим народам, а також царям та Ізраїлевим синам. 16 І я чітко покажу йому, скільки страждань він має знести за моє ім’я».

17 Тож Ана́ній пішов до того дому і, поклавши на Савла руки, сказав: «Савле, брате, Господь Ісус, який з’явився тобі в дорозі, послав мене, щоб ти знову міг бачити й отримав святий дух». 18 У ту ж мить з його очей відпало щось, подібне на луску,— і він прозрів. Тоді він встав і охрестився, 19 а після цього поїв, і до нього повернулася сила.

Кілька днів Савл залишався з учнями в Дамаску 20 і там відразу почав у синагогах проповідувати про Ісуса, що Він — Божий Син. 21 І всі, хто його слухав, не переставали дивуватися й говорити: «Хіба не він люто переслідував в Єрусалимі тих, хто кликав це ім’я? Хіба й сюди він не прийшов для того, щоб заарештувати їх та відвести до старших священиків?» 22 Тим часом Савл дедалі більше сповнювався сили: він виклика́в замішання серед юдеїв, котрі жили в Дамаску, бо наводив переконливі докази, що Ісус — то Христос.

23 Коли ж пройшло чимало часу, юдеї змовилися вбити Савла, 24 але він довідався про цю змову. Та оскільки юдеї день і ніч пильнували браму, прагнучи його схопити, 25 то учні вночі посадили його у кіш і спустили через отвір у мурі.

26 Після того Савл прибув в Єрусалим. Там він намагався приєднатись до учнів, але всі його боялися, бо не могли повірити, що він став учнем. 27 Тоді йому на допомогу прийшов Варна́ва, котрий привів його до апостолів та детально розповів про все: і як Савлу в дорозі з’явився Господь, і як він з ним говорив, і як Савл сміливо звіщав про Ісусове ім’я в Дамаску. 28 І Савл залишався з апостолами та ходив по Єрусалиму, сміливо звіщаючи про Господнє ім’я. 29 Також він розмовляв та вів жваві обговорення з грекомовними юдеями. Вони ж намагалися його вбити. 30 Та коли про це дізналися брати, то привели його до Кеса́рії і звідти відправили в Тарс.

31 Тоді для збору по цілій Юдеї, Галілеї та Самарії настав час спокою, і збір зміцнявся. Оскільки ж цілий збір ходив у страху Єгови, отримуючи потіху через святий дух, то число віруючих постійно зростало.

32 Коли всі ті місцевості відвідував Петро, він зайшов і до святих у Лı́дді. 33 Був там один чоловік, на ім’я Ене́й, який уже вісім років лежав паралізований, прикутий до ліжка. 34 Побачивши його, Петро сказав: «Ене́ю, Ісус Христос зціляє тебе. Встань та застели своє ліжко». І він зараз же встав. 35 Усі ж мешканці Лı́дди та рівнини Шаро́н побачили цього чоловіка здоровим і навернулись до Господа.

36 А в Йо́ппії жила одна учениця, яку звали Тавı́та, або грецькою «До́рка». Вона робила дуже багато добрих діл та щедро давала милостиню. 37 Проте сталося так, що в ті дні вона захворіла й померла. Тож її тіло обмили і поклали в горішній кімнаті. 38 Але учні дізналися, що недалеко від Йо́ппії, у Лı́дді, перебував Петро, тому за ним послали двох чоловіків, благаючи: «Будь ласка, прийди до нас якнайшвидше». 39 Почувши це, Петро встав і пішов разом з ними. Коли він прийшов, його завели до горішньої кімнати. Там до нього почали підходити всі вдови; вони голосили та показували йому плащі та інший одяг, що виготовляла До́рка, коли була ще з ними. 40 Тоді Петро наказав усім вийти, а сам, ставши навколішки, помолився. Потім повернувся до тіла і сказав: «Тавı́то, встань!» Вона відкрила очі й, побачивши Петра, сіла. 41 Петро подав їй руку, підвів, а потім покликав святих та вдів. І всі побачили, що вона жива. 42 Тож звістка про це рознеслась по цілій Йо́ппії, і багато хто повірив у Господа. 43 Сам же Петро на кілька днів залишився в Йо́ппії — в домі Си́мона, який вичиняв шкури.

10 У Кеса́рії жив один чоловік, на ім’я Корнилій — сотник загону, який називали італійським. 2 Це був чоловік побожний; він та ціла його сім’я боялися Бога. Крім того, він часто давав людям милостиню і постійно звертався до Бога у палких молитвах. 3 Одного разу, приблизно о дев’ятій годині* дня, він чітко побачив у видінні Божого ангела, який покликав його: «Корнилію!» 4 Корнилій подивився на нього і з переляку вигукнув: «Що, Господи?» Ангел відповів: «Твої молитви та милостині дійшли до Бога, і він згадав про них. 5 Отож, пошли людей до Йо́ппії і поклич Си́мона, якого ще називають Петром. 6 Він гостює біля моря в домі одного чоловіка, на ім’я Си́мон, який вичиняє шкури». 7 Як тільки ангел, що говорив з Корнилієм, пішов, той покликав двох слуг та одного воїна — чоловіка побожного, який постійно служив при ньому, 8 і, розповівши все, послав їх у Йо́ппію.

9 А наступного дня, у той час як вони були в дорозі і наближалися до міста, Петро приблизно о шостій годині* піднявся на дах, щоб помолитися. 10 Він дуже зголоднів та вирішив поїсти. І поки готували їжу, у видінні він побачив 11 розкрите небо й посудину, котру спускали на землю за чотири кінці, наче велике лляне полотнище. 12 У ній були всілякі земні чотириногі істоти, плазуни та небесні птахи. 13 Потім до нього донісся голос: «Устань, Петре, заріж це і їж!» 14 Але Петро сказав: «Нізащо, Господи, бо я ніколи не їв чогось опоганеного та нечистого». 15 Тоді голос промовив до нього вдруге: «Не називай більше опоганеним те, що очистив Бог». 16 А коли голос пролунав утретє, посудина зараз же була забрана в небо.

17 І поки Петро був у великому замішанні та роздумував, що́ те видіння могло б означати, посланці Корнилія розшукали Си́монів дім та вже стояли коло воріт. 18 Вони гукали, питаючи, чи в тому домі гостює Си́мон, якого називають Петром. 19 І тимчасом як Петро розмірковував про те видіння, дух сказав: «Ось троє чоловіків шукають тебе. 20 Устань, зійди вниз і без вагань іди з ними, бо це я їх послав». 21 Тож Петро зійшов до них і сказав: «Ви шукаєте мене. Що вас сюди привело?» 22 Ті відповіли: «Нас послав сотник Корнилій — чоловік праведний і богобійний, про якого добре відгукується весь юдейський народ. Святий ангел передав йому Божі вказівки, щоб він покликав тебе до свого дому і вислухав». 23 Тоді Петро запросив тих чоловіків зайти та гостинно їх прийняв.

Наступного дня Петро встав і пішов з ними, взявши з собою ще декотрих братів з Йо́ппії. 24 Через день він прибув у Кеса́рію. Там їх уже чекав Корнилій, який скли́кав своїх родичів та близьких друзів. 25 Коли Петро увійшов, Корнилій зустрів його, впав йому до ніг і поклонився. 26 Але Петро підняв його та сказав: «Устань, я теж людина». 27 І розмовляючи з Корнилієм, він увійшов усередину й побачив, що там зібралось багато людей. 28 Петро промовив до них: «Ви добре знаєте, що закон не дозволяє юдею наближатися до людини іншого походження або спілкуватися з нею. Але Бог дав мені зрозуміти, що я нікого не повинен називати опоганеним чи нечистим. 29 Тому, коли за мною послали, я прийшов без жодних заперечень. Отож скажіть, чому ви хотіли мене бачити?»

30 У відповідь Корнилій сказав: «Чотири дні тому, якщо рахувати від цієї години, я молився у своєму домі (а була тоді дев’ята година*), і раптом переді мною з’явився чоловік у блискучих шатах. 31 Він сказав: «Корнилію, Бог прихильно вислухав твою молитву і пригадав твої милостині. 32 Тож пошли людей до Йо́ппії та поклич Си́мона, якого називають Петром. Цей чоловік гостює біля моря в домі Си́мона, який вичиняє шкури». 33 Тому я негайно послав до тебе людей, і ти добре зробив, що прийшов сюди. Тепер усі ми стоїмо перед Богом і хочемо вислухати те, що Єгова звелів тобі розповісти нам».

34 Почувши це, Петро відкрив уста і сказав: «Я бачу, що Бог дійсно неупереджений 35 і в кожному народі йому до вподоби той, хто боїться його та чинить праведність. 36 Він послав слово синам Ізраїля, аби сповістити їм добру новину про мир, який можна мати завдяки Ісусу Христу,— новину про те, що саме він є Господом усіх. 37 І ви знаєте, про що говорили після того, як Іван проповідував хрещення. По всій Юдеї, починаючи з Галілеї, говорили про 38 Ісуса з Назарета: про те, як Бог помазав його святим духом та силою і як Ісус ходив по всьому краї, чинячи добро та зціляючи всіх, кого гнобив Диявол. А робив Ісус усе це тому, що з ним був Бог. 39 І ми є свідками всього, що Ісус зробив в юдейському краї та в Єрусалимі. Незважаючи на це, його погубили, прибивши* до стовпа. 40 На третій же день Бог його воскресив та дозволив йому з’явитися людям. 41 Проте він з’явився не всьому народові, а лише свідкам, яких Бог вибрав заздалегідь, тобто нам — тим, що їли й пили з ним, після того як він воскрес з мертвих. 42 Крім того, Ісус наказав нам проповідувати народу та давати ґрунтовне свідчення, що саме його Бог призначив суддею живих і мертвих. 43 І всі пророки свідчать про нього: кожен, хто повірить у нього, отримає прощення гріхів через його ім’я».

44 Коли Петро ще говорив, на всіх, хто слухав слово, зійшов святий дух. 45 А вірні з-посеред обрізаних, які прийшли з Петром, не переставали дивуватися, бо святий дух — Божий дар — було вилито на людей з інших народів. 46 І вони чули, як ті розмовляли різними мовами та звеличували Бога. Зрештою Петро сказав: 47 «Невже хтось може перешкодити їм охреститись у воді, якщо вони, подібно до нас, отримали святий дух?» 48 Промовивши це, він наказав їм охреститися в ім’я Ісуса Христа. Після того вони попросили його залишитись ще на кілька днів.

11 Тим часом апостоли і брати з Юдеї почули, що люди з інших народів теж прийняли Боже слово. 2 Тож, коли Петро прийшов до Єрусалима, прихильники обрı́зання почали з ним сперечатися, 3 закидаючи, що він увійшов у дім необрізаних і їв з ними. 4 Тоді Петро почав пояснювати все в подробицях, кажучи:

5 «Якось, будучи в місті Йо́ппії, я молився і побачив видіння: з неба спускали посудину за чотири кінці, наче велике лляне полотнище, і вона опустилась якраз переді мною. 6 Заглянувши всередину, я побачив земних чотириногих істот і звірів, і плазунів, і небесних птахів. 7 Також я почув голос, який промовив до мене: «Устань, Петре, заріж це і їж!» 8 Але я сказав: «Нізащо, Господи, бо до моїх уст ніколи не входило щось опоганене та нечисте». 9 І голос з неба вдруге промовив: «Не називай більше опоганеним те, що очистив Бог». 10 Так відбулося ще й утретє, а опісля все це знову піднялось до неба. 11 У ту ж мить до дому, в якому ми були, підійшло троє чоловіків; їх послали до мене з Кеса́рії. 12 Тож дух наказав мені без вагань іти з ними. Ті шестеро братів теж пішли зі мною, і ми ввійшли в дім того чоловіка.

13 А він розповів нам, що бачив ангела, котрий з’явився у його домі та сказав: «Пошли людей у Йо́ппію. Нехай вони приведуть Си́мона, якого називають Петром. 14 Він розповість тобі, як ти й усі твої домашні можете спастися». 15 Проте тільки-но я заговорив, на них — як і свого часу на нас — зійшов святий дух. 16 Тоді я пригадав, що Господь не раз казав: «Іван хрестив водою, а ви будете охрещені святим духом». 17 Отже, коли Бог дав їм той же дар, що й нам — тим, хто повірив у Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб перешкоджати Богові?»

