Кракатау. Повторні відвідини місця катастрофи
ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ІНДОНЕЗІЇ.
ПЛЯЖ КАРІТА здається мирним місцем. Ніщо тут навіть і не натякає на його колишнє жахливе минуле. Він виглядає безтурботним курортом на острові Ява і лежить близько ста п’ятдесяти кілометрів західніше від міста Джакарта біля Зондської протоки, що відокремлює індонезійські острови Яву і Суматру. Від тисняви людського натовпу та вуличних пробок Джакарти, здається, і сліду не залишилось, атмосфера тут тиха і спокійна. Місцеві будинки довірливо туляться до води.
Але назва «Пляж Каріта» досить-таки вдало пов’язується з його неспокійною історією. «Каріта» — індонезійське слово, яке означає «розповідь», і ця місцина, як і багато інших на цьому терені, фактично є джерелом розповідей про їхню трагічну історію — всі вони постали через один катаклізм, який пошматував цей регіон і дався чути по цілому світі.
Якщо з Пляжу Каріта вдивлятись у далечінь на тихі, блакитні води Зондської протоки, то можна побачити архіпелаг малих островів. На одному з них, Анак-Кракатау (Дитина Кракатау), дим і далі стоїть стовпом. Зловісне звучання цієї назви навіває спогади про лихого «батька» — гору Кракатау, більшість якої опустилася під воду Зондської протоки 27 серпня 1883 року після виверження в найбільшому вибуху за усю сучасну історію.
Наша група з 17 чоловік вирушила з Пляжу Каріта, аби відвідати цей архіпелаг. Ми взяли напрокат катер, щоб здійснити 40-кілометрову подорож протокою. Острів Ява поступово розчинявся у серпанку, а в моїй уяві почали утворюватися картини моторошного минулого Кракатау.
Моторошне минуле Кракатау
Нині назва Кракатау в англійській мові стосується архіпелагу з чотирьох островів Ракати, Паняну, Сертунґу й Анак-Кракатау, молодого вулкана, що стоїть у центрі уваги трьох попередніх. Раката давно є осередком вулканічної активності. Він значно збільшився декілька сторіч тому, коли з моря виступили дві вулканічні гори і поступово сполучилися з островом Раката, утворюючи люту гору Кракатау. На щастя, здається, вулканічна активність стримує від заселення цього острова.
Хоча вряди-годи з’являлися повідомлення про незначні виверження вулкана, скажімо, 1680 року, коли було знищено усю зелень на острові, але до 1883 року Кракатау був знову вкритий буйною тропічною рослинністю. Вулкан дав про себе чути гуркотом 20 травня 1883 року, вибухаючи, він викидав пемзу, попіл та клуби пари. Цей страшенний гуркіт не вщухав протягом червня і липня. До середини серпня всі три головні кратери викидали великі стовпи пари, пилу, пемзи та попелу. Кораблі, що пливли цією протокою, мусили прочищати собі шлях крізь силу-силенну розкиданої пемзи, тоді як попіл рясним дощем спадав на їхні палуби.
Коли ми пропливали водами цієї самої протоки, єдине, що коли-не-коли падало на нашу палубу,— летюча риба, яка не змогла перестрибнути усієї ширини нашого катера. Важко було нам уявити, що у цих тихих водах колись бушувала руйнівна стихія. Але цей катаклізм тоді тільки-но починався.
Двадцять шостого серпня часті вибухи переросли в безперестанний гуркіт, але все це вже не мало тривати довго. Зрештою 27 серпня чотири могутніх вибухи — о 530, 644, 1002 і 1052 — потрясли вулканом. Кульмінаційний третій вибух був набагато могутнішим від вибуху в Хіросімі і від будь-якого іншого наступного атомного вибуху. По суті, дехто каже, що він досягав сили 100 000 водневих бомб. Його було чути в Австралії, М’янмі, Родріґесі та на островах в Індійському океані за 5000 кілометрів. Хвилі тиску при гідравлічному ударі, перш ніж поступово згаснути, оббігли в атмосфері нашу планету сім з половиною разів. Аж у протоці Ла-Манш загойдалися на хвилях кораблі від землетрусу через це виверження.
Гриб попелу, за приблизними підрахунками, піднявся до висоти 80 кілометрів і розповзся у різні керунки. Цілий цей регіон було огорнено темрявою на два з половиною дні. У газеті «Нью-Йорк таймс» за 30 серпня 1883 року цитувалось застереження страхової компанії Ллойдс, щоб кораблі не запливали в Зондську протоку. Там було небезпечно плавати, бо усі маяки «позникали». Вулканічний пил здійнявся високо в атмосферу, де повітряні потоки поширили його по всій землі протягом лічених тижнів. Через це упродовж року чи двох можна було спостерігати яскраву ранкову і вечірню зорю, сонячні гало та інші атмосферні феномени.
