ІДОЛ, ІДОЛОПОКЛОНСТВО

Ідол — це зображення, подоба чи символ чогось уявного або реального, які люди використовують для поклоніння. А ідолопоклонство — це вшановування чи обожнювання ідола, любов до нього або поклоніння йому. Зазвичай ті, хто поклоняється ідолам, вшановують живу або неживу природу, яка є проявом уявної чи реальної вищої сили. Ідолами можуть бути люди, тварини, організації, сили природи, неживі об’єкти, тощо. Ідолопоклонство, як правило, пов’язане з певними традиціями, церемоніями і ритуалами.

У єврейській мові для опису ідолів вживалися слова, що вказували на спосіб їхнього виготовлення, на їхню нікчемність або ж виражали зневагу до них. Українською вони зокрема перекладені як «різьблений ідол» (букв. «щось вирізане»), «лита статуя, ідол» (букв. «щось відлите чи вилите»), «сороміцький ідол», «нікчемний ідол» (букв. «нікчемність») та «гидкий ідол». У грецькій мові для позначення ідолів використовується слово е́йдолон.

Не всі зображення чи скульптури є ідолами. Те, що Божий закон забороняв робити ідолів (Вх 20:4, 5), не означало, що взагалі не можна було робити жодних зображень чи статуй. Це видно з того, що пізніше Єгова наказав зробити на кришці ковчега двох золотих херувимів, а також вишити херувимів на внутрішньому боці десяти полотнищ святого намету і на завісі, яка відділяла Святе від Найсвятішого (Вх 25:18; 26:1, 31, 33). Також, згідно з детальним планом храму Соломона, який Давид отримав під натхненням (1Хр 28:11, 12), стіни в ньому мали бути оздоблені різьбленими херувимами, пальмами і розпущеними квітами. У Найсвятішому храму стояли два херувими, зроблені з «соснового дерева» і покриті золотом (1Цр 6:23, 28, 29). Вилите з металу море стояло на 12 мідних биках, а на бічних пластинах мідних візків, що використовувались у храмі, були зображені леви, бики та херувими (1Цр 7:25, 28, 29). На сходинках, які вели до трону Соломона, стояло 12 левів (2Хр 9:17—19).

Однак ці скульптури і зображення не використовувались для поклоніння і не були ідолами. Зображення і скульптури у святому наметі, а пізніше у храмі бачили лише священики під час служіння. А в Найсвятіше заходив тільки первосвященик і тільки в День примирення (Єв 9:7). Тож ізраїльтяни не мали спокуси почати поклонятися золотим херувимам у святині, які були відображенням небесних херувимів. (Пор. Єв 9:23, 24.) Їх не слід було вшановувати, адже Бог забороняє поклонятися і самим ангелам (Кл 2:18; Об 19:10; 22:8, 9).

Однак інколи предмети, які не були створені для того, щоб їм поклонялися, ставали ідолами. Наприклад, ізраїльтяни поклонялися мідному змію, якого Мойсей зробив у пустелі, і тому вірний Богові цар Єзекія розбив його (Чс 21:9; 2Цр 18:1, 4). Також Ізраїль поклонявся ефоду, який виготовив суддя Гедеон, і «це стало пасткою» для нього та його домашніх (Сд 8:27).

Зображення і скульптури в поклонінні Богові. Хоча люди мають віддзеркалювати риси свого небесного Батька та наслідувати приклад його Сина, Біблія неодноразово засуджує вшановування різних зображень і предметів у поклонінні. Те, що Бог відчуває огиду до цього, чітко видно із Закону, даного ізраїльтянам. У ньому заборонялося поклоніння будь-яким предметам: не тільки різьбленим ідолам, але й будь-якій подобі того, що на небі, на землі або у воді (Вх 20:4, 5; Лв 26:1; Іс 42:8). Хоч би з чого були зроблені ці предмети — з дерева, металу чи каменю, хоч би як вони були зроблені — вирізьблені, витесані, литі чи викувані і хоч би що вони зображали — людей, тварин, птахів, щось неживе чи якийсь символ, Бог не схвалював такого поклоніння. Тож ті, хто виготовляв їх, чинили зло і гидоту в очах Єгови, йшли «шляхом зіпсуття», ображали його і стягували на себе його прокляття (Пв 4:16—19, 23—25; 27:15; Чс 33:52; Іс 40:19, 20; 44:12, 13; Єз 7:20). Навіть якщо ідоли прикрашали золотом і сріблом, вони не ставали для Бога менш огидними, і їх потрібно було опоганити й позбутися наче бруду (Пв 7:5, 25; Іс 30:22, прим.).