18 Почувши це, вони заспокоїлись і прославили Бога, говорячи: «Виходить, Бог дав можливість покаятись та отримати життя і людям з інших народів».

19 А тим часом учні, які розпорошилися через гоніння, що почалося після вбивства Степана, дійшли аж до Фінікı́ї, Кіпру та Антіохı́ї, але вони не ділилися звісткою ні з ким, окрім юдеїв. 20 Проте декотрі, що прийшли до Антіохı́ї з Кіпру та з Кире́ни, почали сповіщати добру новину про Господа Ісуса грекомовним людям; 21 і з ними була рука Єгови, тому багато тих, хто повірив, навернулися до Господа.

22 Коли вістка про них дійшла до єрусалимського збору, тамтешні брати послали Варнаву аж до Антіохı́ї. 23 Прибувши туди, Варнава побачив, як Бог виявив незаслужену доброту, і дуже зрадів та почав заохочувати всіх, щоб вони постановили у своєму серці постійно служити Господу; 24 а сам Варнава був чоловік добрий, сповнений святого духу та віри. Тож у Господа повірило чимало людей. 25 Потім він пішов до Тарса, бо хотів розшукати Савла, 26 а, знайшовши, привів його до Антіохı́ї. І цілий рік вони ходили у місцевий збір та навчали багато людей. Власне в Антіохı́ї, згідно з Божим провидінням, учнів уперше почали називати християнами.

27 У ті дні з Єрусалима до Антіохı́ї прийшли пророки. 28 Один з них, на ім’я Ага́в, встав і під впливом духу почав провіщати, що по всій населеній землі настане великий голод. Саме так і сталося за днів Клавдія. 29 Отже, учні постановили, що кожен з них пошле допомогу братам в Юдеї — хто що може. 30 Вони так і зробили, пославши все старійшинам через Варнаву і Савла.

12 Приблизно в той час цар Ірод взявся переслідувати декотрих членів збору. 2 Він убив мечем Якова, Іванового брата, 3 і, побачивши, що це подобається юдеям, заарештував ще й Петра. (А було це в день Прісних хлібів). 4 Отож Ірод схопив Петра, кинув його до в’язниці і поставив варту, яка його охороняла в чотири зміни — в кожній зміні по чотири воїни. А після Пасхи Ірод збирався вивести його до народу. 5 Тож Петро був у в’язниці, а збір тим часом ревно молився за нього до Бога.

6 І в ніч перед тим, як Ірод збирався вивести Петра, той, закований у два ланцюги, спав між двома воїнами, а вартові стерегли вхід до в’язниці. 7 Аж ось поряд з ним з’явився ангел Єгови, і в камері засяяло світло. Штовхнувши Петра в бік, ангел розбудив його та сказав: «Мерщій уставай!» І в ту ж мить ланцюги спали з його рук. 8 Тоді ангел наказав: «Опережися і зав’яжи сандалії». Той так і зробив. Зрештою ангел сказав: «Вдягни плаща та йди за мною». 9 Петро вийшов з в’язниці й пішов за ангелом, не усвідомлюючи, що все, що робив ангел, відбувалося наяву; він думав, це було видіння. 10 Пройшовши першу варту, а потім другу, вони наблизились до залізної брами, що виходила в місто, і брама сама відчинилась перед ними. Коли ж вони пройшли одну вулицю, ангел одразу залишив його. 11 А Петро отямився й сказав: «Тепер я знаю, що Єгова послав свого ангела і визволив мене з руки Ірода та оберіг від усього, що хотіли мені заподіяти юдеї».

12 Обміркувавши все, що сталося, він пішов до дому Марії, матері Івана, якого називають Марком. Там зібралось і молилось чимало людей. 13 Коли Петро постукав у хвіртку воріт, вийшла служниця на ім’я Ро́да. 14 Вона впізнала голос Петра й на радощах не відчинила воріт, а побігла в дім і розповіла, що надворі стоїть Петро. 15 «Ти збожеволіла»,​— сказали їй. Але вона наполягала на своєму. Тоді всі почали говорити: «Це його ангел». 16 А Петро далі стояв і стукав. Коли ж вони відчинили хвіртку і побачили його, то дуже здивувались. 17 Проте він подав знак рукою, аби вони втихли, після чого детально розповів, як Єгова вивів його з в’язниці, а також сказав: «Повідомте про це Якову і братам». Потім Петро вийшов звідти і вирушив далі.

18 Коли ж настав день, серед воїнів зчинився чималий переполох: ніхто не знав, що сталося з Петром. 19 Ірод почав розшукувати Петра, але його ніде не було. Тому, допитавши вартових, Ірод звелів вивести їх та покарати, а тоді вирушив з Юдеї до Кеса́рії і пробув там якийсь час.

20 Сам же Ірод вороже ставився до жителів Тира й Сидона. Тож усі вони прийшли до нього і, схиливши на свій бік Власта, який наглядав за домом царя, почали просити про мир, бо їхній край отримував харчі з царської області. 21 У визначений же день Ірод одягнув царські шати і, сівши на судове сидіння, звернувся до них з промовою. 22 А весь народ почав кричати: «Це голос бога, а не людини!» 23 У ту ж мить ангел Єгови вразив Ірода за те, що той не віддав слави Богові; тоді черви стали їсти його, і він помер.

24 А слово Єгови росло і ширилось.

25 Тим часом Варнава і Савл, закінчивши справу, пов’язану з матеріальною допомогою в Єрусалимі, повернулися і взяли з собою Івана, якого звали Марком.

13 А в Антіохı́ї, у місцевому зборі, були пророки та вчителі: Варнава, Си́мон, якого називали Нı́ґер, Лу́цій з Кире́ни, Манаї́л, котрий навчався з Іродом, правителем області, а також Савл. 2 І, коли вони прилюдно виконували служіння для Єгови й постили, святий дух сказав: «Виберіть з-поміж усіх Варнаву та Савла, щоб вони виконували працю, до якої я їх покликав». 3 Тож після посту і молитви вони поклали на Варнаву і Савла руки та відпустили їх.

4 Отже, ті чоловіки, послані святим духом, пішли у Селевкı́ю, а звідти відпливли на Кіпр. 5 Прибувши до Саламı́са, вони почали сповіщати слово Боже в юдейських синагогах. Був ще з ними Іван, який їм допомагав.

6 Пройшовши весь острів аж до Па́фоса, вони зустріли одного юдея, на ім’я Вар-Ісус,— чарівника і лжепророка. 7 Він служив у проконсула Се́ргія Павла, чоловіка розумного, який покликав до себе Варнаву та Савла, бо дуже прагнув послухати Боже слово. 8 Однак Елı́ма — саме так перекладається ім’я того чарівника — став їм противитися, намагаючись відвернути проконсула від віри. 9 Тому Савл, якого також називали Павлом, сповнившись святого духу, пильно подивився на Елı́му 10 і сказав: «Чоловіче! Твоє серце сповнене всілякого шахрайства та підлості, ти — син Диявола, ти — ворог усього праведного! Невже ти так і не перестанеш викривляти прямі дороги Єгови? 11 Ось на тобі рука Єгови: ти осліпнеш і якийсь час не бачитимеш світла». У ту ж мить Елı́му огорнула густа імла й темрява, і він почав ходити взад і вперед, шукаючи поводиря. 12 А проконсул, побачивши, що сталося, навернувся на віру, бо його дуже вразило вчення Єгови.

13 Тоді Павло разом з двома чоловіками, які супроводжували його, сів у Па́фосі на корабель і вирушив у Пе́ргію, що в Памфілı́ї. Іван же залишив їх і повернувся до Єрусалима. 14 А з Пе́ргії вони вирушили далі, до Антіохı́ї, що в Пісı́дії. Там у суботу вони ввійшли до синагоги й посідали. 15 Коли ж закінчилось читання Закону і Пророків, начальник синагоги передав їм такі слова: «Мужі, брати, якщо маєте для народу якесь слово заохочення, то говоріть». 16 Тож Павло встав і, подавши знак рукою, промовив:

«Мужі ізраїльські та всі, хто боїться Бога, послухайте! 17 Бог народу цього, Ізраїля, вибрав наших прабатьків. Він звеличив цей народ під час його перебування на чужині, у землі єгипетській, і вивів його звідти своєю міцною рукою, 18 а потім приблизно сорок років зносив його поводження в пустелі. 19 І, вигубивши сім народів у землі Ханаан, він розділив той край жеребкуванням. 20 Усе це тривало приблизно чотириста п’ятдесят років.

Опісля він призначав їм суддів, і так було аж до часу пророка Самуїла. 21 Але потім вони стали вимагати царя. Тож Бог дав їм Саула, Кішового сина, чоловіка з Веніяминового племені, який правив сорок років. 22 І коли Бог усунув його з престолу, то поставив над ними царя Давида, про якого свідчив і говорив: «Знайшов я Давида, сина Єссе́євого, який припав мені до серця. Він робитиме все, що я забажаю». 23 Саме з його нащадків Бог, згідно зі своєю обітницею, дав Ізраїлеві спасителя, Ісуса. 24 А ще до Ісусового приходу Іван проповідував усьому ізраїльському народу хрещення на знак каяття. 25 Коли ж Іванові дні наближалися до кінця, він почав говорити: «Як ви думаєте, хто я? Я не той, за кого ви мене приймаєте. Але за мною йде той, кому я недостойний розв’язати на ногах сандалії».

26 Мужі, брати, сини з роду Авраама і всі, хто боїться Бога! Послухайте: нам було послане слово про це спасіння. 27 Бо жителі Єрусалима та їхні правителі не визнали Ісуса, але, виступивши в ролі суддів, виконали сказані пророками слова, які ви щосуботи читаєте вголос. 28 І хоча вони не знайшли нічого, за що його можна було б віддати на смерть, проте змусили Пилата його стратити. 29 Коли ж виконалось усе, що про нього написано, його зняли зі стовпа і поклали в гробницю. 30 Але Бог воскресив Ісуса з мертвих, 31 і він багато днів з’являвся тим, хто пішов з ним з Галілеї до Єрусалима; тепер ці люди свідчать про нього народу.

32 Отже, ми проголошуємо вам добру новину про обітницю, котру отримали наші прабатьки. 33 Її Бог повністю виконав для нас, їхніх дітей, воскресивши Ісуса, про якого в другому псалмі написано: «Ти мій син, сьогодні я став твоїм Батьком». 34 Тож Бог воскресив Ісуса з мертвих, і той більше ніколи не повернеться до тління. Про це Бог сказав так: «Я вірно виявлятиму вам милість, яку обіцяв Давиду». 35 Тому в іншому псалмі він також говорить: «Ти не допустиш, щоб твій відданий побачив тління». 36 Коли говорити про Давида, то хоча за свого покоління він виконував проголошену волю Бога, але таки заснув смертним сном, був похований з прабатьками і зрештою побачив тління. 37 А той, кого Бог воскресив, тління не побачив.

38 Тож знайте, брати: через нього ми сповіщаємо вам прощення гріхів. 39 І якщо в чомусь вас було неможливо визнати невинними на підставі Мойсеєвого закону, то завдяки Ісусу кожен, хто вірить, тепер визнає́ться невинним. 40 Тому вважайте, щоб на вас не сповнилося сказане в книгах пророків: 41 «Подивіться, глузії, і здивуйтесь, і пощезайте, бо я здійснив за ваших днів те, у що ви ніколи не повірите, навіть якщо хтось детально про це розповість».

42 Коли ж Павло та Варнава виходили звідти, люди стали прохати їх, щоб вони розказали їм про це і наступної суботи. 43 Тож після того, як збори у синагозі розпустили, багато юдеїв та новонавернених, що поклонялися Богу, пішли за Павлом та Варнавою, а ті заохочували їх перебувати в Божій незаслуженій доброті.

