Чуда й привиди — ознаки від Бога?

«ЧУДЕСА ще до цих пір розуміються бути... нібито вір чі грамоти, гарантія Божої справжньої звістки, Його всемогутнього схвалення місії або слова, що воно походить від Нього». Чуда, яких Жозеф Вандріс, ватіканський кореспондент до французької газети Фігаро, має на думці є ті, яких католицька церква вже схвалила. Але за яким мірилом церква вирішує, чи чудо або привід справді походить від Бога?

Чи церкві слід судити свою власну віру?

Згідно з владою католицької церкви, привиди мусять задовольнити дві вимоги. По-перше, вони мусять погоджуватись з догматикою церкви. Гарним прикладом цього є привид у місті Лурді, в якому «Діва» появилась як «Непорочне Зачаття». Цікаво, кілька років раніше, папа Пій IX декретував, що Марія не успадкувала оригінального гріха. У 1933 р. майбутній Пій XII висловив думку, що ці дві події були зв’язані одна з одною, кажучи: «Непорочна Діва, Богоматір, блаженною між жінками, забажала затвердити власними словами, те що було пояснене в Римі непогрішимим Всевишнім Архієреєм. І це вона незабаром затвердила власним привидом у гроті Масаб’єл [Лурд]».

По-друге, необхідно розглянути поведінку особи, яка бачила привид. Так як заявив єпископ Тура: «Церква... вірить у привиди [у Лурді] через святість Бернардети». І влада церкви вірить, що Бернардет, як також Люсі, які заявляють, що бачили Марію в Лурді й Фатімі, задовольняють вимогам цього правила, коли пізніше церква прийняла їх у чернечий сан.

Передані звістки погоджувались з догматикою католицької церкви. Життя бачачих привиди задовольняли вимогам церкви. У таких випадках, не дивно, що привиди яких церква визнає, підтверджують тільки її найновітніші традиції й догматику, як наприклад, Непорочне Зачаття.

Але чи привиди й чуда дійсно є ознаками з неба на доказ правдивості церковної догматики? Й. Бріку, редактор французького Словника релігійних знань, цитував іншого католицького автора, П. Буссея, який написав: «Так як чуда в Лурді точно пов’язуються з догматикою католицької церкви, (Непорочне Зачаття, пояснення цього догмата папською владою, обожнювання Блаженних Таїнств, обожнювання Діви Марії, тощо), то людина може, краще, мусить визнати, що „Бог схвалює догматику церкви“».

Проте, католицька церква не може заявляти собі такого божественного повноваження. Беручи на себе обов’язок вирішувати, чи привиди (а також чуда) походять від Бога чи ні, то дійсно церква судить своє власне вчення.

Багато інших релігій заявляють, що чуда є доказом Божого схвалення. Чи Бог є джерелом чуд, які виконуються в екстатичних рухах (а навіть некатолицької) або нехристиянської релігій? Трудно повірити, що Бог є джерелом таких чуд, бо Біблія каже, що «Бог не є Богом безладу, але миру» (1 Коринтян 14:33).

На якій підставі правильно розсуджуються такі справи? У книжці Ознаки ймовірності християнського відкриття (франц.) пояснює, що головно на моральних і релігійних підставах судиться, чи чудо є справжнє.

Відповідає вимогам Святого Письма?

Так як заявляють різні католицькі автори, «перша вимога така: щоб передана звістка відповідала вимогам Євангелія й догматичної традиції церкви». «Жодне нове відкриття не може видозмінювати первісне». Також, папа Іоанн-Павло II пояснив, що «у звістці переданій Фатімським чудом у 1917 р., поміщається ціла правда Євангелія». З цього виходить, що понад усе привидами передана звістка мусить відповідати «відкриттю» в Святому Письмі. Але, чи вони дійсно відповідають такому відкриттю?

До якого висновку нам доходити з видінь вогненного пекла, якого пастухи бачили в фатімському чуді? Святе Письмо ясно каже, що грішників не карається в пеклі після смерті. Ісус Сам сказав, щоб ми не боялись Того, Який може знищити душу й тіло, і таким чином показує, що душа може померти. Інші вірші в Біблії ясно показують, що людина нічого не усвідомлює після смерті, і що її надія на майбутнє життя базується на біблійній обіцянці воскресіння (Матвія 10:28; Екклезіястова 9:5, 10; Івана 5:28, 29).

