Лист до римлян

1 Павло — раб Ісуса Христа — покликаний стати апостолом і відокремлений Богом, аби звіщати добру новину, 2 яку він наперед проголосив через своїх пророків у святих Писаннях. 3 Це новина про його Сина, який, хоча за тілом і був нащадком Давида, 4 але силою святого духу визнаний Божим Сином, коли воскрес з мертвих,— новина про нашого Господа Ісуса Христа. 5 Завдяки йому ми отримали незаслужену доброту та апостольське служіння, аби люди з усіх народів виявляли слухняність на основі віри і цим прославляли його ім’я. 6 З-посеред цих народів покликано й вас, щоб ви належали Ісусу Христу. 7 Отже, пишу всім, хто в Римі,— улюбленим Божим, які покликані бути святими.

Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир від Бога, нашого Батька, і від Господа Ісуса Христа.

8 Насамперед дякую через Ісуса Христа моєму Богу за всіх вас, бо про вашу віру говорять по цілому світі. 9 І Бог, котрому я від усього серця служу* — звіщаю добру новину про його Сина, є свідком, що я безупинно згадую вас у своїх молитвах. 10 Тож благаю Бога, аби мені нарешті вдалося прийти до вас, якщо на це буде його воля. 11 Бо я прагну бачити вас, щоб поділитися з вами духовним даром і цим вас зміцнити, 12 а точніше, щоб ми підбадьорились взаємно — я вашою вірою, а ви моєю.

13 Проте хочу, брати, аби ви знали, що я неодноразово наміря́вся прийти до вас (хоча досі мав перешкоди), щоб отримати серед вас плід, як і серед решти народів. 14 Я боржник як грекам, так і чужоземцям, як мудрим, так і нерозумним. 15 Отже, я прагну звіщати добру новину й вам у Римі. 16 Бо я не соромлюся доброї новини, оскільки вона є Божою силою, завдяки якій може спастися кожен, хто вірить: спочатку єврей, а потім грек. 17 Адже ті, хто має віру, бачать, що через добру новину стає явною Божа праведність, і від цього їхня віра стає ще міцнішою, як і написано: «А праведний житиме завдяки своїй вірі».

18 Тож Божий гнів виливається* з неба на всіляку безбожність і неправедність людей, які своєю неправедністю придушують правду, 19 адже все, що можна знати про Бога, для них явне, оскільки Бог їм це виявив. 20 Бо його невидимі риси — віковічну силу й божественність — чітко видно ще від створення світу, оскільки вони помітні у творінні, тому таким людям немає виправдання. 21 Адже, знаючи Бога, вони не прославляли його як Бога та не дякували йому, але отупіли у своєму мисленні, і темрява огорнула їхнє нерозумне серце. 22 Заявляючи, що є мудрими, вони стали безглуздими 23 та обернули славу нетлінного Бога у щось подібне до зображення тлінної людини, птахів, чотириногих істот і плазунів.

24 Тому Бог за бажанням їхнього серця не стримував їх від нечистоти — від того, щоб вони безчестили свої тіла. 25 Вони віддали перевагу брехні, а не Божій правді, і віддано служили* та поклонялися створінню, а не Творцю, який благословенний навіки. Амінь. 26 Через це Бог і дозволив їм керуватися ганебною похіттю: навіть їхні жінки замінили природні статеві зносини на протиприродні. 27 Подібно й чоловіки відмовились від статевих зносин з жінками і несамовито розпалилися похіттю одні до одних: чоловіки до чоловіків. Вони чинять непристойне та в самих собі отримують повну відплату, якої заслуговують за негідну поведінку.

28 Оскільки ж вони не вважали за потрібне триматися точного знання про Бога, він дозволив їм керуватися перекрученим розумом і поводитись непристойно. 29 Вони сповнені всілякої неправедності, зла, пожадливості, негідності, заздрості, вбивства, чварів, обману та злісності. Це пліткарі, 30 обмовники, ненависники Бога, люди зухвалі, пихаті, чванливі, вигадливі на лихе, неслухняні батькам, 31 нерозумні; вони не дотримують слова, не мають природної любові, немилосердні. 32 Вони дуже добре знають Божу праведну постанову: той, хто займається такими справами, заслуговує смерті, проте не тільки продовжують це робити, але й схвалюють тих, хто таке чинить.

2 Отже, людино, якщо судиш когось, то немає тобі виправдання, хоч би ким ти була. Бо коли судиш іншого, то засуджуєш себе, оскільки робиш те саме, що й він. 2 А ми знаємо, що Божий суд, який узгоджується з правдою, скерований проти тих, хто займається таким.

3 Людино, невже ти думаєш, що, судячи інших за те, чим займаєшся сама, уникнеш Божого суду? 4 Чи, може, ти просто нехтуєш багатством Божої доброти, терпимості та довготерпіння, бо не знаєш, що Бог через свою добрість хоче привести тебе до покаяння? 5 Власною впертістю і нерозкаяним серцем ти наклика́єш на себе лють, яку Бог виллє в день гніву, коли виконає свій праведний суд. 6 Тоді він дасть кожному за його вчинками: 7 нагородить вічним життям тих, хто, витривало виконуючи добрі діла, шукає слави, честі й нетління, 8 а на тих, хто виявляє дух суперництва і, замість того, щоб коритися правді, кориться неправедності, він зіллє лютість і гнів, 9 лихо і страждання. Усе це чекає кожну людину*, яка чинить зло,— спочатку юдея, а потім грека. 10 Той же, хто чинить добро, отримає славу, честь і мир — спочатку юдей, а потім грек. 11 Адже Бог до всіх ставиться однаково.

12 Наприклад, усі, хто згрішив без закону, без закону й загинуть, а всі, хто згрішив під законом, за законом будуть суджені. 13 І оскільки в Божих очах праведні не слухачі, а виконавці закону, то саме вони будуть визнані праведними. 14 Коли ж люди з інших народів, які не мають закону, з природи виконують те, чого вимагає закон, то вони, хоча й без закону, є законом самі для себе. 15 Власне вони показують, що суть закону написана в їхніх серцях, і водночас їхнє сумління свідчить разом з ними — тоді їхні думки звинувачують їх або ж виправдовують. 16 Усе це станеться в день, коли Бог через Христа Ісуса судитиме таємні справи людей згідно з доброю новиною, яку я звіщаю.

17 Тож якщо ти називаєшся юдеєм, спираєшся на закон, гордишся Богом, 18 знаєш його волю і віддаєш перевагу всьому, що має неперевершену цінність, бо тебе навчено* Закону, 19 і якщо ти переконаний, що є провідником сліпих, світлом для тих, хто перебуває в темряві, 20 що ти виховуєш нерозумних, навчаєш немовлят і володієш основами знання та правди, які містяться в Законі... 21 Чому ж, навчаючи іншого, ти не навчаєш самого себе? Чому проповідуєш: «Не кради», а сам крадеш? 22 Чому говориш: «Не чини перелюбу», а сам чиниш перелюб? Чому, гидуючи ідолами, ти грабуєш храми? 23 Хіба, пишаючись законом, ти не знеславляєш Бога тим, що переступаєш Закон? 24 Адже написано: «Через вас зневажається Боже ім’я серед інших народів».

