Вдячний за все те що маю
Як же людині змагатись з трагедією, коли вона вдаряє й залишає її калікою? Чи непохитна віра в Бога та Його обіцянки допоможе такій людині? Як родина буде відноситись до цього? Чи можливо всім домашнім не втрачати надії? Наступна стаття показує, як одна родина боролась з такими обставинами.
ПЕРШЕ червня, 1957 р., був останній „нормальний” день мого життя. Він почався так як який-небудь інший: Я прокинувся рано вранці й пішов працювати як лісоруб у Дір-Лейк, Ньюфаундленді. Все було гаразд.
Перехресний вітер схопив зовсім несподівано велике дерево, якого я щойно зрізав і повалив його не в ту сторону в яку воно мало падати! Було запізно втікати. Дерево впало мені на плечі, збило мене з ніг і залишило непритомним. Пізніше, опритомнівши, я не міг рухатись!
Мене взяли до лікарні в Корнер Брук. Установили діагноз і виявилось, що мені частково порвало спинний мозок, і треба було вирізувати три хребці. Мене спаралізувало від шиї до ніг!
Любов переборює безпорадність
Трудно уявити цілковиту безпорадність і розстроєння, яких нещасний випадок може стягнути на людину. Я навіть не міг зачісатись, або годувати себе. В дійсності, я навіть не знав, коли був голодний!
Я був чоловіком великого росту, здоровий й енергійний. Тепер став безпорадною калікою. Треба було пристосуватись до нових обставин, щоб справлятися з життям. Скільки ж людині можливо витерпіти? У наступних роках я взнаю скільки.
Без люблячого догляду моєї дружини Хілди, я ніколи не міг би боротись з цими обставинами. Біблія питає в книзі Приповістей 18:22: „Хто жінку чеснотну знайшов?” І якщо знайшов, то там каже, що „знайшов той добро”. Справді моя дружина стала благословенням мені та нашій родині з сімох дітей.
Наймолодшій дитині сповнилось тільки 18 місяців у час мого випадку, і Хілда витрачала більшість свого часу доглядати їх. Тоді я став таким як вони,— ще гіршим, тому що коли мене скупали й одягли, я не міг бігати й гратись так як вони. Ні, мене мусили підсовувати в ліжку.
Однак, траплялись пригоди через які ми сміялись. Наприклад, дружина часто вибирала мене з крісла на колесах. Одного разу я дуже нахилився на один бік того крісла. Вона випростувала мене, але здавалось, що того дня я таки не буду сидіти просто. Зрештою Хілда сказала: „Ліндзі, що з тобою?” Вернувшись до дому ми знайшли причину моєї проблеми. Коли Хілда вибрала мене з крісла, то на сидінні лежала велика коробка пудри! Тому що в мене почуття вже не було, то я зовсім не знав, що сидів на ній, і тому нахилявся на бік.
Любляча допомога
Незважаючи на моє трудне становище, то мене таки підтримувала любов Бога Єгови. Приповістей 3:5, і 6 каже, щоб покладатись на Єгову всім серцем своїм, і Він випростує твої стежки’. Яке ж благословення, бо без любові Єгови та біблійної правди, я ніяк не міг би витерпіти. Колись я не покладався на Єгову. Дійсно я навіть не знав про Нього.
Я родився 1911 р. в Литл-Каталіна, Тринеті Бей, Ньюфаундленді. Мене виховали релігійні батьки. Я поважав Біблію й деколи читав її. З читання, виникали такі питання як: Чи людина дійсно колись буде жити вічно на землі, так як говорить у Псалмі 37:29? Щоб довідатись, я пішов до священика й запитав його. Він відповів мені так: „Мусиш почекати аж поки ,не перейдеш Йордан’ і тоді взнаєш”. Здавалось, мої питання турбували його. Отже, він сказав: „Твоя проблема, Ліндзі, є те, що ти питаєш забагато питань”.
Я не одержав відповідей на мої питання аж у 1949 р., коли ми вибрались до Кормака. Там я зустрінувся з Гес Барнсом і Джеком Кітсом,— свідки Єгови. Як я радів, коли вони відповідали на мої питання саме з Біблії! Я став такий задоволений, що наступного року охрестився на символ мого присвячення Єгові.
Того самого року ми знову переселились, цей раз на північ до Гус-Бей, Лабрадор, де я керував великими машинами. Незабаром роботодавець довідався, що я був свідком Єгови. До двох місяців мене звільнили з роботи й наказали вибратись з того містечка. Я не вибрався. У ті дні люди боялись слухати чогось нового, незважаючи на те, що ця звістка була багато давніша від них.
Люди й на дітей наших накидались. У школі їх переслідували аж поки поліція не пригадала шкільній владі, що свідки Єгови боролись і виграли видатні судові справи в Канаді щодо свободи поклоніння. Як наслідок цього нашим дітям, а також дітям інших релігій, запевнялась релігійна свобода.
