Чи дні релігії полічені?

«Земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває»

ІСАЯ, 8 СТОРІЧЧЯ ДО Н. Е. ІЗРАЇЛЬСЬКИЙ ПРОРОК

ЄВРЕЙСЬКИЙ пророк Ісая передрік, що настане час, коли всі люди на землі будуть об’єднані в поклонінні Всемогутньому Богові. Проте нині така перспектива може здаватися дуже віддаленою.

Наприклад, на початку цього сторіччя комуністичні революціонери в Росії вважали, що знищення релігії необхідне для визволення пролетаріату. Атеїзм, стверджували вони, мав «звільнити маси трудящих від ярма забобонів та мороку минулого». До 1939 року Сталін скоротив кількість діючих православних церков у Радянському Союзі до 100 (для порівняння: до 1917 року їх налічувалось 40 000).

Гітлер теж вбачав у релігії перешкоду на своєму шляху до абсолютної влади. «Людина є або християнином, або німцем. Вона не може бути й тим і іншим одночасно»,— проголосив він якось. Гітлер намагався поступово усунути всі форми поклоніння, котрі не міг контролювати. З цим на меті нацисти створили власні квазірелігійні молитви, свята, хрещення й навіть похоронні служби. Гітлер був їхнім месією, а вітчизна — богинею. Вони могли чинити будь-які звірства, якщо на це була воля Гітлера.

Невже останні дні релігії?

Ні Сталін, ні Гітлер не досягли успіху у своїх спробах придушити релігію. Але нині, здається, байдужість перебрала на себе роль тиранії. Для дослідників Біблії такий поворот подій не є несподіванкою. Апостол Павло сказав Тимофієві, що в «останні дні» люди будуть «більше розкошолюбні, ніж боголюбні» (2 Тимофія 3:1—4, Філарет).

Чи Біблія вчить, що ці «останні дні», котрі відзначаються релігійною байдужістю, стануть прелюдією кінця усієї релігії? Ні. Біблія не передрікає кінця усієї релігії, а лише виявляє, що піде в забуття фальшива релігія, котру вона символічно називає Вавилоном Великимa. Книга Об’явлення пише: «Один сильний Ангол узяв великого каменя, як жорно, і кинув до моря, говорячи: «З таким розгоном буде кинений Вавилон, місто велике,— і вже він не знайдеться» (Об’явлення 18:21).

А втім, зникнення фальшивої релігії не призведе до утворення безбожного світу. Навпаки, Псалом 22:28 пророкує: «Усі кінці землі спам’ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів». Лишень уявіть собі час, коли «всі племена народів» об’єднаються у поклонінні єдиному правдивому Богові! Під правлінням Божого Царства ця чудова обітниця матиме славетне сповнення (Матвія 6:10). Коли настане той час, релігія — правдива релігія — відіграватиме важливу роль. Але що сказати про теперішній стан справ?

Усвідомлення духовної порожнечі

Поширена в Європі духовна порожнеча чимось нагадує ситуацію в Римській імперії у першому сторіччі. Ось що історик Вілл Дюрант пише про те, як християнство в першому сторіччі успішно задовольняло духовні потреби людей того часу: «У моральний вакуум відмираючого поганства, у холоднечу стоїцизму й загнивання епікуреїзму, у світ, наповнений брутальністю, жорстокістю, гнітом та сексуальним хаосом, в умиротворену імперію, котра, здавалося, не потребувала чоловічої цнотливості чи богів війни, воно принесло нову мораль братерства, люб’язності, пристойності та миру».

Моральний і духовний вакуум у житті людей нашого часу можна заповнити такою ж могутньою звісткою, котра проповідувалася по цілій Римській імперії ранніми християнами. І ще можна знайти людей, які прислухаються до неї. Багато європейців зовні не є релігійними, однак відчувають, що Бог відіграє важливу роль в їхньому житті. Вони перестають відвідувати традиційні церковні служби, і дехто заповнює свою духовну порожнечу, звертаючись до іншого джерела.

Хуан Хосе, юнак з Пальми (острів Мальорка, Іспанія), отримав освіту в католицькій школі й був хлопчиком-прислужником до 13-річного віку. Він з родиною щонеділі відвідував месу, але пізніше у підлітковому віці взагалі перестав ходити до церкви. Чому? «Насамперед, відвідувати месу мені було нудно,— пояснює Хуан Хосе.— Я знав літургію напам’ять. Все практично було повторенням вже почутого мною. Більш того, наш парафіяльний священик часто суворо поводився з нами. І я не погоджувався з тим, що бідні люди мусили платити священику за панахиду.

Я і далі вірив у Бога, але мені здавалося, що я міг служити йому по-своєму, не обов’язково в церкві. Разом з друзями я намагався взяти від життя все, що міг. Здається, розваги стали на перше місце в моєму житті.