Бог не ділиться своєю славою з різьбленими ідолами і не терпить, коли правдиве поклоніння змішують з ідолопоклонством. Це видно з того, що Єгова засудив поклоніння теляті, хоча ізраїльтяни пов’язували таке поклоніння з його іменем (Вх 32:3—10; Іс 42:8). Все ж попри чіткі вказівки ізраїльтяни та інші народи, виявляючи безглуздя, поєднували використання ідолів з поклонінням правдивому Богу Єгові (Вх 32:1—8; 1Цр 12:26—28; 2Цр 17:41; 21:7). У часи суддів одна жінка присвятила для Єгови срібні монети, з яких потім зробили ідола (Сд 17:3, 4; 18:14—20, 30, 31). Перед тим як вавилоняни зруйнували Єрусалим, навіть на території храму були мерзотні зображення та ідоли. Про одного з них сказано, що він «викликає ревнощі», очевидно тому, що Єгова відчував ревнощі, коли ідолу віддавали хвалу, яка по праву належала йому (Єз 8:3—12; Вх 20:5).

Святе Письмо не дозволяє використовувати зображення для спілкування з Богом у молитві. Це суперечило б принципу, згідно з яким ті, хто хоче служити Єгові, повинні поклонятися йому в дусі і в правді (Ів 4:24; 2Кр 4:18; 5:6, 7). У Біблії немає жодної згадки про те, щоб вірні служителі Єгови використовували якісь предмети, молячись до Бога чи поклоняючись йому. Проте дехто вказує на Євреїв 11:21, де, згідно з католицьким «Перекладом Дуея» (Dy), сказано: «Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йосипа і вшанував верх його жезла». У примітці до цього вірша говориться, що Яків виявив відносну шану верху Йосипового жезла, а далі зазначається: «Деякі перекладачі, які вважають таку відносну шану недоречною, не точно перекладають цей уривок: поклонився, спираючись на верх своєї палиці». Але такий і подібні варіанти перекладу Євреїв 11:21 не спотворюють змісту, як стверджується в примітці, а, навпаки, узгоджуються з єврейським текстом Буття 47:31 та використовуються навіть у деяких католицьких перекладах, зокрема в «Єрусалимській Біблії» (JB).

Форми ідолопоклонства. Ідолопоклонство, про яке говориться в Біблії, включало такі огидні діла, як ритуальна проституція, принесення в жертву дітей, пияцтво та самоскалічення (1Цр 14:24; 18:28; Єр 19:3—5; Ос 4:13, 14; Ам 2:8). Вшановуючи ідолів, люди споживали їжу та напої на святах і церемоніях на їхню честь (Вх 32:6; 1Кр 8:10), вклонялись і приносили їм жертви, співали і танцювали перед ними і навіть цілували їх (Вх 32:8, 18, 19; 1Цр 19:18; Ос 13:2). Ідолопоклонники також накривали для фальшивих богів столи (Іс 65:11), приносили виливні жертви, жертовні коржі й «жертовний дим» (Єр 7:18; 18:15, прим.; 44:17) та оплакували богів під час релігійних церемоній (Єз 8:14). Мойсеїв закон забороняв робити татуювання, порізи на тілі, голити брови, волосся на скронях і псувати краї бороди зокрема й через те, що ці дії, можливо, були пов’язані з ідолопоклонством, поширеним серед сусідніх народів (Лв 19:26—28; Пв 14:1).

Деякі форми ідолопоклонства не так легко розпізнати. Однією з них є жадібність (Кл 3:5). Жадібна людина починає любити те, чого вона прагне, більше, ніж Творця, і так предмет її прагнення стає для неї ідолом. Замість того щоб віддано служити Єгові, людина може стати рабом шлунка, тобто плотських бажань, і зробити його своїм богом (Рм 16:18; Флп 3:18, 19). Оскільки любов до Творця виявляється в слухняності йому (1Ів 5:3), до ідолопоклонства порівнюється бунтарство і самовпевненість (1См 15:22, 23).

