Другий лист до коринфян

1 Павло, який з Божої волі став апостолом Христа Ісуса, і наш брат Тимофій до Божого збору, що в Коринфі, а також до всіх святих по цілій Аха́ї.

2 Нехай з вами буде незаслужена доброта й мир від Бога, нашого Батька, і від Господа Ісуса Христа.

3 Благословенний хай буде Бог і Батько нашого Господа Ісуса Христа — Батько глибокого співчуття та Бог усілякої потіхи. 4 Він потішає нас у всіх лихах, щоб ми у свою чергу потішали тих, хто теж страждає, ділячись з ними тією потіхою, яку самі отримуємо від Бога. 5 Бо так само як ми багато страждаємо задля Христа, через Христа ми також отримуємо багато потіхи. 6 Тож якщо ми зносимо лихо, то робимо це заради вашої потіхи й спасіння. А якщо ми отримуємо потіху, то для того, аби ви були потішені, і це допомагає вам вистояти в таких же стражданнях, які зносимо ми. 7 Тому надії, які ми пов’язуємо з вами, не будуть марними, адже ми знаємо: так само як ви зазнаєте́ страждань, то отримаєте й потіху.

8 Оскільки вже мова зайшла про страждання, хочемо розказати вам, брати, про лихо, яке трапилося з нами в провінції Азія. Там ми зазнали величезних утисків; більш того, це було вже понад наші сили, і ми навіть сумнівались, чи взагалі залишимося живими. 9 Правду кажучи, у серці ми відчували, що отримали смертний вирок. А все це сталося для того, аби ми покладались не на себе, а на Бога, який може воскрешати з мертвих. 10 Тож у тій небезпечній ситуації він буквально врятував нам життя, і ми впевнені, що він нас рятуватиме і далі. 11 Ви також можете допомогти, палко молячись за нас. Тоді багато хто дякуватиме за нас — за все, що Бог подарував нам завдяки молитвам багатьох людей.

12 Адже ми маємо чим похвалитись і говоримо це з чистим сумлінням: живучи в цьому світі, ми поводились — особливо з вами — зі святістю й щирістю, яку маємо від Бога, і керувались не людською мудрістю, а Божою незаслуженою добротою. 13 По суті, ми не пишемо нічого нового, а лише те, що ви й так добре знаєте та з чим погоджуєтесь і, сподіваюсь, будете погоджуватися до кінця. 14 До певної міри ви вже згідні з тим, що можете нами хвалитися,— так само як ми будемо хвалитись вами в день нашого Господа Ісуса.

15 Тож, будучи в цьому впевнений, я вже давно хотів до вас прийти, аби ви знову відчули радість. 16 Я збирався відвідати вас по дорозі в Македонію, а повертаючись звідти, зупинитись у вас ще раз. Потім, можливо, ви б мене трохи провели до Юдеї. 17 Хіба такий намір можна назвати легковажністю? Хіба я намагаюсь здійснити свої плани, керуючись бажаннями грішної плоті, коли говорю «так, звичайно», а потім «ні, ніколи»? 18 Бо так само як можна покладатися на Бога, можете довіряти в цьому і нам, адже ми не кажемо вам «так», маючи на увазі «ні». 19 А Син Божий, Христос Ісус, про якого ми, тобто я, Силуа́н і Тимофій, проповідували вам, не був «так» і при цьому «ні». В його випадку «так» було «так». 20 І хоч би скільки було Божих обітниць, саме завдяки йому вони стали «так». Тому й «амінь» ми говоримо на славу Богові власне через нього. 21 Той же, хто нас помазав і запевняє, що як ви, так і ми належимо Христу,— це сам Бог. 22 Власне він поставив на нас печатку і як завдаток того, що має настати, дав у наші серця дух.

23 Тож нехай Бог буде свідком проти моєї душі, коли кажу неправду,— якщо я досі ще не прийшов у Коринф, то тільки тому, що не хотів зробити вам гірше. 24 Це не означає, що ми пануємо над вашою вірою. Швидше ми ваші співпрацівники і сприяємо вашій радості, а стоїте ви лише завдяки своїй вірі.

2 А щодо мого наміру прийти до вас знову, то я вирішив не приходити сумним. 2 Бо якщо завдам смутку вам — тим, хто мене підбадьорює, від кого ж тоді я отримаю підбадьорення? 3 Тож усе це я вам написав для того, аби, прийшовши, не засмутитись через тих, за кого мав би радіти. А я впевнений: те, що приносить радість мені, приносить радість і вам. 4 Бо коли я писав вам, то робив це з нестерпним болем і великою тугою на серці, та ще й зі слізьми на очах. Проте я писав не для того, щоб вас засмутити, а щоб ви знали, як сильно вас люблю.

5 Коли ж хтось і завдав комусь смутку, то не мені, а, вибачте за прямоту, певною мірою всім вам. 6 Йому достатньо докору, який він отримав від більшості братів. 7 Тепер же вам ліпше з готовністю простити цього чоловіка та потішити, аби часом його не охопив надмірний смуток. 8 Тож настійно вас заохочую: запевніть його у своїй любові. 9 Цього листа я пишу і для того, щоб дізнатися, чи в усьому ви слухняні. 10 Все, що ви з готовністю комусь простите, прощу теж я. По суті, якщо я щось комусь і простив, то — Христос цьому свідок — зробив це заради вас, 11 щоб Сатана нас не перехитрив, бо його задуми нам відомі.