25 Обрı́зання, по суті, корисне тільки тоді, коли ти виконуєш закон, а якщо переступаєш закон, твоє обрı́зання стає необрı́занням. 26 Отже, якщо необрізаний дотримується праведних вимог Закону, то чи ж не буде його необрı́зання вважатися обрı́занням? 27 Тож необрізаний від народження, виконуючи Закон, судитиме тебе — того, хто, маючи писаний звід законів та обрı́зання, переступає закон. 28 Бо справжній юдей не той, хто є ним ззовні, і справжнє обрı́зання не те, що ззовні, на тілі. 29 Справжній юдей — це той, хто є ним усередині, і його обрı́зання виконане на серці за допомогою духу, а не завдяки писаному зводу законів. Такий має похвалу не від людей, а від Бога.

3 Яка ж тоді перевага юдеїв і яка користь від обрı́зання? 2 Велика в будь-якому розумінні, і передусім тому, що юдеям були довірені Божі священні слова. 3 Що ж тоді? Якщо декотрі не виявили віри, чи може їхнє невірство звести нанівець Божу вірність? 4 Аж ніяк! Знайте: Бог правдивий навіть якби кожна людина була неправдива, оскільки написано: «Щоб ти виявився праведним у своїх словах і переміг, коли тебе будуть судити». 5 Проте якщо через нашу неправедність ще чіткіше видно праведність Божу, що можемо сказати? Хіба Бог несправедливий, коли виливає свій гнів? (Говорю як людина). 6 Анітрохи! Інакше як Бог судитиме світ?

7 Якщо ж через мій обман правду Бога стало видно ще чіткіше і це приносить йому славу, то чому мене тоді судять як грішника? 8 І чому б не сказати так, як декотрі нам несправедливо закидають, твердячи, ніби ми говоримо: «Робімо зло, щоб вийшло на добре»? Суд проти таких справедливий.

9 Що ж тоді? Чи ми в ліпшому становищі? Зовсім ні! Бо раніше ми вже довели: як юдеї, так і греки — усі підвладні гріху, 10 і про це написано: «Немає праведного, ані одного; 11 немає жодного, хто виявляв би хоч якусь проникливість, немає жодного, хто шукав би Бога. 12 Усі люди відхилилися від прямого шляху, усі разом стали нікчемними, і немає жодного, хто виявляв би доброту, немає ані одного». 13 «Їхнє горло — розкрита могила, своїм язиком вони говорять неправду». «За їхніми устами гадюча отрута». 14 «І вуста їхні повні прокляття та гіркоти». 15 «Ноги їхні квапляться проливати кров». 16 «Вони несуть із собою руйнування й нещастя, 17 і вони не пізнали дороги миру». 18 «Вони не мають страху перед Богом».

19 Ми ж знаємо: всі слова Закону сказані до тих, хто під Законом, аби кожні уста замовкли та ввесь світ підпав покаранню від Бога. 20 Тому жодна людина не буде визнана праведною перед ним на підставі вчинків, яких вимагає закон, бо закон дає нам лише точне знання про гріх.

21 Однак тепер, незалежно від закону, виявилась Божа праведність, про яку свідчать Закон і Пророки. 22 І всі, хто має віру, досягають Божої праведності завдяки вірі в Ісуса Христа, оскільки Бог ставиться до всіх однаково. 23 Бо всі люди згрішили й не можуть віддзеркалювати Божу славу. 24 Але Бог наділив їх великим даром, коли завдяки своїй незаслуженій доброті визнав їх праведними, давши їм визволення на основі викупу, який заплатив Христос Ісус. 25 Бог віддав його на жертву примирення, яке здійснюється через віру в його кров. Завдяки цьому Бог показав свою праведність, бо прощав гріхи, скоєні в минулому, виявляючи при цьому терпимість. 26 Тож він бажав у теперішній час показати свою праведність, аби бути праведним і тоді, коли ви́знає праведною людину, яка вірить в Ісуса.

27 Де ж тоді те, чим можна похвалитися? Воно усунене. Яким законом? Чи законом учинків? Зовсім ні. Воно усунене законом віри. 28 Бо ми вважаємо, що людина визнається праведною завдяки вірі, незалежно від учинків, яких вимагає закон. 29 Невже він є Богом лише юдеїв? Хіба він не є Богом і людей з інших народів? Безумовно, і людей з інших народів, 30 оскільки Бог дійсно один, і завдяки вірі він ви́знає праведними як обрізаних, так і необрізаних. 31 Чи ми своєю вірою скасовуємо закон? Анітрохи! Навпаки, ми закон утверджуємо.

4 Якщо це так, то що скажемо про Авраама, нашого прабатька? 2 Наприклад, якби Авраам був визнаний праведним на основі вчинків, він мав би чим хвалитися, але не перед Богом. 3 А що говориться в Писанні? «Авраам повірив Єгові, і це зарахувалося йому як праведність». 4 Тепер подумаймо: якщо людина працює, то платня зараховується їй не як вияв незаслуженої доброти, а як щось належне. 5 Проте якщо людина не покладається на те, що́ може отримати завдяки своїм вчинкам, а вірить у того, хто визнає́ нечестивого праведним, то їй віра зараховується теж як праведність. 6 Подібно й Давид говорить про щасливу людину, котру Бог визнав праведною незалежно від її вчинків: 7 «Щасливі ті, чиї беззаконні вчинки прощені та гріхи закриті. 8 Щаслива людина, якій Єгова не зарахує гріха».

9 Тож чи тільки обрізані щасливі, чи також необрізані? Бо говоримо: «Віра Авраама зарахувалась йому як праведність». 10 А за яких обставин це йому зарахувалось? Коли він був обрізаний чи необрізаний? Не тоді, коли був обрізаний, а коли був необрізаний. 11 І він прийняв знак — обрı́зання — як печатку праведності на основі віри, яку мав, коли був ще необрізаний. Тому він і міг стати батьком для всіх, хто, навіть будучи необрізаним, мав віру, завдяки якій Бог визнав їх праведними. 12 До того ж він міг стати батьком обрізаних нащадків: не тільки тих, котрі тримаються обрı́зання, а й тих, котрі наслідують віру, яку мав наш батько Авраам, коли був необрізаний.

13 Адже обітниця, що Авраам успадкує світ, була дана йому і його потомству не через закон, а через праведність, яка походить від віри. 14 Бо якщо спадкоємцями є ті, хто дотримується закону, то віра стає даремною і обітниця скасовується. 15 По суті, Закон породжує Божий гнів, а де немає закону, там немає і провини.

16 Отже, обітниця була дана завдяки вірі,— і саме тому це вважається виявом незаслуженої доброти,— аби вона була певною для всіх його нащадків, причому не лише для тих, хто дотримується Закону, а й для тих, хто тримається віри Авраама. (Він батько всім нам, 17 бо написано: «Я зробив тебе батьком багатьох народів»). І було це на очах Того, в кого він повірив,— Бога, який оживляє мертвих і те, чого не існує, називає тим, що існує. 18 І коли здавалося, що вже немає жодної надії, Авраам усе ж надіявся і вірив, що стане батьком багатьох народів, як було сказано: «Таким численним буде твоє потомство». 19 Також, хоча його віра не ослабла, він у віці близько ста років вважав своє тіло вже омертвілим і Саррину утробу відмерлою. 20 Проте, пам’ятаючи Божу обітницю, Авраам мав віру і тому не похитнувся, а зміцнився завдяки своїй вірі. Він віддав Богові славу 21 і був твердо переконаний: якщо Бог пообіцяв, то спроможний і виконати. 22 Отже, «це зарахувалося йому як праведність».

