Я був атеїстом (безбожником)

Я ЩЕ і досі пам’ятаю той день на початку 1940-го десятиліття коли мені було лише п’ять років. Всіх дітей, як і родичів мого міста в центральній Швейцарії запросили на недільний шкільний обід. Дітей просили додати до програми якусь форму релігійного представлення. Тому що я грав на гармонії, то коли прийшла моя черга я заграв їм популярного вальса. Але мої слухачі не виявили великого захоплення. Пізніше мені сказали, що це гріх грати таку музику і що я повинен встидатися.

Багато разів за мого раннього дитинства мені казали, що це гріх робити різні речі, але ніколи не пояснювали чому. Отже сліпий страх Бога замість любов до Нього почав наповнювати моє серце. Цей страх відвернув мене від релігії, навіть хоч релігійна наука займала велику частину мого регулярного навчання. В перших роках моєї школи, так звана біблійна наука більше була подібна до байок. Це було цікаво слухати про чуда, які робив Ісус і його учні, але я ніколи не був переконаний, що вони були правдиві.

Коли мені було чотирнадцять років то прийшов час на обряд миропомазання. Це був мій перший близький дотик із священиком громадської церкви. Єдине, що я пам’ятаю про нього є, що він був дуже роздратований, нервовий і багато курив. Приготовлення до цього обряду було більше рутиною ніж нагодою заснувати віру в Бога і Біблію. На день миропомазання я був багато більше захоплений новим фотографічним апаратом і новим костюмом ніж святим причастієм.

Віра в Бога цілком знищена

Наступні роки у вищій школі не підкріпили моєї віри в Бога. Священик, який навчав нас релігії не соромився казати, що він не вірить у всі частини Біблії, включаючи й історію про творення. Він сказав, що Біблія була написана людьми, отже ми повинні читати її з критичним відношенням, як яку-небудь іншу книжку. Я знайшов, що теорія про еволюцію, яку навчали в лекціях біології, була добрим заступником на біблійну історію про творення. Я навчився з студіювання сучасної історії про зусилля так званих християнських народів, знищити одні одних. Такі події привертали мене до безбожництва.

Пізніше було більше досвідів, які нищили мою віру. Закінчивши високу школу, мене покликали до війська. Військовий священик пояснював, що війна була потрібне зло. Він казав, що вояк є слуга Божий тому, що Ісус сказав, хто візьме меч, той згине від меча, отже хтось мусить воювати. Він сказав, що це Бог почав війну, щоб люди зрозуміли правдиву релігію. Я подумав собі: Якщо Християнство не є краще від цього, то я можу обійтися без нього!

Отже той хлопчина, що зазнав таке розчарування у недільній школі, виріс на молодого чоловіка зовсім переконаний, що релігія була ‘обман, і що сучасна наука виключає потребу на Бога. Я зазнав те, що багато інших зазнавали і віднісся таким самим способом як і вони. Я підносив палець і запитував: “Як може існувати Всемогутній, Всещедрий Бог на небі, коли тут на землі є таке велике зіпсуття і лукавство?” Я знав лише одну відповідь на це питання: Що Бога немає!

Одруження і погляд на життя

Звичайно такий безбожницький напрям впливав на спосіб мого життя. Я одружився з дівчиною подібних поглядів. Тому, що шлях від матерної утроби до могили є такий короткий, ми міркували собі, “То чому ж не користати скільки можемо з життя доки ми ще є молоді й енергічні!”

Ми не вважали подружжя бути чимсь дуже поважним. Ми вірили, що моральність була собі особиста справа. Ми могли мати добрий час між собою, а також і з іншими коли захочемо. Ми думали, що справді були вільні. Наш ввесь погляд на життя був матеріялистичний, і навіть моя професія була матеріалістичного роду. Я працював коло комп’ютерів у Стокгольмі. Ми допомагали великим підприємствам планувати майбутній грошовий поступ.

Несподіваний гість

Але одного весняного дня в 1963 р. хтось постукав у наші двері. Я відчинив двері. Там стояв добре одягнений молодий чоловік, який представив себе вісником, одним із Свідків Єгови, які відвідували людей, збуджуючи в них віру в Бога. Моя перша думка була: “Бідний фанатик, ти не попав куди тобі треба”. Але я чогось не міг зачинити двері перед його лицем. Він не виглядав фанатиком. Він виглядав дуже нормальний, спокійний. “Добре”, я подумав собі, “Ходи і я покажу тобі, що ти помиляєшся”.

Отже я запросив його до хати, і почав висловлювати моє обурення проти Бога й релігії, а дружина слухала все це зі спальні. “Як можна вірити в Бога, коли наукове дослідження і логічне думання не можуть доказати, що Він існує?” я запитав його. Я сказав йому, що більшість віри, яку я зустрів у релігії була одчайдушна, лицемірна віра, або віра, що противилася розсудкові. Я показав йому як Християнство не мало успіху, бо не могло припинити зіпсуття, війни і насилля так само як поганство не може припинити їх.