12 Коли я прибув до Троа́ди, аби звіщати добру новину про Христа, і переді мною відчинились двері в служінні Господу, 13 то мені було дуже важко, бо я не знайшов Тита, свого брата. Тому я попрощався з братами і вирушив до Македонії.

14 Хоч би як там було, дякую Богові, який завжди веде нас у тріумфальному поході разом з Христом і всюди через нас поширює пахощі знання про себе. 15 Адже ми для Бога — приємні пахощі новини про Христа; і їх відчувають як ті, хто є на шляху до спасіння, так і ті, хто на шляху до знищення. 16 Для останніх ми — запах смерті, що провіщає смерть, а для перших — пахощі життя, що провіщають життя. І хто ж відповідно підготовлений для такого служіння? 17 Ми. Бо, на відміну від багатьох, ми не торгуємо Божим словом, а, перебуваючи в єдності з Христом, говоримо з найщиріших спонук, як це і мають робити люди, послані Богом, і Бог цьому свідок.

3 Чи ж не виходить так, що ми починаємо знову самі себе рекомендувати? А може, нам, як декотрим людям, потрібні рекомендаційні листи, чи то для вас, чи від вас? 2 Ні, бо нашим листом є ви; він написаний на наших серцях, і його знають та читають усі. 3 Адже, дивлячись на вас, люди бачать, що ви — лист Христа, котрий написали ми, служителі. І цей лист написано не чорнилом, а духом живого Бога, не на кам’яних, а на тілесних таблицях — на самих серцях.

4 І все це ми говоримо з упевненістю, яку маємо перед Богом завдяки Христу. 5 А втім, те, що ми маємо відповідну підготовку,— не наша заслуга, ми не досягли цього власними зусиллями; ця підготовка — від Бога. 6 Саме завдяки йому ми маємо таку підготовку, яка дає нам тепер можливість бути служителями нової угоди — служителями не писаного зводу законів, а духу. Бо закон засуджує на смерть, а дух оживляє.

7 Коли ж звід законів, який ніс із собою смерть і був вирізьблений на каменях, з’явився в славі, так що сини Ізраїля не могли навіть подивитись на Мойсеєве обличчя, бо воно випромінювало славу — славу, що все одно мала зникнути, 8 то хіба не буде оточене ще більшою славою служіння, завдяки якому можна отримати дух? 9 Бо якщо славним був звід законів, який ніс із собою смерть, то служіння, яке несе із собою праведність, матиме значно більшу славу. 10 Дійсно, з появою більшої слави було з цього погляду позбавлене слави навіть те, що колись її отримало. 11 Бо якщо у славі з’явилося те, що мало бути усунене, то тим більше повинне прославитися те, що залишається.

12 Тож, оскільки в нас є така надія, ми маємо надзвичайну свободу мови. 13 До того ж ми не робимо так, як Мойсей; він закривав своє обличчя покривалом, аби сини Ізраїля не могли роздивитися, яким буде кінець того, що мало бути усунене. 14 А втім, їхні розуми й так були притуплені. І навіть сьогодні, коли читається стара угода, те саме покривало залишається незнятим, оскільки усувається воно лише завдяки Христу. 15 І справді, коли сьогодні читають писання Мойсея, покривало все ще залишається на серцях тих людей. 16 Та коли людина навертається до Єгови, покривало знімається. 17 Якщо ж говорити про самого Єгову, то він — Дух, а де дух Єгови, там свобода. 18 І всі ми з незакритими обличчями, немов дзеркала відображаючи славу Єгови, перемінюємось та набуваємо такого самого, чимраз славетнішого, о́бразу і тоді стаємо власне такими, якими робить нас сам Єгова — Дух.

4 Тож, оскільки нам, згідно з виявленим милосердям, доручено таке служіння, ми не падаємо духом. 2 Більш того, ми відкинули таємні вчинки, яких можна лише соромитись. Ми не вдаємося до підступності та не розбавляємо Божого слова, натомість, виявляючи правду, даємо можливість кожній людині* побачити наш добрий приклад, і Бог цьому свідок. 3 Але якщо добра новина, яку звіщаємо, і закрита покривалом, то лише для тих, хто йде шляхом знищення,— 4 для невіруючих, котрим бог цієї системи засліпив розуми, щоб для них не засяяло світло славної доброї новини про Христа, який є образом Бога. 5 Коли ж говорити про нас, то ми проповідуємо не про себе, а про те, що Христос Ісус — це Господь, а ми — раби, які служать вам задля Ісуса. 6 І сам Бог, який сказав: «Нехай з темряви засяє світло», осяяв наші серця і освітив їх, віддзеркаливши через лице Христа славне знання про себе.

