Чи організація Об’єднаних Націй маневрує стримувати релігію?

“КОЛИСЬ”, зауважив англійський журнал Манчестер Guardian, “Сполучені Штати та інші країни бачили Організацію Об’єднаних Націй бути оборонцем людських прав і безстороннім захисником загальних релігій”. На протязі багатьох років люди були захоплені славою Всесвітньої Декларації Людських Прав цієї Організації, як зразок свободи. Але тепер, каже журнал Guardian, прийшло “розчарування”. А чому така зміна?

Деякі обвинувачують Комісію Людських Прав Організації Об’єднаних Націй тим, що вона поводиться проти свого загального наміру. Наприклад, коли американський представник вернувся з 1976 р. засідання комісії в Женеві, він був обурений тим, що там відбулося. Публічним опротестуванням 1-го квітня, він сильно обвинувачував ту Комісію.

По-перше, він обвинувачував, що пропонована декларація про релігійну свободу “повільно перемінюється в перекручений текст пристосований обмежувати релігійну свободу і особисте переконання під привідом, що релігія плодить нетерпимість, расову вищість і колоніалізм, спричиняючи загрозу миру і . . . державній безпеці”.

Делегат Леонард Ґармент твердив, що декларація, так як вона тепер є написана “може підмивати законність релігійних організацій і практик, і може дійсно вживатися, щоб узаконити їхнє придушення”.

По-друге, він нападав на ще іншу резолюцію, яку недавно ухвалили на засіданні в 1976 р. про “право до життя”. Правдиве значення цієї резолюції є, він обвинувачував, що “якщо б держава встановила, що якимось способом знаходиться в ‘⁠небезпеці⁠’, або . . . є ‘⁠загроза миру⁠’, тоді вона може тепер, з формальним пітвердженням Комісії Людських Прав ООН, відібрати всі інші людські права — промови, практикування релігії, зібрання, еміграцію — аж поки загроза вищого ‘⁠права до життя⁠’ не промине”.

Отже, пан Ґармент нарікав, що ця резолюція “дозволяє злочин проти людських прав явно чинитися, навіть гордо в ім’я миру і міжнародної безпеки”.⁠— Пресове видання, Місія Сполучених Штатів до Організації Об’єднаних Націй, 1-го квітня, 1976 р. (Курсив доданий.)

Тут маємо деякі сильні обвинувачення. Чи майбутні події сповнять побоювання пана Ґармента, або чи ці резолюції ООН є лише порожні політичні рекламування, які не мають дійсної сили? Лише час покаже напевно, але деякі події, що довели до таких обвинувачувань можуть здивувати вас. І вас також може здивує взнати яке місце релігія займає в Організації Об’єднаних Націй.

Об’єднані Нації й релігія

Ще у 1962 р. Загальна Асамблея офіціально запросила Комісію Людських Прав приготовити декларацію проти релігійної нетерпимости. Разом з тим, вона вимагала декларацію проти расової різниці. Рік пізніше, в 1963 р., проголосили закінчену резолюцію відносно рас. Але дивно, що після майже п’ятнадцяти років, лише заголовок і вісім параграфів у передмові резолюції про релігію були ухвалені. А чому це так?

Протягом дебатів у 1973 р., делегат з Костаріко висловив свою думку, що у [приготовленні] Комітет старався, щоб та Декларація “ніколи не побачила світла”. Він вірив, що роботі перешкоджали “різні викрути”.¹a

Однак, протягом усіх тих років затримки декларація повільно стала перекручена. Офіціальні записи цих дебатів показують, що багато країн очевидно не хочуть мати нічого до діла з документом, який дасть релігії цілковиту свободу. Декларація, яка б явно позбавила б законне обмеження релігії могла б бути дипломатичним соромом для них.

Щоб відвернути це, їхні делегати вживали багато процедурних заперечень і відкладань, як і сперечалися майже над кожним словом пропонованої резолюції. Такий стомливий процес часто витворив компроміси у висловленні, якого можна тлумачити в різні способи. Такі компроміси, каже американська делігація, виглядають “такі незначні, що можна завжди оправдувати когось, що не противиться — ще поки що”.

У наступній статті звернемо увагу як ці недавні документи Організації Об’єднаних Націй перемінюються від заяв охороняти деякі права у проголошення, яких навіть можна вживати, щоб відібрати ті права.

[Примітка]