Біблійна книга 65. Юди

Письменник: Юда

Місце написання: Палестина (?)

Написання закінчено: бл. 65 року н. е.

ХРИСТИЯНСЬКІ брати Юди були в небезпеці! За той час, який минув після смерті і воскресіння Ісуса Христа, у християнський збір проникли чужаки. Прокрався ворог, аби похитнути віру, про що й попереджав апостол Павло приблизно за 14 років до того (2 Фес. 2:3). Як брати мали виявляти пильність і берегтися від цієї небезпеки? Відповідь дається в листі Юди, рішучому, сильному і відвертому. Сам Юда чітко висловив свою позицію у віршах 3 і 4: ‘Вважаю за необхідне написати вам, бо до нас прокралися певні люди, люди безбожні, котрі використовують незаслужену доброту нашого Бога для виправдання розгнузданості’. Під загрозою опинились самі основи здорового вчення і моральності. Юда відчував, що мусить боротись за інтереси братів, щоб вони у свою чергу могли наполегливо боротися за віру.

² Але ким був Юда? З початкових слів листа довідуємось, що його написав «Юда, раб Ісуса Христа, брат же Якова, до покликаних». Чи був Юда апостолом, адже двоє з Ісусових перших дванадцятьох апостолів мали ім’я Юда? (Луки 6:16). Письменник цього листа не називає себе апостолом, натомість він говорить про апостолів у третій особі — «вони»,— явно не включаючи себе до їх числа (Юди 17, 18). Крім того, він називає себе ‘братом Якова’, маючи на увазі, очевидно, письменника листа Якова — Ісусового брата по матері (вірш 1). Якова, який був одним із «стовпів» збору в Єрусалимі, добре знали, тож Юда, представляючись, згадує його. З цього випливає, що Юда теж є братом Ісуса, як його власне і названо (Гал. 1:19; 2:9; Матв. 13:55; Марка 6:3). Проте Юда не шукав для себе якоїсь вигоди через свої родинні зв’язки з Ісусом, а смиренно наголосив на духовному зв’язку з ним як «раб Ісуса Христа» (1 Кор. 7:22; 2 Кор. 5:16; Матв. 20:27).

³ Достовірність цієї біблійної книги підтверджується тим, що вона згадана у фрагменті Мураторі, який датується другим століттям н. е. Крім того, її вважав канонічною Климент Александрійський (друге століття н. е.). Оріген сказав, що ця праця має «лише кілька рядків, однак є повна здорових слів небесної благодаті»a. Тертулліан також вважав її достовірною. Поза всякими сумнівами, ця книга належить до натхнених Писань.

⁴ Юда пише «до покликаних», не називаючи конкретно якогось збору чи особи, тож його послання є загальним листом, з яким мали ознайомитись усі християни. Цей лист, найімовірніше, був написаний в Палестині, хоча про це нічого не сказано. Також важко з певністю встановити дату його написання. Однак на той момент мусило пройти вже достатньо часу від заснування християнського збору, адже Юда звертає увагу на «сказане раніше апостолами нашого Господа Ісуса Христа» і, очевидно, цитує 2 Петра 3:3 (Юди 17, 18). Крім того, Лист Юди дуже подібний на другий розділ Другого листа Петра. Це вказує на те, що Юда писав приблизно в той самий час, що й Петро, і обоє вони були глибоко стурбовані через небезпеку, яка тоді загрожувала зборові. Тому приблизною датою написання Листа Юди вважається 65 рік н. е. Цю дату підтверджує також той факт, що Юда не згадує приходу Цестія Галла з метою придушити повстання євреїв 66 року н. е., не згадує він і падіння Єрусалима в 70 році н. е. У своєму посланні Юда говорить про конкретні випадки, коли Бог виконував над грішниками суд; тож логіка підказує, що якби на той час Єрусалим уже впав, то Юда підкріпив би свої доводи згадкою про це виконання суду, особливо тому, що Ісус передрік цю подію (Юди 5—7; Луки 19:41—44).

ЧОМУ КОРИСНА

⁵ Юда вважав натхнені Писання корисними для того, щоб застерігати, заохочувати, підбадьорювати, навчати і наставляти «любих». Викриваючи великий гріх безбожних людей, які прокралися до збору, він навів яскраві приклади з Єврейських Писань, зокрема згадав відступницьких ізраїльтян, ангелів, які згрішили, і мешканців Содома й Гоморри. Таким чином Юда показав, що всі, хто чинить подібне зло, зазна́ють подібного покарання. Він порівняв розбещених людей до нерозумних тварин і сказав, що вони пішли стежкою Каїна, пустилися хибним шляхом Валаама й, подібно до Корея, загинули через свою бунтівну мову. Також він навів наочні приклади з «книги природи». Відвертий лист Юди,— що заохочує до належної поведінки в цей «останній час»,— увійшов до складу «усього Писання», тож його треба досліджувати разом з іншими натхненими книгами (Юди 17, 18, 5—7, 11—13; Чис. 14:35—37; Бут. 6:4; 18:20, 21; 19:4, 5, 24, 25; 4:4, 5, 8; Чис. 22:2—7, 21; 31:8; 16:1—7, 31—35).

⁶ Опір і випробування ззовні не зупинили росту християнства, тепер же загрозою для братів стало зіпсуття всередині збору. Такі приховані скелі могли зруйнувати цілий збір. Усвідомлюючи, що ця небезпека може мати ще більш нищівні наслідки, Юда рішуче заохотив «наполегливо боротися за віру». Сьогодні його лист такий же своєчасний, як і тоді. Подібного застереження потрібно і тепер. Так само необхідно охороняти віру і боротись за неї, слід викорінювати неморальність, а тим, хто має сумніви, треба милосердно допомагати, ‘вихоплюючи їх з вогню’, якщо це можливо. Дбаючи про моральну бездоганність, духовну силу і правдиве поклоніння, християни сьогодні повинні і далі збудовуватись у найсвятішій вірі. Вони мусять триматися праведних принципів і наближатись до Бога в молитві. Їм потрібно також належно ставитись до «влади», поважаючи дану Богом владу у християнському зборі (Юди 3, 23, 8).

⁷ «Люди плотські, недуховні» ніколи не ввійдуть у Боже Царство і лише становитимуть загрозу для тих, хто є на дорозі до вічного життя (Юди 19; Гал. 5:19—21). Збір мусить знати про це і мусить звільнитися від таких осіб! Отже, любі зазнаватимуть більшого «милосердя, миру і любові» й перебуватимуть у Божій любові, ‘тимчасом як з думкою про вічне життя чекатимуть милосердя свого Господа Ісуса Христа’. Бог, Спаситель, поставить спадкоємців Царства «бездоганними та у великій радості перед Своєю славою». Безперечно, вони приєднуються до Юди, який засвідчує, що «слава, велич, могутність та влада» належать Богу через Ісуса Христа (Юди 2, 21, 24, 25).

[Примітка]