Ідолопоклонство до Потопу. Ідолопоклонство зародилося не на землі, а в духовній сфері. Одне з досконалих духовних створінь розвинуло настільки сильне бажання стати таким, як Всевишній, що віддалилося від свого Бога, Єгови, стало на шлях ідолопоклонства і зрештою збунтувалося проти нього (Йв 1:6—11; 1Тм 3:6; пор. Іс 14:12—14; Єз 28:13—15, 17).

Першою людиною, винною в ідолопоклонстві, стала Єва: через неправильне бажання з’їсти заборонений плід вона порушила Божий наказ. Адам теж став ідолопоклонником, коли дозволив егоїстичному прагненню послабити його любов до Єгови та виявив непослух (Бт 3:6, 17).

З часу бунту в Едемі лише незначна кількість людей не втягнулася в ідолопоклонство. Одна з його форм поширилася, очевидно, за життя Адамового внука Еноша. «Саме в той час люди почали кликати ім’я Єгови» (Бт 4:26). Однак вони, ймовірно, не кликали ім’я Єгови з вірою, як це за багато років до того робив праведний Авель, за що був убитий своїм братом Каїном (Бт 4:4, 5, 8). Схоже, що сучасники Еноша започаткували свого роду фальшиве поклоніння, коли стали вживати ім’я Єгови неналежно чи недостойно. Вони називали іменем Єгови себе або інших людей (через яких вони нібито поклонялися Богові), а також ідолів (бажаючи поклонятися невидимому Богу з допомогою чогось видимого).

Біблія не розповідає, наскільки сильно поширилося ідолопоклонство за період, який тривав з часів Еноша до Потопу. Але ситуація явно поступово погіршувалася, адже за днів Ноя Єгова побачив, «що люди на землі погрузли у злі і що всі нахили думок у їхньому серці постійно лихі». Причиною такого зіпсуття були не лише успадковані грішні схильності людей, але й згубний вплив матеріалізованих ангелів, які вступали в інтимні стосунки з людськими доньками, а також їхніх гібридних потомків, названих нефілімами (Бт 6:4, 5).

Ідолопоклонство за часів патріархів. Хоча в Потопі загинули всі люди, які займалися ідолопоклонством, згодом воно відродилося. Цьому посприяв Німрод, «сильний мисливець, який противився Єгові» (Бт 10:9). Під його керівництвом почалось будівництво Вавилона і його вежі (яка, ймовірно, була зикуратом, призначеним для фальшивого поклоніння). Всемогутній Бог розладнав плани будівельників, змішавши їхню мову. Коли вони перестали розуміти одне одного, то поступово припинили будувати місто і розпорошилися по землі. Однак ідолопоклонство, яке там зародилося, ширилося далі. Люди, які пішли з Вавилона, продовжували триматися своїх фальшивих релігійних переконань (Бт 11:1—9; див. БОГИ І БОГИНІ).

В Урі халдейському, місті, яке згадується у Біблії наступним після Вавилона, люди теж не поклонялися правдивому Богу Єгові. Як виявили археологічні розкопки, покровителем того міста був бог місяця Сін. В Урі мешкав Терах, батько Аврама (Авраама) (Бт 11:27, 28). Живучи в такому середовищі, Терах, можливо, теж поклонявся ідолам. Цей висновок можна зробити зі слів, які століттями пізніше Ісус Навин сказав ізраїльтянам: «Багато років тому ваші прабатьки — а серед них і Терах, батько Авраама й Нахора,— жили по той бік Ріки [Євфрат] і служили іншим богам» (ІсН 24:2). Проте Авраам виявляв віру в правдивого Бога, Єгову.

Усюди, куди приходив Авраам, а згодом і його нащадки, процвітало ідолопоклонство, яке походило з Вавилона. Тож для них постійно існувала небезпека піддатися цьому гріху. Навіть родичі Авраама мали ідолів. Наприклад, у Лавана, тестя Авраамового внука Якова, були терафіми, тобто домашні божки (Бт 31:19, прим.; 31:31, 32). Яків наказав своїм домашнім позбутися всіх чужих богів. Коли вони віддали йому своїх ідолів, він закопав їх (Бт 35:2—4). Можливо, Яків зробив це, бо розумів, що хтось із його рідних міг використати метал з цих ідолів, вважаючи його особливим з огляду на те, що він був пов’язаний з фальшивим поклонінням. У Біблії не сказано, чи перед тим, як закопати цих ідолів, Яків розплавив чи розтрощив їх.

