Високий спосіб життя

Від “Пробудись!” кореспондента в Болівії

ДЛЯ людей, які живуть на алтіплано в Болівії ‘веселощі’ є собі щоденною справою.

Якщо ви є такі, як більшість людей, коли знаходите себе в дуже рідкому повітрі милю вгору, то ви стаєте трохи запаморочені. Але тут, на цьому високому плоскогір’ю більше як дві милі вище морського рівня, близько дві третіх частин людей Болівії живуть і працюють досить вигідно — їхні голови дещо ‘запаморочені в хмарах’, але їхні ноги на землі.

Алтіплано є широкий, плоский степ, що тягнеться між високими Анди горами. Без захисту від вітру і дуже сухий, на ньому немає дерев. Однак, він має свою власну надзвичайну красу. Здається, що світло виглядає інше в цьому рідкому повітрі — дуже ясне, і кольори є ясніші від тих по нижчих околицях. Для цих боліванос, так як для їхніх предків у минулих століттях, цей степ є дім, і вони люблять своє високе життя на ньому.

Те, що алтіпланові бракує в кольорах або різноманітностях, люди доповнюють своїми кольоровими костюмами. Мужчини носять пончоси, великі квадратові вовняні ковдри з отвором на голову посередині. А взуття, сандалі домашнього виробу, має підошви з старих автомобільових шин. Жінки носять ясно-кольорові полераси, спідниці звужені коло пояса, але широкі внизу, стандартної довжини, десь посередині між колінами а зап’ястною кісточкою і їх носять молоді, як і старі. Деякі з чолас (жінки змішаного іспанського та індійського роду) можуть надівати п’ять, шість, а навіть більше спідниць, одна верх другої. На плечах вони носять квадратовий мішок із плетеного матеріялу в якому носять дитину, або постіль, або продукт, який вони беруть продавати на базар. Тому що їхні руки є вільні, то коли жінки ходять вони можуть прясти вовну з овець або лами, вживаючи просте ручне веретено.

А з якої частини країни вони походять? Переважно це можна пізнати по капелюхах. Чолас жінки, які живуть в або біля міст Ла Паз і Оруро носять коричневі, бежові або чорні капелюхи. Жінки з Качабамба носять капелюхи з твердої соломи помальовані на біло, з чорною стрічкою. А які жінки не носять капелюхи? Правдоподібно вони є з Сукре у південно-центральній Болівії.

Без різниці звідки вони походять, вони ніколи не журяться про старі моди, — бо їхнє вбрання уже не змінювалося століттями. І вони до цього часу є досить привабливі.

Дуже мало околиць можна порівняти до цих живих і зайнятих базарів, шумних і кольорових. Чалос жінки сидять на землі з їхнім товаром навколо них. Фрукту й городину вони складають у гарні маленькі піраміди. Покупці торгуються із продавцями, які ніколи не сподіваються дістати своєї першої ціни. Коли зробиться покупку, продавці тоді наслідують і латино-американський звичай давати уара (або няпа) — пригоршу товару, який був куплений. Коли ви є їхнім першим покупцем, то вони будуть дуже старатися продати вам щось як то кажуть на почин. Вони вірять у забобон, що перший покупець мусить купити щось, а то торгівля не буде успішна цілий день. Часами вони цілують гроші з їхньої першої продажі й обожають їх вірячи, що це принесе їм добру торгівлю.

Недалеко, маленькі хлопчики граються простими забавками. Головки пляшок можна дуже уважно розплескати камінцем і вживати для гри. Ось бачимо хлопчину з чимсь іншим — маленький візок із риб’ячих коробочок, якого колеса були з шпульок від ниток. Маленькі чолітас, можливо п’ять або шість років віку, граються маленькими ляльками, яких матері зробили для них. Так як їхні матері, вони носять чола одяг, включаючи мішочок на плечах, можливо наповнений камінцями, патичками, лахміттям, — або чим-небудь лише, щоб показати, що вони також несуть свій маленький тягар.

Досліджуючи Алтіплано

Більшість гостей прилітають до Болівії через Ла Паз, знане місто як “найвище положена столиця у світі” (хоч офіціяльна столиця є в дійсності Сукре). Прилітаючи з півночі, можна бачити вид блискучого озера Тітікака, його надзвичайно глибоко сині води відбивають чисте, ясне небо. Бувши 12.500 футів вище морського рівня, цей простір води, 138 миль довгий, є найвище судноплавне озеро на землі.

На південносхід зноситься снігом покрита гора Ілімані, найкраща в Болівії. А тисячі футів внизу, у глибокому і вузькому проваллю лежить Ла Паз.