23 Однак слова «зарахувалося йому» були написані не тільки для нього, 24 але й для нас, кому має зарахуватися праведність, оскільки ми віримо в того, хто воскресив з мертвих Ісуса, нашого Господа, 25 який був виданий за наші проступки і воскрес, щоб ми були визнані праведними.

5 Отже, тепер, коли ми визнані праведними на основі віри, перебуваймо в мирі з Богом завдяки нашому Господу Ісусу Христу. 2 Через нього ми також отримали можливість відчути завдяки вірі незаслужену доброту, в якій і перебуваємо. Тож безмежно радіймо надією одержати славу від Бога. 3 Більш того, радіймо навіть тоді, коли зносимо лихо, бо знаємо, що воно виробляє витривалість, 4 витривалість же приносить схвалення в Божих очах, схвалення — надію, 5 а надія не веде до розчарування. Адже Бог влив свою любов у наші серця й зробив це через святий дух, який ми отримали.

6 І коли ми ще були слабими, Христос у визначений час помер за безбожних. 7 Бо навряд чи хтось помре за праведного, хоча за добру людину хтось, можливо, і наважиться померти. 8 А Бог виявляє нам свою любов тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками. 9 Оскільки ж тепер ми визнані праведними на основі його крові, то тим більше через нього врятуємось від Божого гніву. 10 Бо якщо, будучи ворогами, ми примирилися з Богом через смерть його Сина, то тим більше тепер, примирившись, врятуємося завдяки життю його Сина. 11 І безмежну радість нам приносить не тільки це, але також єдність з Богом, яку ми маємо завдяки нашому Господу Ісусу Христу, через якого тепер змогли примиритися з Богом.

12 Тож як через одного чоловіка у світ увійшов гріх, а через гріх — смерть, так і смерть поширилась на всіх людей, бо всі згрішили. 13 Гріх же існував у світі ще до Закону, але коли закону немає, гріх нікому не зараховується. 14 Однак від Адама до Мойсея смерть царювала над усіма, навіть над тими, хто не вчинив такого гріха, як Адам — чоловік, подібний до того, що мав прийти.

15 Проте щодо дару, то з ним справи стоять не так, як з проступком. Бо проступок одного чоловіка приніс багатьом смерть, але незаслужена доброта Бога і його дар, який було дано разом з цією добротою через іншого чоловіка, Ісуса Христа, принесли багатьом людям незрівнянні блага. 16 Але з даром вийшло не так, як з наслідками гріха однієї людини. Адже вирок, який був винесений лише за один проступок, ніс із собою осуд, а дар, який люди отримали після багатьох проступків, послужив тому, що їх було визнано праведними. 17 Бо якщо через проступок одного чоловіка зацарювала смерть, то тим більше ті, хто сповна отримує незаслужену доброту й дар праведності, матимуть життя і царюватимуть завдяки одному — Ісусу Христу.

18 Ось тому, як через один проступок усілякі люди отримали осуд, так само через один вчинок, який привів до виправдання, усілякі люди були визнані праведними, щоб мати можливість отримати життя. 19 Тож як через непослух одного багато стало грішниками, так само й через слухняність одного багато стане праведними. 20 Закон же з’явився для того, аби ще більше виявився проступок. Але там, де збільшувався гріх, ще більше виявлялась незаслужена доброта. 21 Чому? Щоб як царював гріх, який приносив смерть, подібно царювала й незаслужена доброта через праведність, яка приведе до вічного життя. І це стане можливим завдяки Ісусу Христу, нашому Господу.

6 Отже, що скажемо? Чи будемо і далі чинити гріх, щоб незаслужена доброта виявлялася ще більше? 2 Аж ніяк! Ми ж померли для гріха, то як будемо продовжувати жити в ньому? 3 Чи ви не знаєте, що всі ми, хто охрестився і тепер перебуває в єдності з Христом Ісусом, охрестилися в його смерть? 4 Тому ми поховані з ним через хрещення в його смерть, щоб, так само як Христос воскрес з мертвих завдяки силі* Батька, ми теж жили новим життям. 5 Адже якщо ми об’єдналися з ним такою ж смертю, як його, то, безперечно, об’єднаємось з ним і таким же воскресінням, 6 оскільки знаємо, що наша стара особистість була прибита з ним до стовпа, аби наше грішне тіло вже не мало над нами жодної влади і ми не були рабами гріха. 7 Бо той, хто помер, звільнився від гріха.

8 І якщо ми померли з Христом, то віримо, що також житимемо з ним. 9 Ми знаємо, що воскреслий з мертвих Христос більше не помирає, і смерть уже не панує над ним. 10 Бо він помер, щоб раз і назавжди усунути гріх, але живе для Бога. 11 Подібно й ви: вважайте себе померлими для гріха, але живими для Бога завдяки Христу Ісусу.

12 Отже, не дозволяйте гріху і далі царювати у ваших смертних тілах та не слухайтеся їхніх бажань. 13 І не віддавайте ваших тіл гріху, щоб вони стали зброєю неправедності. Натомість представте себе Богові як ті, хто ожив з мертвих, а ваші тіла віддайте Богові як зброю праведності. 14 Гріх не повинен панувати над вами, бо ви не під законом, а під незаслуженою добротою.

15 То що ж? Чи будемо чинити гріх, оскільки ми не під законом, а під незаслуженою добротою? В жодному разі! 16 Хіба ви не знаєте, що коли віддаєте себе комусь у рабство і слухаєтесь його, то стаєте його рабами: чи то рабами гріха, що призводить до смерті, чи слухняності, яка веде до праведності? 17 Але дякую Богові, що ви, хоча були рабами гріха, усім серцем послухалися вчення, якому Бог передав вас. 18 І, визволившись від гріха, ви стали рабами праведності. 19 З огляду на неміч вашого тіла говорю людськими поняттями: так само як ви віддали свої тіла в рабство нечистоти й беззаконня, щоб чинити беззаконня, тепер віддайте свої тіла в рабство праведності, щоб чинити святість. 20 Адже коли ви були рабами гріха, то були вільні від вимог праведності.

21 Який же плід ви приносили в той час? Учинки, яких тепер соромитесь, бо вони ведуть до смерті. 22 Тепер же, оскільки вас визволено від гріха і ви стали Божими рабами, вашим плодом є святість, а нагородою — вічне життя. 23 Бо плата за гріх — смерть, а дар від Бога — вічне життя завдяки Христу Ісусу, нашому Господу.