А що ж сказати про «Непорочне Зачаття» про якого Бернардет говорила? Це також скандально суперечить тому що Біблія говорить. Святе Письмо показує, що Марія, так як усі нащадки Адама, була «у гріху зачата» і успадкувала смерть (Псалом 51:5, Переклад Хоменка; Римлян 3:23). Якщо Марія була зачата без гріха, то навіщо ж вона принесла жертву за гріх після народження Ісуса? (3 Мойсеєва 12:6; Луки 2:22—24). Крім того, в Біблії немає ані одного вірша, який підтвердив би католицьку доктрину, що Марію збережено від оригінального гріха спеціальною ласкою. Тому що поклоніння Марії не грунтується на Біблії, то логічно можна запитати, чи її з’явлення походять від Бога.

Чи ж вони можуть бути з іншого джерела?

Як звичайно, дослідники Біблії знають, що не всі чудесні ознаки походять від Бога. Згадавши чудеса, яких виконували єгипетські чарівники перед фараоном і Мойсеєм, то в Словнику Біблії (франц.), редагованого Ф. Вігуру, згадує, що «в останні дні, фальшиві пророки й фальшиві Христи, усі агенти Диявола, виконуватимуть багато чудес, щоб аж зводити вірних учнів Ісуса Христа, якщо це було б можливим» (Матвія 24:24; 2 Мойсеєва 7:8—13).

Але що сказати, коли б застосувати це правило до фатімського чуда, привид у якому пропонує людству покаятись і просить віруючих молитись за навернення грішників? Цікаво, у книжці, яка схвалює привиди, Фатіма — чудо 20 століття (франц.), цитує священика, присутнього у Фатімі в той час, який виражає свої сумніви про джерело тих звісток, незважаючи на їхній зміст. Він каже: «Це може бути демонський обман». І справді, Біблія показує, що сам Сатана «вдає з себе ангела світла» і що «його слуги вдають із себе слуг праведности» (2 Коринтян 11:14, 15, Переклад Хоменка). Виходить, що ймовірна звістка не є доказом на те, що привид дійсно походить від Бога.

До цього висновку також доходить католицький Словник історії Біблії (франц.), Кальмета, в якому каже: «Чудеса й дива не завжди є доказом святості виконуючих їх або на правдивість їхнього вчення, і це теж не є певним свідченням на те, що бачачі їх одержали місію».

У протилежності цьому, Христос, під час Своєї служби на землі виконував багато чудес. Яка ж була Його ціль, і яке світло вони проливають на сьогоднішні чуда й дива? На ці запитання дамо відповідь у наступній статті.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 6]

9 грудня 1531 р.

Мексікан-індіанець, Хуан Дієго, спішився до Мехіко на месу. У дорозі він зустрівся з пані, яка послала його попросити єпископа Мехіко збудувати церкву на тому самому місці на якому вона стояла. Єпископ дещо недовіряв індіанцеві.

У наступному привиді вона представила себе бути Богоматір’ю, а пізніше як «Свята Марія Гуадалупе». Для того, щоб переконати його (єпископа) ознакою, вона наказала Хуанові Дієго назбирати троянд, незважаючи на те, що в цю пору, як також на цьому місці, троянди не ростуть. Все ж таки, він назбирав трохи троянд і завив їх у плащ. Даючи троянди єпископові, на його плащі з’явилась «Діва» натуральної величини.

Сьогодні у Гуадалупській базиліці, біля Мехіко, можна бачити на виставі зображення цієї сцени.

[Ілюстрація]

Гуадалупе

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

11 лютого 1858 р.

Чотирнадцятилітня французька дівчина, Бернардет Субіру, з сестрою й подругою, збирали дрова біля Лурда, містечка південнозахідної Франції недалеко кордона Іспанії. Саме тоді, коли Бернардет переходила річку, їй з’явилась «пані» в гроті. Іншими оказіями, та сама «пані» просила, щоб на тому місці збудувати каплицю й зверталась до всього людства покаятись.

Зустрінувшись з ще одним привидом, Бернардет чула, як та «пані» говорила місцевим діалектом: «Я Непорочне Зачаття». Перед громадською, а навіть релігійною владою, Бернардет Субіру твердила, що її заяви були правдиві. Зрештою, католицька церква офіційно затвердила привиди «Діви». Результатом цього у Лурді збудували святилище.

[Ілюстрація]

Лурд

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 8]

13 травня 1917 р.

Один молодий пастух і двоє пастушок пильнували свої отари в Фатімі, центральній Португалії, у якому то місці бачили перший привид «Діви». Під час пізнішого привиду, люди спішились до тієї місцевості в надії одержати ознаку. Вони заявляють, що бачили сонце, яке танцювало на небі а тоді впало на землю.

Діти також одержали «таємниці». Вони бачили пекло у видінні, а в ньому грішників, які дуже страждали в страшенному полум’ї. «Діва» попросила, щоб Росію присвятити до її «непорочного серця». Пізніші папи сповнили її бажання. Останню «таємницю» охороняє найвища влада католицької церкви, і в цей час не хоче виявити її публіці.

[Ілюстрація]

Фатіма