Коли і де обставини зіпсулися

ЦЯ ЗЕМЛЯ може бути чудовим місцем для життя. Навіть зі всіма сьогоднішніми проблемами, більшість людей ще хоч трохи втішаються життям. Тому вони будуть робити майже все, щоб не загубити його. Ті, що “піддаються” і вибирають смерть, бо знаходять, що життя є затяжке для них, становлять лише дуже мале число земного населення з майже 4.000.000.000 осіб.

Однак, переважно правдиве щастя ухиляється від людства взагалі. Навіть під найкращими обставинами зло таки виринає роз’їдати людську радість, витворюючи журбу, непевність, розстроєння і часами ще гірке розчаровання та жорстоке пригнічення. Ці лукавства є наполегливі і неможливо викорінити. Вони немають межі, доторкаючи життя всіх людей. Сьогодні, погані обставини великої пропорції є загрозою для нас усіх.

Здається, що з самим людством щось не є в порядку. А що це таке? Очевидно, що десь мусів бути початок. Але коли і де?

Родинна проблема

Коли читаємо історичні книги і вертаємося століття за століттям назад, то бачимо буйність, злочин, війни, пригнічення, убогість, голодування і хвороби від самого початку історії. Хоч це переходить від одної країни до другої, від раси до раси, то історія таки показує, що ми всі є одна родина. Сучасна наука признає цей факт. Так як каже антрополог М. Ф. Ашлі Монтаґю:

“Усі різновидности людства належать до одної родини і мають одно віддалене походження. До такого заключення доводять усі доречні докази відносної анатомії, палеонтології (наука про життя минулих геологічних часів, особливо з знання викопних тварин, і т.п.), кров’яні сиворотки та генетики. Зі самої генетики фактично є неможливо уявити собі, щоб різновидности людства могли мати відмінні початки”.

Так, людська родина є одна; десь у далекій минувшині ми всі мали тих самих родичів. Так як каже видавництво через Організацію Освіти, Науки і Культури з Об’єднаних Націй:

“Ми всі, коли б вернулися сотні генерацій назад, прийшли б до того самого місця,— основа людської родини. . . Можна сказати, що наш загальний предок міг бути названий Адам, що також значить людина по-єврейськи, бо знана Біблійна історія попередила науковий доказ, що теперішня людина походить із одного загального кореня”.

Одно історичне джерело вертається назад до самого початку

Світські історичні книги не беруть нас до початку людства. Їхня історія кінчається десь у третьому тисячолітті перед Загальною Добою. Але є історичний запис, який провадить нас до самого початку. Цим джерелом є Біблія. Ви можливо ніколи не читали її. Якщо так, то ви може не знаєте, що вона містить споріднену, датовану історію, якої неможливо знайти в інших стародавніх записах, навіть в інших так званих святих писаннях. Її історія є така довершена і об’ємиста, що історик за першого століття, такий як лікар Лука, міг дослідити генеологію Ісуса з Назарету крок за кроком, ім’я за іменом, через чотири тисячі років назад до першої людини, Адама.— Побачте Луки 1:1—4; 3:23—38.

Біблія також показує, нам як людське страждання почалося й як і чому воно так продовжалося, стаючи загальною спадщиною цілої родини людства. Жодна інша історія не показує нам цього; і жодне інше святе письмо не містить такої інформації. Якщо немає іншого джерела, то де шукати відповідь до питання про початок людського страждання та безладдя? Якщо не будемо шукати відповіді з такого історичного джерела, то куди нам звернутися? Тоді лишаються лише людські думки, припущення, здогади — з їхніми великими незгодами та різницями. Тому, що це питання є таке важне — найбільше бентежуюче в житті — то певно, що ми повинні зупинитися над інформацією з Біблійної історії. Подумайте про розсудливість того, що вона каже.

Досконалий початок для людства

Біблія показує, що Бог створив першу людську пару Адама й Єву, тілесно і розумово досконалими. Чи ж нам сподіватися щось іншого від Того про якого Біблія говорить: “Діло Його досконале”? (5 Мойс. 32:4) Біблійна історія показує як Бог доглядав і цікавився цією першою парою. Сьогодні людські родичі також наперед приготовляються для нового члена їхньої родини. Подібно, Біблія показує, що Бог уважно приготовив землю для Свого першого людського сина і доньки. Він дав їм життя — не в якомусь болоті, печері, пустині або джунґлях,— але в гарному саду, в якому було подостатком фруктів та інших дерев, де вони не могли голодувати. Він дав їм цілеспрямовану роботу. Він поставив перед ними реалістичні (досяжні) і підкріпляючі мети — поширювати ті райські обставини по цілій землі, при допомозі їхніх дітей, яких вони мали родити.— Побачте книгу Першого Мойсея 1:26—28; 2:7—9, 15.