Я довгий час сперечався з ним в цей спосіб і коли думав, що йому вже вистачить цього, щоб зробити висновок, що для мене не було “надії” і що він піде собі, він лише спокійно покивав головою. Він сказав, що добре розумів мої думки і що багато осіб сьогодні думають подібно. Це трохи притишило мою гострість і я бачив, що це не був перший раз йому чути таку розмову. Отже з мішаниною зацікавлення і недовірливістю я дозволив йому говорити.

Так зване Християнство не є те саме, як правдиве Християнство

Він сказав, що перше ми мусимо розрізнити правдиве від фальшивого поклоніння тим як будемо розсуджувати цю справу. Він сказав, що навіть як би так зване Християнство і оказалося фальшиве та ненадійне, то це не значить, що не було правдивого і надійного Християнства. “Між так званим а правдивим Християнством є велика різниця”, він продовжував. “Правдиве Християнство не можна засуджувати за те, що так зване Християнство говорить або робить”.

Вказуючи на різницю між так званим, а правдивим Християнством він зауважив: “Це є правда, що так зване Християнство гнобило людей, але не так з правдивим Християнством; що так зване Християнство проводило війни, але не правдиве; що так зване Християнство не може припинити морального зіпсуття, але не так з правдивим. Біблія не підтримує так зване Християнство. Навпаки, вона пророчо засуджує так зване Християнство.

“Подумайте, як неправильно так зване Християнство представляло Господню Молитву, Отче Наш”, він продовжував. “Воно молилося: ‘Отче наш, що єси на небесах’, але воно не практикує інтернаціональне братерство. Воно молилося, щоб Боже ім’я святилося, але навіть не признає, що Бог має ім’я. Воно молилося за Божим царством, але патріотично підтримувало свої власні царства. Воно молилося, щоб Божа воля виконувалася на землі, як і на небі, але цілий час розвиває свою власну світську політику. Воно молилося за щоденним хлібом, але як охочо воно є поділитися своїм ‘хлібом’ із голодуючими людьми? Воно просило Бога прощати йому провини і гріхи, але чи воно є готове прощати й забувати свої власні конфлікти з іншими?”

Я відразу зауважив, що цей молодий чоловік не старався заховувати справи, не зажмурював очей на факти і не перекручував їх, так як роблять більшість релігійних осіб з якими я вже говорив на цю справу. Щоб бути чесним я мусів погодитись з ним, щодо цих пунктів, бо вони властиво відбивали мої власні досвіди. Але я не навернувся на віруючого так легко. Сама невдача так званого Християнства не доказує, що Бог існує. Отже я підніс питання: “Як це можливо сучасній людині вірити в Бога, коли наукові дослідження і здоровий розум не можуть доказати, що Він існує?”

“На ці питання я дам вам відповідь наступного тижня”, він сказав.

Його другі відвідини

Я вже майже забув про цю справу, коли Свідок знов відвідав мене. Ми знов почали дискусію коли дружина слухала зі спальні. З самого початку я висловив мого віру в еволюцію і відчував, що цілий науковий світ підтримував мене. Одначе, здавалося, що він й цю справу вже добре обміркував, бо сказав, що є дуже важно і в науці розрізняти розбіжність.

“З одного боку”, він сказав, “маємо науку, яка досліджує, зауважує і говорить про факти в природі. Така наука в жодний спосіб не противиться вірі в Бога, як Великого Творця. З другого боку, маємо так звану науку, яка старається пояснювати і тлумачити початок речей вживаючи припущення і теорії. Часто така наука заперечує існування Божественного Творця. Правдивий християнин вірить у докладну науку, яка відкриває, спостерігає і описує факти, але він не може вірити в припущення або в теорії, нічого вже не згадуючи про те, щоб будувати ціле своє життя на них”.

Я мусів признати, що навіть не звернув уваги на те, що еволюція є лише теорія, як то вона дійсно є. Однак я відчував, що вона мусить бути досить правдоподібна теорія.

Випадок або творення

Тоді Свідок примусив мене погодитись, що коли ми виключаємо інтелігентного Творця, тоді ми мусимо вірити у випадок, як провідничим чинником у творенню. “А який правдоподібний є випадок?” він запитав.

“Щоб розв’язати цю проблему маємо математичну правдоподібність”, я відповів відчуваючи, що тепер говорив з більшим знанням.

“Так, і візьмемо приклад такого рахунка”, він сказав. Витягнувши журнал із ручного чемоданчика він прочитав: “Один науковець вирахував правдоподібність одної молекули протеши (одна з молекул, яка є необхідна для життя) появитися через випадок. Так як говориться в книжці Людська Доля (анг.), це було б 10 в 243-му степні [1 за яким є 243 нулі] більйонів років, щоб такий випадок міг статися! Оскільки науковці кажуть, що вік землі є лише кілька більйонів років, то тут навіть не вистачає часу цьому процесові розвитися!”