7 Хіба ви не знаєте, брати (звертаюсь до тих, хто знає закон), що Закон панує над людиною, поки вона жива? 2 Наприклад, одружена жінка зв’язана законом зі своїм чоловіком доти, доки той живий, а коли чоловік помре, вона звільняється від закону свого чоловіка. 3 Тож якби за життя свого чоловіка вона стала дружиною іншого, то вважалася б перелюбницею. Коли ж її чоловік помре, вона вільна від його закону, тому не буде перелюбницею, якщо стане дружиною іншого.

4 Подібно й ви, брати мої, коли говорити про Закон, то через Христове тіло ви вмерли, аби належати іншому — тому, хто воскрес із мертвих,— і приносити плід на славу Богові. 5 Бо коли ми жили, керуючись тілесними бажаннями, то грішні похоті, до яких спонукував Закон, діяли в наших тілах, аби ми приносили плід, що веде до смерті. 6 Тепер же ми звільнені від Закону, бо коли йдеться про те, що нас міцно тримало, ми померли, аби стати рабами в новому розумінні — рабами за духом, а не в старому — рабами за писаним зводом законів.

7 Що ж скажемо? Чи Закон є недосконалим*? У жодному разі! Якби не Закон, я не пізнав би гріха. Скажімо, я не знав би, що таке пожадливість, якби Закон не говорив: «Не жадай чужого». 8 Проте гріх, отримавши поштовх через заповідь, виклика́в у мені всіляку пожадливість, бо без закону гріх був мертвий. 9 По суті, у минулому я жив без закону, але коли з’явилась заповідь, гріх знову ожив, а я помер. 10 І я зрозумів: заповідь, яка мала б принести життя, призводить до смерті. 11 Адже гріх, отримавши поштовх через заповідь, звабив мене і нею вбив. 12 Отже, Закон — святий, і так само заповідь — свята праведна й добра.

13 Тож невже те, що добре, стало для мене смертю? Аніскільки! Проте гріх став смертю, щоб було видно, як гріх, послуговуючись добром, несе мені смерть, аби через заповідь гріх став набагато більшим. 14 Адже ми знаємо, що Закон — духовний, а я — тілесний, проданий у рабство гріха. 15 Бо я не знаю, що́ роблю, оскільки те, що хочу, не виконую, а роблю те, що ненавиджу. 16 Коли ж роблю те, що не хочу, я погоджуюсь, що Закон добрий. 17 Але тепер уже не я це роблю, а гріх, який живе в мені. 18 Адже я знаю: в мені, тобто в моєму тілі, не живе нічого доброго, оскільки бажати — бажаю, але робити добро — не роблю. 19 Бо добро, яке хочу, не роблю, а знову й знову роблю зло, якого не хочу. 20 Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а гріх, який живе в мені.

21 Я розумію, що в моєму випадку діє такий закон: коли хочу робити добро, в мені сидить зло. 22 У серці я отримую справжню насолоду від Божого закону, 23 але бачу, що в моєму тілі діє інший закон, який воює проти закону мого розуму й веде мене в полон закону гріха, що в моєму тілі. 24 Нещасна я людина! Хто врятує мене від тіла, яке веде мене до такої смерті? 25 Нехай линуть подяки Богові через Ісуса Христа, нашого Господа! Тож своїм розумом я є рабом Божого закону, а тілом — закону гріха.

8 Отже, ті, хто живе в єдності з Христом Ісусом, не підлягають осуду. 2 Бо закон духу, завдяки якому можна жити в єдності з Христом Ісусом, визволяє тебе від закону гріха і смерті. 3 Адже те, чого не зміг зробити Закон, що був слабкий з огляду на тіло, здійснив Бог: засудив гріх у тілі, пославши свого Сина в подобі грішного тіла, щоб покінчити з гріхом. 4 Він зробив це для того, аби праведні вимоги Закону виконали ми — ті, хто поводиться не за бажаннями тіла, а згідно з духом. 5 Бо ті, хто живе, керуючись бажаннями грішного тіла, зосереджують свої думки на тілесних справах, а ті, хто керується духом,— на духовних. 6 Тож мислення тілесне означає смерть, а мислення духовне — життя і мир. 7 Якщо ж хтось думає про тілесне, він стає Божим ворогом, бо тіло не підкоряється Божому закону і, по суті, не може йому підкорятися. 8 Отже, ті, хто живе згідно з тілесними бажаннями, не можуть подобатись Богові.

9 А ви живете не згідно з бажаннями тіла, а згідно з керівництвом духу, якщо, звичайно, Божий дух справді в вас діє. Та якщо якась людина не має духу Христа, вона не належить Христу. 10 Якщо ж Христос перебуває в єдності з вами, то, хоча тіло й мертве через гріх, дух дає життя завдяки праведності. 11 І якщо дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, живе в вас, то він — той, хто воскресив Христа Ісуса з мертвих,— оживить і ваші смертні тіла своїм духом, який перебуває в вас.

12 Отже, брати, ми не змушені слухатися тіла і виконувати його прагнення; 13 бо якщо ви живете, керуючись бажаннями тіла, то неодмінно помрете, а якщо вчинки тіла умертвляєте духом, будете жити. 14 Адже всі, кого веде Божий дух, є синами Бога. 15 Ви отримали не дух рабства, який знову викликає страх, а дух усиновлення, що й спонукує нас вигукувати: «Авва, Батьку!» 16 Тож Божий дух свідчить разом з нашим духом, що ми Божі діти. 17 Якщо ж ми діти, то й спадкоємці — спадкоємці самого Бога, а співспадкоємці з Христом, коли тільки разом з ним страждаємо, аби разом і прославитись.

18 Тому я вважаю, що страждання, які зносимо в цей час, нічого не варті в порівнянні зі славою, котра стане явною в нашому випадку. 19 Адже все створіння з нетерпінням чекає на об’явлення Божих синів у славі. 20 Бо створіння було підкорене марноті не з власної волі, а через того, хто підкорив його; проте він також дав надію, 21 що й саме́ створіння стане вільним від неволі тління та отримає славну свободу дітей Божих. 22 І ми знаємо, що аж донині все створіння разом стогне й мучиться. 23 Стогнемо й ми,— ті, хто має перші плоди, тобто дух,— стогнемо в серці, з нетерпінням чекаючи, коли Бог нас усиновить: визволить з наших тіл на основі викупу. 24 І завдяки цій надії ми були врятовані, але видима надія — не надія, бо хіба людина може надіятись на те, що бачить? 25 А якщо ми надіємось на те, чого не бачимо, то продовжуємо чекати цього з витривалістю.

26 Подібно й дух допомагає нам у нашій слабкості, бо, коли треба молитися і ми не знаємо про що, дух сам просить за нас невимовленими стогнаннями. 27 А той, хто досліджує серця, знає, яким є задум духу, бо дух просить за святих згідно з Божою волею.

28 Ми ж знаємо: Бог чинить усе так, щоб це йшло на добро тим, хто любить його,— хто покликаний згідно з його наміром; 29 бо кого він визнав спочатку, тих і визначив наперед, щоб вони стали подібними до його Сина, а він — первісток серед багатьох братів. 30 А кого він визначив наперед, тих і покликав; тих же, кого покликав, він визнав праведними. І, зрештою, кого він визнав праведними, тих і прославив.

