Унікальний Маттергорн

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА У ШВЕЙЦАРІЇ

«НА ВСІЙ землі є тільки ОДИН Маттергорн, тільки ОДНА гора з такими гармонійними пропорціями. Неймовірне видовище!» Так висловився італійський альпініст Гвідо Рей.

Маттергорн і справді незвичайна вершина, одна з найкраще знаних гір у світі. Можливо, фотографія на цих сторінках є не першим знімком цієї дивовижної гори, який ви бачите.

Пірамідоподібна гора Маттергорн височіє на кордоні Італії й Швейцарії, на відстані десяти кілометрів на південний захід від містечка Зерматт, за назвою якого і стали називати цю гору. Вона піднімається в небо на висоту 4478 метрів і має дві вершини на відстані 100 м одна від одної.

Хоч Маттергорн є частиною Центральних Альп, він стоїть окремо, без близьких сусідів. Ця обставина і зумовила те, що гора чудово виглядає зі всіх боків і є дуже фотогенічною.

Хтось влучно сказав, що Маттергорн має форму обеліска. Він демонструє свої чотири боки на чотири сторони світу і кожен схил чітко відокремлений гребенем.

Маттергорн, попри свою висоту, не завжди вкритий снігом. Пізньої весни його стрімкі скелясті схили ближче до вершини підставляють сонцю свій покрив зі снігу і льоду. Нижче на схід та північний захід льодовики туляться до гори, наче білий пояс, що підперізує її стан цілий рік.

Багато поклонників цієї незрівнянної гори дивуються, як вона утворилася. Біля її підніжжя не побачиш навіть камінчика з матеріалу, з котрого вона була створена. Всі ці камінчики, напевно, були змиті за незліченні тисячоліття її існування. Які ж могутні сили природи мусили прикласти свої «руки» до цього чудового видовища!

Перші поселення

Альпійська долина, яка лежить біля підніжжя Маттергорну, була заселена ще за часів Римської імперії. Історія розповідає, що у 100 році до н. е. римський воєначальник Марій здійснив на висоті 3322 метри перехід через перевал Теодул на сході Маттергорну. Цим гірським шляхом користувались також у середні віки для перевезень товарів з півдня на північ.

У ті часи поселенці дивилися на Маттергорн з великою пошаною, навіть із забобонним страхом. Вони ніколи б не наважилися піднятися на гору, де, як вони думали, живе сам диявол! Бо хто ж то скидає донизу лід, снігові лавини та скелі завбільшки з будинок?

Зацікавлення природознавством зростає

Те, чого так боялися ці прості люди, пізніше стало дуже модним у вищих колах англійського суспільства. Зацікавлення наукою почало зростати, спонукуючи дослідників підійматися на гори, щоб вивчати такі галузі знання, як геологія, топографія та ботаніка.

По суті, у 1857 році в Лондоні було засновано Альпійський клуб і багато заможних англійців подорожували до Франції, Італії або Швейцарії, щоб взяти участь у підкоренні Альп. Шукачі пригод піднімалися на одну гору за іншою, включаючи Монблан. Хоч ця гора є найвищою в Європі (4807 метрів), для альпіністів вона є менш складною, ніж Маттергорн.

Не все це робилося в ім’я природознавства. Немалу роль відігравало честолюбство. Важливим фактором було бажання здобути славу найпершого й найсміливішого. На той час у Англії слово «спорт» означало не що інше, як альпінізм.

Літо 1865 року було одним з найбільш гарячих альпіністських сезонів, зокрема стосовно Маттергорну. Ця захоплива піраміда лишилася одною з останніх непідкорених вершин. Вона вважалась неприступною, і місцеві провідники відмовлялись навіть спробувати піднятися на неї. Вони займали позицію: будь-яка інша вершина, але не Горн.

Проте завоювання Маттергорну було невідворотне. На початку 1860-х років були підкорені декілька альпійських вершин. Альпіністи набули досвіду і розробили нову техніку сходження. На замовлення лондонського видавця 20-річний Едвард Уімпер з Англії приїхав до Швейцарії робити малюнки альпійських видів, щоб ілюструвати книгу про Альпи. Уімпер був захоплений горами, і альпінізм став його пристрастю. Він підкорив багато вершин у Франції та Швейцарії і зробив декілька спроб піднятися на Маттергорн. Але Горн не піддався.

Маттергорн підкорено!

Нарешті в липні 1865 року три різні загони альпіністів зустрілися у Зерматті; всі три збиралися піднятися на Маттергорн. Час підганяв, бо італійський загін міг вирватися вперед; тому три групи вирішили об’єднатися в одну зв’язку, або групу зв’язаних канатом альпіністів. Група складалася з семи чоловіків — англійців Едварда Уімпера і лорда Френсіса Даґласа, Чарльза Хадсона і його молодого друга Хадоу, двох швейцарців і одного французького провідника, якого їм удалося завербувати.