Справді ніхто не може казати, що їм чогось бракувало або що Бог не дбав про них. І у цій історії немає нічого нереалістичного. Чи — ми не можемо щиро признати, що до цього дня, намір у Першій книзі Мойсея, якого Бог поставив перед людством уже довгий час людство старалося досягнути — а саме, перемінити землю в рай, без голоду або потреб в якій будуть жити здорові люди, що будуть займатися нагороджаючою працею? Але чому людство ще не здійснило цього наміру? Як це, що зусилля людства “оказалося невдачою з шкідливими наслідками”, наповняючи землю забрудненням, яке так дуже розбило її екологічну рівновагу? Біблія знов показує чому, і в дуже реалістичний та розсудливий спосіб.

Проба на добро людства

Більшість осіб знають, що Бог заборонив людській парі мати дотик із одним деревом у їхньому райському домі, і що коли вони не послухають, але з’їдять його плід, то мусять вмерти. (1 Мойс. 2:9, 16, 17) Але дуже мало осіб зосереджують свою думку над мудрістю цього розпорядка. Подумайте:

Як ми, як тілесні родичі показуємо, що направду дбаємо про наших дітей? Чи лише коли постачаємо їм матеріальні потреби? Або чи ще більше, коли помагаємо їм розвивати правильні рівні поводження, помагаючи їм навчатися здорових принципів, основних правд, яких вони не можуть відкидати, якщо хочуть жити щасливо? Якщо синів чи дочок розпещують, дозволяючи їм робити усе, що їм захочеться, то чи таке дозвілля показує, що ми дбаємо чи не дбаємо про них? Ми знаємо, що стається коли родичі не сповняють свого обов’язку, не навчають і не тренують своїх дітей. Нестримний юнацький злочин спричиняє величезну розпачливість і розчаровання для родичів і у більшості є наслідком такого браку батьківського догляду дітей і здорового проводу.

Бог уважно навчив Свого першого людського сина і доньку праведности. Він дав їм життя. Непошана до Нього або Його слова не принесла б їм добра. Так робити було б безглуздо, бо це не було б в гармонії з дійсностями, ‘кидати виклик’ на факти життя. Така зневага заохочувала б — не щастя і мир,— але егоїзм, самолюбство і невдячність. З другого боку, глибока пошана могла б принести їм вічні користі. Вона помогла б їм прийняти Божу найвищу мудрість, силу і любов. Така пошана тримала б згоду між людством, заохочуючи пошану та дбайливість і почуття до інших. Сьогодні, коли бачимо як багато людських клопотів походять від самолюбних людей, коли так мало цікавляться правами та справами своїх ближніх, то ми повинні оціняти те, що Бог зробив для першої людської пари, коли вимагав, щоб вони шанували Його право і справи, як Всесвітнього Суверена. Те “дерево знання добра і зла” з якого Він заборонив їм їсти представляло Його суверенне право рішати для Свого створіння, що було “добре”, а що було “зле” для них.

Спосіб, яким Бог випробовував їхню пошану був дуже ласкавий, а також віддавав їм природної поваги. Така проба була придатна для їхніх обставин. А як це? Хоч вони були створені дорослими, то життя було щось нового для них. Щоб дати їм нагоду показати пошану і вірність до Його суверенітету, їхній Творець ужив, не щось складного, що могло збентежити їх, але щось легкого і звичайного, як їдження, що було включено в їхню щоденну активність. У цей спосіб, також, Бог не накладав на них заборону, що натякала підозріння розбещених або злих напрямів у людині, тому що їсти саме, по собі було правильна і нормальна функція щоденного життя. Хоч заборона їсти з того одного дерева обмежувала ту першу людську пару, то однак ті обмеження не відбирали їм задоволення в життю. Тому що було так багато інших фруктових дерев, то вони не повинні були відчувати, що Бог відбирав від них щось потрібного для щасливого життя. (1 Мойс. 2:9) Нарешті, хоч ця проба була дуже легка, то вона була в гармонії з мудрим принципом, якого Божий Син пізніше промовив, а це, що “хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий”.— Луки 16:10.

