ВІДШКОДУВАННЯ

Те, що повертається комусь за заподіяну шкоду або витрати. Єврейське дієслово шале́м (озн. «відшкодовувати») споріднене з іменником шало́м (озн. «мир») (Вх 21:36; 1Цр 5:12). Тож це дієслово передає думку про відновлення миру завдяки відшкодуванню збитків. Закон, даний Ізраїлю через Мойсея, вимагав відшкодовувати будь-яку завдану комусь шкоду.

Тілесні ушкодження. Той, хто під час сварки, вдаривши, поранив свого ближнього, мав відшкодувати збитки за час, упродовж якого потерпілий лікувався і не міг працювати (Вх 21:18, 19).

Коли через бійку між чоловіками вагітна жінка отримувала травму чи передчасно народжувала, але це не призводило до її смерті чи смерті дитини, то винний мав заплатити стільки, скільки вимагав її чоловік. Якщо він вимагав занадто велику суму, то розмір відшкодування встановлювали судді (Вх 21:22).

Якщо битливий бик до смерті забивав чийогось раба, а власника бика попереджали, що тварина небезпечна, але він не зважав на це, то він мав заплатити панові раба 30 шекелів (66 дол.). На думку юдейських коментаторів, цей закон застосовувався, коли мова йшла про рабів, які не були євреями. Якщо ж бик убивав вільну людину, то його власника карали смертю. Однак якщо судді вважали, що якісь обставини дозволяли пом’якшити покарання, вони могли забов’язати власника бика заплатити викуп. У такому разі розмір відшкодування визначався суддями. Крім того, власник втрачав бика, адже його мали закидати камінням. М’ясо бика не можна було їсти (Вх 21:28—32). Очевидно, цей закон застосовувася і тоді, коли смертельних поранень завдавали інші тварини.

Чоловік, який спокусив незайману дівчину, мав взяти її за дружину. Якщо батько відмовлявся віддати її заміж за нього, цей чоловік,— щоб відшкодувати те, що вона як наречена стала менш бажана,— мав заплатити йому стільки, скільки платили за незайману наречену (50 шекелів, або 110 дол.) (Вх 22:16, 17; Пв 22:28, 29).

Наклеп. Чоловік, який безпідставно звинувачував свою дружину в тому, що вона не була незаймана, коли він одружився з нею, мав заплатити її батькові вдвічі більше, ніж платили за незайману наречену (100 шекелів, або 220 дол.), бо пустив недобру славу про ізраїльську дівчину (Пв 22:13—19).

Чоловік мав заплатити свого роду відшкодування і тоді, коли фальшиво звинувачував свою дружину в невірності. Якщо вона дійсно була винною, то її дітородні органи атрофовувались і вона ставала безплідною; а якщо вона була невинною, її чоловік мав вступити з нею в інтимні стосунки, щоб вона завагітніла. Народження дитини ставало для неї великим благословенням (Чс 5:11—15, 22, 28).

Крадіжка. Закон засуджував крадіжки. У ньому говорилося: «Злодій має відшкодувати те, що вкрав. А якщо він нічого не матиме, то, аби відшкодувати все вкрадене, хай його продадуть. Якщо те, що він вкрав,— чи то бика, чи осла, чи вівцю,— знайдуть у нього живим, то він має відшкодувати вдвічі більше». Це також стосувалося крадіжки грошей та речей. Якщо злодій зарізав чи продав вкрадену тварину, то розмір відшкодування був більшим: за бика він мав віддати п’ять биків, а за вівцю — чотири вівці (Вх 22:1, 3, 4, 7). Цей закон захищав постраждалого і давав йому можливість отримати відшкодування за збитки. Також він змушував злодія працювати. Якби його ув’язнили, він став би тягарем для суспільства, а постраждалий не отримав би відшкодування.

Шкода, заподіяна господарству. Людина, яка вбила чиюсь домашню тварину, мала заплатити за неї (Лв 24:18, 21). Якщо один бик забивав іншого, то власники ділили мертвого бика, а живого продавали й отримані кошти порівну ділили між собою. Однак якщо бик був битливий і його власник знав про це, то він мав відшкодувати збитки: віддати його, а собі забрати мертвого, а отже, дешевшого бика (Вх 21:35, 36).

Той, хто дозволив своїй худобі пастись на чужому полі, мав відшкодувати збитки, віддавши найліпше зі свого поля чи винограднику. Якщо ж із чиєїсь вини почалася пожежа, перекинулась на чуже поле і заподіяла шкоду, то відшкодування мало бути рівноцінне завданим збиткам. Покарання за збитки, завдані тваринами, було суворішим, тому що тварин легше контролювати, ніж вогонь, і тому що тварина, яка паслась на чужому полі, подібно до злодія, нечесно «наживалась» на чужому. Отже, в цьому випадку розмір відшкодування мав бути більшим за збитки (Вх 22:5, 6).

Шкода, заподіяна речам і худобі, які тимчасово залишали в іншої людини. Якщо хтось давав ближньому якісь речі на зберігання і їх крали, то злодій, коли його знаходили, мав відшкодувати усе вдвічі. Не вимагалося, щоб про довірені гроші і речі дбали по-особливому, але їх треба було зберігати в надійному місці. Якщо ж комусь довіряли домашню тварину, він повинен був дбати про неї, як про власну. Такій людині зазвичай давали гроші на корм, а інколи, можливо, також платили за витрачений час і зусилля. Якщо тварина помирала своєю смертю, її розривав дикий звір або крала банда грабіжників, то за неї не треба було нічого відшкодовувати, адже доглядальник не мав впливу на ці обставини. Все це могло статися і з його тваринами. Але якщо довірену тварину викрадали через те, що доглядальник не перешкодив крадіжці або виявив недбалість, то він вважався винним і мав відшкодувати збитки (Вх 22:7—13; див. Бт 31:38—42).

Якщо хтось позичив тварину і з нею щось сталося, то він мав відшкодувати власнику всі збитки (Вх 22:14). Але відшкодування не вимагалось, якщо власник тварини був поряд, оскільки він сам мав за нею слідкувати. Якщо ж тварину наймали за плату, власник не мав права на відшкодування, адже, встановлюючи ціну, повинен був врахувати ризики (Вх 22:15).