Полишивши Зерматт вранці 13 липня, вони без поспіху підійшли до гори зі східного боку і побачили, що нижня частина відносно легка для підйому. Вони поставили свій намет на висоті приблизно 3300 метрів і решту того сонячного дня насолоджувались краєвидом.

Наступного ранку, 14 липня, ще перед сходом сонця вони почали сходження. Канат був необхідний тільки час від часу. Деякі частини підйому були складнішими за інші, але, зустрічаючи більш серйозні перешкоди, вони часто знаходили обхідний шлях. Після двох привалів вони дійшли до найвирішальнішого моменту. Останні 70 метрів були вкриті снігом, і о 13.45 вони досягли вершини. Маттергорн було підкорено!

На вершині не виднілося жодних людських слідів, отже, вони, безсумнівно, були першими. Яке відчуття! Біля години загін переможців захоплювався гідним подиву видом на всі сторони світу, після чого вони вирішили спускатися. Італійські альпіністи, які зробили спробу сходження того самого дня, залишились далеко позаду і, зрозумівши, що вони програли, вирішили вернутися.

Дуже дорогою ціною

Проте перемога альпіністів дуже дорого їм коштувала. Дійшовши до складного переходу на спуску, вони зв’язалися разом, найбільш досвідчений провідник йшов першим. Попри всю обережність, наймолодший учасник посковзнувся і впав на чоловіка попереду, тягнучи за собою тих, що йшли позаду. Попереджені криком, три останніх змогли затриматися за якесь каміння. Але канат обірвався, і в ту ж мить четверо перших щезли в безодні.

Закляклі від жаху, Едвард Уімпер і два швейцарських провідники опинилися в дуже критичній ситуації. Їм треба було розташуватися на ніч і наступного дня повернутися у Зерматт. Так тріумф того дня швидко обернувся на трагедію, яка до останніх днів життя нагадувала про себе тим, хто врятувався.

Три з чотирьох трупів були пізніше знайдені на льодовику, 1200 метрів нижче місця, де сталось нещастя. Четвертого, лорда Даґласа, так і не вдалось розшукати.

Це не були останні жертви схилів Маттергорну. Незважаючи на те що багато канатів були добре закріплені в скелі на різних шляхах сходження або впоперек скелястих стін та вузьких розколин, та попри набутий досвід і значно вдосконалену екіпіровку альпіністів, тільки на цій горі 600 чоловік втратили своє життя.

Небезпеки

Одним з факторів, через який небезпека неймовірно зростає, є погода. Вона може змінитися дуже швидко. Зранку день може виглядати чудовим, але скорше, ніж хтось це зауважить, густий туман або темні хмари оповиють піраміду й зірветься страхітлива буря. Це може супроводжуватися грізними ударами блискавки та гуркотом грому разом зі шквалом і закінчитись сильним снігопадом. І все це чудового літнього дня!

Якщо альпіністів спіткає такий поворот подій, може статись, що їм доведеться провести ніч просто неба, можливо, на маленькій платформі в скелі, де вони ледве зможуть стояти. Температура може бути набагато нижчою точки замерзання. Під ними провалля. Тоді може спасти на думку, що непогано було б дивитися на Маттергон з безпечної відстані!

Іншою небезпекою є падаючі валуни. Деколи каміння падає через неуважність самих альпіністів. Проте в більшості випадків причини є природними. Зміна температури, лід і сніг, зливи і палюче сонце разом з сильними вітрами, що кружляють навколо Горну,— все це впливає на скелі, спричиняючи те, що від гори відколюються великі шматки. Деколи вони роками лишаються на місці як велике нагромадження уламків, але снігові обвали врешті зрушують їх, і вони падають.

Багато альпіністів дивуються тому, що цей процес тягнеться тисячі років, а горі все ще вдається не втрачати обрисів стрункого обеліска, не виявляючи змін форми. Проте порівняно з підрахованим об’ємом гори, 2,5 мільярда кубічних метрів скельної породи, падаючі валуни не в стані значно змінити її форму. А втім, вони стають причиною каліцтв і можуть відібрати життя.

Тим часом сходження на Маттергорн набуло популярності. Деякі провідники були на її вершині сотні разів. Багато людей також повторюють досягнення, вибираючи кожного разу новий шлях до вершини.

Але є й такі, хто, спробувавши, визнає, що або обставини несприятливі, або власні можливості, фізичний стан чи підготовка є недостатніми. Отже вони не продовжують сходження, розсудливість бере верх над бажанням зажити слави «підкорювачів» Маттергорну.

А втім, бачили ви цю вражаючу гору в кіно або на фотографіях чи стояли поруч, з благоговінням милуючись яскравими кольорами, в які вона забарвлена при сході або заході сонця, гора, можливо, нагадувала вам про Великого Скульптора. З глибокою шаною до його творива у вашому серці, можливо, відгукнуться слова з Псалма 104:24: «Які то численні діла Твої Господи,— Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля».