За збереження й проти винищення
БОРОТЬБА за збереження видів і проти їх винищення триває. Багато добродійних організацій вимагають від урядів ратифікації сильніших законів про охорону видів, що зникають.
Приміром, недавно відбулася зустріч китайських державних діячів з різними природоохоронними групами, під час котрої було домовлено про співпрацю, щоб припинити ставити пастки на гімалайських ведмедів. Ці тварини виловлювалися задля їхніх жовчних і сечових міхурів, котрі використовуються у східній традиційній медицині.
Міжнародна допомога
Охорона видів в одній країні й у той самий час їх винищування шляхом полювання в інших місцях не є успішним вирішенням цієї проблеми. Отже, міжнародні угоди виявилися вчасними, і їх є чимало. Міжнародна конвенція про біорозмаїття, прийнята в Ріо-де-Жанейро, була ратифікована в кінці 1993 року одразу після Угоди про охорону кажанів у Європі. Міжнародна комісія з питань китоловства постановила, що, аби охоронити великих і малих смугастих китів, табу на полювання за китами в Індійському океані поширюється й на Південний океан. Але, можливо, найефективніша угода — це Конвенція про міжнародну торгівлю видами, що зникають». (Дивіться інформацію в рамці).
Людині все ще слід багато чого навчитися про взаємозв’язки у живій природі. Східноафриканські рибалки, що запустили нільського окуня в озеро Вікторія для його культивування, викликали, за словами зоолога Коліна Таджа, «найбільшу екологічну катастрофу цього сторіччя». Майже 200 із 300 видів місцевих риб пішли в забуття. Хоч і недавні факти показують, що вина у порушенні балансу видів лежить на ерозії ґрунтів, проте уряди трьох країн, що мають кордони на цьому озері, створили організацію, щоб визначати, які види риб можна запустили в це озеро, не піддаючи небезпеці місцеві види.
Людське втручання
Одна з програм, у котрій досягнуто чудових успіхів,— це програми розведення тварин у неволі, головним чином у зоопарках. «Якщо б усі зоопарки світу робили все можливе для розведення тварин у неволі і якщо б широкий загал підтримував зоопарки, то вони змогли б врятувати усі види хребетних тварин, яких, здається, у близькому майбутті потрібно буде розводити в неволі» («Останні тварини в зоопарку», англ.).
Зоопарк на крихітному британському острівці Джерсі вирощує рідкісних тварин з перспективою повернути їх у дику природу. У 1975 році на острові Сент-Люсія у своєму карибському природному оточенні залишалося лише 100 місцевих папуг. Сім цих птахів були взяті до зоопарку в Джерсі. До 1989 року у ньому було виведено ще 14 птахів, певна кількість яких була повернена на Сент-Люсію. Нині підраховано, що кількість цих птахів на острові зросла до 300.
В інших зоопарках подібні програми виявилися також успішними. Журнал «Нешнл джіоґрефік» повідомляє, що 17 червоних вовків, які залишилися у Північній Америці, настільки добре розмножилися у неволі, що більше 60 особин цього виду було випущено у їхнє природне середовище.
Чи не завеликий успіх?
Видам тварин, що зникають, не завжди обов’язково загрожує цілковите вимирання. Згідно з книжкою «Зникаючі види: слони» (англ.), за період від 1979 до 1989 року кількість африканських слонів знизилася від 1 300 000 до 609 000 і до цього доклали своїх рук браконьєри, котрі полюють за слоновою кісткою. Тож голоси широкого загалу, що вимагають заборони торгівлі слоновою кісткою, дедалі гучнішають. Однак протидія цій забороні стала ще гучнішою. Чому?
Як у Зімбабве, так і в Південно-Африканській Республіці політика природоохоронців виявилась настільки успішною, що їхні національні парки й заказники тепер налічують забагато слонів. Журнал «Новий вчений» повідомляв, що Зімбабве мусить позбутися 5000 слонів з національного парку Гванґе. Природоохоронні організації вимагають, щоб зайвих слонів перемістили в інший заповідник. Службовці парку вирішили продавати слонів і пропонують західним агенціям, котрі протистоять їх винищенню, «замість того щоб говорити, просто заплатити гроші й вивезти їх».
Сумнівні перспективи
А втім, є й неуспішні програми. Багато фахівців стурбовані становищем тих видів, котрі випущено на волю. Сибірський тигр добре виживає у неволі, але на волі йому потрібно 260 квадратних кілометрів, вільних від браконьєрів. Більш того, «відпустіть вирощеного в зоопарку тигра на волю,— зазначає журнал «Індепендент он сандей»,— і гарантовано, що він загине з голоду». І справді сумна перспектива!
Якщо дивитися на речі реалістично, то не кожен вид тварин має своїх помічників-фахівців. І проблема зводиться не просто до браку кадрів. Нехай би якими відданими прихильники охорони природи були, та коли вони стикаються з корупцією, пожадливістю і байдужістю урядовців, а також війною та загрозою життю, то яка ж у них залишається надія на успіх? Що ж тоді, чи є якесь вирішення проблеми охорони видів, що зникають? І як це питання стосується вас?
[Рамка на сторінці 7]
Міжнародна зброя
Конвенція про міжнародну торгівлю видами, що зникають, є могутньою зброєю у боротьбі з незаконною торгівлею такими видами. Шкура леопарда, слонова кістка, тигрові кості, ріг носорога й панцир черепахи нині належать до заборонених товарів. Угода передбачає також заборону продажу дерев та риб, що під загрозою зникнення.
Однак журнал «Тайм» застерігає: «Якщо держави — члени не знайдуть способів дотримуватися цих правил... вони можуть побачити, що тварин, котрих вони намагаються захистити, вже більше не існує».
[Ілюстрація на сторінці 8]
Чи зусилля, спрямовані на збереження видів, можна вважати надто успішними?
[Відомості про джерело]
З люб’язного дозволу Clive Kihn.