Він зупинився, щоб ця думка могла добре просікнути, і почав далі читати: “Той самий науковець каже: ‘Одна молекула немає користі. Треба сотні мільйонів подібних молекул . . . Коли будемо старатися математично доказувати правдоподібність, що жива клітина появилася за цим процесом, то вищезгадані цифри виглядали б незначні”.

“Якщо це правда”, я сказав, “то як ви можете пояснити, що так багато науковців вірять в еволюцію?”

‘‘Ви направду вживаєте добре слово, коли говорите, що вони вірять у неї, бо вони не можуть доказати її”, він відповів.

“Але їхня віра мусить бути краще заснована від вашої віри в Бога”, я сперечався”. “Уявіть собі”, він сказав, “що найкращий науковець у світі може вживати молекули так, як муляр вживає цеглу, і що він мав лише купу протеїних молекулів з якими він міг працювати. Чи думаєте, що він зможе збудувати клітину з сотень мільйонів таких молекул? Чи він зможе оживити її, щоб вона росла, множилася і лишала своїм спадкам свої власні, і лише свої власні, характеристики? Ви знаєте, що він не міг би зробити це.

“Але, за вченням атеїстичної (безбожницької) науки те, що найкраща людська інтелігентність не може досягнути, сталося за випадком. Яка є підстава на таку віру? Єдине заключення є, що віруючі в неї мають сильне бажання вірити лише в одну сторону, і не хочуть повірити в ніщо інше”.

Коли той молодий Свідок пішов того вечора, то я не знав яку позицію мені тепер треба було взяти в наступній дискусії. Одначе, він лишив мені журнал Пробудись! із 22-го квітня 1963 р., з якого він наводив, і я віришив прочитати його, щоб знайти якісь недостачі у ньому. Але чим довше я читав, то тим більше на мене зробило враження його логічний, розсудливий зміст, і він спонукав мене добре подумати.

Людина — чудово створена

Тиждень за тижнем наші дискусії продовжувалися. Я ще пригадую собі як ми говорили про чудовий спосіб, яким людина є створена. Це було тверезо подумати, що наше людське тіло з більйонами живих клітин є створене в такий чудовий спосіб, що всі його частини гармонійно співпрацюють. І подумати про його здібність любити, радіти, думати, віднаходити, пам’ятати, множитися і висловлювати думки та почуття усно чи написаним словом, усміхами чи сльозами, піснею чи музикою, самовільно чи добре-планованими вчинками.

Ця дискусія помогла мені зрозуміти, яка величезна різниця існує між свідомим, а несвідомим життям, нічого вже не згадуючи про різницю між молекулою протеши, а людиною. Нарешті це витворило в мене бажання хвалити і дякувати за це все, комусь вищому ніж те, що ми бачимо навколо нас.

Змінений спосіб життя

За якийсь час я погодився студіювати Біблію з цим Свідком. Це відкрило нові поля доказу, що Бог існує. Історична точність Біблії, її гармонія, її високий стиль, сповнення її пророцтв і Божий намір для людини та землі — все це зробило глибоке враження на мене.

Незабаром моя дружина, яка часто слухала з спальні, почала студіювати з нами. За кілька місяців ми почали приходити на зібрання в Залі Царства Свідків Єгови. Також прийшов час коли ми пішли на одну з їхніх конвенцій. Тут ми знайшли групу християн, що входила в склад великої родини багатьох національностей, різного віку, різних професій та суспільних ступнів, але між якими не було ні незгоди, ні сварок, ні ворожнечі. Віра й діяльність єднають їх у братерство, яке трудно уявити собі.

Ми почали знаходити нове значення в житті, збільшуючи його цінність для нас. Перед нами відчинилася гарна майбутність. Через нашу нову віру ми почали покладатися на Бога, замість на самих себе. Така залежність почала поправляти наше життя, і обернулася в правдиве благословенство. Вона помогла нам стати розумово, і наслідок цього, фізично чистими. Наше подружжя стало більше стійким, і важніше для нас. Ми вже маємо цілковите довір’я одно до одного і почуваємо себе краще пристосованими виховувати нашого маленького сина. Перемінивши наше думання і посвятивши наше життя Богові Єгові, ми відчуваємо близькість до Бога так, як до дійсної Особи.

Цей досвід не є якась чутлива ідеалізація або уява побудована на одчайдушній або лицемірній вірі, або на вірі, що противиться здоровому розуму. Вона є дійсністю, збудована на зрівноваженій, правдивій й добре-заснованій вірі в Бога. Тому я тепер можу сказати: Колись я був атеїстом, але вже більше ніколи ним не буду.— Додане.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Яка є “правдоподібність” для одної молекули протеши появитися випадково? Один науковець каже, що воно забрало б 10 до 243-го степня (1 за яким мусить бути 243 нулів) більйони років, щоб це сталося. Земля ще не існує так довго