Рабами ставали мільйони

ДО НАРОДЖЕННЯ Олавди Еквіано кораблі з Європи вже два з половиною сторіччя переправляли африканських рабів через Атлантичний океан. Але рабство як таке набагато давніше. Поневолення людей, переважно внаслідок воєн, ще з давніх часів було поширеним явищем.

Рабство процвітало навіть у Африці ще задовго до прибуття кораблів з Європи. «Нова британська енциклопедія» (англ.) пише: «Упродовж усієї задокументованої історії у негритянській Африці завжди були раби. (...) Рабство існувало всюди ще навіть до виникнення магометанства, і в магометанському світі широко провадивсь продаж чорних африканських рабів».

Трансатлантична работоргівля відзначалась особливими масштабами і довготривалістю. За найдокладнішими підрахунками, кількість рабів, переправлених через Атлантичний океан за період від XVI до XIX сторіччя, сягала від 10 до 12 мільйонів.

Трикутний маршрут

Незабаром після плавання Христофора Колумба 1492 року європейські колоністи в Америці відкрили копальні та стали вирощувати на плантаціях цукрову тростину. На додачу до поневолення місцевих людей, європейці почали імпортувати рабів з Африкиa. Потік рабів через Атлантику почав «струменіти» в середині XVI сторіччя, а за життя Еквіано, в середині XVIII сторіччя, він став «рікою» — близько 60 000 чоловік щорічно.

Кораблі з Європи переважно плавали трикутним маршрутом. Спочатку вони пливли на південь, з Європи до Африки. Відтак брали курс на середній рейс (середній етап трикутника) до Америки. І врешті-решт поверталися до Європи.

На кожному етапі трикутника капітани торгували. Кораблі відпливали з європейських портів важко завантажені товаром: текстильними виробами, залізним крамом, зброєю й алкогольними напоями. Досягнувши західного узбережжя Африки, капітани міняли ці речі на рабів, котрих постачали їм африканські ділки. Корабель переповнювали рабами і брали курс на Америку. В Америці капітани продавали рабів і завантажувалися товаром, виготовленим рабами, як-от: цукром, ромом, патокою, тютюном, рисом, а з 1780-х — бавовною. По тому кораблі відпливали у кінцевий рейс — назад до Європи.

Для європейських й африканських торговців та колонізаторів в Америці торгівля так званим живим товаром була звичайнісіньким бізнесом, тобто заробітком грошей. Але для поневолених — чоловіків і жінок, батьків і матерів, синів та дочок — брутальністю і жахом.

Звідки бралися раби? Декотрих викрадали, як це було у випадку Олавди Еквіано, але більшість становили полонені у війнах між африканськими державами. Постачальниками були африканці. Історик Філіп Кортін, знавець історії работоргівлі, пише: «Згодом європейці довідались, що Африка була надто небезпечною для їхнього здоров’я, щоб безпосередньо виходити в рейди за рабами. Негрів поневолювали самі ж таки негри... Людський потік, що живив работоргівлю, складався головним чином з полонених».

Середній рейс

Плавання до Америки було жахливим. У дорозі до узбережжя спутані в групи африканці інколи місяцями знемагали у кам’яних укріпленнях чи у менших дерев’яних загородах. До прибуття корабля, що тримав курс на Америку, невільники уже мали підірване здоров’я від знущань, котрі вони зносили. Але гірше було попереду.

Після того як їх затягали на борт корабля, повністю роздягали і корабельний лікар чи капітан перевіряв їх, на чоловіків надягали пута і відводили у трюм. Шкіпери укладали горілиць якомога більше рабів, аби збільшити свій прибуток. Жінкам і дітям давалося більше волі рухатися, але вони залишалися беззахисними перед членами корабельної команди, які безчестили їх.

У трюмі стояв мерзенний сморід. Еквіано описує свої враження: «Ми мало не задушилися через тісне приміщення і задуху, опріч того, корабель був настільки переповнений людьми, що кожен з нас ледве міг повернутися на бік. Все це викликало сильне пітніння, отже незабаром повітря стало неможливим для дихання через різні бридкі запахи, що викликало серед рабів хворобу, від котрої багато помирало... Верещання жінок і стогони помираючих — такою була загальна картина, що вселяла неймовірний жах». Невільники мусили перебувати в таких обставинах цілу дорогу, що тривала два місяці, а то й більше.

У страхітливих антисанітарних умовах процвітали хвороби. Часто спалахували епідемії дизентерії і віспи. Смертність була високою. Документи показують, що до 1750-х років на кораблі помирав кожен 5-й африканець. Мертвих викидали за борт.

Прибуття до Америки

Коли корабель з рабами підпливав до Америки, команда починала готувати африканців на продаж. Вони скидали з невільників ланцюги, підгодовували і натирали пальмовою олією, щоб ті виглядали здоровими і аби замаскувати болячки та рани.

Переважно капітани влаштовували аукціони, на яких продавали своїх невільників, але інколи вони організовували «штовханину», коли від покупців вимагалося заплатити визначену суму грошей наперед. Еквіано пише: «За сигналом (скажімо, барабанний бій) покупці, всі як один, вривалися у подвір’я, де ув’язнено рабів, аби вибрати для себе найліпшу партію «товару». Шум, галас та жадібні обличчя покупців неабияк підсилювали тяжкі передчуття переполоханих африканців».

Еквіано додає: «Таким чином без жодних докорів сумління покупці роз’єднували членів родин і друзів, більшість з котрих вже ніколи не бачили один одного». Для тих родин, котрим якось вдавалось бути разом у ті сповнені справжніх кошмарів попередні місяці, цей удар був особливо важким.

Праця і батіг

Африканські раби працювали на кавових, рисових, тютюнових, бавовняних і особливо на цукрових плантаціях. Інші важко гнули спини в копальнях. Дехто працював теслярем, металістом, годинникарем, зброярем чи моряком. Інші були хатніми працівниками: слугами, няньками, швачками та кухарями. Раби розчищали землі, будували дороги та будинки і копали рови.

Але, незважаючи на таку працю, до рабів ставились, як до майна, і, за законом, пан мав повне право над своїм майном. Однак рабство утримувалось не просто тому, що рабів позбавляли прав та волі. Воно утримувалось батогом. Влада рабовласників та настановлених ними наглядачів залежала від їхнього вміння завдавати рабам болю. А вони знали, як це робити.

Щоб унеможливити повстання і тримати рабів у вузді, їхні власники накладали тяжкі фізичні покарання навіть за незначні провини. Еквіано пише: «[У Вест-Індії] було загальноприйнятим таврувати рабів, випікаючи початкі літери ім’я їхнього власника, і вішати їм на шиї важкі залізні гаки. Фактично за найнезначніші порушення на них вішали ланцюги і часто вдавалися до знарядь катування. Залізні намордники, стискачі великих пальців тощо... інколи застосовували за найдрібніше порушення. Я бачив негра, якого били поти, поки не поламали кості, за те що він не доглядів страви і вона збігла».

Інколи раби повставали. Більшість повстань закінчувалась безуспішно, й повсталих карали з немилосердною лютістю.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 5]

Мертвих викидали за борт.

[Відомості про джерело]

Culver Pictures

[Ілюстрація на сторінці 5]

У трюмах укладали горілиць якомога більше рабів.

[Відомості про джерело]

Schomburg Center for Research in Black Culture / The New York Public Library / Astor, Lenox and Tilden Foundations