Нагірна Проповідь. „Піди, примирись перше з братом своїм”
ПЕРЕСТЕРІГШИ Своїх слухачів про смертельність продовжуючого гніву, Ісус тоді наказує їм, цілком викоренити причини на гнів. Він сказав: „Тому, коли принесеш ти до жертівника свого дара, та тут ізгадаєш, що брат твій щось має на тебе,— залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм,— і тоді повертайся, і принось свого дара”.— Матвія 5:23, 24.
„Дар” у цьому випадку — це жертва, яку хтось міг приносити до храму Єгови. Тваринні жертви були важливі, бувши, так як Бог наказав, частиною правдивого поклоніння. Але, комусь пригадати собі, що його брат має щось на нього’ було ще важливішим. „Залиши отут дара свого перед жертівником, і піди” сказав Ісус. „Примирись перше з братом своїм,— і тоді повертайся, і принось свого дара”.
Так зробити можливо не було дуже трудно, тому що звичайно приносили такі жертви на свято Пасхи, П’ятидесятниці та Кучок. (5 Мойсеєва 16:16, 17) Правдоподібно ображений брат був присутній між тими, які збирались до Єрусалима на ці свята.
Тут була нагода пригадати собі вимоги Мойсеєвого Закону про цілопалення. В разі хтось украв, загубив або виманив якесь майно, то Божий закон вимагав, щоб такий віддав те, що вкрав і ще додав двадцять процентів перш ніж принесе свою жертву. (3 Мойсеєва 6:1—7) Проте, Ісус не обмежував Своїх слів тільки до цілопалення або якихось точних переступів. Згідно з Сином Божим, яку-небудь жертву треба було відложити, коли хтось пригадав собі, що брат має щось на нього — щось, яке його сумління каже, він учинив, навмисно пропустив, або може відчуває по відношенню брата, що цей образився на нього. У такому разі, жертву треба залишити „перед вівтарем”, тобто, вівтарем цілопалення на священицькому подвір’ї храму.
За Божим поглядом чиєсь споріднення з ближнім є дуже важлива частина правдивого поклоніння. Тваринні жертви, навіть коли б приносити „тисячі баранів”, не мали б значення в Бога, коли б приносячий таку жертву не поводився правильно з „ближнім”. (Михея 6:6—8) „Бо хто не любить брата свого, якого бачить”, пише апостол Іван, „як може він Бога любити, Якого не бачить?” — 1 Івана 4:20.
Ісус далі заохочував Своїх слухачів, щоб вони не відкладали виправляти образи, кажучи: „Зо своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти”.— Матвія 5:25.
,Коли ще на дорозі з тим, що заскаржив його до суду’, образник повинен старатись як може, щоб виправити справу. Коли б образник признав свою помилку і перепросив брата, бажаючи відшкодувати свою провину, то правдоподібно той, що заскаржив його буде милосердний навіть може згодитися на якісь умови, щоб образникові було легше відшкодувати.
Даючи практичну причину чому це добре негайно виправляти справу, Ісус сказав: „Щоб тебе супротивник судді не віддав, а суддя щоб прислужникові тебе не передав, і щоб тебе до в’язниці не вкинули”.— Матвія 5:25.
Коли б справу взяли до суду, і обвинуваченого доказали винуватим, а він не міг би сплатити свого боргу, то суддя може віддати його „прислужникові”. Цей службовець може вкинути винуватого до в’язниці. А на який час?
„Поправді кажу тобі: Не вийдеш ізвідти, поки не віддаси ти й останнього шеляга [останньої найдрібнішої монети]”. (Матвія 5:26) Згідно з грецькими рукописами Матвія, то такого будуть тримати у в’язниці аж поки він не відплатить останнього кодрантіс, або „квадранс”, монета представляюча одну шістдесятичетверту частину денної зарплати сільськогосподарських робітників. Коли б хтось не згодився сплатити такий борг, то його будуть довгий час тримати у в’язниці.
Щоб поклоніння було прийнятне, то треба відповідно поводитись з співближнім. Апостол Павло радить: „Постановіть собі, щоб не ставити перед брата перепону або причину на спотикання”. (Римлян 14:13, НС) Коли б появилось таке спотикання, то християнин зараз повинен пригадати собі Ісусові слова, щоб „швидко миритися”. (Матвія 5:25) „Бо Я милости хочу” каже Єгова, „а не жертви”.— Осії 6:6.