44 Отже, в суботу зібралося майже все місто, щоб послухати слово Єгови. 45 Коли юдеї побачили такий натовп, то сповнились заздрості та почали заперечувати Павлові слова, зневажаючи тим Бога. 46 Тоді Павло і Варнава сміливо промовили: «Спочатку Слово Боже мало бути сказане вам. Та оскільки ви відкидаєте його і вважаєте себе недостойними вічного життя, ми будемо розповідати його іншим народам. 47 Бо Єгова дав нам такий наказ: «Ти будеш світлом для інших народів, щоб нести спасіння аж до краю землі».

48 Почувши це, люди з інших народів зраділи і стали прославляти слово Єгови. Отож всі, хто був схильний прийняти правду, яка веде до вічного життя, стали віруючими. 49 І слово Єгови поширювалось по цілому тому краю. 50 Але юдеї підбурили шанованих жінок, які поклонялися Богу, а також впливових чоловіків того міста, і ті розпалили переслідування проти Павла та Варнави й вигнали їх з тієї місцевості. 51 А Павло і Варнава обтрусили порох зі своїх ніг та пішли до Іконı́ї. 52 Тим часом учні й далі сповнювалися радістю і святим духом.

14 Прибувши в Іконı́ю, Павло і Варнава ввійшли до юдейської синагоги і говорили настільки добре, що повірило дуже багато людей — як юдеїв, так і греків. 2 Але юдеї, котрі не повірили, підбурили чимало душ з інших народів та настроїли їх проти братів. 3 Тож Павло і Варнава пробули там досить довго та сміливо говорили від імені Єгови, а він у свою чергу свідчив про слово своєї незаслуженої доброти, виконуючи їхніми руками знаки і чуда. 4 Проте багато людей у місті поділилось: одні були за юдеїв, а інші — за апостолів. 5 Коли ж люди з інших народів, а також юдеї зі своїми правителями задумали вчинити на них жорстокий напад, щоб познущатися і побити їх камінням, 6 вони довідались про це і втекли в міста Лікаонı́ї — Лı́стру і Де́рвію та їхні околиці — 7 і там продовжували звіщати добру новину.

8 А в Лı́стрі жив один чоловік, який не володів ногами. Ще з утроби матері він був калікою і ніколи в житті не ходив. 9 Коли цей чоловік сидів і слухав, що́ говорив Павло, той, пильно подивившись на нього, помітив, що він має віру, яка б допомогла йому зцілитися. 10 Тож він промовив гучним голосом: «Встань на ноги». Тоді чоловік скочив і почав ходити. 11 А натовп, побачивши, що зробив Павло, підніс голос і почав вигукувати лікаонською мовою: «Боги стали подібними до людей та зійшли до нас!» 12 І Варнаву назвали Зевсом, а Павла — Герме́сом, оскільки він брав провід у розмові. 13 А жрець Зевса, храм якого стояв перед містом, привів до брами биків і приніс вінки, щоб разом з натовпом скласти жертви.

14 Однак коли апостоли Варнава і Павло почули про це, то роздерли своє верхнє вбрання і, кинувшись у натовп, закричали: 15 «Мужі, навіщо ви це робите? Ми такі ж немічні люди, як і ви, і звіщаємо вам добру новину, бо хочемо, щоб ви відвернулись від цієї марноти та навернулись до Бога живого, який створив небо, землю, море і все, що в них. 16 У минулі часи він дозволив, щоб усі народи ходили своїми шляхами, 17 хоча й не припиняв свідчити про себе, роблячи добро: давав дощ з неба, врожайні часи і вдосталь їжі, а також сповнював ваші серця веселощами». 18 Цими словами вони ледве стримали натовп, щоб їм не приносили жертв.

19 Тим часом з Антіохı́ї та Іконı́ї прибули юдеї: вони підбурили людей з натовпу, і ті побили Павла камінням та виволокли за місто, бо подумали, що він уже помер. 20 Коли ж довкола Павла зібрались учні, він встав і ввійшов у місто, а наступного дня разом з Варнавою вирушив у Де́рвію. 21 Потім, звістивши добру новину в тому місті й підготувавши чимало учнів, вони повернулися в Лı́стру, а тоді в Іконı́ю та Антіохı́ю. 22 Там вони зміцнювали душі учнів і заохочували їх триматися віри, кажучи: «Ми маємо багато настраждатися, перш ніж ввійдемо в Боже царство». 23 Крім того, апостоли призначили в кожному зборі старійшин, а після посту й молитви віддали їх у розпорядження Єгови, в якого ті повірили.

24 Тоді вони пройшли через Пісı́дію та прибули в Памфілı́ю. 25 Потім, звістивши слово в Пе́ргії, подалися до Атта́лії. 26 Звідти вони відпливли до Антіохı́ї, де свого часу їх ввірили Божій незаслуженій доброті для виконання праці, яку вони тепер успішно завершили.

27 Прибувши туди і скликавши збір, вони почали розповідати про все, що Бог через них здійснив, і про те, що він розкрив двері віри для інших народів. 28 Тож вони провели з учнями чимало часу.

15 А декотрі чоловіки, що прийшли з Юдеї, почали навчати братів: «Якщо ви не обріжетесь за звичаєм Мойсея, то не зможете спастися». 2 Коли ж у Павла і Варнави виникли з ними досить серйозні незгоди й суперечки, то вирішили, що Павло і Варнава та ще деякі брати підуть в Єрусалим до апостолів і старійшин, аби з’ясувати це питання.

3 Тож збір провів тих чоловіків, а далі вони пішли через Фінікı́ю і Самарію, детально розповідаючи про навернення людей з інших народів, і цим приносили всім братам велику радість. 4 В Єрусалимі їх привітно прийняв збір, апостоли й старійшини, і вони багато розповіли про те, що́ Бог зробив через них. 5 Але декотрі віруючі, які раніше належали до фарисейської секти, піднялися зі своїх місць і сказали: «Необхідно їх обрı́зати і наказати, щоб вони дотримувалися Мойсеєвого закону».

6 Отже, апостоли і старійшини зібралися, щоб розглянути це питання. 7 І після довгих суперечок Петро встав і сказав: «Мужі, брати, як ви добре знаєте, ще з перших днів Бог вибрав мене з-посеред усіх нас, аби через мене люди з інших народів почули добру новину та повірили в неї. 8 І Бог, який знає серця, дав свідчення, наділивши цих людей, як і нас, святим духом. 9 До того ж він не зробив різниці між нами і ними, але очистив вірою їхні серця. 10 Чому ж ви тепер випробовуєте Бога, накладаючи на шию учнів ярмо, яке не змогли нести ані наші прабатьки, ані ми? 11 Адже ми віримо, що як ми, так і вони врятуємося завдяки незаслуженій доброті Господа Ісуса».

12 Почувши це, весь натовп стих і почав слухати Варнаву та Павла, котрі стали розповідати про багато знаків і чуд, які Бог виконав через них серед інших народів. 13 Коли вони закінчили говорити, Яків промовив: «Мужі, брати, послухайте мене. 14 Си́мон докладно розповів, як Бог уперше звернув увагу на інші народи, щоб вибрати з них народ для свого імені. 15 І це сталося згідно з тим, що записано в книгах пророків: 16 «Після того я повернуся та відбудую Давидову скинію, яка колись занепала. Тож я відбудую руїни та знову її зведу, 17 аби ті, що залишилися з цього народу, наполегливо шукали Єгову і робили це разом з людьми з усіх народів, тобто з тими, хто називається моїм іменем»,— говорить Єгова, який робить те, 18 що відомо з давніх-давен». 19 Отже, я вважаю, що не треба завдавати клопотів людям з інших народів, які навертаються до Бога. 20 Думаю, їм достатньо написати, щоб вони стримувалися від того, що забруднене ідолами, від блуду, від м’яса задушених тварин і від крові. 21 Бо ще з давніх часів по всіх містах були люди, котрі проповідували Мойсея, адже щосуботи його писання читають уголос по синагогах».

22 Тоді апостоли і старійшини, а також увесь збір вирішили, що разом з Павлом і Варнавою пошлють до Антіохı́ї вибраних чоловіків, котрі брали провід серед братів — Юду, якого називали Варса́ввою, та Силу. 23 І через них передали такого листа:

«Пишуть вам ваші брати — апостоли і старійшини. Вітаємо вас, брати з інших народів в Антіохı́ї, Сирії та Кілікı́ї! 24 Ми дізналися, що декотрі з нас своїми словами дуже вас занепокоїли, хоча ми не давали їм таких вказівок. 25 Тому ми одностайно вирішили вибрати чоловіків та послати їх до вас разом з нашими любими Варнавою і Павлом — 26 чоловіками, які ризикували своїм життям* заради імені нашого Господа Ісуса Христа. 27 Тож посилаємо Юду та Силу, щоб вони передали вам те саме і на словах. 28 Бо святий дух і ми самі вважаємо слушним не накладати на вас додаткових тягарів, окрім того, що необхідне: 29 стримуватися від пожертвуваного ідолам, від крові, від м’яса задушених тварин і від блуду. Якщо старанно оберігатимете себе від цього, то буде вам добре вестися. Бувайте здорові!»

30 Отже, коли тих чоловіків відправили, вони подалися до Антіохı́ї. Там вони зібрали багато братів і віддали їм листа. 31 Прочитавши його, всі вони дуже підбадьорились і зраділи. 32 А Юда і Сила, оскільки вони були пророками, теж підбадьорювали братів багатьма промовами та зміцняли їх. 33 І через якийсь час брати відпустили їх з миром назад. 34 — 35 Але Павло і Варнава затримались в Антіохı́ї, навчаючи та проголошуючи разом з багатьма іншими добру новину про слово Єгови.

36 Через деякий час Павло сказав до Варнави: «Перше, що нам треба зробити,— це повернутися і відвідати братів у кожному місті, де ми сповіщали слово Єгови, і подивитися, як у них справи». 37 Варнава вирішив взяти із собою Івана, названого Марком. 38 Але Павло вважав, що його не варто брати, адже він залишив їх у Памфілı́ї і не пішов з ними виконувати працю. 39 Тоді між ними спалахнула гостра суперечка, і вони розлучилися. Тож Варнава, взявши Марка, поплив до Кіпру, 40 а Павло вибрав Силу і вирушив у дорогу, після того як брати ввірили Павла незаслуженій доброті Єгови. 41 І переходив він через Сирію та Кілікı́ю, підкріпляючи збори.

16 Тож він прибув у Де́рвію, а потім у Лı́стру. Там жив один учень, на ім’я Тимофій; його мати була віруюча, єврейка, а батько був грек. 2 Про Тимофія добре відгукувались брати в Лı́стрі та Іконı́ї. 3 Павло захотів взяти цього чоловіка з собою, але спочатку обрізав його задля місцевих юдеїв, бо всі знали, що його батько — грек. 4 І, проходячи містами, вони передавали місцевим братам постанови, які були ухвалені апостолами й старійшинами в Єрусалимі і яких належало дотримуватися. 5 Отже, збори зміцнялись у вірі та збільшувалися з дня на день.

6 Потім вони пройшли через Фри́гію та землі Гала́тії, бо святий дух заборонив їм сповіщати слово в Азії. 7 А коли прибули до Мизı́ї, то спробували піти у Віфінı́ю, але Ісус через святий дух не дозволив їм. 8 Тому вони оминули Мизı́ю і пішли до Троа́ди. 9 Там уночі Павло побачив у видінні, як один македонянин стояв і благав його: «Прийди до Македонії та допоможи нам». 10 Як тільки він побачив це видіння, ми відразу вирішили піти до Македонії, оскільки зрозуміли, що Бог покликав нас проголошувати там добру новину.

11 Тож з Троа́ди ми вийшли в море і попливли прямо до Самофра́кії. Наступного дня ми вирушили до Неаполя, 12 а звідти до колонії Фили́пи — головного міста в області Македонії. У тому місті ми провели кілька днів. 13 Коли ж настала субота, ми вийшли за браму до річки, де, як ми думали, було місце молитви. Посідавши, ми почали розмовляти з жінками, які туди посходилися. 14 І слухала нас одна богобійна жінка, Лідія, з міста Тияти́ри, яка займалася продажем пурпуру. Тож Єгова відкрив її серце, щоб вона зважала на Павлові слова. 15 А після того як Лідія та її домашні охрестилися, вона почала благати: «Якщо ви вважаєте мене вірною Єгові, то ходіть до мене і поживіть у моєму домі». І вона просто змусила нас зайти.

