Біблійна книга 50. Филип’ян

Письменник: Павло

Місце написання: Рим

Написання закінчено: бл. 60—61 року н. е.

КОЛИ апостол Павло почув у видінні заклик нести добру новину до Македонії, тоді він зі своїми товаришами, Лукою, Силою та молодим Тимофієм, відразу вирішили піти туди. З Троади, що у Малій Азії, вони попливли кораблем до Неаполя, а звідти зразу ж попрямували через гірський перевал до Филип, міста, що лежало приблизно за 15 кілометрів від моря. Лука написав, що Филипи — це «головне місто в області Македонії» (Дії 16:12). Місто було названо Филипами на честь македонського царя Філіппа II (батька Александра Македонського), який захопив його в 356 році до н. е. Пізніше місто завоювали римляни. У 42 році до н. е. там відбулись вирішальні битви, що посприяли укріпленню становища Октавіана, який пізніше став Цезарем Августом. Щоб увічнити перемогу, він зробив Филипи римською колонією.

² Прибуваючи в нове місто, Павло зазвичай проповідував насамперед євреям. Однак коли приблизно в 50 році н. е. він вперше прибув у Филипи, то знайшов там небагато євреїв, і вони, очевидно, не мали синагоги, бо збиралися для молитви на березі річки за містом. Проповідування Павла швидко дало плід: однією з перших навернених стала Лідія, єврейська прозелітка, яка займалась торгівлею. Вона охоче прийняла правду про Христа і наполягала, аби подорожні пожили в її домі. «Вона просто змусила нас зайти»,— пише Лука. Та незабаром почались гоніння. Тоді Павла та Силу висікли різками й ув’язнили. Коли вони були у в’язниці, стався землетрус, і після тих подій тюремний наглядач та його сім’я, вислухавши Павла й Силу, повірили в Бога. А наступного дня Павла та Силу звільнили з в’язниці і вони, перш ніж покинути місто, відвідали братів у домі Лідії та підбадьорили їх. Павло зберіг яскраві спогади про те, в яких болях народжувався новий збір у Филипах (Дії 16:9—40).

³ Через кілька років, під час своєї третьої місіонерської подорожі, Павло знову зміг відвідати збір у Филипах. Тоді, приблизно через десять років після заснування збору, зворушливі вияви любові братів у Филипах спонукали Павла написати їм натхнений лист, який зберігся у Святому Письмі і носить назву, яка нагадує про той улюблений збір.

⁴ Загалом біблійні тлумачі погоджуються з тим, що цей лист написав Павло, як і говориться у першому вірші,— і вони мають для цього вагомі підстави. Полікарп (69? — 155? роки н. е.) у своєму листі до филип’ян згадує, що Павло вже писав до них. Такі ранні тлумачі Біблії, як Ігнатій, Іриней, Тертулліан та Климент Александрійський, цитують Лист до филип’ян як послання, написане саме Павлом. Цей лист згадується у фрагменті Мураторі, що датується другим століттям н. е., та у всіх інших ранніх канонах. Також він з’являється поряд з вісьмома іншими листами Павла в папірусі Честера Бітті 2 (P⁴⁶), який датують близько 200 роком н. е.

⁵ Місце та час написання цього листа можна визначити досить точно. Коли Павло його писав, він був в’язнем під вартою охоронців римського імператора і навколо нього проводилась активна християнська діяльність. Павло завершив свій лист вітаннями від тих, хто повірив у домі кесаря. Усі ці факти вказують на те, що лист було надіслано з Рима (Фил. 1:7, 13, 14; 4:22; Дії 28:30, 31).