Ідолопоклонство і народ, з яким Бог уклав угоду. Як Єгова і попереджав Авраама, його нащадки стали чужинцями в краю, що їм не належав, тобто в Єгипті, і зазнавали там утисків (Бт 15:13). Вони опинилися в країні, в якій процвітало ідолопоклонство і мешканці якої поклонялись незліченній кількості богів. Багато єгипетських богів зображали з головою тварини чи птаха. Наприклад, в богині Баст була голова кішки, в богині Хатор — корови, в бога Гора — голова сокола, в Анубіса — шакала (ІЛЮСТРАЦІЯ, т. 1, с. 946) і в Тота — голова ібіса. Єгиптяни шанували різних наземних, морських і летючих істот. Після смерті «священних» тварин муміфікували.

Закон, який Єгова дав ізраїльтянам після їхнього звільнення з Єгипту, відверто засуджував поширене серед інших народів ідолопоклонство. Друга з Десяти заповідей чітко забороняла робити різьблених ідолів чи будь-яку подобу того, що на небі, на землі або у воді, щоб поклонятися їм (Вх 20:4, 5; Пв 5:8, 9). Даючи останні настанови ізраїльтянам, Мойсей наголосив на тому, що зробити зображення правдивого Бога неможливо, і заохотив їх остерігатись пастки ідолопоклонства (Пв 4:15—19). Щоб захистити ізраїльтян від поклоніння ідолам, Бог заборонив їм укладати угоди та одружуватися з язичниками, що жили в Обіцяному краю, в який вони входили. Ізраїльтяни мали вигубити ці народи, а також знищити все, пов’язане з ідолопоклонством: їхні жертовники, священні стовпи, священні палі і різьблені ідоли (Пв 7:2—5).

Наступник Мойсея, Ісус Навин, зібрав у Сихемі всі племена Ізраїля та наказав їм позбутися фальшивих богів і вірно служити Єгові. Народ погодився і служив Єгові аж до смерті Ісуса Навина та старійшин, які його пережили (ІсН 24:14—16, 31). Але згодом ізраїльтяни відвернулися від Єгови і почали поклонятися ханаанським богам — Ваалу, Астарті та священній палі, яка символізувала Ашеру. Тому Єгова віддав їх у руки їхніх ворогів. Однак коли ізраїльтяни каялися, він, виявляючи милосердя, давав їм суддів, щоб рятувати їх (Сд 2:11—19; 3:7; див. АСТАРТА; ВААЛ № 4; СВЯЩЕННА ПАЛЯ; СВЯЩЕННИЙ СТОВП).

За правління царів. Біблія не згадує про те, що під час правління першого ізраїльського царя, Саула, його сина Іш-Бошета і Давида в краю було поширене ідолопоклонство. Все ж можна дійти висновку, що воно таки існувало. Наприклад, Саулова донька Мелхола мала статую терафіма (1См 19:13; див. ТЕРАФІМИ). Однак відкрито поклонятися ідолам ізраїльтяни почали лише наприкінці правління Давидового сина Соломона. До цього народ підштовхнув сам цар, який під впливом своїх численних дружин-чужинок почав будувати узвишшя Астарті, Кемошу і Мілкому, або Молоху. Весь народ втягнувся у фальшиве поклоніння і став вклонятися ідолам (1Цр 11:3—8, 33; 2Цр 23:13; див. КЕМОШ; МОЛОХ).