16 І коли ми йшли до місця молитви, по дорозі зустріли одну служницю, яка мала духа, демона віщування. Вона провіщала майбутнє і тим приносила своїм господарям великий прибуток. 17 Та дівчина постійно ходила за Павлом і за нами, вигукуючи: «Ці люди — раби Всевишнього Бога, вони звіщають вам дорогу спасіння». 18 Так вона робила багато днів. Зрештою Павлові це набридло, тому він обернувся і сказав духові: «Іменем Ісуса Христа наказую тобі: вийди з неї». І в ту ж мить дух вийшов.

19 А як господарі зрозуміли, що прибутків їм вже не бачити, то схопили Павла та Силу і потягли на ринкову площу до начальників. 20 Привівши їх до міських управителів, вони сказали: «Ці юдеї порушують спокій у нашому місті, 21 а ще вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, закон не дозволяє ні приймати, ні дотримуватися». 22 І повстав проти них натовп, а міські управителі здерли з них одяг і наказали висікти їх різками. 23 Після того як їх сильно побили, то вкинули до в’язниці й наказали тюремному наглядачеві пильно їх стерегти. 24 Отримавши такий наказ, він вкинув їх до внутрішньої в’язниці і закував їм ноги в колодки.

25 Приблизно опівночі Павло та Сила молилися і вихваляли Бога піснями, а в’язні їх слухали. 26 Раптом стався сильний землетрус, що аж фундамент в’язниці захитався. У ту ж мить усі двері повідчинялися і з усіх в’язнів поспадали кайдани. 27 Це розбудило тюремного наглядача, і коли він побачив, що двері в’язниці відчинені, то витягнув меча і вже збирався накласти на себе руки, бо думав, що в’язні повтікали. 28 Проте Павло вигукнув: «Не губи себе, ми всі тут!» 29 Тож він попросив, щоб йому засвітили, вскочив досередини і, тремтячи від страху, впав перед Павлом та Силою. 30 Опісля він вивів їх із в’язниці та сказав: «Панове! Що мені робити, аби спастися?» 31 Ті відповіли: «Вір у Господа Ісуса — і спасешся, ти і твої домашні». 32 Потім вони розповіли слово Єгови йому та всім, хто був у його домі. 33 Тієї ж нічної години тюремний наглядач взяв їх та обмив їм рани; і він та всі його домашні зараз же охрестилися. 34 Тоді він привів їх у свій дім, накрив стіл і разом з усіма домашніми дуже радів, що повірив у Бога.

35 Коли ж настав день, міські управителі послали охоронців з таким наказом: «Звільни тих людей». 36 Тюремний наглядач передав їхні слова Павлу, сказавши: «Міські управителі послали людей, щоб вас обох звільнити. Так що виходьте і йдіть собі з миром». 37 Але Павло сказав: «Нас, римлян, вони прилюдно без суду висікли і вкинули до в’язниці. А тепер що, таємно виганяють? О ні! Нехай самі прийдуть і виведуть нас». 38 Тож охоронці розповіли про це міським управителям, а ті, коли дізнались, що це римляни, налякалися. 39 Тому управителі прийшли і вибачились перед ними, а тоді, вивівши, попросили їх покинути місто. 40 Проте з в’язниці вони пішли до дому Лідії, і там, побачившись з братами, підбадьорили їх та вирушили в дорогу.

17 Перейшовши Амфı́поль і Аполлонı́ю, вони прибули у Фессало́ніки, де була юдейська синагога. 2 Павло за своїм звичаєм увійшов туди і три суботи вів з присутніми обговорення на основі Писань. 3 Він пояснював і доводив з Писань, що Христу необхідно було постраждати і воскреснути з мертвих; також він говорив: «А Христос — це Ісус, про якого я вам звіщаю». 4 Тож декотрі з них стали віруючими і приєдналися до Павла та Сили; серед цих людей було дуже багато греків, які поклонялися Богу, і чимало видатних жінок.

5 Юдеї ж розпалилися заздрістю і, взявши декотрих злих людей, які без діла тинялися по ринку, зібрали натовп та здійняли в місті бучу. Вони напали на дім Ясо́на і шукали Павла й Силу, щоб вивести їх до юрби. 6 Але, не знайшовши, вони витягли Ясо́на й деяких братів до начальників міста і почали вигукувати: «Ці люди збаламутили всю населену землю, а тепер прийшли ще й сюди, 7 і Ясон їх гостинно прийняв. Усі вони бунтують проти постанов кесаря і кажуть, що є інший цар — Ісус». 8 Цими словами вони дуже підбурили натовп і начальників міста. 9 Тоді начальники, взявши від Ясо́на та інших достатньо грошей у заставу, відпустили їх.

10 Як тільки настала ніч, брати послали Павла і Силу до Ве́рії, і вони, прибувши туди, зайшли в юдейську синагогу. 11 А верійці були шляхетніші від фессалонікійців, бо прийняли слово з величезним за́палом, щодня ретельно досліджуючи Писання, чи так є насправді. 12 Тож багато з них, а також чимало шанованих гречанок і греків стало віруючими. 13 Коли ж юдеї із Фессало́нік довідались, що Павло сповіщає Боже слово у Верії, то прийшли і туди, аби намовити й підбурити натовп. 14 Тому брати відразу відправили Павла аж до самого моря, тимчасом як Сила і Тимофій залишились у Верії. 15 Однак ті, що проводжали Павла, довели його аж до Афін, а потім повернулися, отримавши від Павла наказ, щоб Сила і Тимофій якнайшвидше прийшли до нього.

16 Поки Павло чекав на них в Афінах, він побачив, що те місто повне ідолів, і через це його дух скипів. 17 Тоді він почав вести в синагозі обговорення з юдеями та іншими людьми, які поклонялися Богові. Крім того, кожен день він розмовляв на ринковій площі з усіма, кого зустрічав. 18 Але декотрі епікурейці та філософи-стоїки почали з ним сперечатися. Одні говорили: «Що́ цей базіка хоче нам розповісти?» А інші казали: «Здається, він проповідує чужих богів». Вони говорили так тому, що Павло проповідував добру новину про Ісуса та воскресіння. 19 Отже, його схопили і повели на Ареопаг, запитуючи: «Скажи нам, що це за нове вчення ти поширюєш? 20 Бо ми чуємо від тебе якісь дивні речі, щось нове, тому хочемо знати, що це таке». 21 Всі ж афіняни і чужинці, які тимчасово там жили, у вільний час тільки те й робили, що говорили і слухали щось нове. 22 Тож Павло став посеред Ареопагу і промовив:

«Афіняни! З того, що я бачу, в усьому ви побожніші*, ніж інші люди. 23 Бо, проходячи повз ваші святині й уважно їх оглядаючи, я побачив жертовник з написом: «Невідомому Богові». Отже, саме те, що ви, не знаючи, обожнюєте, я вам звіщаю. 24 Бог, який створив світ і все, що в ньому, який є Господом неба і землі, не живе в рукотворних храмах 25 та не вимагає служіння людських рук, начебто він чогось потребував, тому що сам дає усім життя, і дихання, і все. 26 Від одного чоловіка він створив усі народи, щоб вони населяли цілу поверхню землі, і встановив призначені часи та межі проживання, 27 аби вони наполегливо шукали Бога і таки знайшли його, а він недалеко від кожного з нас. 28 Бо завдяки йому ми живемо, рухаємося та існуємо, і навіть декотрі ваші поети говорили: «Ми — його нащадки».

29 А оскільки ми — Божі нащадки, то не повинні думати, що Бог подібний до золота, срібла чи каменю або до чогось, вирізьбленого завдяки майстерності та уяві людини. 30 І хоча колись Бог не зважав на часи такого незнання, тепер він говорить людям, щоб усі вони скрізь покаялися. 31 Бо він визначив день, коли має намір праведно судити населену землю через призначеного ним чоловіка, і дав усім людям гарантію цього, воскресивши його з мертвих».

32 Коли ж вони почули про воскресіння мертвих, то дехто почав насміхатися з нього, а ще дехто говорив: «Може, розкажеш нам про це іншим разом». 33 Тоді Павло пішов від них, 34 але декотрі приєдналися до нього і стали віруючими. Серед них були Діони́сій, член суду на Ареопазі, жінка на ім’я Дама́ра та інші.

18 Опісля, покинувши Афіни, Павло прийшов у Коринф. 2 Там він зустрів одного юдея, на ім’я Аки́ла, і його дружину Приски́ллу. Аки́ла був родом з Понту і недавно прибув з Італії, бо Клавдій наказав усім юдеям покинути Рим. Тож Павло пішов до них, 3 і оскільки він мав таке ж ремесло, як і вони,— виготовляв намети,— то зупинився в їхньому домі. 4 А по суботах Павло виголошував промови у синагозі та переконував юдеїв і греків.

5 Коли ж з Македонії прибули Сила і Тимофій, Павло із за́палом віддався проповідуванню: він свідчив юдеям і доводив, що Ісус — це Христос. 6 Але оскільки ті й далі противились йому і зневажливо про нього говорили, він обтрусив свій одяг та сказав: «Нехай кров ваша буде на ваших головах. Я чистий і відтепер піду до людей з інших народів». 7 Тож Павло пішов до одного богобійного чоловіка, Ти́ція Юста, який жив поруч із синагогою. 8 Проте Крисп, начальник синагоги, і його домашні таки повірили в Господа. Повірило і охрестилось також багато коринфян, які слухали цю звістку. 9 А Господь вночі сказав Павлові у видінні: «Не бійся і не вмовкай, говори далі. 10 Я з тобою, і ніхто не заподіє тобі шкоди, бо в цьому місті я маю багато людей». 11 Отже, він залишався там рік і шість місяців, навчаючи коринфян Божого слова.

12 А коли в Ахаї проконсулом був Галліо́н, юдеї зібралися разом проти Павла, схопили його і повели до судового сидіння, 13 кажучи: «Цей чоловік переконує людей, що Богу треба поклонятись інакше, ніж говориться в нашому законі». 14 Але не встиг Павло відкрити уста, як Галліо́н перервав його і звернувся до юдеїв: «Послухайте, юдеї! Якби трапилось щось недобре чи якийсь злочин, то я мав би причину вас вислухати. 15 Та якщо це лише суперечки про слова́, імена і про ваш закон, то вирішуйте самі. Я не хочу бути суддею в таких питаннях». 16 Сказавши це, він прогнав їх геть від судового сидіння. 17 Тож усі вони накинулися на Состе́на, начальника синагоги, і почали бити його перед судовим сидінням, але Галліо́н тим зовсім не переймався.

18 Там Павло пробув ще досить довго, потім попрощався з братами і відплив разом з Приски́ллою та Аки́лою до Сирії, а в Кенхре́ї він постриг голову, бо дав обітницю. 19 Прибувши в Ефес, він їх залишив та пішов у синагогу і там вів з юдеями обговорення на основі Писань. 20 І хоча вони впрошували його побути довше, він не погодився, 21 а попрощався з ними і сказав: «Якщо на це буде воля Єгови, я повернуся до вас». З Ефеса він поплив 22 до Кеса́рії. Там він спочатку пішов* привітатися зі збором, а потім подався в Антіохı́ю.

23 Пробувши там якийсь час, Павло знову вирушив у дорогу і, переходячи землями Гала́тії та Фри́гії, відвідував різні міста і зміцнював усіх учнів.

24 Сталося так, що до Ефеса прийшов Аполло́с — юдей, родом з Александрії. Цей чоловік був красномовний і добре знав Писання. 25 Він був навчений* про дорогу Єгови і, палаючи духом, правильно говорив та навчав про Ісуса, хоча знав лише про Іванове хрещення. 26 Тож Аполло́с почав сміливо говорити в синагозі. Коли Приски́лла та Аки́ла почули його, то взяли його до себе і точніше розповіли йому про Божу дорогу. 27 Оскільки ж він захотів піти до Ахаї, брати написали учням, щоб ті привітно його прийняли. Прибувши туди, він дуже допоміг тим, хто повірив завдяки Божій незаслуженій доброті, 28 бо із за́палом у присутності інших переконливо доводив юдеям, що вони помиляються, і показував з Писань, що Ісус — це Христос.