7 Проте скарб цей ми маємо в посудинах глиняних, аби було чітко видно, що ми отримали силу, яка перевершує людську,— силу, що походить від Бога, а не від нас. 8 В усьому нас утискають, але ми не загнані в кут; ми розгублені, але не залишені у безвиході. 9 Нас переслідують, але ми не кинуті напризволяще; ми повалені, але не знищені. 10 Завжди, подібно як це було з Ісусом, ми* скрізь стикаємось зі смертельною загрозою з боку інших. А все це для того, щоб і життя Ісуса так само виявилося в наших тілах. 11 Бо заради Ісуса нас, живих, знову й знову віддають на смерть, щоб і життя його виявилося в наших смертних тілах. 12 Отже, в нас діє смерть, а в вас — життя.

13 Крім того, оскільки ми маємо такий же дух віри, про який написано: «Я вірив, тому й говорив», ми також віримо, тому й говоримо. 14 І притому знаємо, що той, хто воскресив Ісуса, воскресить з Ісусом і нас та поставить разом з вами перед собою. 15 Бо все це ради вас, аби щедра незаслужена доброта могла виявитися ще рясніше, оскільки багато людей складатимуть Богові подяки і цим будуть нести Богові славу.

16 Тож ми не падаємо духом. І навіть якщо наше фізичне тіло нищиться, наша внутрішня людина день у день обновлюється. 17 Бо, хоча ми і зносимо страждання, вони короткочасні і легкі, а до того ж приносять нам дедалі більшу славу — славу, яка триватиме вічно. 18 Ми ж тим часом зосереджуємо погляд не на видимому, а на невидимому, бо видиме скороминуще, а невидиме — вічне.

5 Крім того, ми знаємо, що наш земний дім, цей тілесний намет, розпадеться і ми отримаємо житло від Бога — нерукотворний вічний дім на небі. 2 А поки що, залишаючись у цьому домі, ми зітхаємо і прагнемо одягти небесний, 3 аби, одягнувши його, нам не бути нагими. 4 І справді, перебуваючи в тілесному наметі, ми зітхаємо під таким тягарем. Це не означає, що ми хочемо скинути з себе цей намет. Ми просто прагнемо одягнути інший, аби на зміну тому, що смертне, прийшло життя. 5 І приготував нас до цього Бог, давши нам свій дух як завдаток того, що має прийти.

6 Тож ми завжди сповнені відваги і знаємо: поки живемо* в тілі, то не перебуваємо з Господом; 7 і знаємо це завдяки тому, що ходимо вірою, а не тим, що бачимо. 8 І все ж ми сповнені відваги і воліли б оселитися з Господом, аніж залишатися в тілі. 9 Тому без різниці, де ми живемо, з ним чи без нього, наша мета — завжди йому догоджати. 10 Адже всі ми повинні стати перед судовим престолом Христа. Тоді виявиться, хто ми насправді, і кожен отримає по заслузі, згідно з тим, що робив у тілі — чи добро, чи зло.

11 Отож, розуміючи, що треба мати страх перед Господом, ми далі переконливо навчаємо інших, але пам’ятаємо, що й самі ми постійно в Бога на виду. Сподіваюсь, ми повністю на виду й у вас*. 12 Це не означає, що ми знову починаємо себе рекомендувати. Ми просто даємо вам підстави гордитися нами. Тоді ви матимете що відповісти людям, котрі вихваляються не своїм серцем, а тим, якими вони є в очах інших. 13 Якщо ж ми і втратили здоровий глузд, то лише заради Бога. Та якби ми залишились при своєму розумі, то це було б вам на добро. 14 І спонукує нас Христова любов, бо ми собі вирішили так: якщо один помер за всіх, то й усі померли. 15 А помер він за всіх, аби всі, хто живе, жили вже не для себе, а для того, хто за них помер і воскрес.

16 Отже, відтепер ми не дивимось, якою людина є з тілесного погляду. Навіть у випадку з Христом, якщо раніше ми дивилися, хто він є з тілесного погляду*, тепер уже не дивимось. 17 Тож якщо хтось перебуває в єдності з Христом, то є новим створінням. На зміну старому прийшло нове. 18 І все це від Бога, який через Христа примирив нас із собою та доручив нам місію примирення, 19 тобто служіння, аби ми проголошували, що Бог через Христа примирив із собою світ і не залічує людям їхніх проступків. І це слово примирення Бог доручив саме нам.

20 Отож, ми — посли, які виконують Христову працю* так, наче Бог через нас звертається до людей з особливим закликом. Отже, як ті, хто виконує Христове доручення, благаємо: «Примиріться з Богом». 21 Того, хто не вчинив гріха, він заради нашого блага зробив жертвою за гріх. І завдяки йому ми стаємо праведними в Божих очах.

6 Співпрацюючи з ним, ми благаємо також, аби ви не випустили з уваги мети, з якою Бог виявив до вас незаслужену доброту. 2 Адже Бог говорить: «Я почув тебе в час прихильності, у день спасіння тобі допоміг». І саме тепер час особливої прихильності! Саме тепер день спасіння!