Через таке ідолопоклонство Єгова забрав у Соломонового сина Реговоама владу над 10-ма племенами і передав її Єровоаму (1Цр 11:31—35; 12:19—24). Хоча Єгова запевнив Єровоама, що зміцнить його царство, якщо він залишатиметься йому вірним, Єровоам, ставши царем, запровадив поклоніння теляті. Він зробив це через страх, що народ збунтується проти нього, якщо буде і далі ходити в Єрусалим для поклоніння (1Цр 11:38; 12:26—33). Народ поклонявся теляті весь час, поки існувало десятиплемінне царство, а за днів царя Ахава було запроваджено ще й поклоніння тирському Ваалу (1Цр 16:30—33). Однак відступниками стали не всі. В часи правління Ахава, коли пророків Єгови за наказом його дружини Єзавелі вбивали мечем, в Ізраїлі залишалось 7000 людей, котрі не схилили колін перед Ваалом і не цілували його (1Цр 19:1, 2, 14, 18; Рм 11:4; див. ТЕЛЯ, Поклоніння теляті).

Як видно з Біблії, окрім Єгу, який викоренив поклоніння Ваалу (2Цр 10:20—28), жоден з царів десятиплемінного царства не проводив релігійних реформ. Єгова неодноразово посилав до мешканців цього царства своїх пророків, але ні правителі, ні простий народ не прислухалися до них, за що він зрештою віддав цих невиправних ідолопоклонників в руки ассирійців (2Цр 17:7—23).

Ідолопоклонство процвітало і в царстві Юди, хоча деякі царі намагалися з ним боротись. Незважаючи на те, що Єгова розділив царство Соломона саме через ідолопоклонство, його син Реговоам не взяв для себе жодних уроків і не викоренив поклоніння ідолам. Як тільки його царська влада утвердилася, він і весь юдейський народ відвернулись від Єгови (2Хр 12:1). Люди будували узвишшя, на яких ставили священні стовпи й священні палі, а також займалися храмовою проституцією (1Цр 14:23, 24). Син Реговоама Авіям (Авія), який успадкував його трон, під час війни з Єровоамом виявляв віру в Єгову й отримав перемогу, але в цілому він наслідував усі гріхи свого батька (1Цр 15:1, 3; 2Хр 13:3—18).

Два наступні юдейські царі, Аса і Йосафат, вірно служили Єгові і намагались викоренити ідолопоклонство. І, хоча вони докладали зусиль, щоб знищити священні узвишшя, народ настільки погруз у фальшивому поклонінні, що, схоже, і далі таємно поклонявся на них або з часом знову їх відновлював (1Цр 15:11—14; 22:42, 43; 2Хр 14:2—5; 17:5, 6; 20:31—33).

Правління наступного юдейського царя, Єгорама,— який піддався впливу своєї дружини-язичниці Аталії, дочки Ахава,— почалося з кровопролиття і відкрило нову сторінку в історії ідолопоклонства в Юді (2Хр 21:1—4, 6, 11). Коли царювати почав Єгорамів син Ахазія, Аталія, як цариця-матір, давала поради і йому. Тому під час правління Ахазії й Аталії, яка після його смерті захопила владу, ідолопоклонство і далі підтримувалося на державному рівні (2Хр 22:1—3, 12).

Після страти Аталії, на початку правління Єгоаша, правдиве поклоніння було відновлено. Але після смерті первосвященика Єгояди цар під впливом князів Юди відновив у краю ідолопоклонство (2Цр 12:2, 3; 2Хр 24:17, 18). Тому Єгова віддав юдейське військо в руки сирійців, які виступили проти нього, а Єгоаша вбили його ж слуги (2Хр 24:23—25).

Син Єгоаша Амація був свідком виконання Божого присуду над Юдою та насильницької смерті свого батька. Це справило на нього настільки сильне враження, що на початку свого правління він робив те, що правильне в очах Єгови (2Хр 25:1—4). Але коли Амація розбив едомлян, то забрав їхніх ідолів і став поклонятися богам переможеного ним народу (2Хр 25:14). Відплата за це прийшла, коли десятиплемінне царство захопило Юду, а самого Амацію пізніше вбили змовники (2Хр 25:20—24, 27). Наступні царі, Азарія (Уззія) і його син Йотам, як сказано в Біблії, загалом робили те, що правильне в очах Єгови, але їхні піддані і далі поклонялися ідолам на узвишшях (2Цр 15:1—4, 32—35; 2Хр 26:3, 4, 16—18; 27:1, 2).