19 Поки Аполло́с був у Коринфі, Павло, подавшись углиб краю, прийшов до Ефеса і зустрів там декотрих учнів. 2 Він запитав їх: «Скажіть, чи ви отримали святий дух, коли стали віруючими?» Ті відповіли: «Та ми ніколи не чули, як можна отримати святий дух». 3 Він запитав: «Як же ви тоді хрестилися?» Вони відповіли: «Івановим хрещенням». 4 На це Павло сказав: «Іван хрестив на знак каяття і говорив людям, щоб вони вірили в того, хто йшов за ним, тобто в Ісуса». 5 Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса. 6 І коли Павло поклав на цих чоловіків руки, на них зійшов святий дух і вони почали говорити різними мовами та пророкувати. 7 Усього їх було приблизно дванадцять.

8 І впродовж трьох місяців він ходив до синагоги та сміливо проповідував: виголошував промови і наводив переконливі докази про Боже царство. 9 Проте коли деякі стали озлоблюватися і не хотіли вірити, а, навпаки, лихословили цю Дорогу перед багатьма, він залишив їх і, взявши із собою учнів, почав щоденно виголошувати промови в школі Тира́нна. 10 Так тривало два роки, тож всі жителі провінції Азії — як юдеї, так і греки — почули слово Господнє.

11 А Бог продовжував здійснювати через Павла надзвичайно могутні діла. 12 Навіть хустки його та фартухи носили хворим — і хвороби покидали їх, а злі духи виходили. 13 Декотрі ж мандрівні юдеї, які виганяли демонів, також намагались робити це іменем Господа Ісуса. Вони говорили над тими, хто мав злих духів: «Заклинаю вас Ісусом, якого проповідує Павло». 14 Наприклад, цим займалося семеро синів Ске́ви, одного юдейського старшого священика. 15 Однак злий дух сказав їм у відповідь: «Ісуса знаю, Павла теж знаю, а ви хто такі?» 16 І чоловік, який мав злого духа, кинувся на них і одного за одним подолав, так що вони втекли з того дому голі й поранені. 17 Про це довідались усі — і юдеї, і греки, що жили в Ефесі; тож усіх охопив страх, а ім’я Господа Ісуса звеличувалося. 18 Тоді багато з тих, що стали віруючими, приходили та відверто зізнавалися у своїх вчинках. 19 І чимало людей, які займалися магією, позносили свої сувої і на очах у всіх спалили. А коли підрахували ціну тих сувоїв, то виявилося, що вони коштували п’ятдесят тисяч срібняків. 20 Так слово Єгови з великою силою переможно поширювалось далі.

21 Потім Павло вирішив перейти Македонію та Ахаю і податися до Єрусалима. Також він сказав: «Після того як я прибуду туди, мушу побачити і Рим». 22 Тож він послав до Македонії двох братів, своїх помічників,— Тимофія й Ера́ста,— а сам ненадовго затримався у провінції Азії.

23 Саме в той час виникли чималі заворушення через цю Дорогу. 24 А все почалося через одного чоловіка, на ім’я Димитрій, майстра срібних справ, який виготовляв срібні храмики Артеміди і допомагав іншим ремісникам отримувати чималий прибуток. 25 Він зібрав ремісників і тих, хто виготовляв подібні речі, та сказав: «Мужі, ви добре знаєте, що завдяки цьому ремеслу ми маємо великий достаток. 26 І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але й в усій провінції Азії цей Павло переконав досить багато людей і схилив їх до іншої думки: мовляв, божки, зроблені руками, насправді не боги. 27 І це загрожує не лише нашому ремеслу, яке може набути недоброї слави, але й тому, що храм великої богині Артеміди, якій поклоняється ціла провінція Азія та вся населена земля, вважатиметься за ніщо, навіть її величі скоро прийде кінець». 28 Почувши це, вони розпалились гнівом і стали кричати: «Артеміда ефеська велика!»

29 Тоді в цілому місті настало сум’яття, і всі разом кинулися в театр, потягнувши із собою македонян Гая та Ариста́рха, які подорожували разом з Павлом. 30 Павло ж хотів увійти в натовп, проте учні йому не дозволили. 31 Навіть деякі організатори свят та ігор, котрі приязно ставилися до нього, послали вістку, благаючи, щоб він не наражався на небезпеку в театрі. 32 Тим часом хтось вигукував одне, ще хтось — інше, бо серед тих, що зібралися, панувало сум’яття, і більшість людей взагалі не знали, чому зійшлися. 33 Тоді з натовпу вивели Олександра, якого юдеї випхали наперед, і він, подавши знак рукою, хотів захищатися перед людьми. 34 Але коли вони зрозуміли, що він юдей, то всі в один голос закричали: «Артеміда ефеська велика!» — і так безупинно вигукували дві години.

35 Але писар міста, заспокоївши зрештою натовп, сказав: «Мужі ефеські, хто з людей не знає, що місто Ефес — хоронитель храму великої Артеміди і о́браза, який упав з неба? 36 А оскільки це беззаперечний факт, то вам належить зберігати спокій і не діяти необачно. 37 Бо люди, яких ви привели, і храмів не грабують, і нашої богині не зневажають. 38 Тож якщо Димитрій та ремісники, що з ним, мають проти когось якусь справу, то для того призначено проконсулів і дні суду; нехай висувають обвинувачення одні одним. 39 Якщо ж ви бажаєте ще чогось, то це потрібно вирішувати на законному зібранні, 40 бо існує небезпека, що через сьогоднішні події нас звинуватять у заколоті. Ми ж не можемо знайти жодної причини, щоб дати пояснення цьому збіговиську». 41 Сказавши це, він розпустив народ.

20 Коли ж буча стихла, Павло послав за учнями і, підбадьоривши їх, попрощався з ними та вирушив у подорож до Македонії. 2 Дорогою він підбадьорював братів багатьма добрими словами. Зрештою він прийшов у Грецію 3 і пробув там три місяці. Після того він збирався відпливти до Сирії, але коли дізнався, що юдеї вчинили проти нього змову, то вирішив повернутися до Македонії. 4 Його супроводжували Сопа́тер, син Пи́рра з Ве́рії, фессалонікійці Ариста́рх і Секу́нд, Гай з Де́рвії, Тимофій, а також Ти́хик і Трохим з провінції Азії. 5 Вони пішли вперед і чекали нас у Троа́ді, 6 а ми з Филип вийшли в море — було це після свята Прісних хлібів — і вже через п’ять днів прибули до них у Троа́ду. Там ми провели сім днів.

7 І в перший день тижня, коли ми зібралися разом поїсти, Павло звернувся до присутніх, бо наступного дня хотів вирушити в дорогу, і свою промову він затягнув аж до півночі. 8 А в горішній кімнаті, куди ми зійшлися, було багато світильників. 9 І, як Павло ще говорив, один юнак, на ім’я Євти́х, який сидів на вікні, міцно заснув і впав з третього поверху. Коли ж його підняли, то побачили, що він мертвий. 10 Тоді Павло зійшов униз, припав до нього і, обійнявши, сказав: «Не здіймайте галасу, його душа в ньому». 11 Після того Павло піднявся нагору і почав їсти. Потім він довго розмовляв і аж на світанку вирушив у дорогу. 12 А хлопця забрали назад і безмежно тішилися, що він живий.

13 Ми ж, як і розпорядився Павло, першими пішли до човна і відпливли до Асса, де мали взяти його на борт, бо він вирішив іти туди пішки. 14 Коли він наздогнав нас в Ассі, ми взяли його на борт і подалися в Мітіле́ну. 15 Наступного дня, відпливши звідти, ми стали навпроти Хı́оса, на другий день причалили до Са́моса, а ще через день прибули в Міле́т. 16 Далі, щоб не марнувати часу в провінції Азії, Павло вирішив оминути Ефес: він спішив, бо хотів, якщо вдасться, прибути в Єрусалим до свята П’ятдесятниці.

17 Проте з Міле́та він послав звістку в Ефес і покликав старійшин збору. 18 Коли ж вони прийшли, він сказав: «Ви добре знаєте, що з першого дня, відколи я прийшов у провінцію Азію, я весь час був з вами. 19 І, незважаючи на випробування, які спіткали мене через різні змови юдеїв, я служив Господу як раб, з величезною смиренністю і нерідко зі слізьми на очах. 20 Однак я не стримувався від того, аби розповідати вам про все корисне і навчати прилюдно та від дому до дому. 21 До того ж я ґрунтовно свідчив як юдеям, так і грекам та показував їм, що необхідно покаятися перед Богом і вірити в нашого Господа Ісуса. 22 І ось, спонуканий духом, я вирушаю до Єрусалима, хоча невідомо, що́ зі мною там буде. 23 Знаю тільки, що святий дух в кожному місті постійно мені свідчить, що на мене чекають кайдани та лиха. 24 Але для мене головне — не зберегти свою душу, а докінчити свій шлях і виконати служіння, яке я отримав від Господа Ісуса, тобто дати ґрунтовне свідчення, звіщаючи добру новину про Божу незаслужену доброту.

25 І тепер я знаю, що всі ви, серед кого я проповідував царство, більше мене не побачите. 26 Тож сьогодні закликаю вас: засвідчіть, що я чистий від крові всіх людей, 27 бо я не стримувався від того, щоб розповідати вам про всю волю Бога. 28 Пильнуйте себе та всієї отари, адже святий дух призначив вас у ній наглядачами, аби ви пасли збір Бога, який він придбав кров’ю власного Сина. 29 Я знаю, що, коли відійду, до вас ввійдуть люті вовки, які не будуть ніжно ставитися до отари. 30 І з-поміж вас самих постануть чоловіки, які будуть перекручувати правду, щоб потягти за собою учнів.

31 Тож пильнуйте і пам’ятайте: три роки ніч і день я не переставав зі сльозами наставляти кожного з вас. 32 А тепер нехай вас береже Бог і слово про його незаслужену доброту, яке може вас зміцнити і дати вам спадщину серед тих, хто освячений. 33 Я ж не жадав нічийого срібла, золота чи одягу. 34 І ви самі знаєте, що цими руками я задовольняв свої потреби та потреби тих, хто був зі мною. 35 В усьому я показав вам, що, трудячись так, ви повинні допомагати слабким і при тому пам’ятати слова Господа Ісуса: «Більше щастя — давати, а не брати».

36 Сказавши це, Павло став разом зі всіма навколішки та помолився. 37 І всі вони розридалися, кинулись Павлові на шию та почали ніжно його цілувати, 38 бо їх сильно засмутили його слова, що вони вже ніколи його не побачать. Потім вони провели Павла до човна.

21 І хоча було важко з ними розлучатись, ми все-таки вийшли в море та взяли прямий курс на Кос, наступного дня — на Ро́дос, а звідти — на Пата́ру. 2 Там, знайшовши корабель, який ішов до Фінікı́ї, ми піднялися на борт та й попливли далі. 3 А як на обрії з’явився острів Кіпр, то, оминувши його ліворуч, ми попливли далі до Сирії і висадилися в Тирі, бо там мали розвантажити корабель. 4 У тому місті ми розшукали учнів і залишилися там на сім днів. Але учні, керовані духом, постійно просили Павла не йти до Єрусалима. 5 Коли ж минув сьомий день, ми знову вирушили в дорогу, і всі вони, у тому числі жінки та діти, провели нас за місто. Постававши на березі навколішки, ми помолились, 6 потім попрощалися з ними й піднялися на корабель, а вони повернулися додому.

7 З Тира ми прибули кораблем у Птолемаї́ду. Там нас радо прийняли брати, і на один день ми залишились у них, 8 а наступного дня продовжили свою подорож. Прибувши в Кеса́рію, ми ввійшли в дім Пилипа, проповідника євангелія,— одного із семи чоловіків, яких було вибрано раніше,— і зупинилися в нього. 9 Пилип же мав чотирьох дочок, незайманих дівчат, які пророкували. 10 Там ми пробули досить довго. Потім з Юдеї прибув один пророк, на ім’я Ага́в. 11 Прийшовши до нас, він узяв Павлів пояс, зв’язав собі ноги та руки і сказав: «Ось що говорить святий дух: так само юдеї зв’яжуть в Єрусалимі чоловіка, якому належить цей пояс, і віддадуть його в руки людей з інших народів». 12 Почувши це, і ми, і тамтешні брати почали благати Павла не йти до Єрусалима. 13 У відповідь Павло сказав: «Що ви робите? Навіщо плачете і знесилюєте моє серце? Будьте певні: за ім’я Господа Ісуса я готовий не лише бути зв’язаним, але й умерти в Єрусалимі». 14 І оскільки нам так і не вдалось його відрадити, ми заспокоїлись та сказали: «Нехай на все буде воля Єгови».