Свобода вибирати

Біблія також показує, що Бог дав Своєму тілесному синові й донці свободу вибирати, бути вільними. А чому? Тому що Бог дбав про них і мав співчуття до них. Він показав їм любов давши їм життя і приготовивши все для їхнього земного щастя. Якщо б Бог був створив їх так, щоб вони автоматично корилися Йому і не могли робити іначе, то вони ніколи не могли б показати свою правдиву любов до їхнього Творця. Їхня покора була б механічна. Правдива любов вимагає хотіти догоджати комусь. (5 Мойс. 30:15, 16) І ми самі добре знаємо, що наша найбільша радість приходить тоді, коли ми робимо щось іншим, коли ми щиро хочемо робити то і тому, що дбаємо про них. І нас дуже потішає, коли інші роблять для нас щось тільки коли ми знаємо, що вони роблять це добровільно.

Наші перші родичі вибрали непослухати Бога, так як історія показує. Чи це здається неймовірним, що вони не послухали Бога приймаючи до уваги все те, що Він зробив для них? Було б трудно повірити, коли б ми самі не знали про майже неймовірні речі, яких люди колись і тепер виконують. Ми бачили як особи оберталися проти вірних і любих чоловіків або дружин, діти повстають проти родичів, родичі проти дітей, і часто без жодної здорової причини. Ми бачили як люди по різних країнах виявляють порочну ненависть проти свого ближнього і проти співгорожанів, переслідують і навіть вбивають у війні без жодної справедливої причини. Переважно їх підбурюють фальшивою пропагандою, яка родить недовір’я, обурення і яка впливає на самолюбні бажання.

Біблія показує, що перша жінка, Єва, послухала подібної пропаганди бунтівничого духовного сина Божого. Вона могла відперти його пропонування, так як ми сьогодні, хоч недосконалі, можемо відкидати отрутну пропаганду. Замість відкинути її, вона дозволила недовір’я в Божу любов і мудрість та справедливість розвинутися в її серці — ніби Він стримував щось від людства. Вона нарушила Його власність, Його суверенні права, коли зламала закон відносно “дерева знання добра і зла” з його плодом. Вона підмовила свого чоловіка прилучитися до неї.

Наслідки невірности

Ми знаємо, що малі вчинки за нашого власного дня можуть мати дуже шкідливі наслідки. Через недбайливість одної особи, коли будується будинок багато осіб можуть загубити своє життя. Подібно через недбайливість особи загата ріки може прорватися і випустити руїнницький потоп і спричинити величезну шкоду і руйнування. Єдиний вчинок нечесности або корупції провідника може спонукати ланцюг реакції злочину в уряді, доводячи до великої несправедливости і пошкодити тисячам, а навіть мільйонам людей.

Наслідок невірности нашого першого батька Богові кинув людську родину в гріх і недосконалість. Неминуче правило в Божому Слові є, що “Бог, осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне! Бо хто сіє для власного тіла свого, той від тіла тління пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне”. (Гал. 6:7, 8) Предок людства, Адам поклав тілесне бажання вище духовного, так як сьогодні всесвітня хвиля матеріалізму майже цілком придушила зацікавлення людей в духовні справи і Божий провід. Адам пожав недосконалість і корупцію передаючи їх своїм нащадкам у спадщину. Так як Боже надхнене Слово каже в Римлян 5:12: “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили”.

Сьогодні людина, яка бере участь у неморальному поводженні і набиреться венеричної хвороби, або яка пошкодить своїм хромозомам наркоманією буде родити пошкоджених дітей. І Бога неможливо обвинувачувати за те, що така людина була недбайлива і спричинила страждання своїм дітям. Ані на Бога не можна складати вину за те, що наш перший батько Адам, не дбав про наслідки свого непослуху. Показуючи кого треба обвинувачувати, надхнений письменник говорить: “Крім того, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог людину, та вигадок усяких шукають вони”.— Еккл. 7:29.

Але, хоч Бог не є відповідальний за початок страждання людства, то чому Він не закінчив його? Причина чому Він чекає до нашого дня відкриває, не недбайливе відношення, але правдиву дбайливість і зацікавлення вічним добробутом людства. Яка є та причина?

[Ілюстрація на сторінці 8]

Біблія показує, що Божий намір перемінити цілу землю в гарний рай для людства. Чи ж людство ще й тепер не прагне такого раю?