Повернення великого білого птаха

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В ЯПОНІЇ

ЗПАЛИЦЯМИ в руках люди вирушили на гарних білих птахів, і ті один за одним гинули від ударів. Жертвами були альбатроси. Люди — Ганемон Тамаокі та його спільники. Місце — Торісіма, острів на відстані приблизно 600 кілометрів на південь від Токіо. То був 1887 рік.

Тамаокі виношував цей план роками. М’яке пір’я для матраців користувалося величезним попитом як удома, так і закордоном, а на віддаленому острові Торісіма мешкали тільки тисячі альбатросів, що регулярно злітались туди на гніздування. Між ними траплявся і білоспинний альбатрос, найпривабливіший для Тамаокі. Це був найбільший морський птах Північної півкулі. Тільки уявіть собі, скільки пір’я вкривало огрядне тіло створіння, що важило біля 8 кілограмів та мало розмах крил понад 2,5 метра! До того ж цей птах був дуже покірний і не пробував втікати навіть у разі небезпеки.

Тамаокі привіз на острів аж 300 робітників, щоб убивати та обскубувати птахів. Вони побудували селище і маленьку залізницю, якою перевозили пташині тушки. Справи йшли надзвичайно добре, і Тамаокі незабаром розбагатів — за рахунок приблизно п’яти мільйонів птахів. Учинене спустошення було настільки великим, що, коли 1902 року на острові сталося виверження вулкана і знищило селище та всіх його мешканців, дехто вважав цю катастрофу «карою за вбивство альбатросів». Проте наступного року люди знову прийшли шукати вцілілих птахів.

Майже 1500 кілометрів звідти, на групці віддалених скелястих островів у Східнокитайському морі, між Тайванем та Окінавою, чоловік на ім’я Татсушіро Коґа розгорнув таку ж саму прибуткову діяльність. Як і Тамаокі, Коґа побачив, що його запаси птахів швидко виснажились. У 1900 році Коґа нарешті залишив острів, але від його рук встигло загинути приблизно мільйон альбатросів.

Трагічні наслідки жадібності

Таке масове знищення птахів було трагедією з жахливими наслідками. У північній частині Тихого океану живуть три види родини альбатросових, і Тамаокі з Коґою сплюндрували їхні головні місця гніздування. Один з цих видів, білоспинний альбатрос (Diomedea albatrus), наскільки було відомо, не гніздився більше ніде у світі.

Моряки у відкритому морі колись ставилися до альбатросів з благоговінням. Морські легенди та перекази зображують їх як провісників вітру, імли та густого туману. Але зовсім не легенда те, що ці великі білі птахи з надзвичайно довгими крилами можуть на попутному вітрі перетнути океан усього за кілька днів, ширяючи майже без поруху крил. За здібністю до планерування та до тривалого перебування на морі альбатросові немає рівних.

Хоч альбатрос уміє граційно ширяти у повітряному океані, на землі він рухається повільно та незграбно. Довгі крила й досить огрядне тіло заважають йому швидко знятись у повітря. Саме тому та ще через надмірну довіру до людей птах став легкою здобиччю. А люди через це глумливо назвали його агодоріa.

Безвідповідальні люди, розпалені звісткою, що мертві альбатроси приносять гроші, весело продовжували винищування. Проведене 1933 року дослідження виявило, що на Торісімі залишилося менше 600 птахів. У розпачі японський уряд заборонив людям доступ на острів. Але безпринципні мисливці кинулися туди, щоб убити якомога більше птахів, поки заборона не вступила в дію. У 1935 році, за даними одного фахівця, там зосталося тільки 50 птахів. Кінець кінцем довелося оголосити про зникнення білоспинного альбатроса. Який трагічний наслідок людської жадібності! Але попереду ще чекав великий сюрприз.

Початок повернення

Одного січневого вечора 1951 року альпініст на скелях Торісіми раптово почув клацання і здригнувся. Він опинився віч-на-віч з альбатросом! Білоспинний альбатрос якось вижив і знову виводив потомство на Торісімі. Проте тепер птахи влаштовували гнізда на схилах, майже недосяжних для людей. І вони, здавалось, почали остерігатися людини. Як же раділи ті, хто з любов’ю ставиться до природи!

Японський уряд не забарився з допомогою. Він насадив пампасну траву, щоб укріпити ґрунт для гнізд та заборонив людям доступ на Торісіму. Альбатроса оголосили національним багатством, і тепер його захищають міжнародні угоди.

Гіроші Гасеґава з японського університету Того вивчає цих птахів з 1976 року і тепер відвідує острів тричі на рік, щоб оглянути їх. Як пан Гасеґава розповів журналу «Пробудись!», він щороку окільцьовує птахів кільцями іншого кольору, і так дізнався, що білоспинні альбатроси лише раз у три або чотири роки повертаються до свого місця народження, аби вивести потомство. Перший раз вони паруються на шостому році життя і щоразу відкладають тільки одне яйце. Тому чисельність альбатросів зростає дуже повільно, хоча вони живуть у середньому 20 років. З 176 яєць, відкладених птахами на Торісімі взимку 1997 року, вилупилось тільки 90 пташенят.

А як альбатроси проводять решту часу? Гасеґава говорить, що про це відомо дуже мало. Вони, вочевидь, уникають землі та людей. Чи альбатроси летять за кораблями та чи сідають на них? На думку Гасеґави, це лише легенда, не підкріплена доказами. Він вважає, що можна досить упевнено стверджувати, що «японські альбатроси не сідають на кораблі». Але за його словами, деінде у світі «кілька птахів можуть трохи політати навколо корабля, якщо їх підгодовують». Більшість часу альбатроси роблять те, що найліпше вміють,— ловлять підхожі повітряні потоки та ширяють над безкраїм океаном. Стомившись, вони сплять на воді. Їдять кальмарів, летючу рибу, крабів та креветок. Окільцьованих Гасеґавою птахів раз у раз помічають у Беринговому морі та в затоці Аляска. А 1985 року білоспинного альбатроса перший раз майже за ціле століття можна було побачити з каліфорнійського побережжя — що викликало справжню сенсацію серед тих, хто спостерігає за птахами.

Яке майбутнє чекає на нього?

Позитивний факт — популяція білоспинного альбатроса постійно збільшується. У травні минулого року Гасеґава нарахував на острові десь «понад 900 птахів разом з пташенятами». Дослідник додав: «До 2000 року в нас тільки на Торісімі буде більше 1000 альбатросів і щороку з’являтиметься на світ понад 100 пташенят». Ще одна радісна подія — у 1988 році, вперше за останніх 88 років, альбатроси знову почали гніздитися у Східнокитайському морі. Птахи облюбували скелястий аванпост у спірній території, що повинно б на деякий час убезпечити їх від людського втручання.

Шкода, яку було спричинено сто років тому, мало-помалу виправляється. Та чи це справді так? Коли дослідники ловлять альбатросів для кільцювання, птахи часто панікують і відригують проковтнуте. З їхніх шлунків вивергаються шматки пластику, одноразові запальнички та інші покидьки, що ними люди легковажно засмічують океан, який годує альбатросів.

Чи великий білий птах знову зникне через людську глупоту?

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 16]

Торісіма, домівка білоспинного альбатроса.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Довгі вузькі крила роблять альбатроса найліпшим планерувальником у світі.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Білоспинний альбатрос повернувся на Торісіму.