15 Після того ми зібралися в дорогу і вирушили до Єрусалима. 16 З нами пішли теж декотрі учні з Кеса́рії, щоб відвести нас до дому чоловіка, в якого ми мали гостювати,— до Мнасо́на з Кіпру, який був одним з перших учнів. 17 В Єрусалимі брати нас радо прийняли. 18 А наступного дня Павло пішов разом з нами до Якова; там зібрались усі старійшини. 19 Павло привітав їх і став детально розповідати про те, що́ Бог зробив серед інших народів, послуговуючись ним у служінні.

20 Почувши це, присутні почали прославляти Бога і сказали Павлу: «Бачиш, брате, скільки віруючих є серед юдеїв? Тисячі! І всі вони ревно дотримуються Закону. 21 Але до них дійшли чутки, що своїм навчанням ти спонукуєш всіх юдеїв, які живуть серед інших народів, відступати від Мойсея і говориш, аби вони не обріза́ли дітей і не дотримувались усталених звичаїв. 22 Що ж тепер робити? Вони так чи інакше почують, що ти прийшов. 23 Тож послухайся нашої поради. Є серед нас чотири чоловіки, які склали обітницю. 24 Візьми їх з собою, очисться з ними за обрядом і покрий їхні видатки, щоб вони могли поголити голови. Так усі дізнаються, що чутки про тебе безпідставні, що ти поводишся правильно і що сам теж дотримуєшся Закону. 25 Якщо ж говорити про віруючих з інших народів, то ми передали їм своє рішення: стримуватися від пожертвуваного ідолам, від крові, від м’яса задушених тварин і від блуду».

26 Отже, наступного дня Павло взяв із собою тих чоловіків, очистився разом з ними за обрядом і ввійшов до храму, щоб оголосити, коли закінчаться дні очищення і коли за кожного з них складуть приношення.

27 А як ті сім днів підходили до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла в храмі, зчинили серед натовпу переполох. Тоді вони схопили Павла, 28 вигукуючи: «Мужі ізраїльські, допоможіть! Цей чоловік скрізь і всюди навчає, виступаючи проти нашого народу, проти Закону та цього місця. Мало того, він ще й привів у храм греків і тим опоганив цю святиню». 29 А кричали вони так, бо раніше бачили разом з Павлом у місті ефесянина Трохима і думали, що він привів цього чоловіка у храм. 30 Тож у місті здійнялося велике заворушення і до храму стали звідусіль збігатися люди. Зрештою вони схопили Павла і потягли його звідти. Потім браму одразу ж зачинили. 31 І, коли його намагалися вбити, до командира загону дійшла звістка, що в усьому Єрусалимі зчинився великий переполох. 32 Тому він негайно взяв воїнів та сотників і побіг униз до натовпу. Побачивши воєначальника і воїнів, люди перестали бити Павла.

33 Тоді воєначальник підійшов до нього і, взявши його під варту, наказав зв’язати двома ланцюгами, а потім став розпитувати, хто він такий і що накоїв. 34 Але оскільки хтось з юрби кричав одне, ще хтось — інше, то через такий галас начальник не зміг нічого довідатися і наказав відвести Павла в казарму. 35 Коли ж той ступив на сходи, юрба настільки розлютувалась, що воїнам довелося його нести, 36 бо за ним йшла сила-силенна люду і кричала: «Геть його!»

37 Але перед тим як Павла завели в казарму, він запитав воєначальника: «Можна мені щось сказати?» У відповідь той запитав: «Ти розмовляєш грецькою? 38 Хіба ти не той єгиптянин, який недавно зчинив заколот і вивів у пустелю чотири тисячі чоловіків з кинджалами?» 39 Павло відказав: «Насправді я юдей із Тарса, що в Кілікı́ї, а не громадянин якогось там невідомого міста. Тож благаю, дозволь мені звернутись до народу». 40 Той дозволив, і Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою. Коли запала цілковита тиша, він звернувся до людей єврейською, кажучи:

22 «Мужі! Брати і батьки! Послухайте, що я скажу на свій захист». 2 (Коли ж вони почули, що він говорить єврейською, то стихли ще більше, і він сказав:) 3 «Я юдей, народився в Тарсі, що в Кілікı́ї, але отримав освіту в цьому місті біля ніг Гамалії́ла. Мене навчили точно дотримуватися Закону прабатьків; і я був ревним служителем Бога так само, як всі ви сьогодні. 4 Я переслідував — іноді навіть до смерті — поборників цієї Дороги: зв’язував та віддавав у в’язниці як чоловіків, так і жінок, 5 і про це може засвідчити первосвященик і вся рада старійшин. Від них я також отримав листи до братів у Дамаск та йшов, щоб і звідти привести зв’язаними в Єрусалим тих, хто мав бути покараний.

6 Але приблизно опівдні, коли я вже наближався до Дамаска, довкола мене несподівано спалахнуло яскраве світло з неба. 7 Я впав на землю і почув голос: «Савле, Савле, навіщо ти мене переслідуєш?» 8 Тоді я запитав: «Господи, хто ти?» Він відповів: «Я — Ісус назаря́нин, якого ти переслідуєш». 9 А чоловіки, які були зі мною, хоча й бачили світло, але не чули голосу того, хто говорив. 10 І я сказав: «Що ж мені робити, Господи?» Господь відповів: «Встань, піди до Дамаска, і там тобі скажуть про все, що маєш зробити». 11 Та оскільки я більше нічого не бачив, бо світло було дуже яскраве, то чоловікам, котрі були зі мною, довелося вести мене в Дама́ск за руку.

12 А в тому місті був один побожний чоловік, Ана́ній. Він дотримувався Закону, і про нього добре відгукувались усі тамтешні юдеї. 13 Тож він прийшов до мене, став поряд і сказав: «Савле, брате, будь знову зрячим!» І в ту ж хвилину я відразу його побачив. 14 Він сказав: «Бог наших прабатьків вибрав тебе, щоб ти пізнав його волю, побачив Праведного та почув його голос, 15 бо перед усіма людьми ти маєш бути для нього свідком того, що бачив і чув. 16 Чому ж ти зволікаєш? Встань, охрестися і змий з себе гріхи, покликавши його ім’я».

17 Але коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, то у видінні 18 побачив Господа, який звернувся до мене: «Поквапся і швидко вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про мене». 19 І я сказав: «Господи, вони добре знають, що я кидав у в’язниці тих, хто вірив у тебе, та сік їх різками по синагогах. 20 До того ж, коли проливалась кров Степана, твого свідка, я сам схвалював це і, стоячи поряд, стеріг вбрання його вбивць». 21 Але Господь сказав мені: «Йди, бо я збираюсь послати тебе в далеку дорогу до інших народів».

22 До того моменту люди слухали його, але коли почули ці слова, то почали вигукувати: «Геть його! Такий чоловік недостойний жити на землі!» 23 І, оскільки вони кричали, розкидали свій одяг і підкидали порох у повітря, 24 воєначальник наказав відвести Павла в казарму і, піддавши бичуванню, допитати, бо хотів з’ясувати, чому на нього так кричали. 25 Та коли Павла розтягнули для бичування, він запитав сотника, який там стояв: «Хіба закон дозволяє вам бичувати римлянина, і то без суду?» 26 Почувши це, сотник пішов до воєначальника і доповів: «Цей чоловік — римлянин. І що ти тепер збираєшся робити?» 27 Тож воєначальник підійшов до Павла і запитав: «Ти що, справді римлянин?» Той відповів: «Так». 28 Воєначальник промовив: «Я купив це громадянство за великі гроші». На це Павло сказав: «А я маю його ще від народження».

29 Тоді люди, які збиралися його катувати, зараз же відступились від нього, а воєначальник, з’ясувавши, що зв’язав римлянина, налякався.

30 Наступного дня воєначальник, прагнучи все-таки дізнатися, в чому юдеї звинувачують Павла, звільнив його і наказав зібратися старшим священикам та всьому Синедріону. Також він звелів привести Павла та поставив його серед них.

23 Павло, пильно подивившись на Синедріон, промовив: «Брати! Увесь цей час я жив з абсолютно чистим сумлінням перед Богом». 2 Почувши це, первосвященик Ана́ній наказав тим, хто стояв поряд, ударити його по устах. 3 Тоді Павло сказав до нього: «А тебе, побілена стіно, вдарить сам Бог. Ти хочеш судити мене за Законом і водночас порушуєш його, наказуючи мене бити?» 4 На це чоловіки, що стояли поряд, сказали: «Як ти можеш лихословити Божого первосвященика?» 5 Павло відповів: «Брати, я не знав, що він первосвященик. Адже написано: «Не говори зі зневагою про правителя свого народу».

6 Помітивши, що одні були саддукеями, а інші — фарисеями, Павло вигукнув до Синедріону: «Мужі, брати, я сам фарисей, син фарисеїв і судять мене за надію на воскресіння мертвих». 7 Як тільки він це сказав, між фарисеями та саддукеями спалахнула суперечка, і натовп поділився. 8 Бо саддукеї говорять, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні духовної істоти, а фарисеї прилюдно визнають, що все це існує. 9 Тож здійнявся сильний крик і декотрі книжники з-посеред фарисеїв повставали та почали запекло сперечатися, кажучи: «Ми не знаходимо в цьому чоловікові нічого поганого, а якщо з ним говорив дух чи ангел, то...» 10 Коли ж суперечка сильно розпалилася, воєначальник, боячись, що Павла можуть роздерти на шматки, наказав воїнам зійти вниз, вирвати його з їхніх рук і відвести в казарму.

11 А наступної ночі Господь став коло Павла і сказав: «Будь відважним! Бо як ти ґрунтовно свідчив про мене в Єрусалимі, так повинен свідчити і в Римі».

12 Коли ж настав день, юдеї вчинили змову і поклялися, що не будуть ні їсти, ні пити, аж поки не вб’ють Павла. 13 Цю змову, скріплену присягою, склало понад сорок чоловіків. 14 Вони пішли до старших священиків і старійшин та сказали: «Ми поклялися не брати нічого до рота, аж поки не вб’ємо Павла. 15 А тепер разом із Синедріоном скажіть воєначальнику привести його до вас начебто для того, щоб докладніше розібратися в тій справі. І, як тільки він наблизиться, ми його вб’ємо».

16 Однак син Павлової сестри, почувши, що вони чатують на Павла, пішов у казарму і повідомив його про це. 17 Тож Павло покликав одного сотника і сказав йому: «Відведіть цього юнака до воєначальника, бо він має йому щось розповісти». 18 Тоді сотник відвів хлопця до воєначальника та сказав: «В’язень на ім’я Павло покликав мене і попросив привести цього юнака до тебе, бо він має тобі щось розповісти». 19 Взявши хлопця за руку, воєначальник відвів його вбік і наодинці запитав: «Ти щось хотів мені сказати?» 20 Той відповів: «Юдеї склали таку змову: завтра вони попросять тебе привести Павла до Синедріону начебто для того, щоб детальніше розібратися в його справі. 21 Але благаю, не піддавайся на їхні вмовляння, бо на нього чатує понад сорок чоловіків, які поклялися, що не будуть ні їсти, ні пити, аж поки його не вб’ють. І вони вже готові, тільки чекають твого дозволу». 22 Після цього воєначальник відпустив юнака, наказавши: «Вважай, не проговорись нікому, що ти все це мені розповів».

