Знаходячи правду, яка веде до життя!

Десь у серпні 1969 р., одна черниця дала мені книжку. Назва тієї книжки була “Правда, Яка Веде до Вічного Життя”. Вона дістала її від свого племінника, який був свідком Єгови.

Коли вона принесла мені цю книжку вона сказала: “Я дістала її від мого племінника. Ти не можеш уявити собі який ревний він є. Він обіцяв принести мені Біблію, і чи ти можеш повірити? — він проповідує від дому до дому, а навіть дає біблійні виклади!”

Я дуже уважно слухала. Я взяла книжку і сказала: “Це цікавить мене, бо тепер я шукаю правду”. Я негайно почала читати перший розділ, і відразу звернула увагу, що інформація була цілком інша від моєї релігійної науки.

Проте, я мусіла йти до клініки, бо лікар уважав, що мій стан здоров’я був дуже поважний. Отже, я зробила потрібні розпорядки, склавши всі свої речі і віддала книжку черниці. Але діагноз лікаря був помилковий і я вернулася скоро назад. Я шукала книжки, але дуже розчарувалася! Черниця віддала мені лише обкладинку. Вона вирвала і знищила всі сторінки! Я пішла до неї і висловила свій жаль, повторюючи, що дуже хотіла прочитати ту книжку.

Незабутня подорож

Одного дня настоятелька виголосила, що вони хотіли добровольців навчитися на перукарниць. Я згодилася і взяла курс даний школою “Ореал” в Брюсселі. 26-го жовтня 1970 р., мені було сказано стати перед Екзамінаційною Радою в Брюсселі, щоб здати іспит.

Я з’явилася в призначений час. Але, коли викликували нас по прізвищах, мене не покликали. Вони навіть були здивовані коли побачили мене. Секретар відіслав мене, повідомляючи, що наступного місяця знову покличуть мене.

Не бажаючи використувати цю несподівану свободу, я пішла у монастир де я мала переночувати. Коли я сказала черницям, що буду вертатися до Геверлі поїздом, вони порадили мене взяти автобуса; це було менш коштовне. Бажаючи дотримати присягу убогости, я погодилася на це.

До автобуса треба було їхати трамваєм. Не знаючи дороги до автобусної станції я попросила допомоги в двох мужчин, які їхали тим самим трамваєм. Вони обіцяли сказати мені коли мені треба було висісти. Але вони сказали мені встати дві зупинки завчасно! Отже я мусіла йти пішки, несучі два великі чемодани.

Нарешті я поставила чемодани коло себе і почала шукати місця де автобус стає. В той самий час коло мене стало авто. Шофер авта сказав: “Пані, чи ви їдете до Лувейн? Чи я можу підвезти вас?”

Я Дуже засоромилася, вірячи, що це не було відповідно подорожувати з мужчиною. Але він продовжував: “Якщо ви не маєте нічого проти того, щоб їхати зі свідком Єгови”. Хоч я не була дуже обізнана зі свідками Єгови, однак, це надихнуло в мені довір’я й я поїхала з ним. Пізніше, я довідалася, що це був перший раз, що він став, щоб запропонувати підвезти когось. Переважно він чекав на знак від подорожуючого. Це також був перший раз, що він їхав цією дорогою пополудню. Він завжди їхав рано. Але, які благословенства ці випадки принесли!

Він узяв мої чемодани і поміг мені сісти в авто. Коли я сіла в авто він сказав: “Ви знаєте, що свідки Єгови дуже багато говорять про Біблію”. Я відповіла, що це була єдина річ, яка справді цікавила мене і що я вчилася про Біблію поштою та слухала релігійні програми по радіо.

Він почав говорити мені про такі різні науки, як Трійця, і це дуже здивувало мене. Я пригадала, що все це противилося науці моєї Церкви, але однак здавалося було в гармонії з Біблією. Чим більше я слухала, то тим більше я ставала приголомшена. Я зрозуміла, що все, що він казав мені було в гармонії з Біблією. Слухаючи його, я молилася, щоб святий дух поміг мені і щоб я не була заведена в помилку.

Приїхавши до Лувейну, Свідок попрощався зі мною і дав мені книжку. Так, це була Правда, Яка Веде До Вічного Життя! Я сердечно подякувала йому, і через цілу дорогу до монастиря роздумувала над тим, що ми дискутували. Я дуже раділа, що мала другу копію книжки, яку я бачила кілька місяців тому. Тепер я могла продовжати шукати правду.

Збільшуючи докладне знання

Увійшовши до кімнати я почала молитися. Цим разом я молилася до Єгови, пояснюючи Йому свій стан я просила в Нього допомоги. Другого ранку, я просила Єгову, щоб Він послав когось показати мені правильний напрям.

Того дня, замість починати свою працю в 11-ій годині, так як я переважно робила, я мала призначення причісувати черницям волосся в 2-ій годині. Ви можете уявити собі, яка здивована я була, коли при долині сходів побачила чоловіка, який підвіз мене із Брюсселю! Тому, що я була зайнята, він запропонував вернутися годину пізніше. Я тоді була вільна і могла поговорити з ним у вітальні.

Він пропонував мені студіювати Біблію, щоб набрати більше докладного знання про Боже Слово, через студії, які будуть провадити дві жінки з місцевого збору свідків Єгови. З великою радістю я дала свою згоду. Перша студія була в моїй кімнаті, саме в монастирі!

Коли я довідалася, що після шістьох місяців студії я мушу зробити рішення, я сказала сама до себе: “Чи вони думають, що я змінюся? Якщо так, то вони помиляються. Я лише хочу докладно навчитися про Біблію.” Я дуже серйозно студіювала.