Сьогодні обставини вже інакші в тій місцевості. У 1985 р. збудували за два дні Зал Царства для процвітаючого збору свідків Єгови в якому служить одна з моїх дочок.
Допомога в переборюванні втрати
У 1951 р., ми вибрались до містечка в якому ще досі мешкаємо — Дір-Лейк. Протягом тих трудних років нам була потрібна витривалість. Але виникатимуть обставини вимагаючі ще більшої витривалості.
Моя улюблена дружина, Хілда, яка хворіла на недугу серця, померла несподівано у 1963 р. Холодного зимового дня, я дивився з мого крісла на колесах, як її спускали в землю. Я відчував нестерпну самотність. Що ж мені тепер робити? Я ніяк не міг доглядати себе, нічого й не кажучи про мою родину.
Але Єгова вірний, і завжди дасть нам полегшення якщо будемо покладатись на Нього. (1 Коринтян 10:13) Його слуги, мої християнські брати й сестри, дуже потішали мене, а це підбадьорювало мене продовжувати. Моя дочка Івонна доглядала мене. Яким ж благословенням вона доказалась бути!
Хоч Івонна має свою власну сім’ю, то таки дбала про мої потреби. До найближчої лікарні було 30 миль (50 км.). Багато разів вона возила мене до лікарні на лікування. Коли проблеми з моїм здоров’ям погіршають, то я мушу подорожувати літаком до лікарні в місті Сент-Джонс, близько 400 миль (640 км.) відстані. Івонна завжди є зі мною.
Тому що моє тіло не діє так як слід, то я деколи маю серйозні захворювання. Мені вже робили операцію на каміння нирок; інфекції часто лікувались хірургією; через боляки я багато місяців лежав у лікарні, а тоді вдома. У декотрих місцях треба було пересаджувати тканину; кишкові проблеми довели до операції колостемії; я теж захворів на діабет.
Часто виникали питання про переливання крові. Але лікарі зрештою погоджувалися робити операцію без крові. Тому що вони були здібні й турбувались мною, то я видужував без переливання крові.— Дії 15:29.
Моя дочка з її чоловіком та родиною допомагали мені переборювати багато труднощів. Вони вставали вночі доглядати мене, годували, купали, перев’язували рани, брали на християнські зібрання й конвенції, на яких я підбадьорювався духовно. Деколи мені навіть призначали промови на конвенції. Люблячі діти справді це велике благословення від Єгови! — Псалом 127:3.
Дуже багато за що бути вдячним
Так, я маю багато за що бути вдячним. Тоді як моє фізичне тіло недійове, то розум дійовий, і я можу говорити. Я говорив про ім’я Єгови та Його наміри всім у лікарні, які хотіли слухати — лікарям, медичним сестрам, пацієнтам, священикам, які відвідували людей в лікарні, друзям, які приходили відвідувати мене.
Крім того, я вже маю крісло на колесах яке діє на батареях, і яким я керую перемикачем на підлокітці крісла. Іноді, коли я їжджу в тому кріслі, то зустрічаюся з друзями та сусідами й це дає мені нагоду говорити їм про Божі наміри. Я дуже вдячний за те, що можу так служити Йому.
Кілька моїх дітей вже присвятили своє життя Єгові, й по черзі тепер привчають своїх дітей служити Богові. Я дуже радію з цього. Моя дружина була хрещена й служила Єгові, також моя мати, яка охрестилась, коли їй сповнилось 75 років, і служила Єгові до самої смерті.
Тепер я чекаю того дня, коли ,Бог Сам буде з Його людьми й витре кожну сльозу з їхніх очей, і смерті вже не буде, ні смутку, ні крику ані болю вже не буде’, і коли „буде скакати кривий, немов олень”.— Об’явлення 21:3, 4; Ісаї 35:5, 6.
У той час на світі буде цілковитий мир, і піддані Божому правлінню жатимуть великі користі. Біблія обіцяє: „Покірні вспадкують землю,— і зарозкошують миром великим!” Аж доки? „Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній”.— Псалом 37:11, 29; 72:7.
Це чудові обставини на яких чекати. І моя радість доповниться коли, під новою системою Єгови, навіть повиходять мертві з пам’ятних гробів’.— Івана 5:28, 29.
Лежачи тут день за днем, я маю нагоду думати про моє життя й чи я якось скористав. Без вагань, я можу сказати, що дуже скористав. Моя духовність дуже зміцнена. Я навчився покладатись на Єгову. Замість нарікати на долю мого життя або на те чого в мене немає, я навчився оцінювати те що маю. Я найбільше оцінюю мою люблячу родину.
Я дуже вдячний за те що тепер маю, і чекаю сповнення майбутньої чудової надії — життя під Божою новою системою. Там я матиму досконале здоров’я. Який же чудовий день це буде! — Так як розказав Ліндзі Стід.
[Вставка на сторінці 11]
Смерть моєї улюбленої дружини вимагала від мене ще більшої витривалості.
[Вставка на сторінці 12]
Справді люблячі діти це благословення від Єгови.