Під час правління Йотамового сина Ахаза ідолопоклонство в Юді стало процвітати, як ніколи. Ахаз став першим юдейським царем, про якого сказано, що він спалив свого сина (а, можливо, й кількох) як жертву фальшивим богам (2Цр 16:1—4; 2Хр 28:1—4). Єгова покарав Юду, дозволивши, щоб вона не раз зазнала поразки від своїх ворогів. Замість того щоб розкаятися, Ахаз дійшов висновку, що перемогою царі Сирії завдячують своїм богам, і вирішив теж складати їм жертви, щоб вони допомагали і йому (2Хр 28:5, 23). Більш того, він закрив двері храму Єгови, а речі з нього порубав на шматки (2Хр 28:24).

Син Ахаза Єзекія, на відміну від свого батька, зважав на повчання Єгови (2Хр 29:1, 5—11). Вже в перший рік свого царювання він відновив правдиве поклоніння (2Хр 29:3). За його правління було знищене все, пов’язане з фальшивим поклонінням, не лише в краю Юди і Веніямина, але й у краю Єфрема та Манасії (2Хр 31:1).

Але Манасія, син Єзекії, відновив ідолопоклонство (2Цр 21:1—7; 2Хр 33:1—7). У Біблії не сказано, чому він це зробив. Можливо, Манасія, ставши царем у 12-літньому віці, піддався впливу радників і князів, які не підтримували поклоніння Єгові всім серцем. Однак, отримавши від Єгови суворе покарання і потрапивши у вавилонський полон, Манасія, на відміну від Ахаза, розкаявся і після повернення до Єрусалима почав проводити релігійні реформи (2Хр 33:10—16). Його син Амон знову став складати жертви різьбленим ідолам (2Хр 33:21—24).

Наступний цар Юди, Йосія, очистив край від ідолопоклонства. Він зробив непридатними для поклоніння священні узвишшя не лише в Юді, але й у містах Самарії. Цар повиганяв жерців і тих, хто спалював приношення Ваалу, сонцю, місяцю, сузір’ям зодіаку та всьому небесному війську (2Цр 23:4—27; 2Хр 34:1—5). Все ж ця масштабна кампанія проти ідолопоклонства не принесла тривалих результатів. Останні царі Юди — Єгоахаз, Єгояким, Єгояхін і Седекія — і далі поклонялись ідолам (2Цр 23:31, 32, 36, 37; 24:8, 9, 18, 19; див. АСТРОЛОГИ; СУЗІР’Я ЗОДІАКУ; УЗВИШШЯ).

Згадки про ідолопоклонство у книгах пророків проливають світло на те, що́ відбувалося в царстві Юди впродовж останніх років його існування. Там і далі були місця для поклоніння фальшивим богам, а його мешканці займалися храмовою проституцією та приносили в жертву дітей (Єр 3:6; 17:1—3; 19:2—5; 32:29, 35; Єз 6:3, 4). Винними в ідолопоклонстві були навіть левіти (Єз 44:10, 12, 13). Єзекіїль, перенесений у видінні до храму в Єрусалимі, побачив там гидкого ідола, «який викликає у Бога ревнощі», людей, котрі поклонялись фальшивому богу Таммузу і сонцю, а також зображенням мерзотних звірів і створінь, що повзають (Єз 8:3, 7—16).

Ізраїльтяни настільки шанували ідолів, що навіть приносили в жертву власних дітей, та водночас вдавали, що поклоняються Єгові, й були переконані, що на них не прийде жодне лихо (Єр 7:4, 8—12; Єз 23:36—39). Через ідолопоклонство більшість із них так отупіли, що, коли в 607 р. до н. е., як і передрікав Єгова, вавилоняни спустошили Єрусалим, вони вважали причиною цього те, що перестали складати жертви «Цариці небес» і приносити їй виливні жертви (Єр 44:15—18; див. ЦАРИЦЯ НЕБЕС).

Чому Ізраїль сходив на шлях ідолопоклонства. Існував ряд чинників, через які багато ізраїльтян неодноразово покидали правдиве поклоніння. Оскільки ідолопоклонство є одним із учинків плоті, воно притягувало тих, хто потурав своїм плотським бажанням (Гл 5:19—21). Ізраїльтяни, оселившись в Обіцяному краю, могли бачити, що язичницькі народи,— яких вони, ослухавшись Бога, не вигнали,— збирали багаті врожаї, оскільки були більш досвідченими землеробами. Можливо, багато з них розпитували в ханаанців, у чому секрет їхнього успіху, і потім робили те, що вони радили, щоб догодити Ваалу, або «власнику», кожної ділянки землі (Пс 106:34—39).

