Захоплююча залізниця

Від „Пробудись!” кореспондента в Бразілії

„НАЙКРАСИВІША, захоплююча, дивовижна, страх-надихаюча, так, надзвичайна”. Так висловився туристський провідник в Урагваї, коли оповідав про подорож поїздом від Курітіби до Паранаґви у південній Бразілії

Ходіть і приєднайтесь до нас і візьмемо цю чудову подорож три години довгу на модерній Літуріні, дізельний одно-вагонний поїзд обтічної форми. Стараючись, щоб не проминути ані одного краєвиду, ми вибрали ясний день. Сівши на лавку, з музичним супроводом, з теплим привітом англійською, французькою, іспанською та португальською мовами — разом з оголошенням, що будуть подавати безплатні закуски з напоєм під час подорожі — і цим збільшили наші великі надії. А що ми будемо бачити на цій подорожі 110 кілометрів (68 миль) довгій?

Лишаючи Курітібу, розташовану на 907 метрах висоти (2.976 футів) позаді, поїзд в’ється через зелені луки, які перемінюються в більше гористий терен. Перший з тринадцятьох тунелів несподівано покриває нас своєю темрявою.

Проїхавши тунель чудові краєвиди знову пробігають перед нами. Глибокі долини прорізують гори, які рядками віддаляються в синьо зелений туман. Тут бачимо буйні ліси з Аraucaria соснами, яких галуззя з жмутками голок при самому верху, пригадують нам парасолі. Рясна рослинність — яка часами різноманітнє жовтими, білими або рожевими цвітучими деревами, або срібними листями — покриває землю.

Трагедія у Серра до Мар

Поїзд зупиняється на „Кілометрі 65”. Нам звертають увагу на пам’ятника і хрест на дні безодні. А що сталося там? Вранці, 20-го травня 1893 р., вояки застукали в двері славного комерсанта та політикана знаний, як Барон з Серро Азулу, у Курітібі. Згідно з наказом володіючих генералів його, разом з іншими на чорному списку посадили у поїзд до Паранаґви. Високо на горі, на „Кілометрі 65”, поїзд заскрипів до зупинки. Ще було темно. В’язнів витягнули з поїзда і попхали у безодню.

Захоплюючі видовища

Кілька хвилин під впливом ми задумалися над цією жахливою трагедією. Поїзд рушає і ми дивимося на приємніші місцевості. З рясного зеленого листя випинаються голі скелі. Маленькі водоспади течуть з скелястої височини. Збуджені пасажири, з носами притиснені до вікон, висловлюють своє зачарування. Водяний пил подібний до марлі обгортає водоспад. А як він називається? Таж Вуаль Нареченої!

Око ледве встигає оглянути всі зміни навколо нас. Тримаючись гір, величезні шляхопроводи сполучають великі глибокі прогалини. Ще один тунель обгортає нас темрявою і нарешті випускає. Тоді, маємо короткий протяг колії на поганому скруті вирізаному на горі.

Наближаючись до викруту Диявола, ми перестаємо дихати. Поїзд іде при самому краю дуже глибокого провалля. Чи відважимося подивитися вдолину? Знання про те, що ані один поїзд ще не зійшов з рийок у цьому місці, не полегшує нашої напруги. Викрутий вигін сорок п’ять градусів понад страшну безодню викликує нудоту в нас. Чи поїзд посковзнеться прямо в безодню? Тільки тоді, коли ми минаємо цей закрут, ми знову починаємо легше дихати — готові для наступної несподіванки.

Поїзд зупиняється на малій станції у Марумбі. Тут кілька відважних горянистих ентузіастів виходять з поїзда. Вони ідуть безперечно на верх величезної скелі Абролго. Тому що на неї є легко вилізти, то багато шукають її. Але в цій околиці є інші вершини,— Понта до Тігр, Морро та Ґіґанте і Олімпо. Всі додають до величности панорами. Внизу, побудовано на Іпіранґа ріці, стоїть модерна Марумбі силова станція.

Ця коротенька зупинка дала нам нагоду вдихнути свіжого повітря з запахом тропічної рослини. Між усіма такими страх-навіваючими творами божественного Майстра краєвиду, поїзд наближається до берега. Ми проїжджаємо біля найвищої Серра гори, яка зноситься 1.979 метрів (6.493 футів) вгору. 900 метрів (2.953 футів) вдолині бачимо глибоко-сині води та білі хвилі Атлантичного океану, а понад берегами, хати і села є порозкидані немов дитячі забавки. Обтулене маленькими островами, місто Паранаґва стоїть розташоване в затоці тієї самої назви.

