Нагірна Проповідь. „А як молитеся,..”

ПІСЛЯ Свого зауваження, щоб уникати лицемірства тоді, як дається бідним милостиню, Ісус сказав: „А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри”.— Матвія 6:5.

Вислів „як молитеся” означає, що для Ісусових учнів, молитва буде регулярною частиною правдивого поклоніння. Проте, вони не мали наслідувати „лицемірів”, або самовдоволених фарисеїв, які виконували свої обов’язки під приводом релігійної побожності.— Матвія 23:13—32.

Відносно тих лицемірів, Ісус сказав: „Вони люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди”.— Матвія 6:5.

У першому столітті н.е., євреї мали звичай молитися, як збір під час ранкових та вечірніх цілопалень у храмі в Єрусалимі, о дев’ятій годині рано та коло третьої години після полудня. Багато мешканців того міста молилися в цей спосіб разом з натовпом співпоклонників у межах храму. За межами Єрусалима, побожні євреї часто воліли молитися два рази кожного дня „по синагогах”. Звичайно вони молились „стоячи”.— Дивіться також Єв. Луки 18:11, 13.

Тому що більшість людей не бувають біля храму або синагоги під час ранкової та вечірньої молитви, то за звичаєм людина молилася там, де знаходилась. Декотрі ,любили’, молитись „на перехрестях”. Вони дуже любили, коли „люди їх бачили”, переходячі на перехресті шляхів. Виявляючи фальшиву святість, вони „молилися довго напоказ”, щоб викликати похвалу від глядачів.a — Луки 20:47.

Відносно тих лицемірів, Ісус сказав: „Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою!” (Матвія 6:5) Вони одержали те, чого палко бажали — визнання та вихваляння від ближніх,— це їхня нагорода. Бог не буде відповідати на їхні лицемірні молитви.

”А ти,” продовжував Ісус, „коли молишся, ,увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися’ Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно”.— Матвія 6:6.

Ці Ісусові слова не забороняли молитись із збором. Застереження, щоб молитися ,в комірчині, зачиняючи двері’ було для того, щоб знеохочувати публічну молитву, щоб не привертати на себе увагу, і зауваження своїх прихильників. Це є подібне до поради про милостині на допомогу бідним: „Хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя”. (Матвія 6:3) Ісус дав нам досконалий приклад, як ми повинні молитися й не привертати на себе уваги. Наприклад, коли Ісус провів цілу ніч у молитві перш ніж вибрав Своїх дванадцятьох апостолів, то Він не благав Бога перед глядачами, але „вийшов на гору молитися”.— Луки 6:12.

Звертаючи увагу на ще один спосіб, яким лицеміри зловживали привілеєм молитви, Ісус сказав: „А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани,— бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство”.— Матвія 6:7.

Ісус не казав, що Його учні не повинні повторювати щирих благань та висловів подяки при молитві. В Євангелії Матвія каже, що коли Ісус молився в саді Гефсиманії пізно вночі, то повторював „те саме слово”.— Матвія 26:36—45.

Однак, це не було б правильно молитись і зайво повторювати молитви, так як роблять „язичники”. У них є звичай базікати „зайві” вислови, яких вони заучувались напам’ять. У Біблії маємо приклад поклонників Ваала з давнини, які „кликали Ваалове ім’я від ранку й аж до полудня, говорячи: ,Ваале, почуй нас!’” (1 Царів 18:26) Відносно язичеських противників Християнства в Ефесі, читаємо так: „Злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: ,Артеміда ефеська велика!’” (Дії Апостолів 19:34) У творі римського поета Теренса (другого століття до н.е.), читаємо цю скаргу: „Прошу тебе, жінко, перестань приголомшувати богів подяками, бо твоя дитина безпечна; хіба вважаєш сама, що вони нічого не розуміють, якщо не нагадується їм стократ”.

Донині, багато „язичників” говорять повторні молитви своїм богам. Наприклад, декотрі буддисти вживають чотки з 108 кульками, коли співають монотонно наму аміда буцу („хай душа спокійно спочиває”). Подібно, люди багатьох церков так званого Християнства повторюють багато разів ті самі вислови, думаючи, що таке постійне повторення запевнить їм „вислухування”. Але таке „повторення багатьох слів” не має жодної вартості в Бога.

„Отож, не вподобляйтеся їм,” продовжував Ісус, „бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!” — Матвія 6:8.

Очевидно, багато єврейських релігійних провідників ,робили себе подібними’ язичникам через надмірну багатослівність своїх молитов. Прикладом цього маємо наступний вривок з Вавілонського Талмуд: „Один [читач] пішов до Р[абина] Ганіна і сказав, О Боже, великий, могутній, величезний, величний, сильний, страшенний, потужний, безстрашний, безпомилковий та почесний”. Рабин обвинувачував його за таке непотрібне повторення бути „образою” Богові.

Регулярна, щира молитва хвали, подяки та прохання Бога є важливою частиною правдивого поклоніння. (Филип’ян 4:6) Але це не було б правильно повторювати знов і знов ті самі слова, вірячи, що таке безперервне повторення є необхідне для висказування Богові наші потреби, начебто Бог був нетямущий (що не знає), неуважний або неуважливий. Людина повинна молитись зовсім визнавати, що вона розмовляє з Особою, Яка „знає чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання”.

[Примітки]