Озброєний бунт — зростаюча загроза
БУТИ, що в наступному десятилітті, головна небезпека, яка буде зустрічати нас прийде від цивільної війни, а не від війни між народами”.
Ті слова перестороги прийшли від британського прем’єра Едварда Гіта, при кінці 1970 р. Він промовив їх перед Загальною Асамблеєю в Організації Об’єднаних Націй.
А як далеко уже поширився озброєний бунт? Журнал Time писав: “Активність терористів уже поширилася по цілому світі, й більшість цього є нового роду в політичній битві: міська партизанська діяльність”.
Переважно число, що бере участь в озброєному бунті в одній країні є мале, можливо кілька сот або тисяч осіб. Але коли вони знайдуть якусь слабкість, то вони тоді можуть впливати на цілий народ. Історія показує, що в багатьох випадках уряди були перекинені і керунок історії часто змінювався лише кількома особами. Ленін із малою групою завів більшовизм в Росії у 1917 р.
Політичні ідеології або переконання сучасних бунтівників дуже широко різняться — від крайньо ‘лівих’ до крайньо ‘правих’, але більшість є ‘лівих’. Взагалі вони вірять, що їхні уряди не можуть зробити змін, яких вони прагнуть. А більш ‘крайні’ групи відчувають, що ‘установу’, керуючу владу, можна перевернути лише озброєною силою. Таким чином, їхній намір є знищити те, що вони вірять неможливо поправити.
Клопоти Північної Америки
Більшість людей не підозрівали, що Канада має клопіт із міським бунтівництвом. Але при кінці 1970 р., партизани викрали Якова Кроса, старшого британського комісара від Торгівлі в Квебеку. П’ять днів пізніше партизани знову вдарили; вони викрали Піє’ра Лапорта Міністра Робітничих справ у Квебеку.
А хто були ці злодії? Вони були члени групи під назвою Ф.В.К., Фронт для Визволення Квебеку. Вони хочуть, щоб Квебек відірвався від решта Канади, отже на протязі принаймні сімох років уже брали участь у партизанському рухові. А яку ціну вони вимагали за своїх заложників? Звільнення двадцять трьох політичних в’язнів, 500.000 доларів золотом, і літаком, щоб відвезти їх до Куби або Алжірії.
Уряд прем’єра Пієра Трудо оголосив війну проти цих терористів, увівши в силу Воєнний Закон 1914 р. Такі суворі кроки брали лише два рази в часі двох світових війн, але ніколи в часі миру. Цим законом обмежувалося цивільні свободи і давало поліції надзвичайну силу.
Менше як два дні пізніше, одного заложника, Пієра Лапорта, знайшли замордованого. Ціла країна була дуже обурена. А другого заложника, Якова Кроса, тримали ув’язненим п’ятдесят дев’ять днів, але пізніше випустили в заміну. Канадійський уряд дав дозвіл на вивіз злодіїв і деяких їхніх родичів із країни. А що сказати про Сполучені Штати? Підкладання бомб й інша партизанська активність досягнули те, що один політичний провідник назвав “ясна і присутня небезпека для уряду Сполучених Штатів”. Сенатор Яків Істленд сказав: “Зорганізована ‘війна проти поліції’ загрожує усунути закон і порядок у Сполучених Штатах”. Вбивання поліцаїв дуже поширилося. І журнал Time каже, що загально у 1970 році вибухло приблизно 300 підложених бомб і було 5.000 бомбових замахів кожного місяця.
Латинська Америка в замішанні
У кількох минулих роках озброєний бунт дуже поширився в Латинській Америці. Там викрали принаймні двадцять двоє дипломатів, Сотки людей були або забиті або поранені.
Коли викрали американського амбасадора до Бразилії і дали викуп за нього, а саме звільнення п’ятнадцятьох політичних в’язнів, то революційні групи переконалися, що кілька партизанів можуть змусити навіть сильні уряди піддатися деяким їхнім вимогам. І в Бразилії ціна викупу тепер дуже піднеслася вгору. U.S. News & World Report зауважив: “Дотепер Бразилія сплачувала своїм партизанським викрадачам. А наслідок був: що ціна викупу підскочила від 15 політичних в’язнів за одного американського амбасадора, до 40 за одного амбасадора від Західної Німеччини, до 70, яких відіслали до Чілі за швейцарського амбасадора”.