23 Потім, покликавши двох сотників, він звелів: «Зберіть двісті воїнів, сімдесят вершників та двісті списоносців. Нехай вони будуть готові о третій годині* ночі вирушити прямо в Кеса́рію. 24 Крім того, візьміть коней, щоб безпечно відвезти Павла до намісника Фе́лікса». 25 І він написав такого листа:

26 «Кла́вдій Лı́сій — ясновельможному наміснику Фе́ліксу. Вітаю тебе! 27 Цього чоловіка схопили юдеї і вже збиралися його вбити, але тут несподівано з’явився з воїнами я та врятував його, бо дізнався, що він римлянин. 28 Прагнучи довідатися, у чому його звинувачують, я привів його в їхній Синедріон. 29 Тоді я зрозумів, що його звинувачують лише в питаннях, пов’язаних з їхнім Законом, і він не винен ні в чому, за що заслуговував би смерті чи кайданів. 30 Та оскільки мені стало відомо, що проти цього чоловіка готується змова, я відразу послав його до тебе, а обвинувачам наказав розповісти тобі все, що вони мають проти нього».

31 Отже, згідно з наказом, воїни привели Павла вночі до Антипатри́ди 32 і наступного дня, дозволивши вершникам супроводжувати його далі, повернулися в казарму. 33 А вершники в’їхали в Кеса́рію, передали листа наміснику та представили йому Павла. 34 Прочитавши листа, намісник запитав Павла, з якої той провінції, і вияснив, що він походить з Кілікı́ї. 35 Потім намісник сказав: «Я почекаю, поки прибудуть твої обвинувачі і після цього уважно вислухаю твою справу». І тоді наказав тримати його під вартою в преторіанському палаці Ірода.

24 Через п’ять днів прибув первосвященик Ана́ній разом з декотрими старійшинами та оратором на ім’я Те́ртулл, і вони подали намісникові свої обвинувачення проти Павла. 2 Коли покликали Те́ртулла, він почав звинувачувати Павла, виступаючи перед Феліксом:

«Ти приніс нам великий мир, і завдяки твоїй далекоглядності серед цього народу відбуваються великі зміни. 3 І ми всюди з величезною вдячністю завжди приймаємо їх, ясновельможний Фе́ліксе. 4 Але щоб не забирати в тебе багато часу, благаю, вияви ласку і коротко вислухай нас. 5 Ми побачили, що цей чоловік — зараза, і по всій населеній землі він закликає юдеїв до заколоту та є ватажком секти назарян. 6 Крім того, він намагався опоганити храм, але ми його схопили. 7 — 8 І ти сам можеш допитати його та довідатися про всі звинувачення, які ми висуваємо проти нього».

9 До цих нападок приєднались також юдеї, твердячи, що саме так все і було. 10 Тоді намісник, кивнувши головою, дозволив Павлові говорити, і той промовив:

«Я добре знаю, що ти багато років був для цього народу суддею, тому охоче виступлю на свій захист. 11 Я також знаю, що ти можеш сам дізнатися, що відколи я пішов поклонятися Богові до Єрусалима, минуло не більше ніж дванадцять днів. 12 І ніхто не бачив, щоб я сперечався з кимось у храмі або збирав юрбу — чи то в синагогах, чи то в місті. 13 Вони навіть не можуть підтвердити доказами те, у чому мене звинувачують. 14 Але перед тобою я визнаю́, що, довіряючи всьому написаному в Законі і Пророках, я віддано служу* Богу своїх прабатьків, хоч ці люди й називають таке поклоніння сектантством. 15 До того ж я, так само як і вони, покладаю надію на Бога, що буде воскресіння праведних і неправедних. 16 Тому я постійно роблю все, що в моїх силах, аби з чистим сумлінням сказати, що не вчинив жодного гріха проти Бога чи людей. 17 Тож після багатьох років я прийшов, щоб передати своєму народу пожертви, а також скласти приношення. 18 Коли я власне цим займався і, пройшовши обряд очищення, перебував у храмі, вони мене знайшли; проте я не збирав юрби і не зчиняв галасу. Але там були деякі юдеї з провінції Азії; 19 власне вони мали б стати перед тобою і звинувачувати мене, якщо в них є щось проти мене. 20 Або нехай ці люди самі розкажуть, що́ поганого я сказав перед Синедріоном, 21 окрім того єдиного, що я вигукнув, стоячи серед них: «За воскресіння мертвих вони судять мене сьогодні перед вами!»

22 Та оскільки Фе́лікс був досить добре обізнаний з цією Дорогою, він відклав їхню справу, кажучи: «Як тільки прийде воєначальник Лı́сій, я винесу рішення щодо вашої справи». 23 І він наказав сотникові стерегти Павла, дещо полегшити умови його арешту і не забороняти знайомим прислуговувати йому.

24 А через кілька днів Фе́лікс прибув зі своєю дружиною Друзı́ллою, яка була юдейкою, і послав за Павлом, бо хотів послухати, що́ той розповідатиме про віру в Христа Ісуса. 25 Та оскільки Павло говорив про праведність, самовладання і прийдешній суд, Фе́лікс злякався та сказав: «Поки що можеш іти, а при нагоді я покличу тебе». 26 Сам же він сподівався, що Павло дасть йому грошей. І відтоді він чимраз частіше кликав його та розмовляв з ним. 27 Через два роки наступником Фе́лікса став По́рцій Фест. А Фе́лікс, прагнучи догодити юдеям, залишив Павла під арештом.

25 Тож провінцією почав правити Фест. Через три дні він пішов з Кеса́рії до Єрусалима, 2 і там старші священики та впливові юдеї подали перед ним обвинувачення проти Павла. Вони попросили його, 3 щоб у справі Павла він зробив їм послугу — привів його до Єрусалима, а самі тим часом готували засідку, щоб убити його в дорозі. 4 Але Фест відповів, що Павла мають тримати в Кеса́рії і що сам незабаром вирушить туди. 5 «Отож нехай ті з вас, хто при владі,— сказав він,— підуть зі мною і висунуть проти цього чоловіка обвинувачення, якщо він зробив щось погане».

6 Пробувши серед них днів вісім-десять, Фест пішов звідти до Кеса́рії, а наступного дня сів на судове сидіння й наказав привести Павла. 7 Коли ж він прибув, його оточили юдеї, які прийшли з Єрусалима, і висунули проти Павла багато серйозних, але безпідставних обвинувачень.

8 Тоді Павло сказав на свій захист: «Я не вчинив жодного гріха — ні проти Закону юдеїв, ні проти храму, ні проти кесаря». 9 А Фест, прагнучи догодити юдеям, сказав Павлові у відповідь: «Може, ти хочеш, щоб ми пішли до Єрусалима і тебе судили там у моїй присутності на підставі цих обвинувачень?» 10 Однак Павло відповів: «Я стою перед судовим сидінням кесаря, де мене і належить судити. Я нічим не скривдив юдеїв, і ти сам це добре знаєш. 11 Тож якщо я дійсно винен і вчинив те, за що заслуговую смерті, то не благаю про помилування. Якщо ж звинувачення цих людей безпідставні, то ніхто не може видати мене тільки для того, щоб їм догодити. Я подаю апеляцію до кесаря!» 12 Тоді Фест, поговоривши з радниками, відповів: «Подаєш апеляцію до кесаря? То й підеш до кесаря».

13 Через кілька днів до Феста у Кеса́рію прибули з візитом ввічливості цар Агрı́ппа й Вернı́ка. 14 І, оскільки вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві Павлову справу, сказавши:

«Є тут один чоловік, якого Фе́лікс залишив ув’язненим. 15 І, коли я був в Єрусалимі, старші священики та старійшини юдеїв подали проти нього обвинувачення, просячи його засудити. 16 Але я їм відповів, що в римлян не заведено видавати людину, аби комусь догодити. Спочатку обвинувачений повинен особисто зустрітися з обвинувачами, щоб мати можливість виступити на свій захист. 17 Тож, коли вони зібралися тут, я не зволікав і відразу наступного дня сів на судове сидіння та наказав привести того чоловіка. 18 Виступивши, обвинувачі не змогли висунути жодних обвинувачень, які я сподівався почути. 19 Вони просто сперечалися з ним про своє поклоніння божеству і про якогось Ісуса, котрий помер, хоча Павло твердив, що він живий. 20 Не знаючи, як розв’язати ці суперечки, я запитав, чи хотів би він піти до Єрусалима і там стати перед судом з приводу цих обвинувачень. 21 Але Павло сказав, що бажає залишитися під вартою і подає апеляцію до кесаря*. Тож я наказав і далі тримати його під охороною, аж поки відішлю до нього».

22 Тоді Агрı́ппа сказав Фесту: «Я теж хотів би послухати цього чоловіка». Той відказав: «Завтра ти його почуєш». 23 І ось наступного дня з великою пишнотою прибули Агрı́ппа і Вернı́ка та ввійшли в зал для прийомів разом з воєначальниками, а також з міською знаттю. Після того за наказом Феста привели Павла. 24 І Фест сказав: «Царю Агрı́ппо та всі присутні! Перед вами чоловік, на якого скаржилась мені сила-силенна юдеїв як в Єрусалимі, так і тут. Вони кричали, що він не повинен більше жити. 25 Однак я побачив, що він не зробив нічого, за що заслуговував би смерті. Тож, коли він сам домагався, щоб стати перед кесарем*, я вирішив послати його до нього. 26 Але нічого конкретного моєму пану я в цій справі написати не можу. Тому я і привів його до вас, особливо до тебе, царю Агрı́ппо, аби після суду я мав що написати. 27 Бо мені здається, що було б немудро посилати в’язня, не вказавши обвинувачень проти нього».

26 Тож Агрı́ппа сказав Павлові: «Дозволяю тобі виступити на свій захист». Тоді Павло простягнув руку і почав говорити:

2 «Царю Агрı́ппо! Тішуся, що саме перед тобою я маю можливість захищатися і спростувати всі ті обвинувачення юдеїв. 3 І, оскільки ти добре знаєш усі юдейські звичаї та суперечки, благаю: терпеливо вислухай мене.

4 Взагалі, якщо говорити про спосіб життя, який я вів ще з молодості — коли жив спочатку серед своїх земляків, а потім в Єрусалимі — то всім юдеям, 5 котрі знали мене раніше, відомо, що я, будучи фарисеєм, поклонявся Богу так, як того вимагає ця найсуворіша секта. І вони самі можуть це засвідчити, якщо забажають. 6 А тепер я стою перед судом за надію на обітницю, яку Бог дав нашим прабатькам, 7 хоча наші дванадцять племен чекають сповнення тієї обітниці, ніч і день запопадливо й віддано виконуючи своє служіння*. Власне за ту надію, о царю, мене і звинувачують юдеї.

8 Чому ж ви не вірите, що Бог може воскрешати мертвих? 9 Щоправда, я сам вважав, що повинен всілякими можливими способами протидіяти всьому, що пов’язане з іменем Ісуса назаря́нина. 10 Власне тим я і займався в Єрусалимі. І, отримавши владу від старших священиків, я кидав багатьох святих у в’язниці, а коли їх збиралися страчувати, я схвалював це. 11 Крім того, я неодноразово карав їх у синагогах та намагався змусити прилюдно зректися своїх переконань. І я так сильно на них розлютився, що почав переслідувати їх навіть в інших містах.

12 Тож, зайнятий усім цим, я йшов у Дамаск, маючи повноваження і доручення від старших священиків. 13 Раптом опівдні, царю, на дорозі я побачив світло з неба. Воно осяяло мене та моїх супутників і було яскравіше від блиску сонця. 14 Коли ми всі попадали на землю, я почув голос, який промовив до мене єврейською: «Савле, Савле, навіщо ти мене переслідуєш? Важко тобі лізти проти рожна». 15 Я ж запитав: «Господи, хто ти?» І Господь відповів: «Я — Ісус, якого ти переслідуєш. 16 Підведись. Я з’явився тобі для того, аби вибрати тебе і зробити слугою, а також свідком того, що ти вже бачив і що я тобі ще виявлю про себе. 17 І я визволятиму тебе від небезпек, з якими ти стикатимешся серед цього народу та серед інших народів. А посилаю тебе до них для того, 18 щоб їм розкрились очі та щоб вони навернулися з темряви до світла, від влади Сатани — до Бога. Тоді вони зможуть отримати прощення гріхів і спадщину серед тих, хто освячений вірою в мене».