3 Ми не даємо жодної підстави для спотикання, щоб наше служіння було бездоганне. 4 Натомість у всьому рекомендуємо себе як Божі служителі: коли витривало зносимо багато випробувань, коли зазнаємо́ лиха, нужди, труднощів, 5 коли нас б’ють, коли кидають до в’язниць, коли залишаємось витривалими у час безладдя, коли трудимось, коли цілими ночами не змикаємо очей та подовгу залишаємось без їжі, 6 коли дотримуємось чистоти, коли сповнені знання, довготерпіння, доброти, святого духу, нелицемірної любові 7 та Божої сили, коли вживаємо правдиву мову, коли тримаємо зброю праведності і в правій, і в лівій руці, 8 коли зазнаємо́ слави й зносимо ганьбу, коли чуємо про себе погані відгуки і добрі, коли завжди говоримо правду, хоча нас вважають обманщиками, 9 коли нас упізнають, хоча для багатьох ми невідомі, коли ми ніби вмираємо, але й далі живемо, коли нас карають*, проте досі так і не стратили, 10 коли ми, хоча й сумуємо,— завжди радісні, коли ми, хоча й бідні,— багатьох робимо багатими, коли, хоча й нічого не маємо,— володіємо всім.

11 Коринфяни! Ми говоримо до вас з усією відвертістю, серця наші широко відкриті. 12 Вам не тісно в нас, вам тісно у ваших ніжних почуттях. 13 Отже, звертаюсь до вас як до дітей, відплатіть тим самим — широко відкрийте свої серця.

14 Не впрягайтесь з невіруючими в одне ярмо, адже таке ярмо нерівне. Бо що може бути спільного між праведністю і беззаконням? Або що спільного між світлом і темрявою? 15 Яка згода між Христом і Веліа́лом*? І що спільного між віруючим і невіруючим? 16 Крім того, що спільного між Божим храмом та ідолами? Адже ми — храм живого Бога, який сказав: «Буду перебувати серед них і ходитиму серед них. Я буду їхнім Богом, а вони будуть моїм народом». 17 «Тож вийдіть з-поміж них та відділіться,— говорить Єгова,— та більше не торкайтесь нечистого», «і тоді я вас прийму». 18 «Я буду вам батьком, а ви будете мені синами і дочками»,— каже Єгова Всемогутній».

7 Тож, любі, оскільки ми маємо такі обітниці, очистьмо себе від усього, що опоганює тіло і дух, та вдосконалюймо свою святість, виявляючи Божий страх.

2 Знайдіть для нас місце у своїх серцях. Ми нікого не скривдили, нікого не звели на згубний шлях, нікого не використали у власних інтересах. 3 Говорю це не для того, щоб вас осудити. Бо, як я вже казав, хоч би що трапилося, ви завжди в наших серцях. 4 Звертаючись до вас, я маю велику свободу мови. Я дуже пишаюся вами. І я втішений та безмежно радію, хоча ми зносимо стільки утисків.

5 І справді, прийшовши в Македонію, ми не мали спокою, але й далі зазнавали різних утисків: назовні була боротьба, всередині — побоювання. 6 Проте Бог, який потішає пригнічених, потішив і нас приходом* Тита, 7 і не лише його приходом, але й тим, як ви його потішили. Адже він приніс звістку про вашу тугу, вашу журбу і щиру зацікавленість мною. Тож я ще більше зрадів.

8 Отже, навіть якщо я і засмутив вас своїм листом, то не жалкую. Хоча спочатку і жалкував (бачу, ви все ж засмутились через цей лист, правда ненадовго), 9 але тепер радію. І радію не тому, що ви засмутились, а тому, що цей смуток привів до покаяння. Оскільки ж ви засмутились так, як до вподоби Богові, то не зазна́єте через нас жодної шкоди. 10 Адже смуток, який Богові до вподоби, веде до покаяння і зрештою до спасіння, і про це не слід жалкувати. А смуток, притаманний цьому світові, веде до смерті. 11 Бо подивіться, які плоди приніс смуток, що до вподоби Богові: він породив в вас великий за́пал, він породив обурення, страх, тугу, ревність; ви очистилися, виправили все зло! Таким чином ви показали, що в усьому є бездоганно чистими. 12 Звичайно, написав я вам не задля того, хто вчинив це зло, і не задля скривдженого, а щоб і Бог, і всі, хто є серед вас, побачили ваше щире прагнення слухатися наших слів. 13 Власне тому ми були потішені.

Однак ми не тільки потішились, а й безмежно зраділи, коли побачили радість Тита, адже, побувши з усіма вами, він дуже відсвіжив свій дух. 14 Бо якщо я колись і хвалився вами перед ним, то не був засоромлений, оскільки тепер він сам переконався, що вся наша похвала — правда, як і все те, що ми говорили свого часу вам. 15 І, коли він пригадує ту слухняність, котру ви всі виявляли, і те, з якою глибокою повагою ви його прийняли, його ніжні почуття до вас стають ще сильнішими. 16 Я радію, що завдяки вам можу завжди бути сповнений відваги.