А що може статися якщо уряди відмовляться погодитися на їхні вимоги? Те саме, що сталося з міністром Лапортом; заложник мусить заплатити найвищу ціну, а саме, своїм життям. Подібно, коли Уругвай відмовився задоволити вимогу партизанів, спеціяліст поліції Сполучених Штататів був забитий там. В Аргентині, забили колишнього президента і двох політиканів. А в Гватемалі партизани вбили американського амбасадора, а також одного з Західної Німеччини.
На другому боці Атлантичного океану
На другому боці Атлантичного океану в багатьох місцях жевріє озброєний бунт. При кінці 1970 р., на Середньому Сході, палестинські партизани викрали великий джет літак і його пасажирів. Один літак 747 джет, що коштував 24 мільйони доларів, розбили в Каїро на аеродромі кілька хвилин після того, як відпустили його пасажирів. Трьох інших джет літаків змусили сісти на відокремленому Аєропорті в Йорданії й сотки осіб тримали як заложників. Партизани вимагали звільнення сімох своїх членів в Європі. Діставши свого вимогу, вони відпустили заложників і розбили джет літаки.
Європа також має свою частину жаху. У провінції Алто Адіже на кордоні між Італією, а Австрією, на протязі минулих п’ять років вибухло коло двіста бомб і десять поліцаїв було вбито. Тут німецькі відокремники вимагали з’єднання з Австрією.
Клопоти в Іспанії зосереджуються навколо північної Баск області. Викрадання консула Західної Німеччини пізно в 1970 р. створило переполох в цій околиці й іспанський уряд відіслав більше поліції в Баск провінцію. Там партизани вимагають “Баск Країну Незалежности й Свободу”, себто сказати, окремого уряду для Баск області.
У північній Ірландії і скрізь в інших країнах напрям є такий самий — полагоджувати незгоди озброєним бунтом. В Африці, тридцять із тридцяти шістьох чорних країн зазнали бунт у сучасних роках.
Як вони думають
Що то за особи є ці сучасні терористи? Як вони думають?
Журнал Торонто Daily Star сказав: “Застрашення насильством починається в розумах молодих, які бачать світ лише, як чорний та білий. Вони вірять, що їхня причина є справедлива, а все, що вони стараються перекинути є лукаве. Отже вони думають, що мають право нищити все і кого-небудь, яким-небудь способом, коли це поможе просувати їхню справу”.
Деякі є звичайні робітники, інші працюють в бюрах, а інші є ідеалісти — молоді люди. Багато походять із ‘середньої кляси’, або навіть із ‘вищої’. Декотрі люблять пригоди і є романтики. Але те, що допроваджує більшість із них ставати революціонерами, є нелюдяні обставини, що знаходяться по багатьох місцях, а особливо по великих містах.
Історик Американського Університету в Бейруті, Лебеноні, сказав: “Особу перемагає розпач, що вона ніколи не досягне щось звичайними способами”. Отже вона звертається до озброєного бунту. Ліла Калед, членка Палестинської групи, сказала: “Якщо ми кидаємо бомби, то це не є наша відповідальність. Ви можливо турбуєтеся про смерть дитини, але на протязі минулих 22 років цілий світ ігнорував смертю палестинських дітей. Ми не є відповідальні”.
Одного молодого бунтівника в Сполучених Штатах запитали, що він надіявся досягнути озброєним бунтом, тому що він репрезентував таку дуже малу групу в країні. Він відповів: “Тяжко сказати. Революцію неможливо планувати. Чи ви думаєте, що Сталін знав, коли обікрав банк, що це доведе до революції? Коли Ленін учився, чи він знав, що колись буде революційним провідником? Ви пробуєте. Ви роздуваєте справу. Якщо це не вдається, то ми пробуємо старатися робити щось іншого”. Той молодий чоловік походив із заможної родини і його родичі так, як він, ненавиділи ‘установу’. Батько сказав: “Цей лад є цілком гнилий”.
Хоч число тих, що дійсно беруть участь у насиллі ще є мале, то є багато таких, які співчувають їм. Влади відчувають, що симпатизуючих можна легко втягнути в революцію, коли б була яка надія, що вона буде успішна.
Реакція
Ясно є, що засновані уряди і ті, що їх підтримують не є дуже охочі віддати свою владу революційним групам. Вони будуть старатися охороняти свої інтереси.