Дуже швидко наша незабутня подорож закінчується. Хоч метушня цього важного бразільського порту і смачні рибні страви захоплюють нашу увагу, то ми таки дальше думаємо про Серру. Незадовго ми сідаємо назад у поїзд, і вертаємося назад однією колією. Але цього разу глибоко задумуємося. Як їм удалося задумати і закінчити такий небезпечний проект?

Незвичайний інженерний подвиг

Співпасажир помагає нам з історичними фактами. Коли, у 1853 р., Парана Штат відлучився від Сао Павло штату, то виринула велика потреба сполучити його з Атлантичним берегом. Бо, як же інакше Парана зможе вивозити свій чай, лісоматеріал і каву? Очевидна відповідь до цієї проблеми була зв’язати Курітібу з берегом залізницею. У 1871 р. отримали право будувати і пізніше це право передали „Compagnie Générale de Chemins de Fer Brésiliens”. Нарешті, у червні 1880 р., почали цей проект у присутності імператора Дома Педра 2-ого.

Розділивши проект на три частини, перша — 40 кілометрів (25 миль) від Пранаґви до Морретес — зустрічали проблеми лише з багнистим і наносним грунтом. Дійсні проблеми появилися на початку другої частини на „42 кілометрі”. У короткій віддалі з 39 кілометрів (24 милі), колія піднеслася від 5 метрів (16 футів) до 955 метрів (3.133 футів).

Не дивно, що ця друга частина була найтяжча і найвідважніша! На „45-ому кілометрі”, європейські інженери покинули проект через дуже небезпечні провалля у Серра до Мар. Проте, небоязькі бразильські інженери взялися до проекту. Старомодні засоби, якими вони мусіли будувати, перестрашили б майже кожного. Більшість з риштування виробляли з дерев’яних колод зв’язаних повзучою рослиною.

З викриками „Неможливо! Ви даремно рискуєте своїм життям!” лунаючим в їхніх вухах робітники далі працювали — метр за метром. Стрімкі гори з граніту, помалу піддавалися наполегливій постанові інженерів та робітників. Незадовго безодні 900 метрів (2.953 футів) глибини були зв’язані мостами причіпленими до їхніх ворожих схилів.

Оригінально п’ятнадцять тунелів були прорізані через скелі і 41 мостів були побудовані. (Тепер уживають лише 13 тунелів.) Разом збудували 972 метрів (3.189 футів) мостів і шляхопроводів і прорізали 1.689 метрів (5.541 футів) тунелів, найдовший з яких є 429 метрів (1.407 футів), 995 метрів (3.264 футів) вище морського рівня.

Коли подолали перепони Серра, то третю і останню частину було легко будувати. Вона тягнеться майже простою лінією по рівному плоскогір’ю, від Піраквари до кінцевої станції, Курітіба.

Урочисте відкриття

На протязі п’яти років, де найменша помилка значила певну смерть, 9.000 чоловіків відважно працювали. Але лише 4.000 працювали в один час. Решта 5.000 лежали в ліжку хворі на тропічні хвороби від укусу комах. Багато загубили своє життя.

Незважаючи на всі перепони і негативні передсказування, 5-го лютого, 1885 р., о 10-ій годині ранку, те нібито „неможливе” було досягнено. Тоді перший поїзд рушив з Паранаґви, і прибув до Курітіби о 7-ій годині вечора. А чому з таким запізненням? Тому що на Кадеадо станції подали пасажирам королівський обід. Мешканці Курітіби і деякі бразільські та чужі влади привітали поїзд з веселими вигуками. Сьогодні признають цю залізницю бути одною з найкращих інженерних подвигів у світі і честь витривалості людини в обличчі переважаючого риску.

Безперечно, сценічна або мальовнича Літуріна не є єдиний потяг, який ходить по цій залізниці. Тут ходять звичайні пасажирські й товарові потяги з запасними коліями так, що один поїзд може їхати вдолину, а другий вгору. Ця залізниця залишається дорогою життя зв’язуючи внутрішній Параня штат з зовнішнім світом, сповняючи оригінальний намір ради якого вона була збудована.

Нарешті ми лишаємо позаді густі рослини, які обіймають гори, синє небо і похмурі глибини внизу, також булькаючі і хлюпаючі води та запах тропічних лісів. Ця незабутня подорож підкріпила наше оцінення. Може ви самі колись зможете взяти цю подорож. Якщо так, то ви ніколи не забудете цю захоплюючу залізницю.