8 А тепер, брати, хочемо розповісти вам про незаслужену доброту, яку Бог виявив зборам у Македонії. 2 Під час важкого випробування вони зазнали страждань. Але незважаючи на своє крайнє убозтво, вони, спонукані безмежною радістю, виявили виняткову щедрість і цим показали своє духовне багатство. 3 Бо запевняю вас: вони зробили все можливе, а то й більше. 4 Вони самі почали впрошувати, навіть благати нас про можливість передати свій щедрий дар святим і так разом з іншими послужити їм. 5 І віддали вони не лише те, на що ми розраховували, а передусім самих себе — як Господу, так, з Божою волею, і нам. 6 Отже, побачивши їхній приклад, ми вирішили заохотити Тита, щоб він пішов до вас і завершив розпочату ним справу, пов’язану зі щедрими дарами. 7 Ми знаємо, що коли говорити про віру, слово науки, знання, неослабну ревність та нашу любов до вас, то ви у всьому цьому справді багаті, вам нічого не бракує. Тож нехай ваше багатство виявиться і в тому, що ви передасте свої щедрі дари.

8 Звичайно, це не є наказом. Я пишу це тому, що бачу ревність інших і хочу переконатися у щирості вашої любові. 9 Ви ж знаєте, яку незаслужену доброту виявив наш Господь Ісус Христос: він, хоч і був багатим, заради вас став бідним, щоб завдяки його бідності ви могли розбагатіти.

10 А взагалі, я думаю, що ця справа буде вам лише на пожиток, бо ще рік тому ви взялися за неї, і то з великим завзяттям. 11 Тож завершіть розпочату справу, щоб ви не тільки мали бажання і завзяття, але й відповідно до своїх можливостей довели її до кінця. 12 Адже якщо людина дає передусім тому, що в неї є таке бажання, то її дари особливо приємні. І при цьому береться до уваги не те, чого вона не має, а те, що має. 13 Бо я не хочу сказати, що іншим має бути легко, а вам важко. 14 Натомість хочу, аби завдяки рівномірному розподілу ваш теперішній надлишок доповнив те, чого бракує їм, а їхній надлишок доповнив те, чого бракує вам. Тоді в усьому буде рівновага, 15 бо написано: «Хто мав багато, той не мав забагато, а хто мав мало, не мав замало».

16 Дякую Богові, що такі ж гарячі почуття до вас він вклав у серце Тита. 17 Це було видно з того, як радо Тит відгукнувся на заохочення. Хоча він прийшов би і з власної волі, оскільки має до вас такі почуття. 18 Разом з ним ми посилаємо брата, якого всі збори хвалять за те, що́ він робить для поширення доброї новини. 19 Більш того, від зборів він отримав призначення супроводжувати нас і допомагати в усьому, що пов’язане з цим щедрим даром. Ми ж повинні використати цей дар на славу Господу і зробити це так, аби довести, що ми готові прийти на допомогу іншим. 20 Тоді, коли мова йтиме про ваші щедрі пожертви, які нам доручено передати святим, ніхто не зможе нам ні в чому дорікнути. 21 Адже ми «намагаємось робити все чесно не лише перед Єговою, але й перед людьми».

22 До того ж посилаємо з ними ще одного нашого брата, котрий з великою ревністю виконує різні завдання, і ми не раз у тому пересвідчились. У цій же справі він виявляє ще більшу ревність, оскільки повністю довіряє вам. 23 Коли ж у когось виникнуть якісь сумніви щодо Тита, знайте: він мій співслужитель і співпрацівник, котрий, як і я, служить для вашого блага. Що ж до наших братів, то вони — апостоли зборів та слава Христа. 24 Тож покажіть їм перед усіма зборами, що ваша любов щира і що ми хвалилися вами недаремно.

9 Що ж до служіння* святим, то писати про це зайве, 2 бо я знаю вашу готовність і хвалюся нею перед македонянами. Я розповідаю їм, що брати з Аха́ї вже рік, як готові допомогти, і більшість з них була дуже заохочена вашою ревністю. 3 Та все ж посилаю до вас братів, щоб наші слова похвали про вас не були даремні і щоб ви могли показати свою готовність, про яку я не раз згадував. 4 Інакше якщо македоняни прийдуть зі мною і побачать, що ви не готові, то, боюсь, чи нам, а зрештою і вам не стане соромно за таку недоречну впевненість. 5 Тож я подумав, що варто заохотити братів прийти до вас заздалегідь і допомогти підготувати обіцяний щедрий дар. І коли його потрібно буде передати, він справді буде щедрим даром, а не чимось вимушеним.

6 А втім, добре також пам’ятати: хто сіє скупо, скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той і жатиме щедро. 7 Тому нехай кожен робить так, як постановив у серці, а не з примусу чи неохоче, оскільки Бог любить того, хто дає з радістю.