Для подорожуючих землею Ла Паз представляє дуже чудовий вид. Бо, аж поки не прийдете до міста, то воно стоїть заховане, цілком не видко. Тоді раптом ви бачите місто, що купається в ясних сонячних проміннях простерте мов миска у великому кратері.

Більшість осіб лише цікавляться побачити такі високі міста у Болівії, як Лаз Паз, Кочабамба і Сукре. Але подорож до середини алтіплана також може мати велику нагороду — якщо ви цікавитеся людьми і хочете мати ознайомлення з різноманітними способами життя великої людської родини на землі.

Спосіб життя

Подивіться на маленьке селище де живуть Десідеріо і Франсіска та їхні шестеро діточок — звичайні доми, більшість з них мають лише одну кімнату, з стінами з глиняної цегли, дах з пошитої соломи, а підлога з вибитої землі. Цей більший дім належить до Десідеріо. В дійсності в ньому є лише одна головна кімната з кількома відокремленими будівлями побудованими навколо нього і злученими докупи. По середині є двір з власною криницею.

“Просимо! Просимо!” вони кажуть, і ви входите до середини. Домашні меблі є дуже скромні. Одна цікава річ є хвіст корови, який висить під дзеркалом на стіні. А для чого він вживається? Очевидно, тримати гребінець. Звичайні ліжка є ізольовані (підбиті) овечими шкірами, огріваючи родину коли зимові вітри по алтіплано є сильні та холодні. Там немає електрики, а якщо б ви мали нагоду переночувати в них, то ви побачите, що вони встають досвіта, щоб не змарнувати ані одної дорогоцінної години. А ви ще хочете спати? Скоро вмийтеся біля криниці на подвір’ю і це поможе вам пробудитися,— а головно якщо це є в зимі і ви перше мусите проламати лід.

Тепер ви можете оцінити чому всі товпляться до кухні, побудованої окремо від головної кімнати. Франціска сидить у тій кімнаті і гріється коло маленької кухні, в якій горить гній лами, коров і овець. При обідах ціла родина сходиться докупи в теплій, але дещо задимленій, кухні. А що вони їдять? Можливо смачне м’ясо з лами, якого Франціска приготовила разом із рисом та суп. Але для вас, вона може приготувати спеціяльний делікатес: голову вівці. Її роги перше відбиваються об камінь, здіймається шкіру, а тоді вариться — так, що тепер вона лежить на тарільці напроти вас із очима, зубами, носом і вухами. Можливо разом із головою ви можете мати трохи знайомої їди — картоплі. Але тут на алтіплані росте більше як 112 різних родів картоплі. Часто їх готується як чуньо, де їх заморожують і сушать на теплому сонці і холодному нічному повітрі, а тоді витискають вогкість, яка ще може лишилася “До них не додається додаткових приправ”— і їх не потрібно! Приготовлена в цей спосіб вона ніколи не псується.

Люди з якими варто познайомитися

Ви зараз пізнаєте, що ваші господарі не є собі звичайні люди. Десідеріо пояснює чому він часто встає о п’ятій годині рано. Він і його родина є Свідки Єгови, члени маленького збору в цій околиці. У їхній науковій роботі, вони часто дуже рано проводять студії Біблії з зацікавленими людьми перед тим ніж починають свою щоденну працю. Навіть Джулія, одинадцятилітня донька Десідерія, яка регулярно доглядає родинні вівці та лами, проводить чотири таких біблійних студій з дітьми свого віку — і таким чином пасе “вівці” (або “ягнята”) іншого роду.

Інші звичаї та одяг, звичайні способи і присмаки — так, але люди є люди де б вони не жили на землі. І тут можна бачити, яка щаслива родина може бути, коли підкріпляючий вплив Божого Слова діє в її житті. Навіть маленький чотирилітній Адріян, який переважно не відступає від мами в кухні, навчився кілька пісень із біблійного співаника, якого родина вживає, пісні, які мають біблійні теми, і коли трошки попросите його, то він заспіває вам із великим завзяттям.

Правда, можна бачити багато чолос по алтіплані з байдужими, похмурними обличчями. Це може бути через звичай, якого багато мають жувати листя з кока в якому є наркотик кокаїн. Вони вірять, що ця рослина має магічні сили. Вона притуплює їхні чуття до холоду та голоду. Але Свідки Єгови тут, так як по всіх інших країнах, знаходять велику радість в потішаючих обітницях Біблії. І вони знаходять, що то є великий привілей показувати любов своїм ближнім і що навчати їх про Біблію дуже заохочує і підкріпляє їх. Пішки чи велосипедом, з великим завзяттям вони покривають свою велику територію доброю новиною про Божий праведний уряд — Царство. Це є не лише високість землі, що робить життя на алтіплано справді “високим способом життя”.