31 Що ж на це скажемо? Якщо Бог за нас, хто буде проти нас? 32 Невже той, хто не пошкодував навіть власного Сина та віддав його за всіх нас, разом з ним не дасть великодушно і всього іншого? 33 Хто висуне обвинувачення проти Божих вибранців? Адже сам Бог визнає́ їх праведними. 34 Хто ж їх засудить? Таж Христос Ісус, який помер, а точніше вже воскрес з мертвих, сидить праворуч від Бога і благає за нас.

35 Хто відділить нас від Христової любові? Чи лихо, чи страждання, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36 Наприклад, в одному уривку написано: «З огляду на тебе нас цілий день наражають на смерть, вважають вівцями, приготовленими на заріз». 37 Та ми в усьому здобуваємо цілковиту перемогу завдяки тому, хто нас полюбив. 38 Тож я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні уряди, ні теперішнє, ні прийдешнє, ні сили, 39 ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможуть відділити нас від любові Бога, яку він виявив через Христа Ісуса, нашого Господа.

9 Як учень Христа, кажу правду, не обманюю, і у згоді зі святим духом моє сумління свідчить разом зі мною: 2 серце моє сповнене великої журби та невпинного болю. 3 Адже я готовий бути проклятим і відлученим від Христа заради братів, своїх родичів за тілом. 4 Це ізраїльтяни; їх усиновив Бог, і вони мають славу, угоди, Закон і обітниці, а також їм доручено служіння*. 5 До них належать наші прабатьки, і від них походить за тілом Христос. Нехай Бог, який є над усім, буде навіки благословенний. Амінь.

6 А втім, це не означає, що Боже слово не збулося, бо не кожен, хто походить від Ізраїля, обов’язково є «Ізраїлем». 7 І те, що вони Авраамові нащадки, не означає, що всі вони діти, але в Писанні сказано: «Той, кого буде названо «твоїм нащадком», прийде через Ісака». 8 Тобто діти за тілом не обов’язково є дітьми Божими, а справжніми нащадками вважаються діти за обітницею. 9 Бо ось яку обітницю дав Бог: «Наступного року в цей час я прийду, і Сарра народить сина». 10 Проте обітниця була дана не лише в цьому випадку, але й тоді, коли Ревека зачала близнюків від Ісака, нашого прабатька, 11 оскільки ще до їхнього народження, коли вони не зробили ні добра, ні зла,— аби намір Бога щодо вибору і далі залежав не від учинків, а від Того, хто кличе,— 12 їй було сказано: «Старший стане рабом молодшого». 13 Тому й написано: «Я полюбив Якова, а Ісава зненавидів».

14 Що ж скажемо? Невже Бог несправедливий? Зовсім ні! 15 Адже він говорить Мойсею: «Над ким захочу змилосердитися, над тим і змилосерджусь. І кому захочу співчувати, тому й співчуватиму». 16 Отже, усе це залежить не від того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а від Бога, який виявляє милосердя. 17 Бо, як видно з Писання, Бог сказав фараону: «Я дозволив тобі залишитися при житті, щоб на твоєму прикладі показати свою силу і щоб моє ім’я було проголошено по цілій землі». 18 Тож над ким хоче, він змилосерджується, а кому хоче, дозволяє стати впертим.

19 Тоді ти запитаєш мене: «Чому він ще й вказує на провини? Хто зміг противитись його чітко вираженій волі?» 20 Людино, хто ж ти така, щоб зухвало відповідати Богу? Хіба виріб скаже своєму майстру: «Навіщо ти мене зробив таким?» 21 Невже не знаєш, що гончар має владу над глиною і може з тієї ж брили зробити одну посудину для вжитку почесного, а іншу — для непочесного? 22 Бог, бажаючи показати свій гнів і силу, з великим довготерпінням зносив приготовані на знищення посудини гніву, 23 щоб виявити свою безмежну славу на посудинах милосердя, котрі заздалегідь приготовані для слави, 24 тобто на нас, людях, яких він покликав не лише з-посеред юдеїв, а й з-посеред інших народів. Що ж на це скажемо? 25 Щось подібне він говорить у книзі Осı́ї: «Не свій народ я назву «народом своїм» і нелю́бу — «улюбленою», 26 і там, де їм було сказано: «Ви не мій народ», там їх і буде названо «синами живого Бога».

27 Більш того, про Ізраїль Ісая вигукує: «Навіть якщо синів Ізраїля буде стільки, як морського піску, врятується лише останок. 28 Бо Єгова зведе рахунки з мешканцями землі — остаточно і без зволікань». 29 Також Ісая передрік: «Якби Єгова військ не залишив нам потомства, ми стали б як Содом та уподібнились би до Гоморри».

30 Що ж тепер скажемо? Люди з інших народів, хоча й не ставили собі за мету досягти праведності, все-таки досягли її — праведності, яка походить від віри. 31 Ізраїль же, хоча й намагався виконати закон праведності, не досяг своєї мети — не виконав закону. 32 Чому? Тому що намагався виконати його не завдяки вірі, а завдяки ділам. Ці люди спіткнулися об «камінь спотикання», 33 як і написано: «Ось я кладу на Сіоні камінь і скелю спотикання, але той, хто ґрунтує свою віру на ньому, ніколи не розчарується».

10 Брати, я від усього серця бажаю, щоб вони спаслися, і благаю про це Бога. 2 Свідчу їм, що вони намагаються ревно служити Богу, але їхня ревність не узгоджується з точним знанням про нього. 3 Бо, не знаючи Божої праведності й намагаючись встановити власну, вони не підкорились праведності Божій. 4 Кінець же Закону — Христос, щоб кожен, хто вірить, міг досягти праведності.

5 Мойсей пише, що той, хто виконав праведні вимоги Закону, житиме завдяки праведності. 6 А про того, хто став праведним завдяки вірі, говориться так: «Не кажи у своєму серці: «Хто підніметься в небо?» — щоб привести на землю Христа 7 або «Хто зійде в безодню?» — щоб Христа воскресити з мертвих». 8 Однак що сказано в Писанні? «Слово близько до тебе, у твоїх устах, у твоєму серці». Це те саме «слово» віри, яке ми проповідуємо. 9 Бо якщо ти прилюдно сповіщаєш те «слово, яке у твоїх устах», що Ісус — це Господь, і віриш у серці, що Бог воскресив його з мертвих, то будеш спасенний. 10 Бо коли людина вірить серцем, це веде до праведності, а коли свою віру визнає прилюдно устами, це веде до спасіння.

11 Також у Писанні говориться: «Кожен, хто ґрунтує свою віру на ньому, ніколи не розчарується». 12 Адже немає різниці між юдеєм та греком — Господь один для всіх, і він щедрий до кожного, хто його кличе. 13 Бо «кожен, хто кличе ім’я Єгови, буде спасенний». 14 Проте як будуть кликати того, в кого не повірили? А як повірять в того, про кого не чули? І як почують без проповідника? 15 І як хтось буде проповідувати, коли його не буде послано? Тому в Писанні говориться: «Які гарні ноги тих, хто звіщає добру новину про те, що добре!»

16 А втім, не всі вони послухались доброї новини. Адже Ісая запитує: «Єгово, хто повірив у те, що почув від нас?» 17 Тож віра приходить лише після того, як почують слово. А чують тоді, коли хтось розповідає про Христа. 18 Однак я запитую: невже вони не чули? Таж «їхній голос пролунав по цілій землі, їхні слова почули у всіх куточках населеної землі». 19 Проте я знову запитую: невже Ізраїль не розумів? Першим говорить Мойсей: «Я розпалю в вас ревнощі через тих, хто не є народом; через народ безглуздий викличу в вас лютий гнів». 20 А потім Ісая, набравшись великої сміливості, каже: «Мене знайшли ті, хто не шукав. Я виявився тим, хто мене про це не просив». 21 А про Ізраїль він говорить: «Цілий день я простягав руки до народу неслухняного і зухвалого».

11 Тож я запитую: невже Бог відкинув свій народ? Зовсім ні! Адже я також ізраїльтянин, Авраамів нащадок, з племені Веніямина. 2 Бог не відкинув свого народу, який він визнав спочатку. Невже ви не знаєте, що говориться в Писанні про те, як Ілля скаржився Богу на Ізраїля? 3 «Єгово, ці люди повбивали твоїх пророків, повикопували твої жертовники. Залишився я один, і вони шукають моєї душі». 4 Але що Бог йому відповів? «Я залишив собі сім тисяч людей, котрі не схилили коліна перед Ваалом». 5 Подібно і в наш час з’явився останок, вибраний завдяки незаслуженій доброті. 6 Якщо ж це трапилось через незаслужену доброту, то не завдяки ділам, бо тоді незаслужена доброта не була б уже незаслуженою.

7 І що ж? Власне те, чого Ізраїль прагнув, він не досягнув. А досягнули цього вибранці, серця ж решти народу зачерствіли, 8 бо в одному уривку написано: «Бог навіяв на них дух глибокого сну, дав їм очі, які не бачать, і вуха, які не чують; і так триває аж донині». 9 Також Давид говорить: «Нехай їхній стіл* стане для них пасткою, і западнею, і каменем спотикання, і відплатою. 10 Хай їхні очі огорне темрява, щоб вони не бачили, і хай вони завжди гнуть свою спину».

11 Тож запитую: чи вони, спіткнувшись, упали? Зовсім ні! Та оскільки вони зробили хибний крок, у людей з інших народів з’явилась можливість спастися, і це розпалило в них ревнощі. 12 Отже, якщо їхній хибний крок означає багатство для світу, а зменшення їх числа — багатство для людей з інших народів, наскільки ж більше означатиме їх повна кількість!

13 Тепер звертаюсь до вас, люди з інших народів: я — апостол для інших народів — звеличую своє служіння, 14 намагаючись якось розпалити у свого народу ревнощі й тим врятувати хоча б декого. 15 Адже, коли Бог відкинув цих людей і так примирився зі світом, що ж тоді означатиме те, що він їх прийме? Чи ж не життя для тих, хто був мертвий? 16 Крім того, якщо частина тіста, взята як перші плоди,— свята, то святе і все тісто. І коли корінь святий, святі й гілки.

17 Проте якщо декотрі гілки були відламані, а ти — дика оливка — разом з іншими була прищеплена і почала живитися від соковитого кореня оливки, 18 то не величайся над іншими гілками. А коли величаєшся, пам’ятай: не ти підтримуєш корінь, а він тебе. 19 Ти скажеш: «Гілки відламали, щоб прищепити мене». 20 Добре! Вони відламані через своє невірство, ти ж тримаєшся завдяки вірі. Перестань бути високої думки про себе, а май страх. 21 Адже якщо Бог не пощадив рідних гілок, то не пощадить і тебе. 22 Тому зверни увагу на Божу доброту і суворість. До тих, хто відпав, Бог ставиться з суворістю. Однак до тебе Бог виявляє доброту, але за умови, що ти й далі триматимешся його доброти, якщо ж ні — теж будеш відсічена. 23 Те саме стосується і їх: коли не залишаться в невірстві, то будуть прищеплені, оскільки Бог може прищепити їх знову. 24 Бо якщо тебе зрізали з дикої оливки, а потім, усупереч природі, прищепили до оливки садової, то наскільки легше прищепити рідні гілки до своєї ж оливки!

25 Брати, аби ви не були мудрими у власних очах, хочу, щоб ви знали про священну таємницю: зачерствілою є лише частина Ізраїля, і так буде, поки набереться повна кількість людей з інших народів, 26 і таким чином спасеться весь Ізраїль. Бо написано: «Визволитель прийде з Сіону та усуне безбожні звичаї від синів Якова. 27 Це буде моя з ними угода, і тоді їхні гріхи заберу». 28 Тож, коли мова йде про добру новину, вони — вороги, але для вашої ж користі, а коли йдеться про Божий вибір, вони — улюблені з огляду на своїх прабатьків. 29 Адже Бог не буде шкодувати про дари й покликання, що походять від нього. 30 Колись ви були неслухняні Богові, але через їхній непослух вам виявлено милосердя. 31 Так само й вони неслухняні тепер,— тому вам і виявляється милосердя,— щоб їм самим було виявлено милосердя. 32 Бо їх усіх Бог замкнув у непослуху, аби їм усім виявити милосердя.

33 О, глибино Божого багатства, і мудрості, і знання! Які ж нез’ясовні присуди його та незбагненні шляхи його! 34 Бо «хто пізнав розум Єгови і хто став йому радником?» 35 Або «чи хтось давав йому щось, аби він мав повернути?» 36 Бо все від нього, через нього і для нього. Йому нехай буде слава навіки. Амінь.

12 З огляду на Боже співчуття, благаю вас, брати: віддайте свої тіла на жертву живу, святу і приємну Богові, віддано служачи* йому своїм розумом. 2 Перестаньте пристосовуватись до системи, в якій живете. Натомість перемінюйтеся — обновлюйте свій розум, щоб особисто переконатися, в чому полягає добра, приємна й досконала Божа воля.

3 Оскільки мені було виявлено незаслужену доброту, звертаюсь до кожного з вас: не думайте про себе більше, ніж належить, а думайте так, щоб це свідчило про вашу розважність,— залежно від віри, якою Бог наділив кожного з вас. 4 Наше тіло має багато частин, та не всі вони виконують ту саму роль. 5 Подібно й ми: хоча нас багато, але є одним тілом, яке перебуває в єдності з Христом. Проте окремо ми — частини тіла, котрі належать одні одним. 6 Тому завдяки незаслуженій доброті ми отримали різні дари. Отже, якщо хтось має дар пророкувати, хай пророкує згідно з вірою, котрою наділений. 7 Якщо має дар служити, хай служить, якщо дар навчати, хай навчає, 8 якщо настійно заохочувати, хай цим і займається, якщо давати, хай робить це щедро, якщо головувати, хай головує зі справжньою ревністю, якщо виявляти милосердя, хай робить це з радістю.

9 Нехай любов ваша буде нелицемірною. Відчувайте огиду до зла, горніться до добра. 10 Виявляючи братерську любов, майте ніжні почуття одні до одних. Випереджуйте одні одних пошаною. 11 У праці не лінуйтеся. Духом палайте. Служіть Єгові як раби. 12 Тіштесь надією. У час лиха будьте стійкими. Перебувайте в молитві. 13 Діліться зі святими відповідно до потреб, які у них виникають. Будьте гостинні. 14 Благословляйте тих, хто вас переслідує, благословляйте, а не проклинайте. 15 Радійте з тими, хто радіє, і плачте з тими, хто плаче. 16 Думайте про інших так само, як про себе. Не виношуйте зверхніх думок, а керуйтесь скромністю. Не ставайте мудрими у власних очах.

17 Нікому не віддавайте злом за зло. Робіть те, що всі люди вважають добром. 18 Якщо можливо, наскільки це залежить від вас, будьте в мирі з усіма людьми. 19 Любі, не мстіться самі за себе, а дайте місце гніву Божому, бо написано: «Помста моя, я відплачу»,— говорить Єгова». 20 Тож «якщо твій ворог голодний, нагодуй його, а якщо спраглий, дай напитися. Адже так ти згортатимеш йому на голову розжарене вугілля». 21 Не дозволяй злу перемогти тебе, а завжди перемагай зло добром.

13 Нехай кожна душа підкоряється тим, хто посідає вищу владу, бо вся влада від Бога і та відносна влада, яку вони мають,— саме від нього. 2 Отже, той, хто чинить опір владі, виступає проти встановленого Богом порядку. Ті ж, хто виступає проти цього порядку, самі стягнуть на себе осуд. 3 Адже правителі викликають страх у тих, хто чинить не добро, а зло. Хочеш не боятись влади? Завжди роби добро — і отримаєш від неї похвалу, 4 бо правитель — Божий слуга — тобі на добро. Проте якщо чиниш зло, то бійся, оскільки він носить меч недаремно; він — Божий слуга, месник, котрий виливає гнів Бога на тих, хто чинить зло.

5 Отже, ви маєте вагому причину підкорятися владі не лише через Божий гнів, а й через своє сумління. 6 Власне тому ви і податки платите, адже правителі — Божі слуги для народу, які постійно зайняті своїми обов’язками. 7 Тож віддавайте належне усім: хто вимагає податок — тому податок, хто данину — тому данину, хто страх — тому страх, хто пошану — тому пошану.

8 Не будьте винні нікому нічого, окрім любові один до одного, бо той, хто любить свого ближнього, уже виконав закон. 9 Адже звід законів «не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не бажай чужого», як і будь-яку іншу заповідь можна підсумувати так: «Люби свого ближнього, як самого себе». 10 Любов не завдає ближньому кривди, тому любов є виконанням закону.

11 Робіть усе це і тому, що знаєте, в яку пору живете: вам уже час пробудитись зі сну, бо тепер наше спасіння ближче, ніж тоді, коли ми повірили. 12 Ніч минає, а день наближається. Тож скиньмо із себе вчинки, притаманні темряві, та одягнімо зброю світла. 13 Ходімо пристойно, як удень: не віддаваймося гульбищам, пиятикам, статевій неморальності, розгнузданості, чварам і заздрощам. 14 Натомість одягніться в риси Господа Ісуса Христа і не обдумуйте наперед, як задовольнити бажання тіла.

14 Щиро приймайте людину, віра котрої де в чому слабка, але робіть це не для того, аби вирішувати питання про її особисті сумніви. 2 Одному віра дозволяє їсти все, інший же — слабкий — їсть лише городину. 3 Тож хто їсть, нехай не дивиться звисока на того, хто не їсть, а хто не їсть, хай не судить того, хто їсть, адже Бог щиро прийняв і його. 4 Хто ти такий, щоб судити чийогось слугу? Чи стоятиме він, чи впаде — це вирішує його пан. І він стоятиме, бо Єгова може зробити так, щоб він стояв.

5 Хтось вважає один день важливішим від іншого, а хтось вважає всі дні однаковими. Тож нехай кожен тримається того, в чому твердо переконаний. 6 Людина, яка відзначає якийсь день, робить це на хвалу Єгові. Так само й людина, котра їсть, їсть на хвалу Єгові, бо дякує за це Богові. Той же, хто не їсть, не їсть на хвалу Єгові, бо так чи інакше дякує Богу. 7 Ніхто з нас не живе лише для себе, і ніхто не помирає лише для себе, 8 адже якщо ми живемо, то живемо для Єгови, і, якщо помираємо, помираємо для Єгови. Отже, чи живемо, чи помираємо, ми належимо Єгові. 9 Власне тому Христос і помер та ожив: щоб бути Господом як мертвих, так і живих.

10 Чому ж ти судиш свого брата? Чому дивишся на нього звисока? Таж усі ми станемо перед судовим престолом Бога, 11 оскільки написано: «Я живий,— говорить Єгова,— і кожне коліно схилиться переді мною, і кожна людина відкрито визнає, що я Бог». 12 Тож кожен з нас сам за себе дасть Богові звіт.

13 Тому більше не судімо одні одних. Натомість постановімо не давати братові підстави для спотикання і не підштовхувати його до хибного кроку. 14 Маючи єдність з Господом Ісусом, я знаю та переконаний: ніщо саме по собі не буває опоганеним. Тільки коли людина вважає щось опоганеним, тоді воно і справді для неї опоганене. 15 Адже, якщо твій брат зажурився через їжу, ти вже не йдеш шляхом любові. Не губи своєю їжею того, заради кого помер Христос. 16 Тож не дозволяйте ганьбити все те добре, що ви робите. 17 Бо царство Боже — не їжа чи напої, а праведність, мир і радість, які дає святий дух. 18 І той, хто так живе та служить Христу як раб, є до вподоби Богові та має схвалення від людей.

19 Отже, намагаймося сприяти всьому тому, що веде до миру і взаємного зміцнення. 20 Перестаньте руйнувати Божу працю лише заради їжі. Насправді ж усе чисте, але згубним для людини є те, що своєю їжею вона дає підставу для спотикання. 21 Ліпше не їсти м’яса, не пити вина та не робити нічого такого, через що твій брат може спіткнутися. 22 Ти маєш віру, і нехай вона залишається між тобою і Богом. Щасливий той, хто не осуджує себе за власне рішення. 23 Проте якщо він має сумніви і все-таки їсть, то вже заслуговує осуду, бо робить це всупереч вірі. А все, що всупереч вірі,— гріх.

15 Ми, сильні, повинні носити слабкості несильних і не догоджати собі. 2 Нехай кожен з нас догоджає ближньому йому на добро, прагнучи його зміцнити. 3 Адже навіть Христос не догоджав собі, і про це написано так: «Обра́зи тих, хто тебе зневажав, спа́ли на мене». 4 Усе, що було написане раніше, написане нам для науки, щоб через витривалість і потіху з Писань ми мали надію. 5 Тож нехай Бог — джерело витривалості й потіхи — наділить вас таким же складом розуму, як і в Христа Ісуса, 6 щоб ви спільно, в один голос, прославляли Бога й Батька нашого Господа Ісуса Христа.