Коли мені було 18, я почав вивчати Біблію із Свідками Єгови. І що ж вони могли запропонувати мені з того, чого не дала церква? Конкретну віру, що ґрунтується на Біблії, а не на традиції та «таємницях», яких я ніяк не міг збагнути. А втім, моя нова віра вимагала від мене великих змін. Замість організовувати щосуботи та щонеділі дискотеки, я почав ходити від дому до дому, аби ділитися зі своїми ближніми новознайденою вірою. Завдяки тому, що я активно допомагаю іншим, моє життя набуло змісту. Ось уже сім років я повночасний служитель Свідків Єгови».

Але заповнити свою духовну порожнечу намагаються не лише молоді. Антонія, жінка на схилі літ з Екстремадури (Іспанія), присвятила більшу частину свого життя «пошукам Бога», як вона про це висловилася. У підлітковому віці вона щодня відвідувала месу й зрештою пішла в католицький монастир, бо вважала, «що коли Бога нема в монастирі, то його немає ніде». Але через три роки вона залишила монастир з навіть більшим розчаруванням та порожнечею, ніж колись.

Зрештою, переступивши поріг 50-го року свого життя, вона стала Свідком Єгови. «Я була дуже щасливою, коли мене відвідали Свідки й відповіли на всі запитання з моєї ж Біблії,— розповідає вона.— З того часу, коли я стала Свідком Єгови, моє життя набуло мети. Я не живу без проблем, але можу зараджувати їм, бо тепер я знайшла правдивого Бога».

Ці два приклади не унікальні. Протидіючи релігійній тенденції, дедалі більше людей спілкується зі Свідками Єгови й бачить, що, коли вони живуть за вірою й проповідують, це надає їхньому життю сенсу і мети.

Правдива релігія відіграє як ніколи важливу роль

Хоча й ми живемо в час, коли багато людей цураються релігії, однак було б нерозсудливо міряти всі релігії однією міркою. Слід погодитись, що в XX сторіччі люди відкидають пусті ритуали, застарілі та небіблійні догми, до того ж із зневагою ставляться до лицемірного відвідування церкви. Фактично Біблія рекомендує уникати лицемірної релігії. Апостол Павло передбачив, що в «останні дні» дехто з людей матиме ‘вигляд побожності, а сили її відречеться’. Такі люди мають лише «фасад» релігійності, але їхня поведінка засвідчує про них цілком інше. Як нам слід реагувати на таке релігійне лицемірство? «Від таких віддаляйся»,— радить Павло (2 Тимофія 3:1, 5, Філ.).

Але Павло теж сказав, що «релігія й справді приносить великі прибутки» (1 Тимофія 6:6, «Нова англійська Біблія»). Павло не говорив про будь-яку релігію. Грецьке слово еу·се́·беі·а, що перекладається тут як «релігія», означає «відданість чи шанування Бога». Правдива релігія, справжня побожна відданість, «має обітницю життя теперішнього та майбутнього» (1 Тимофія 4:8).

Як показують вищенаведені приклади, правдива релігія може наповнити наше життя змістом і допомогти нам з витривалістю вирішувати проблеми. Опріч того, правдива релігія гарантує нам вічне майбуття. Така форма поклоніння вартує наших зусиль, оскільки нас запевняється, що нею зрештою «земля буде повна»b (Ісаї 11:9; 1 Тимофія 6:11). Поза всяким сумнівом, власне тепер той час, коли правдива релігія відіграє як ніколи важливу роль.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 10]

Повість про два будинки

Іспанія переповнена релігійними спорудами, але запал, з котрим будувалися коштовні кафедральні собори, схоже, щезнув. Приміром, у містечку Мехорада-дель-Кампо, що на околиці Мадрида, будується велична католицька церква. Хусто Ґалльяґо Мартінес, колишній чернець-бенедиктинець, розпочав її будівлю 20 років тому. Але споруда завершена тільки ззовні. Мартінес — одинокий будівничий, і йому тепер поза 60, отже малоймовірно, що ця церква буде закінчена. Проте 300 кілометрів південніше відбулася цілком інша історія.

«Віра пересовує гори» — так місцева газета описала дводенну будову Залу Царства Свідків Єгови в Мартос (провінція Хаен, Іспанія). «Як це можливо,— запитувала місцева газета,— аби у цьому егоїстичному світі добровольці з різних регіонів [Іспанії] безкорисливо приїхали до Мартоса з метою спорудити будинок, що побив усі рекорди швидкості, досконалості й організованості?» Як відповідь на ці запитання стаття цитувала слова одного добровільного робітника: «Суть справи зводиться до того, що ми є люди, навчені Єговою».

[Ілюстрації на сторінці 10]

Мехорада-дель-Кампо.

Зал Царства в Мартос.