Нарешті знайшла правду!

Одного ранку Свідок запросив мене на триденну конвенцію біблійної науки, яку свідки Єгови відбували кожних шість місяців. Настоятелька дала мені дозвіл, але не знала куди я хотіла піти, і всі бажали мені веселого поводження.

Під час подорожі я говорила сама до себе: “Я не дозволю їм звести мене. Я лише буду слухати і все буду занотовувати. Коли почую лише одно слово не в гармонії з Біблією, то скінчу це все раз назавжди”.

На конвенції я знайшла, що все було дуже підбудовуюче. Мені здавалося, що я вийшла з темряви на світло. Братерська любов, яку Свідки показували зробила на мене велике враження. Справді, що тепер я знайшла правдиву християнську любов, за якою я шукала сорок п’ять років! Я зробила заключення, що нарешті знайшла правду!

Вертаючись у монастир, я все більше і більше відчувала правдивість слів, яких я так дуже часто повторяла минулими місяцями: “Ми є в Диявольській системі. Я вже не можу продовжувати бути тут як лицемірка”. Я молилася до Єгови, просячи в Нього проводу.

Вирвалася на волю

Того самого вечора вернувшися з конвенції, я сіла і написала листа до Папи. Я просила його відпустити мене від моїх присяг. Я також написала листа до мого головного настоятеля.

Проте, я пригадала собі, що після Ватіканської Ради наші правила, як і Конституції були спалені. Отже ми вже не були Каністи Місіонери Св. Августина, за якого правилами я присягала. Я відчувала, що не було потреби на відпущення моїх присяг.

Крім цього, я вже не приймала Римо-Католицьку Церкву за Церкву Христа. Вона противилася Божому Слові. Отже, мені не треба було просити поради в голови відступницької церкви і просити його дозволу. Отже, листи, які я написала я ніколи не вислала.

Порівнявши біблійні правди з релігійними науками, яких я дістала, я все більше і більше бачила, що головні науки Церкви не є в згоді з Біблією. Наприклад, Ісус не є Всемогутній Бог. Також, Трійці немає. Служба Божа і Причастя не є біблійні. А що сказати про душі в огняному пеклі, які ідуть у пекло, тому що брали Святе Причастя без посту, або за те, що скуштували або дотикнулися хліба в заборонений час, або тому, що не ходили на Службу Божу в неділю, або тому що їли м’ясо в п’ятницю? Тепер усе це є дозволене! Ці факти помогли переконати мене, що я вже знайшла правду.

23-го січня 1971 р., я задзвонила до Свідка подякувати їй за те, що вона так опікувалася мною на конвенції. Коли вона запитала мене, що я буду робити, я відповіла: “Я є готова лишити монастир”.

Я вирішила вийти з монастиря наступного дня, незважаючи на мій вік або інші фактори та на здоров’я, яке не було таке добре. Поважно обдумавши все, я сказала Єгові, що через Його любов, я цілком віддам себе служити лише Йому. Він міг уживати мене, як хотів. Я просила, щоб лише Його воля виконувалася, а не моя. Я цілком вповала на Нього і повторно молилася цілу ніч. Я вже не журилася про їжу, одяг або приміщення. Лише одна річ цікавила мене: Проповідувати добру новину про Боже царство, і приносити так багато покірним людям, як можливо, науку правди.

Другого дня, два свідки Єгови прийшли по мене. Мій відхід відбувся дуже гладко. В монастирі було менш-більш тридцять черниць і вони всі дивилися з великим здивованням, але не кажучи ані слова. Коли ризниця хотіла знати, що сталося, я сказала: “Пам’ятаєш, як я казала тобі, що коли знайду правду, то нічого не стримає мене. Я знайшла правду у свідків Єгови і тому іду з ними”. Вона відступила й не сказала ані слова.

Продовж двох місяців я перебувала з родиною Свідків у Брюсселі. Вони нічого не хотіли за приміщення і утримання. Я відчувала, що вони помагали мені з чистою любов’ю до Єгови. Я так раділа, що стала вільна від впливу світової імперії фальшивої релігії, яку Біблія називає “Вавилон Великий”, і була в громаді цих посвячених християнів.

І так сталося, що я справді посвятила себе Єгові. Я лише хотіла виконувати Його волю, як одна з Його свідків. П’ять місяців пізніше, 26-го червня 1971 р., — після сорока трьох років, як місіонерка черниця — я символізувала своє посвячення хрещенням у воді.

Сьогодні, щоб утримувати себе, я є робітниця по домах, але не жалую ні за чим, тому що моє щастя є завершене. Тепер я відчуваю, що я є справді місіонеркою, і веду багато чесніше життя ніж коли була черницею. В дійсності, я жалую за одним: що мусіла чекати так довго поки могла доказати Богові Єгові, що я люблю Його, а це через докладне розуміння Його Слова.

Отже тепер сповнилося бажання, яке я мала в 1916 р., ще коли була семирічною дівчинкою, цілком віддати себе для Божої служби. Відтепер, я віддаю решта свого часу робити учнів Ісуса Христа так, як Він наказав, щоб Його послідовники робили. Я роблю це проповідуванням доброї новини про Боже царство і приношу іншим правду, яку я знайшла. Моє прагнення є, щоб якнайбільше людей чесного серця скуштували ту саму радість, яку я зазнала, доки ще є час, і пізнали правду, яка веде до вічного життя в новому ладі, якого Бог обіцяв.