Чи життя має якесь значення?

Чоловік, проживши 80 літ думає: ,Моє життя вже майже закінчилось. Воно пройшло так швидко. Так мало лишається. Куди воно все пішло? Яке було його значення? Все вже позаді, нема нічого в майбутньому. Крім могили. І забуття. Яке безцільне це все було! Не дивно, що безсоромний каже: „Їжмо, пиймо та веселімось, бо завтра помрем”’.

Але чи це все, що є?

ДАВНО тому один чоловік, переносячи тяжке випробовування, не знаючи чому, викрикнув з розпачі про становище людини: „Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями: вона виходить, як квітка — й зів’яне, і втікає, мов тінь, і не зостається”.— Йов 14:1, 2.

Чи це все, що є? Чи життя має якесь значення? Люди, на протязі всіх віків, знову і знову питали це запитання. Особливо, коли старіються. Вони дивляться назад на своє життя і бажають знати, яке було його значення.

На похороні старенького чоловіка, дехто буде казати: ,Та він прожив повне життя’. За загальною думкою, це значить, що смерть тепер уже є прийнятна. Але, чи проминувше повне життя робить смерть більш прийнятною? Або, чи через повне життя, її тяжче прийняти? Чи ж не було б легше лишати позаді порожнє життя, замість повне? Ніхто не каже: „Я є такий щасливий, що відберу собі життя!” Це нещасні вдаються до самогубства. Вчорашній повний шлунок не потішає сьогоднішнього порожнього. І те, що здавалось бути дуже значним на протязі життя, вже не є таким важливим з наближенням смерти.

Для багатьох людей життя вже загубило своє значення. Світ — безрадісний. Життя — дешеве. Багато розстроюються. Молоді є занедбані, старих віддають до нудних старечих домів. Тиск збільшується аж поки серця занепадають або вибухає якесь насильство. Політичне зіпсуття поширюється, а довір’я зменшується. Стурбовані особи, котрі стараються поліпшити обставини, мають такий вплив, як би блоха скочила на слона. Люди розчаровуються і занурюються у беззначне заклопотання самими собою. Про цей напрям, журнал найбільшого тиражу в Сполучених Штатах, The Culture of Narcissism, каже: „Не маючи надії на поліпшення їхнього життя, щоб мало якесь значення, то люди переконались, що важливим є психологічне самополіпшення: вони роблять дотик з їхнім почуттям, їдять здоровий харч, вчаться на артистів балету, занурюються в східну мудрість, бігають підтюпцем, вчаться як визначати співвідношення’, або мати гарне відношення до інших. . . Вони розвивають живіші досвіди, стараються лупцювати мляве тіло до життя, відживлюють змучені апетити . . . . психічне здоров’я значить відкидати всяке стримання й зараз задовольняти всяким спонукам”.— Ст. 29, 39, 40, 43.

Коли люди вибирають такий шлях, то їхнє безцільне життя стається ще більш безвартним, і, ще з більшими розпачливими зусиллями, щоб уникнути його, вони кидаються у статеві оргії й розбещення, пустують варварством та безглуздим насильством, беруть наркотики, а навіть вибирають останню втечу — самогубство. Все це через відчуття, що їхнє життя не має значення.

Кілька коротких років життя тут, а потім до могили й забуття. Як у цьому може бути якесь значення? Що робить людину важливішою за комашку або коника? У величезному просторі, вона почувається неначе ніщо, недоречною, неважливою, тут на хвилинку і зникає назавжди. Життя є неначе даремною вправою.

„Як моє життя може мати якесь значення?” людина може питати. „Коли я помру, то хто буде скучати за мною, і як довго? І коли б хтось відчував мою відсутність, то яка користь мені з цього? Я є один між тисячами мільйонів. Хто помічає, хто дбає, хто пам’ятає?”

Але, почекайте! Дехто помічає. Дехто дбає. Дехто буде пам’ятати. Коли бажаєте й будете старатись, то життя буде мати значення. Слідуючі статті покажуть правдивість цього.