8 У свою чергу Бог може рясно злити на вас усю незаслужену доброту, щоб ви не лише мали достаток в усьому, як це було завжди, а мали навіть більше — для всякого доброго діла. 9 (Як написано: «Він дав багато щедрих дарів, допомагав бідним; його праведність навіки не забудеться». 10 Отже, той, хто дає вдосталь насіння сіячеві та щедро годує людей хлібом, дасть і вам насіння для сівби, дасть аж надмір та примножить плоди вашої праведності). 11 Ви з усякого погляду збагачуєтесь, аби в усьому бути щедрими, і завдяки нашим зусиллям така щедрість спонукує людей складати подяки Богу. 12 Адже це служіння* має не лише повністю задовольнити потреби святих, але й принести Богові багато виразів безмежної подяки. 13 І справді, вони прославляють Бога, коли, дивлячись на вашу участь у цьому служінні, бачать доказ того, що ви підкоряєтесь добрій новині про Христа, і це ви прилюдно показали. Також вони прославляють Бога тоді, коли бачать щедрість, з якою ви робите пожертви для них та для всіх інших. 14 Крім того, вони палко моляться за вас Богові і прагнуть з вами зустрітися, бо знають, якою величною незаслуженою добротою він вас обдарував.

15 Тож дякуємо Богові за його невимовний дар.

10 Тепер я, Павло, хочу вас про щось дуже попросити — попросити з лагідністю і добротою, які виявляв Христос. Звичайно, коли я у вас, то залишаюся непримітним, проте коли відсутній, кажу усе прямо. 2 Тож благаю, зробіть так, аби, прийшовши до вас, я не був змушений діяти з такою прямотою, як намірявся це зробити: щоб не довелося вживати рішучих заходів до тих, хто вважає, ніби ми поводимося по-тілесному. 3 Бо, хоча ми й живемо в тілі, та не воюємо по-тілесному, 4 наша зброя не тілесна. Навпаки, завдяки Богу ми маємо сильну зброю — таку, що здатна повалити будь-яку твердиню. 5 Адже ми обертаємо нанівець хибні ідеї та все високодумне, що повстає проти знання про Бога, а також беремо в полон усіляку думку, аби зробити її слухняною Христу. 6 І як тільки ви доведете свою цілковиту слухняність, ми будемо готові покарати кожного, хто виявить будь-який непослух.

7 Ви судите про все поверхово. Коли хтось переконаний, що належить Христу, то, знову ж таки, хай не забуває, що ми також належимо Христу. 8 І навіть якщо я трохи перейду межу, хвалячись владою, якою наділив нас Господь,— він дав її для того, щоб зміцнювати вас, а не руйнувати,— то не буду засоромлений. 9 Тільки не подумайте, ніби я хочу залякати вас своїми листами. 10 Бо дехто говорить: «У листах він грізний і суворий, та як прийде*, він не справляє особливого враження, а коли починає говорити, то взагалі нема що слухати». 11 Проте хай такі люди знають: які ми в листах, коли відсутні, такими будемо й на ділі, коли прийдемо. 12 Хоча ми не наважуємось ставити себе на рівні з тими, хто сам себе рекомендує, чи навіть порівнювати себе з ними. І коли вже говорити про них — тих, хто міряє себе власною міркою та порівнює себе із самим собою, то вони, без сумніву, нічого не розуміють.

13 Ми ж будемо хвалитися лише тим, чого змогли досягти в межах території, яку нам відміряв Бог і яка сягає аж до вас, а надмірно хвалитися не будемо. 14 Бо ми не розтягуємо меж своєї території, ви й так до неї належите. Адже ми були першими, хто дійшов до ваших країв, проголошуючи добру новину про Христа. 15 Ні, ми не хвалимося чужою працею — тим, чого було досягнуто за межами призначеної нам території. Натомість плекаємо надію, що, у міру того як ваша віра зростатиме, ви й самі будете більше цінувати те, що́ ми зробили на своїй території. Тоді ми досягнемо ще більших успіхів у своїй праці 16 і, щоб не хвалитися чужою територією, де вже все готове, зможемо проголошувати добру новину не тільки у ваших краях, але й далі. 17 І взагалі, «хто хвалиться, нехай хвалиться Єговою». 18 Бо схвалення отримує не той, хто сам себе рекомендує, а той, кого рекомендує Єгова.

11 Як би я хотів, щоб ви знесли мене навіть такого, трохи нерозсудливого. Хоча ви й так мене зносите! 2 Адже я ревную за вас Божою ревністю, бо особисто заручив вас з одним нареченим — Христом — і хочу представити вас йому як чисту, незайману дівчину. 3 Але боюсь, щоб, як це сталося з Євою, котру підступно спокусив змій, так і ви у своєму мисленні часом не піддалися зіпсуттю та не втратили щирості й чистоти, які маєте виявляти перед Христом. 4 Бо виходить, що коли хтось, приходячи, проповідує іншого Ісуса — не того, котрого проповідували ми, або коли ви отримуєте від когось інший дух — не той, який вам було дано раніше, або ж коли хтось приносить вам іншу добру новину — не ту, яку ви прийняли від нас, то таких людей ви з готовністю зносите. 5 Та якщо говорити про мене, то вважаю, що я нічим не гірший від ваших преславних апостолів. 6 Бо, може, красномовством я і не відзначаюсь, проте знань мені точно не бракує, і ми намагалися завжди і в усьому вам це показати.