У диктаторській країні, реакція може наступити швидко і буде смертельна. Ті, що мають владу уживають різні способи, щоб викорінити цих бунтівників. Загроза перед такою великою силою стримувала бунт по комуністичних країнах. Ми ще досі пам’ятаємо, як російське військо скоро придушило бунт в Угорщині й Чехословаччині.
В демократичних країнах уряди переважно не беруть таких великих кроків. Але коли викрали двох урядників у Канаді і ввели Воєнний Закон, то поліцаї дістали силу перешукувати й арештувати кого-небудь без дозволу. Вони могли затримувати їх аж до дев’ятдесят днів без застави, і до трьох тижнів без заскарження.
Що така ліберальна країна як Канада взяла такі кроки дуже здивувало багатьох. Дехто відчував, що такою силою можна зловживати. Часопис Нью-Йорк Times від грудня сказав: “Немає сумніву, що законне політичне розділення в Канаді є багато більше сьогодні, ніж воно було два місяці тому назад”.
Багато відчували, що перемога над терористами має малу користь, коли вона доводить до поліційного стану де від горожан відбирають їхні права.
Що є законне?
Одначе, коли взяти під увагу всі обставини, хто є більш законний: бунтівники, чи уряди проти яких вони бунтуються? Певна річ, що всі уряди будуть відповідати й казати, що теперішні уряди є законні.
Однак, як багато сьогоднішніх урядів прийшли до влади і сили? Комуністичний режим, який придушує озброєний бунт по всіх країнах — як він почався? Чи комунізм у Росії, Китаю й Кубі не почався озброєним бунтом, а в східній Європі через міць Радянської військової сили?
Як уряд у Сполучених Штатах прийшов до сили? Революцією проти ‘установи’ за 1770-го десятиліття — британського уряду. Що сказати про Францію? Чи її уряд не є продуктом французької Революції 1789 р.? Багато урядів в Азії, Африці, Латинській Америці і в інших країнах прийшли до сили через озброєний бунт проти попередньої ‘установи’.
Мужньо зустрічаючи цей факт, редактор Сидні Геріс, у журналі Сан Франціско Examiner у статті під заголовком: “Ми всі є беззаконники”, ось що каже:
“Немає жодного світового закону. Кожний народ є законом сам для себе. Це значить, що кожний народ є беззаконником.
“Коли ми хочемо щось, то ми хапаємо це, і тоді стараємося оправдувати наш вчинок. Ми воюємо коли нам хочеться і заводимо “мир” коли хочимо. Самолюбство є головною силою, яка гонить народами. . . .
“Немає різниці між зграєю національних або революційних партизантів, а ‘належно заснованих’ урядів. Успіх освячує законність. Коли революційна група дістає силу (так як зробили наші власні поселенці в 1776 р.), тоді вона стає ‘заснована урядом’. . . .
“Лише слабі вдаються до ‘моральности’, а коли набудуть силу, тоді вони стають такі самі жорстокі, як гнобителі проти яких вони бунтувалися. . . .
“Сьогоднішній партизан . . . є завтрішнім ‘патріотичним предком’.
“Цей світ позбудеться війни лише тоді, коли ми всі зачнемо жити під рівним законом. А до того часу, один револьвер буде такий добрий, як чийсь інший, і сьогоднішній кримінальник не є меншим ‘кримінальником’ від провідника славного війська”.
З минулої історії й сьогоднішнього напряму до озброєного бунту, думаючим людям стає ясно, що ця система людського керівництва між народами не є для користі людства, і не може завести добра для всього людства. Потреба для чогось кращого є дуже велика.
Чи буде коли кращий уряд, який зможе встановити праведні обставини, з законом, порядком і справедливістю для всіх? Так, і він напевно прийде. Давно тому пророцтво в Біблії передсказало, що такий уряд буде керувати землею, і ці слова є записані в 2-му розділі книги Даниїла, у вірші 44: “За часу тих царів Бог небесний заснує царство, яке ніколи не буде знищене. І те царство не передасться іншому народові. Воно покрушить і закінчить усі ці царства, а само буде стояти навіки вічні”. Це царство є праведний уряд за який Ісус Христос навчив християн молитися.— Мат. 6:9, 10.
Час коли Боже царство буде володіти без жодного суперника вже швидко наближається. І особи чесного серця прагнуть такого уряду тому, що під його керівництвом не буде озброєних сутичок.— Пс. 46:9, 10.