7 Отже, щиро приймайте одні одних, як і Христос нас прийняв, і це принесе Богові славу. 8 Кажу вам: Христос став служителем обрізаних, аби засвідчити, що Бог правдивий, і підтвердити обітниці, які Бог дав їхнім прабатькам. 9 Він став служителем також для того, аби інші народи прославляли Бога за його милосердя. Ось що про це написано: «Тому я і буду вихваляти тебе серед інших народів та прославлятиму в піснях твоє ім’я». 10 Він знову говорить: «Радійте, народи, разом з його людом». 11 І знову каже: «Вихваляйте Єгову, всі народи, і нехай вихваляють його всі нації». 12 Потім промовляє Ісая: «З’явиться Єссе́їв корінь, і постане той, хто буде правити народами. Саме на нього народи покладатимуть надію». 13 Нехай Бог — джерело надії — через вашу віру сповнить вас усією радістю і миром, щоб завдяки силі святого духу ви збагатились надією.

14 Я ж переконаний, що й ви, брати мої, сповнені великодушності, що вам не бракує знання і ви можете наставляти одні одних. 15 Однак про деякі справи пишу вам ще відвертіше, аби нагадати про них знову, і роблю це тому, що Бог виявив мені незаслужену доброту. 16 Я отримав її, щоб звіщати добру новину про Бога, будучи служителем Христа Ісуса для інших народів. І цю святу працю я виконую для того, аби інші народи могли стати для Бога жертвою приємною, освяченою святим духом.

17 Отже, коли йдеться про служіння Богу, то я маю чим пишатися з огляду на єдність з Христом. 18 Бо я не наважусь нічого говорити, окрім того, що здійснив через мене Христос: він зробив так, що інші народи стали слухняними завдяки моїм словам та вчинкам, 19 а також завдяки силі знаків та чуд і дії святого духу. Тож я ґрунтовно проповідував добру новину про Христа від Єрусалима аж до Іллı́рії. 20 І я поставив перед собою мету не проголошувати доброї новини там, де Христове ім’я вже відоме, щоб не будувати на чужому фундаменті, 21 бо написано: «Ті, кому не звіщали про нього,— побачать, і котрі не чули — зрозуміють».

22 Тож різні обставини неодноразово перешкоджали мені прийти до вас. 23 Але тепер — оскільки в цих краях немає території, де б я не проповідував, і я вже кілька років прагну до вас завітати — 24 я дуже сподіваюся, що по дорозі до Іспанії побачуся з вами. Хочу деякий час потішитись вашим товариством, а потім — щоб ви мене трохи провели. 25 Тепер же я збираюсь вирушити до Єрусалима, аби там служити святим. 26 До речі, брати з Македонії та Аха́ї охоче поділилися своїм майном: дали пожертви для святих в Єрусалимі, котрі живуть у бідності. 27 Вони зробили це з великим задоволенням, хоча взагалі-то вони є їхніми боржниками. Бо якщо інші народи поділяли духовні блага юдеїв, то ці народи повинні у свою чергу служити їм матеріальними благами. 28 Отже, коли все владнаю і благополучно доставлю їм цей плід, то вирушу в Іспанію, а заодно завітаю до вас. 29 До того ж я знаю, що прийду до вас з повною мірою благословень від Христа.

30 Брати, з огляду на єдність з нашим Господом Ісусом Христом і на любов, до якої спонукує дух, настійно заохочую вас: безупинно моліться за мене до Бога, що я і сам роблю. 31 Моліться, щоб я звільнився від невіруючих в Юдеї і щоб моє служіння святим в Єрусалимі було їм до вподоби. 32 Також моліться, щоб — коли на це Божа воля — я прийшов до вас з радістю та разом з вами отримав відсвіження. 33 Нехай Бог, який дає мир, буде з усіма вами. Амінь.

16 Хочу порекомендувати вам нашу сестру Фı́ву, яка служить у кенхрейському зборі. 2 Радо приймайте цю Господню ученицю, як і належить приймати святих. Допомагайте їй у всьому, в чому вона матиме потребу, бо вона багатьох захистила, навіть мене.

3 Передайте вітання При́сці та Аки́лі, моїм співпрацівникам і учням Христа Ісуса, 4 котрі заради моєї душі ризикували власним життям. Їм вдячний не лише я, але й усі збори з інших народів. 5 Передайте вітання зборові в їхньому домі. Привітайте мого любого Епене́та, який одним з перших в Азії став Христовим учнем. 6 І передайте вітання Марії, котра багато потрудилась заради вас. 7 Вітайте Андро́ника та Ю́нія — моїх родичів, які були ув’язнені разом зі мною. Вони добре зарекомендували себе серед апостолів і є Христовими учнями навіть довше, ніж я.

8 Передайте вітання любому Ампліа́ту, учню Господа. 9 Привітайте Урба́на, нашого співпрацівника та Христового учня, а також любого Ста́хія. 10 Вітайте Апелле́са, котрий заслуговує схвалення як учень Христа. Передайте вітання домашнім Аристову́ла. 11 Привітайте Іродіо́на, мого родича, а також домашніх Нарки́сса — Господніх учнів. 12 Передайте вітання Трифе́ні й Трифо́сі — жінкам, що наполегливо працюють, служачи Господу. Вітайте нашу любу Перси́ду, адже вона багато потрудилася як учениця Господа. 13 Передайте теж вітання вибранцеві Руфу, Господньому учневі, і матері його та моїй. 14 Вітайте Асинкри́та, Флего́нта, Гермеса, Патро́бу, Єрма та братів, що з ними. 15 Передайте вітання Філоло́гу, Юлію, Нере́ю і його сестрі, а також Олімпію і всім святим, що з ними. 16 Вітайте одні одних святим поцілунком. Передають вам вітання всі збори Христа.

17 Брати, настійно заохочую вас: пильнуйте за тими, хто спричиняє розбрат і дає підставу для спотикання, спонукуючи йти всупереч науці, яку ви отримали. Таких людей уникайте. 18 Адже вони — раби не нашого Господа Христа, а власного шлунка. Такі особи солоденькими словами й улесливою мовою вводять в оману серця простодушних. 19 А ваша слухняність стала помітною для всіх, і це приносить мені радість. Та я хочу, щоб ви були мудрими, коли йдеться про добро, а коли про зло — невинними. 20 Бог же — джерело миру — незабаром розчавить Сатану під вашими ногами. І нехай перебуває з вами незаслужена доброта нашого Господа Ісуса.

21 Передає вам вітання мій співпрацівник Тимофій, а також Луцій, Ясон і Сосипа́тр — мої родичі.

22 Вітаю вас, Господніх учнів, і я, Тертій, що записав цього листа.

23 Передає вам вітання Гай, котрий гостинно приймає і мене, і цілий збір. Вітає вас Ераст, міський управитель, і його брат Кварт. 24 —

25 Нехай буде прославлений Бог — той, хто може зміцнити вас доброю новиною, тобто звісткою про Ісуса Христа, яку я проповідую згідно з об’явленням священної таємниці, котру Бог довгий час не розкривав. 26 Тепер же вона стала явною і, як наказав вічний Бог, відкрилась через пророчі писання серед інших народів, щоб вони, спонукані вірою, виявляли послух. 27 Тож Богові — єдиному, хто має мудрість,— нехай буде слава через Ісуса Христа навіки. Амінь.