7 Чи ж я згрішив тим, що, бажаючи звеличити вас, сам упокорився і без жодної винагороди з радістю звіщав вам Божу добру новину? 8 По суті, аби служити вам, я оббирав інші збори, приймаючи їхню допомогу. 9 Крім того, навіть коли я був у вас і опинився в нужді, то ні для кого не став тягарем, адже тоді прийшли брати з Македонії і повністю задовольнили всі мої потреби. Тож я справді намагався і далі намагатимусь ні в чому не бути для вас тягарем. 10 І, поки в мені перебуває правда Христова, я завжди матиму підстави хвалитись тим, що зробив в Ахаї. 11 Але чому я вас не обтяжував? Чи тому, що не люблю вас? Зовсім ні, адже Бог знає, що я вас люблю.

12 Отож, я і далі робитиму те, що робив дотепер. Тоді, сподіваюся, ті, хто хоче довести свою рівність з нами і хвалиться нею, так і не матимуть для цього жодних підстав. 13 Бо такі чоловіки — фальшиві апостоли; вони лише вводять інших в оману та видають себе за апостолів Христа. 14 І не дивно, адже сам Сатана видає себе за ангела світла. 15 Тож немає нічого особливого в тому, що його служителі теж видають себе за служителів праведності. Але в кінці вони отримають те, що заслужили.

16 Кажу ще раз: нехай ніхто не вважає мене нерозсудливим. Та навіть якщо в ваших очах я і є нерозсудливий, то прийміть мене вже таким, аби я теж міг трохи похвалитися. 17 Те, що я говорю, говорю не за прикладом Господа, а як нерозсудливий, сповнений самовпевненості, притаманної хвалькам. 18 І, оскільки багато хто вихваляється тим, що важливе з тілесного погляду, буду хвалитись тим і я. 19 Адже, будучи розсудливими, ви радо зносите нерозсудливих. 20 По суті, ви терпите кожного, хто вас поневолює, хто відбирає чи навіть пожирає ваше добро, хто звеличується над вами чи б’є вас в обличчя.

21 Кажу це нам же на сором, бо все виглядає так, ніби ми не в стані належно застосувати свою владу.

І якщо інші поводяться так упевнено, то нехай буду нерозсудливий, але я теж можу показати таку впевненість. 22 Вони євреї? І я єврей. Ізраїльтяни? Я теж ізраїльтянин. Авраамові нащадки? Я теж. 23 Вони служителі Христа? Кажу як божевільний: я тим більше. Я набагато більше трудився, набагато частіше був ув’язнений, мене били стільки разів, що аж не злічити; до того ж я часто опинявся перед лицем смерті. 24 Від юдеїв я п’ять разів отримав по сорок ударів без одного. 25 Тричі мене сікли різками, раз каменували, тричі я пережив корабельну аварію, день і ніч провів у відкритому морі. 26 Я часто бував у дорозі, не раз потрапляв у небезпеки на річках, попадав у руки грабіжникам, натерпівся як від співвітчизників, так і від людей з інших народів. Крім того, опинявся в небезпеці у містах, у пустелях, на морі та серед фальшивих братів. 27 Я трудився в поті чола, бувало, цілими ночами не змикав очей, зазнавав голоду і спраги, не раз відмовлявся від їжі, зносив холод та не мав що вдягти.

28 Окрім усіх цих проблем ззовні, мені день у день не дає спокою ще й переживання за всі збори. 29 Чи є хтось слабкий, при кому не був би слабким і я? Або, коли доводять когось до спотикання, чи ж я не спалахую гнівом?

30 Тож, якщо вже хвалитися, я хвалитимусь своїми слабкостями. 31 Бог і Батько Господа Ісуса — Той, кому належить хвала навіки,— знає, що я не обманюю. 32 У Дамаску намісник царя Аре́ти стеріг місто, аби схопити мене, 33 але мене спустили в плетеному кошику через вікно в мурі, і я врятувався з його рук.

12 Я змушений хвалитися. І, хоча це не принесе жодної користі, я розкажу ще й про надприродні видіння та об’явлення, які мені дав Господь. 2 Знаю одного чоловіка, який перебуває в єдності з Христом. Чотирнадцять років тому він був раптово забраний таким, яким є, на третє небо, хоч я і не впевнений, чи то в тілі, чи поза тілом,— це лише Богу відомо. 3 Тож знаю я такого чоловіка, котрий — чи то в тілі, чи поза тілом, не впевнений, це Богу відомо,— 4 був забраний у рай та чув невимовні слова, які людині не дозволено повторювати. 5 От таким чоловіком я буду хвалитись; собою ж хвалитися не буду, хіба що своїми слабкостями. 6 Та якщо в мене колись і виникне бажання похвалитися, це не буде з мого боку нерозсудливим, адже я казатиму правду. Проте я стримуюсь від цього, аби ніхто, дивлячись на мої діла чи слухаючи мене, не подумав про мене забагато 7 лише через те, що я отримав стільки об’явлень.