Знищення життя
Це виверження спричинило на воді велетенські сейсмічні хвилі, або цунамі, що були заввишки 15 метрів у відкритому морі. Одна така хвиля пронеслась через конусоподібну затоку у напрямку містечка Мерак, що на острові Ява, і вважається, що масивний водяний мур здійнявся угору на 40 метрів. Він стер з лиця землі це містечко, не залишивши від нього навіть і сліду. Декількох інших узбережних містечок островів Ява і Суматра чекала подібна доля. Того дня цунамі принесли загибель майже 37 000 чоловік. Один військовий корабель було знайдено на суші за три кілометри від моря!
Але що саме там трапилось? Грізний вулкан Кракатау вивергнув приблизно 20 кубічних кілометрів породи, звільнивши від магми велетенський підземний резервуар. Коли ця порожнина завалилася, під воду осіло дві третини острова. Суша, що виступала на 300 метрів над рівнем моря, опустилася на 300 метрів під воду. Тепер височіє лише половина вулканічної «піраміди» Ракати.
Залишки острова Раката разом з островами Панян і Сертунґ були покриті тридцятиметровим шаром гарячого, стерильного попелу. Вважалось, що на тих островах було знищено усе життя. Коли через дев’ять місяців після катастрофи на ту землю ступили дослідники, було знайдено лише одного дрібненького павучка, що розпростер павутинку. У наступні роки Кракатау перетворився у щось на зразок дослідної лабораторії, коли вчені ставали свідками поступового відродження життя на цих трьох островах. Найближча земля, з якої могла мігрувати фауна і флора, лежала за 40 кілометрів.
Проминуло трохи більше ніж 60 років, і посеред моря з води виринула інша вулканічна «піраміда». Ця Дитина Кракатау (Анак-Кракатау) і далі вивержується та росте. Нині вона заввишки 200 метрів і 2 кілометри завширшки, та ще й дуже активна! Ми насамперед відвідали саме цю дратівливу «дитину».
Відвідини «дитини» та сусідів Кракатау
Ми підплили до берега Анак-Кракатау і з невеликими утрудненнями повискакували з катера на разючо-чорний береговий пісок. Східний виступ цього острова був рясно всіяний казуариновими деревами, деякі стовбури мали діаметр 60 сантиметрів. Також там була досить несподівана різноманітність інших рослин та квітів. Між деревами пурхали птахи багатьох видів, а на смоківниці догори ногами висіли кажани. У памолоді від нас квапливо ховалися ящірки. Лісова частина острова кишіла комахами та метеликами.
Однак відродження Анак-Кракатау сповільнюють багато вивержень протягом років; рослинне життя і далі охоплює лише приблизно 5 відсотків острова. З труднощами просуваючись по глибокому чорному попелі у напрямку вулканічної вершини, ми помітили, що розмаїта рослинність вже почала колонізувати ці схили-пустища, здіймаючись щораз вище, аж доки наступне виверження примусить її відступити.
На спаді вулканічної гори зі шпар просочується пара. Стоячи на краю кратера і дивлячися вниз у «пекло», ми могли власними очима спостерігати неспокій цієї вогненної «дитини». Не потрібно було особливих зусиль, щоб уявити, як колосальні тектонічні пласти звільна труться один об одного під Зондською протокою, утворюючи таким чином найактивніший вулканічний регіон на планеті.
Відновлення лісу відбувається стабільніше на сусідніх островах — Сертунзі, Ракаті та Паняні, що оточують Анак-Кракатау. На них не було вивержень з часу незабутнього вибухоподібного викиду 1883 року. І за трохи менше ніж сторіччя вони вилікувались, відновились і знову стали мирними островами з буйною тропічною рослинністю. Фактично лише за 20—40 років після виверження на цих островах знову з’явився ліс і вони запрудилися різноманіттям птахів, ящірок, зміїв, кажанів та комах. З того часу відбувається швидке відродження життя.
Але чи якісь форми життя пережили пекельний дух Кракатау та дощ попелу? Багато ботаніків та зоологів уважають, що ні, проте дехто піддає сумнівам їхні висновки. У загальному вони припускають, що птахи, котрі переносять насіння, а також усіляке сміття з повноводних річок островів Суматра і Ява, дали початок поверненню життя.
Коли наш катер рушив тихими блакитними водами, що зі всіх боків оточені островами, у зворотну подорож до Яви, я не переставав думати про чудову здатність нашої планети самовідновлюватись. Якщо землю не псувати, вона може відновитись. Ця думка дуже потішила мене, бо людство саме тепер на цій планеті готує катастрофу глобальних масштабів. Нині людина поступово руйнує землю і наслідки такого руйнування перевершили навіть колосальні розміри катастрофи Кракатау. Але коли вона схаменеться і припинить руйнування, то земля вилікує себе. Ніс катера розбивав легенькі блакитно-салатові хвильки Зондської протоки, а я озирнувся і побачив зелені острови Кракатау, котрі знову ожили після смерті. Справді, земля може зцілитися. І як же буде чудово, коли на наших очах це відбуватиметься в глобальних масштабах! (Ісаї 35:1—7; Об’явлення 11:18).
[Ілюстрація на сторінці 15]
Анак-Кракатау з віддалі.