⁶ Коли ж був написаний Лист до филип’ян? Схоже, Павло перебував у Римі вже досить довгий час, адже звістка про сам факт і причини його ув’язнення як християнина встигла розійтись серед преторіанської гвардії імператора та багатьох інших. Також мав пройти час, щоб з Филип (міста, до якого було близько 1000 кілометрів) прибув Епафродит з даром для Павла і щоб новина про хворобу Епафродита у Римі дійшла до Филип, а вирази смутку з цього приводу дійшли у свою чергу з Филип до Рима (Фил. 2:25—30; 4:18). Оскільки вперше Павло був ув’язнений у Римі приблизно в 59—61 роках н. е., найвірогідніше, він написав цього листа близько 60 або 61 року н. е., через рік чи більше після прибуття до Рима.

⁷ Болі породільні, в яких через слово правди народилися ці діти у Филипах; прихильність филип’ян до Павла та їхня готовність надати йому необхідні речі у багатьох його подорожах і в трудні часи; надзвичайні благословення Єгови початків місіонерської праці в Македонії — усе це посприяло тому, що Павла та братів у Филипах об’єднали міцні узи взаємної любові. Ось і тепер вони надіслали Павлові щедрий дар, а також турботливо питали про Епафродита і цікавились, як проповідується добра новина в Римі. Тож Павло був спонуканий написати їм теплий і сердечний лист зі словами підбадьорення.

ЧОМУ КОРИСНА

⁸ Яка ж корисна для нас ця біблійна книга! Безсумнівно, ми прагнемо мати схвалення Єгови та похвалу від наших християнських наглядачів, подібну до тої, яку отримав від Павла збір у Филипах. Досягнути цього можна, якщо наслідувати добрий приклад филип’ян і застосовувати сердечні поради Павла. Подібно до филип’ян, ми повинні виявляти щедрість, старатися допомагати нашим братам, коли вони зносять труднощі, а також брати участь в обороні та законному утвердженні доброї новини (1:3—7). Нам слід і далі ‘твердо стояти в одному дусі й однодушно, пліч-о-пліч, боротись за віру в добру новину’, сяючи, немов «світила», серед зіпсованого і збоченого покоління. Коли ми це робимо і не перестаємо роздумувати про те, що заслуговує належної уваги, то можемо стати радістю для наших братів, так само як филип’яни стали радістю і вінком для апостола Павла (1:27; 2:15; 4:1, 8).

⁹ «Я прошу, щоб ви всі разом наслідували мене»,— каже Павло. Наслідувати його в чому? Зокрема в тому, щоб за будь-яких обставин задовольнятися тим, що маємо. Чи то живучи в достатку, чи в нужді, Павло навчився без нарікань пристосовуватися до обставин, аби продовжувати ревно та з радістю служити Богові. Усім слід бути подібними до Павла також у виявленні ніжних почуттів до вірних братів. З якою ж сердечністю і радістю він говорив про служіння Тимофія та Епафродита! І наскільки тісний зв’язок він відчував зі своїми братами у Филипах, звертаючись до яких, сказав: «Любі брати, я сильно тужу за вами. Ви радість моя і вінок»! (3:17; 4:1, 11, 12; 2:19—30).

¹⁰ Як ще можна наслідувати Павла? ‘Намагаючись досягти мети’! Усі, хто зосередив свої думки на ‘тому, що заслуговує належної уваги’, надзвичайно цікавляться дивовижним розпорядком Єгови на небі і на землі, згідно з яким ‘кожен язик відкрито ви́знає: Ісус Христос — то Господь на славу Бога, Батька’. Чудові поради в Листі до филип’ян заохочують усіх, хто надіється на вічне життя завдяки Божому Царству, намагатися досягти тієї мети. Однак цей лист скерований передусім до тих, чиє «громадянство на небесах» і хто з нетерпінням чекає, коли стане ‘подібний до [Христового] славного тіла’. «Забуваючи те, що позаду, і тягнучись до того, що попереду», нехай усі вони наслідують апостола Павла і так само, як він, ‘намагаються досягти мети — отримати нагороду, яку несе із собою небесне покликання’, тобто отримати свою славну спадщину в небесному Царстві! (4:8; 2:10, 11; 3:13, 14, 20, 21).