Тому, аби я надто не величався, дано мені в тіло колючку, ангела Сатани, щоб постійно бити мене. І дана вона мені, щоб я надто не величався. 8 Я тричі благав Господа, щоб він цю колючку усунув, 9 але він сказав: «Достатньо тобі тієї незаслуженої доброти, яку я вже виявляю, бо саме тоді, коли ти слабкий, ти отримуєш усю повноту моєї сили». Тож я з набагато більшим задоволенням хвалитимусь своїми слабкостями, бо тоді я і далі залишатимусь під покровом Христової сили. 10 Тому я радий задля Христа зносити слабкості, обра́зи, скруту, переслідування і труднощі. Бо коли я слабкий, тоді я сильний.

11 Я з вами і справді став нерозсудливим. Бо якби рекомендували мене ви, то я не був би змушений стати таким. Адже, коли розібратись, я нічим не гірший від ваших преславних апостолів, навіть якщо я ніхто. 12 Та ви й самі бачили докази мого служіння як апостола: всю мою витривалість, знаки, чуда та могутні діла. 13 І взагалі, в чому ви були гіршими, ніж інші збори? Може, лише в тому, що я не став для вас тягарем. Вибачте мені великодушно цю провину.

14 Я вже втретє збираюсь прийти до вас. Але я не буду для вас тягарем, бо ваше майно мені не потрібне — мені потрібні ви. Адже не діти повинні відкладати щось для батьків, а батьки для дітей. 15 Я ж з великою радістю віддам за ваші душі все, навіть самого себе. Тож, коли я люблю вас так сильно, невже я не заслуговую, щоб мене любили не менше? 16 Хоч би як там було, я вас не обтяжував. Та ви все одно кажете, що я був «хитрий» і заманив вас до себе «підступністю». 17 Візьміть для прикладу братів, яких я до вас посилав. Хіба я використав хоча б когось із них, аби збагатитися за ваш рахунок? 18 Я дуже просив Тита прийти до вас та послав з ним ще одного брата. І хіба Тит нажився на вас? Зовсім ні! Ми були з ним у цьому однодумні та діяли однаково, і з цим ви, мабуть, теж погодитесь.

19 Невже ви весь цей час думаєте, що ми захищаємося перед вами? Ні, ми не захищаємося: ми говоримо перед Богом як Христові послідовники. І все це, любі, робимо, аби вас зміцнити. 20 Бо я боюсь, щоб не застати вас такими, якими не хотів би, і щоб ви не побачили мене таким, яким не хотіли б. Але мені здається, що я таки побачу у вас чвари, заздрість, спалахи гніву, суперечки, безлад; побачу, як ви обмовляєте один одного, пліткуєте та чванитеся. 21 І тоді, коли я прийду знову і буду з вами, мій Бог засоромить мене на ваших очах і я сумуватиму через тих багатьох, хто пішов грішним шляхом та досі не покаявся у своїй нечистоті, блуді й розгнузданості.

13 Ось уже втретє я збираюсь прийти до вас. «Кожна справа має бути підтверджена устами двох чи трьох свідків». 2 Хоча я зараз далеко від вас, але сприйміть мої слова так, ніби я разом з вами вдруге. Отже, як і раніше, попереджаю всіх, особливо тих, хто колись піддався гріху: якщо прийду знову, то нікого не пошкодую. 3 Адже ви шукаєте доказів того, що через мене говорить Христос; він же у стосунках з вами не виявляє слабкості, а, навпаки, діє з великою силою. 4 Справді, він був слабким, і через це його прибили до стовпа, але завдяки Божій силі він знову живий. Подібно й ми: хоча слабкі, як і він був свого часу, але будемо жити разом з ним завдяки тій самій Божій силі, яка діє в вас.

5 Ви ж перевіряйте, чи ви у вірі, ретельно випробовуйте себе. Хіба ви не розумієте, що Ісус Христос перебуває в єдності з вами? Повинні розуміти, хіба що втратили Боже схвалення. 6 Тоді, я щиро сподіваюсь, ви побачите, що й ми не втратили його схвалення.

7 Крім того, ми молимось до Бога, щоб ви не робили нічого поганого. І для мене неважливо, чи нас вважатимуть гідними схвалення, головне — щоб ви чинили добро, навіть коли ми, на думку інших, не заслуговуємо схвалення. 8 Адже ми ніколи не зможемо зашкодити правді, ми можемо лише посприяти їй. 9 І ми завжди радіємо, коли ви сильні, навіть якщо ми тоді слабкі. І ми молимось, щоб ви виправилися, в чому необхідно. 10 Тому я й пишу все це, поки мене з вами немає, щоб, коли прийду, не бути суворим, бо Господь дав мені владу зміцнювати, а не руйнувати.

11 Наостанку, брати, заохочую вас: завжди радійте, виправляйтеся, цінуйте, коли вам несуть потіху, будьте однодумні, живіть у мирі, і тоді Бог любові й миру буде з вами. 12 Вітайте один одного святим поцілунком. 13 Усі святі передають вам вітання.

14 Нехай з усіма вами перебуває незаслужена доброта Господа Ісуса Христа, любов Бога та святий дух, яким Бог наділив усіх нас.