Що світові війни зробили моїй родині

Молодий студент оповідає про деякі тяжкі переживання і страждання, які переносили члени його родини.

ДИВНІ речі сталися на протязі міжнародних конфліктів, які показують, як перша і друга світові війни впливали на мою родину. Дозвольте перше розповісти вам про моїх прадідів Еміля і Макса.

Еміль був моїм прадідом зі сторони моєї матері. Він був сином німецьких імігрантів, які жили в маленькому містечку штату Міннесота в Сполучених Штатах Америки. Йому було лише 19 років, коли під час першої світової війни його було забрано до військових піхотних частин і послано битися на фронт до Франції.

Мій інший прадід зі сторони моєї матері на ім’я Макс, жив в Німеччині, в маленькому селі Айнберг. Його дружина, Марія, недавно померла від туберкульозу (сухот), залишивши на Макса четверо дітей, малих хлопців у віці десять років, вісім, шість і чотири. Незважаючи на те, що не було матері, яка б доглядала дітей, Макса було покликано до війська і послано до Франції битися по стороні Німеччини — в ту саму місцевість, де мій інший прадід, Еміль, воював по стороні Америки. Один із синів Макса на ім’я Руді є моїм дідом. Коли прадіда Макса вивизли битися до Франції, Руді та його троє молодих братів залишилися без догляду, можна сказати просто на самих себе. Лише деякі сусіди із жалости час від часу наглядали за ними. Хлопці дуже голодували, тому що не було батька, який постачав би їм їжу, а до того ж через війну взагалі був брак харчів. Щоб залишитися живими вони навчилися красти і крадіжкою діставали собі їжу.

Тимчасом, мої прадіди Макс і Еміль билися в окопах на французькому фронті. Одною з військових зброй в той час були газові бомби. Одного дня така газова бомба вибухла в окопі, де знаходився з жовнірами мій прадід Еміль, і багато померло. Еміля забрали до шпиталю. Він тоді видужав, але від впливу того газу страждав ціле своє життя і помер в дуже молодому віці. Ми і далі цікаві знати чи Еміль і Макс колись зустрілися лицем до лиця на полі битви. Вони обидва пережили цю війну, яка припускали закінчить назавжди всі війни.

Пізніше, в Німеччині прийшов до влади Гітлер. У той час всі чотири сини Макса вже виросли і були в тих роках, коли беруть до військової служби. Троє з них було покликано до Гітлерівської армії. Але один із них, а саме, мій дід Руді імігрував до Америки і тут став пекарем. Він оселився в тому самому маленькому містечку в штаті Міннесота, де жив мій прадід Еміль і одружився з дочкою Еміля, моєю бабусею.

Наступні тяжкі часи

Це було недовго перед тим, як Америка й Німеччина знову розпочали війну між собою. Цей час був дуже тяжкий для моїх прародителів. Як вони надіялися і молилися, щоб мій дід Руді не був покликаний до війська і щоб його не послали битися проти його рідних братів на другій стороні світу. Але все вийшло добре, уряд не покликав його до війська з тої причини, що він мав пекарню і постачав хліб для громади. Але цілий цей час Руді турбувався про своїх братів і хотів знати чи вони є живі.

Коли Америка вступила у війну, брат моєї бабці мав 17 років і був в останньому році закінчення вищої школи. Саме в день після закінчення школи, його покликали до військової служби і послали на військове вишколення. Чи він так само буде битися проти членів своєї родини про яких знав, але яких ніколи не бачив?

А що сталося з братами мойого діда Руді в Німеччині в цей час? Один був у військовому полоні у Росії. Другий був в американському таборі для військополонених у Франції. Полонені в таборі через брак відповідного постачання їжі дуже голодували так, що коли одного разу якийсь кіт заблукав до табору, мій дядько піймав його, забив, здер шкіру і з’їв його сирим. Перед закінченням війни, третього брата перевозили військовим потягом до іншої місцевости, його потяг бомбили і він був забитий.

Вертаючись назад до маленького села Айнберг, в Німеччині, де виростали четверо братів, інші дуже поважні події відбулися. Мій прадід Макс, який оженився другий раз, мав ще двоє дітей. Німеччина програла війну і окупаційні війська були скрізь по всіх місцевостях країни включно з віддаленими селами. Через те, що майже всі батьки були забрані на війну, то не було кому охороняти і захищати родин.

Солдати вривалися в доми, крали, грабували і часто ґвалтували жінок. Коли селяни діставали пересторогу, що до села йдуть військові, вони забирали своїх дочок геть із села, і щоб охоронити їх, ховали їх в стогах сіна на полі.

Війна закінчилася, але наслідки її не закінчилися з підписанням мирового договору. Брати мойого діда повернулися назад до рідного села Айнберг в Німеччині, за винятком одного, який був забитий у військовому потязі. Але їхнє життя не було те саме. Один із них не виходив із шпиталю до кінця свойого життя і помер дуже молодим. Другий брат, Бернгарт, недавно приїхав із Німеччини, щоб відвідати нас тут в Каліфорнії. Його син вже відбув військове вишколення так само, як мої вуйки тут в Америці. Виринає питання? Чи це все має сенс, або здоровий розум? Коли це все закінчиться?