19 Отож, царю Агрı́ппо, я послухався звістки, яку отримав у видінні з неба, 20 і вирушив спочатку в Дамаск, потім в Єрусалим, а пізніше обійшов весь юдейський край та пішов до інших народів. Я говорив їм, щоб вони покаялися, навернулися до Бога та робили вчинки, які свідчать про каяття. 21 За це юдеї мене схопили в храмі й намагалися вбити. 22 Оскільки ж я отримав допомогу від Бога, то й досі продовжую свідчити як простим людям, так і видатним. Причому я говорю лише те, що, за словами пророків та Мойсея, мало відбутися: 23 Христос повинен був постраждати і, як перший з тих, хто мав воскреснути з мертвих, сповіщати про світло як цьому народу, так і іншим народам».

24 І, коли він говорив усе це на свій захист, Фест вигукнув: «Павле, ти збожеволів! Велика ученість доводить тебе до безумства!» 25 Але Павло відповів: «Ні, я не божевільний, ясновельможний Фесте. Я при здоровому глузді та кажу правду. 26 Насправді ж цар, до якого я звертаюся зі свободою мови, добре це знає. Бо я переконаний: усе це просто не могло пройти повз його увагу, оскільки відбувалося не десь у куті. 27 Скажи, царю Агрı́ппо, ти віриш Пророкам? Я знаю, що віриш». 28 Тоді Агрı́ппа відповів Павлові: «Ще трохи — і ти й мене переконаєш стати християнином». 29 На це Павло сказав: «Я молю Бога, щоб рано чи пізно не тільки ти, але й усі, хто сьогодні мене чує, стали такими, як я, тільки без цих кайданів».

30 Потім цар встав, а за ним встали намісник, Вернı́ка й ті, що там сиділи, 31 і, відійшовши, почали говорити між собою: «Цей чоловік не робить нічого, за що заслуговував би смерті чи кайданів». 32 Тоді Агрı́ппа сказав Фесту: «Якби він не подав апеляції до кесаря, то можна було б його звільнити».

27 Коли ж було вирішено, що ми попливемо до Італії, то Юлію, одному сотнику із загону Августа, дали доручення доставити туди Павла та інших в’язнів. 2 Отже, ми сіли на адрамитський корабель, який мав пливти до портів вздовж узбережжя провінції Азії; був ще з нами Ариста́рх, македонянин із Фессало́нік. 3 Наступного дня ми висадилися в Сидо́ні. Там Юлій повівся з Павлом людяно і відпустив його до друзів, щоб вони попіклувалися про нього.

4 Вийшовши звідти в море, ми попливли коло Кіпру так, що він захищав нас від зустрічних вітрів. 5 Далі ми попрямували відкритим морем уздовж Кілікı́ї та Памфілı́ї і зайшли в порт Ми́ра, що в Лı́кії. 6 Там сотник знайшов корабель, який плив з Александрії в Італію, і посадив нас на нього. 7 Потім ми повільно пливли досить довгий час і заледве добралися до Кніда. А оскільки вітер не давав нам просуватися далі, ми вирушили під прикриттям Криту повз Салмо́ну. 8 З труднощами пройшовши вздовж берега, ми підійшли до однієї гавані, за назвою Добра Пристань, біля якої було місто Ласе́я.

9 Коли пройшло чимало часу і виходити в море було вже небезпечно, бо піст, пов’язаний з днем Примирення, минув, Павло порадив їм: 10 «Мужі, бачу я, що плавання закінчиться бідою і ми зазна́ємо великих втрат, причому маю на увазі не тільки вантаж, але й наші душі». 11 Проте сотник послухався не Павла, а стернового та власника корабля. 12 І, оскільки гавань була непридатна для зимівлі, більшість порадила попливти звідти й подивитися, чи зможуть вони якось перебратися до Фінı́ка, щоб там перезимувати; це порт на Криті, який виходить на північний і південний схід.

13 Крім того, коли повіяв вітерець з півдня, вони подумали, що їм таки вдасться здійснити свій намір, тому підняли якір і попливли вздовж узбережжя Криту. 14 Проте незабаром на них налетів шалений вітер, який називають Евракı́лон. 15 Оскільки корабель підхопило і ми не могли йти проти вітру, ми просто опустили руки і нас почало носити. 16 Навіть коли ми пропливали під прикриттям острівця за назвою Ка́вда, то ледве змогли втримати шлюпку, яка була біля корми, 17 але нам все-таки вдалось витягнути її на борт. Тоді ми стали обв’язувати корабель підручними засобами; також, боячись сісти на мілину в Сірті, ми спустили снасті, і нас знову почало носити. 18 А оскільки буря жбурляла нами, то наступного дня корабель почали звільняти від вантажу. 19 На третій же день ми повикидали і корабельне спорядження.

20 Потім багато днів не з’являлося ані сонце, ані зірки, і навколо шаленіла досить сильна буря, тож будь-яка надія на порятунок почала згасати. 21 І, оскільки люди довго не їли, Павло встав серед них та сказав: «Мужі, все-таки треба було мене послухатись і не виходити з Криту в море. Тоді ми не зазнали б такої шкоди і втрат. 22 Тепер же піднесіться духом, бо жодна душа з вас не загине, тільки розіб’ється корабель. 23 Говорю це тому, що вночі мені з’явився ангел Бога, якому я належу і віддано служу*. 24 Ангел сказав: «Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед кесарем, і заради тебе Бог збереже життя всім, хто з тобою пливе». 25 Тож, мужі, піднесіться духом, бо я вірю Богові, що все станеться саме так, як мені було сказано. 26 І на якомусь острові нас має викинути на берег».

27 Настала чотирнадцята ніч, а нас і далі кидало туди-сюди у водах Адрії*. Однак опівночі моряки почали підозрювати, що ми наближаємось до якоїсь землі. 28 Тому вони заміряли глибину, і виявилось, що було двадцять сажнів*. Через деякий час вони знову заміряли глибину, тепер було п’ятнадцять сажнів. 29 А боячись, що нас викине десь на скелі, ми скинули з корми чотири якорі й почали чекати, поки настане день. 30 Коли ж моряки спробували утекти з корабля і, вдаючи, що хочуть скинути з носа якорі, спустили на море шлюпку, 31 Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися». 32 Тоді воїни відрубали канати від шлюпки, і вона собі попливла.

33 А на світанку Павло став благати всіх трохи поїсти, кажучи: «Вже чотирнадцятий день ви чекаєте і нічого не їсте. 34 Тому благаю вас: поїжте трохи, щоб вам не померти, бо ні в кого з вас не впаде жодна волосина з голови». 35 Опісля він взяв хліб, склав перед усіма Богові подяку, поламав його і почав їсти. 36 Тоді всі повеселішали і теж почали їсти. 37 Усіх же разом нас на кораблі було двісті сімдесят шість душ. 38 Наївшись, вони знову взялися викидати в море пшеницю, щоб корабель став ще легшим.

39 Коли зрештою прийшов день, вони не могли розпізнати, до якої землі припливли, але, побачивши якусь затоку та берег, вирішили, що спробують причалити до нього. 40 Отож вони відрубали якорі, кинули їх у море і відпустили канати рульових весел, а тоді підняли переднє вітрило та попрямували за вітром до берега. 41 Коли ж корабель сів на мілину, яка омивалась з обох боків морем, то його ніс нерухомо загруз у дні, а корму почали трощити хвилі. 42 Тоді воїни вирішили вбити в’язнів, щоб ніхто не відплив і не втік. 43 Але сотник хотів привести Павла цілим та неушкодженим і стримав їх від задуманого. Він наказав тим, хто вмів плавати, кинутися в море і першими пливти до берега, 44 а решті добиратися або на дошках, або на тому, що було на кораблі. Так всі уціліли й дістались до суші.

28 Отже, коли ми опинились у безпечному місці, то довідалися, що цей острів називається Мальта. 2 Місцеві жителі,— а вони розмовляли чужою мовою,— дуже людяно до нас поставились: розклали багаття й надали всім допомогу, бо бачили, що падав дощ і було холодно. 3 Коли ж Павло назбирав оберемок хмизу і поклав у багаття, то від жару звідти вилізла гадюка та вп’ялася йому в руку. 4 Місцеві люди побачили, що отруйна змія звисає з його руки, і заговорили між собою: «Цей чоловік явно вбивця, і, хоча він врятувався на морі, справедлива кара його не минула, і він не залишиться живим». 5 Але він струсив змію у вогонь, зовсім не постраждавши. 6 Вони ж думали, що він дістане запалення і спухне або відразу впаде мертвим. Прочекавши досить довго і побачивши, що нічого з ним не сталося, вони змінили свою думку й почали говорити, що він бог.

7 А неподалік того місця були володіння Пу́блія, головного чоловіка на острові. Він нас гостинно прийняв і три дні опікувався нами. 8 Але сталося так, що в той час батько Пу́блія лежав у гарячці, хворий на дизентерію. Павло пішов туди і, помолившись, поклав на нього руки та зцілив його. 9 Коли про це дізнались інші остров’яни, то всі, що мали хвороби, також почали приходити до Павла, і він їх зціляв. 10 І вони вшанували нас багатьма подарунками, а коли ми відпливали, дали в дорогу все необхідне.

11 Отже, через три місяці ми відпливли александрійським кораблем, який простояв зиму на острові; цей корабель мав на носі знак — «Сини Зевса». 12 Зайшовши в порт у Сираку́зах, ми залишилися там на три дні, 13 а звідти, обігнувши берег, прибули в Ре́гію. Наступного дня подув південний вітер, і ми вже на другий день дісталися до Путео́лі. 14 Там ми знайшли братів, і вони впросили нас залишитися в них на сім днів; і так ми наблизились до Рима. 15 А тамтешні брати, почувши про нас, пішли нам назустріч аж до А́ппієвого ринку і Трьох Заїздів. Побачивши їх, Павло подякував Богові та піднісся духом. 16 Коли ж зрештою ми прибули в Рим, Павлові дозволили там жити самому під охороною воїна.

17 А через три дні Павло скликав впливових юдеїв. Коли вони зібралися, він промовив: «Мужі, брати, хоча я не зробив нічого проти свого народу чи проти звичаїв наших прабатьків, мене з Єрусалима віддали як в’язня в руки римлян. 18 А ті, провівши допит, хотіли звільнити мене, бо я не вчинив нічого, за що заслуговував би смерті. 19 Та оскільки юдеї далі виступали проти мого звільнення, я був змушений подати апеляцію до кесаря. Але я зробив це зовсім не тому, що хотів у чомусь звинуватити свій народ. 20 Саме з цієї причини я прагнув побачитися і поговорити з вами, бо я закутий у цей ланцюг за надію Ізраїля». 21 Вони ж сказали йому: «Ми не отримували про тебе жодних листів з Юдеї. І навіть брати, які приходили сюди, не говорили про тебе нічого поганого. 22 Але ми згідні: варто послухати, що́ ти про це думаєш, бо нам добре відомо, як скрізь виступають проти цієї секти».

23 Тоді у визначений день вони знову прийшли до нього додому; того разу їх було значно більше. І він з ранку до вечора пояснював їм суть справи: давав ґрунтовне свідчення про Боже царство і наводив переконливі докази про Ісуса як з Мойсеєвого закону, так і з Пророків. 24 Унаслідок декотрі повірили його словам, а інші — ні. 25 Оскільки ж вони не згоджувались між собою, то стали розходитися. А Павло тим часом промовив:

«Святий дух влучно сказав вашим прабатькам через пророка Ісаю: 26 «Піди до цього народу і скажи: «Ви будете слухати, але так і не зрозумієте, будете дивитися, але так і не побачите. 27 Бо серце того народу огрубіло, вухами вони чують, але не відгукуються, і очі свої заплющили, щоб ніколи нічого не бачити, не чути, не розуміти серцем та не навернутися, щоб я їх зцілив». 28 Тож знайте, що новину про те, як Бог дає спасіння, послано іншим народам, і вони неодмінно прислу́хаються до неї». 29 —

30 Отже, цілих два роки Павло жив у будинку, який винаймав. Він гостинно приймав усіх, хто приходив до нього, 31 проповідував їм про Боже царство і навчав про Господа Ісуса Христа з величезною свободою мови і без перешкод.