Який є погляд Біблії?
Чому треба ‘випробовувати самих себе, чи ви є в вірі’
ЦЕ ТИМ, що визнавали себе християнами у Коринті апостол Павло був написав: “Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі”. (2 Кор. 13:5) А чому треба стало випробовувати себе? І як це можна зробити?
Перше було б добре застановитися над тим, чому апостол Павло дав таку пораду. Деякі християни у Коринті вірили, що вони були в вірі. Однак вони не поводилися у гармонії з прикладом та наукою Iсусa Христа. Павло боявся, що коли відвідає їх, то знайде між ними “суперечки, заздрість, гніви, обмани, сварки, нашепти, пихи, безладдя”. (2 Кор 12:20) Через такий поганий духовний стан між членами збору, то їм треба було вирішити чи вони дійсно жили так, як християнам годиться жити.
Між людьми є звичай вважати власні переступи багато менш серйозними від переступів інших і оправдуватися. Отже, там була небезпека, що деякі християни в Коринті будуть обманювати самих себе думаючи, що вони були в вірі, коли в дійсності вони були духовно хворі. Апостол Павло хотів, щоб ті коринтяни прийшли до пам’яті, отже заохочував їх переглянути себе чи вони дійсно були в вірі.
Деякі члени збору були в дійсній небезпеці загубити їхню віру через самообман. Слова Ісуса Христа до Лаодикійського збору показують, що їхній напрямок міг цілком розбити їхнє споріднення з Богом і Христом. Син Божий перестеріг: “Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти теплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст. Бо ти кажеш: ‘Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого’. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий і голий”.— Об. 3:15—17.
Тому що самообман є такий небезпечний, то всім християнам було б добре переглянути себе, чи вони дійсно є в вірі. Учень Яків дав гарну пораду у цьому відношенні: “Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько, слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм! Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того”.— Як. 1:22—26.
Отже, якщо християнин не буде завжди переглядати себе у світлі Божого Слова, то може бути подібний до особи, що кидає очима в дзеркало. Такий християнин може дуже легко обманути своє серце. Він може думати, ‘Зі мною все гаразд. Я ходжу на християнські зібрання, читаю Біблію, молюся і розказую іншим про моє переконання’. Але, крім таких зовнішніх точок формального поклоніння, він не дуже старається розвивати християнську особистість. Він можливо не буде звертати уваги на свої духовні плями, залишаючись у свойому заведеному порядкові і в той самий час вірячи, що він справді є в вірі. Головно до таких стосується ця надхнена пересторога: “Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти”.— 1 Кор. 10:12.
Він не розуміє, що коли наші діла не сходяться з всією християнською наукою, то наше поклоніння є безвартісне. Воно нічого не значить.
Наприклад, язику не можна дозволяти завжди говорити принижаючі речі. Його треба вгамувати. Слова, які виходять із наших уст, виявляють, якою особою ми є в серці. Ісус Христос сказав: “Бо чим серце наповнене, те говорять уста його”. (Луки 6:45) Отже, коли особа завжди понижує інших, приписуючи їм самолюбні спонуки, то цим показує, що її вірі щось бракує. Її формальне поклоніння не має ніякої вартости.
Отже, християнин, випробовуючи себе чи дійсно є в вірі, мусить установити чи його слова і вчинки сходяться з його визнанням. Коли він шукає проводу з Божого Слова в усіх справах життя, то тим доказується бути ‘виконавцем слова’. Таке поводження може зробити його дуже щасливим, бо Давач цього проводу, що знаходиться в Святому Писанні є Бог Єгова, Джерело ‘всякого доброго давання та дару’. (Як. 1:17) Згідно з цим, дотримування ‘закону християнської свободи’ напевно вийде на найбільше щастя і тривалий добробут особи. Щоб втримати це щастя є друга добра причина на те, чому ми повинні випробовувати себе чи ми є в вірі.
Крім лише екзаменувати себе при допомозі Писання, християни сьогодні повинні, так як є наказані, ‘пізнавати самих себе, якими вони є’. (2 Кор. 13:5) А як це можна зробити? Щоб дати приклад, скажім, що хтось має пилку. Коли лише буде знати як і з якого матеріалу ця пилка була вироблена, то це не вистачить йому, щоб установити чи його пилка є найкращої якости. У ній може бути захована вада. Лише коли він почне вживати її якийсь час на різні потреби, то лише тоді взнає, яка добра та пилка дійсно є. Подібно, найкращий спосіб доказати, якими особами ми дійсно є, є дозволити християнському переконанню діяти в усіх справах життя, а особливо у тяжких ситуаціях.
Запитайте себе: Як я відношуся до немилих слів та образ? Чи я не віддячуюся? Коли хтось є нечесний, то чи я додержуюся правильних принципів? Християнин доказує, який правдивий він дійсно є, коли не піддається натискам пристосовуватися до світського напряму, словом і вчинком.
Що такі натиски виявляють про вас? Чи інші можуть бачити, що ви поводитеся в гармонії з порадою в 1 Петра 3:8, 9? Там читаємо: “Нарешті ж, будьте всі однодумні, спочутливі, братолюбні, милосердні, покірливі. Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки,— благословляйте”.
Справді, християни мають добрі причини завжди випробовувати себе самих, чи вони є в вірі, доказуючи чим вони дійсно є. Таке випробовання хоронить їх від самообману і втрати похваленого стану з Богом. Воно відбиває позитивні кроки пристосовуватися все ближче і ближче до Божого Слова. Так робити приносить велике щастя тепер і запевняє християнинові майбутні благословенства.