Біблійна книга 64. 3 Івана

Письменник: апостол Іван

Місце написання: Ефес або його околиці

Написання закінчено: бл. 98 року н. е.

ЦЕЙ лист написано Гаєві, вірному християнину, якого Іван щиро любив. Ім’я Гай було досить поширеним за часів раннього збору. Воно з’являється чотири рази в інших частинах Християнських Грецьких Писань і стосується принаймні трьох, а може, й чотирьох різних чоловіків (Дії 19:29; 20:4; Рим. 16:23; 1 Кор. 1:14). Немає інформації, яка б дозволила з певністю сказати, чи Гай, до якого писав Іван,— це котрийсь із цих чоловіків. Про Гая нам відомо лише те, що він був членом християнського збору, дуже близьким другом Івана і що цей лист був написаний йому особисто; саме тому в цілому тексті вживається слово «ти», а не «ви».

² Оскільки стиль привітання на початку і в кінці листа такий самий, як у Другому листі Івана, і письменник знову називає себе «старійшиною», то не може бути сумнівів, що і цей лист написав апостол Іван (2 Ів. 1). Подібність змісту і мови також свідчить про те, що лист був написаний, як і перші два, близько 98 року н. е. в Ефесі або його околицях. Цей лист через його стислість рідко цитували ранні письменники, проте разом з Другим листом Івана його можна знайти в ранніх списках натхнених Писаньa.

³ У своєму листі Іван висловлює вдячність за те, що Гай виявив гостинність до роз’їзних братів, а також згадує про клопіт, якого завдає честолюбний Діотреф. Очевидно, цього листа приніс Гаєві згаданий у ньому Димитрій. Отож, можливо, Іван передав з ним той лист і Димитрію необхідно було скористатися під час подорожі гостинністю Гая, а лист мав допомогти в цьому. Про Діотрефа і Димитрія, так само як і про Гая, ми нічого не знаємо крім того, що можемо прочитати в листі. Однак у цікавий спосіб лист дає нам уявлення про об’єднане міжнародне братство ранніх християн. Наприклад, для них звичним було гостинно приймати тих, хто вирушав кудись ‘заради імені’ Бога, хоча господарі могли й не знати їх особисто (вірш 7).

ЧОМУ КОРИСНА

⁴ Апостол Іван доводить, що є зразковим наглядачем, коли з ревністю охороняє збір від шкідливого впливу. Дух любові й гостинності, який панував у зборі, заслуговував похвали, і, безперечно, члени збору повинні були зберігати цю прекрасну атмосферу, щоб місцеві брати і «незнайомі» (ті, кого господар-християнин не знав до того), що прибули до них, могли разом служити як «співпрацівники в правді» (вірші 5, 8). Однак Діотреф мав очі пишні, які Єгова ненавидить, і не виявляв поваги до теократичної влади, навіть обмовляв злими словами апостола Івана (Прип. 6:16, 17). Він перешкоджав членам збору виявляти християнську гостинність. Не дивно, що Іван так відверто виступив проти цього зла і став на захист справжньої християнської любові у зборі. Ми сьогодні повинні з такою ж ревністю зберігати смирення, ходити у правді та виявляти на ділі побожну любов і щедрість відповідно до принципу, який висловив Іван: «Хто чинить добро — той від Бога, а хто зло чинить — той Бога не бачив» (3 Ів. 11).

[Примітка]