Шлюбні союзи з ідолопоклонниками теж підштовхували ізраїльтян до відступництва (Сд 3:5, 6). Великою спокусою для них була і пов’язана з ідолопоклонством сексуальна вседозволеність. Наприклад, у Шиттімі на рівнинах Моаву тисячі ізраїльтян стали займатися статевою розпустою і поклонятися фальшивим богам (Чс 22:1; 25:1—3). А когось могла приваблювати можливість напиватися біля жертовників фальшивих богів (Ам 2:8).

Крім того, через бажання дивитись в майбутнє з упевненістю дехто звертався до тих, хто стверджував, ніби може його передрікати. Наприклад, Саул радився з жінкою, яка викликала духів, а Ахазія відправив посланців, щоб дізнатися про своє майбутнє у Ваал-Зевува, екронського бога (1См 28:6—11; 2Цр 1:2, 3).

Безглуздя ідолопоклонства. З погляду Єгови використанню богів з дерева, каменю чи металу немає виправдання. Пророк Ісая, описуючи виготовлення ідолів, показує, наскільки безглуздою є людина, яка бере половину дерева, щоб приготувати собі їжу і нагрітися, а з іншої половини робить бога, до якого звертається по допомогу. Вона втратила здатність тверезо мислити і відкидає очевидні факти (Іс 44:14—20; Єр 10:14; Рм 1:20—23). З ідолів немає жодної користі; вони не дають знання, керівництва і захисту; вони безмовні, безпомічні, безжиттєві і лише приносять сором (Іс 44:9—11; 45:20; 46:5—7; Ав 2:18—20). Пророцтва, в яких Єгова точно передрік майбутні події, зводили нанівець всі намагання невірних ізраїльтян стверджувати, що на хід цих подій впливають їхні ідоли (Іс 48:3—7). У день люті Єгови, як пише Ісая, ідолопоклонники повикидають своїх нічого не вартих ідолів мишам і кажанам (Іс 2:19—21). «Горе тому, хто каже шматку дерева: “Прокинься!”— а безмовному каменю: “Проснись!”» (Ав 2:19). Люди, які виготовляють безмовних ідолів, стануть таким ж, як вони,— безжиттєвими (Пс 115:4—8; 135:15—18; див. Об 9:20).

Ставлення до ідолопоклонства. Вірні служителі Єгови завжди ставились до ідолів з відразою. У Святому Письмі фальшиві боги та ідоли неодноразово описані такими принизливими словами: нікчемні (1Хр 16:26; Пс 96:5; 97:7), сороміцькі (1Цр 15:13; 2Хр 15:16), ті, що приносять ганьбу (Єр 11:13, прим.; Ос 9:10, прим.), гидкі (Єз 16:36, 37; 37:23). Єврейське слово ґіллулı́м, яке часто перекладається як «гидкі ідоли», споріднене зі словами «кал; гній» (1Цр 14:10; Сф 1:17). Вперше цей вираз, який виражає зневагу, з’являється в Левіт 26:30 і в самій лише книзі Єзекіїля вживається приблизно 40 разів, починаючи з 4-го вірша 6-го розділу.

Вірний Богові Йов розумів, що, якби його серце таємно спокушалось, коли він дивився на небесні тіла, як-от місяць, і він «цілував свою руку, поклоняючись їм» (очевидно, посилав повітряні поцілунки, як було прийнято серед ідолопоклонників), то зрікся б Бога, а отже, став би ідолопоклонником (Йв 31:26—28; пор. Пв 4:15, 19). Через пророка Єзекіїля Єгова каже про праведного чоловіка, що він «не звертає своїх очей до гидких ідолів Ізраїля», тобто не звертається до них з благаннями і не покладається на їхню допомогу (Єз 18:5, 6).

Троє єврейських юнаків — Шадрах, Мешах і Авед-Него — теж подали гарний приклад того, як уникати ідолопоклонства, коли під загрозою смерті в палаючій печі, відмовилися поклонятись золотій статуї, яку Навуходоносор поставив на рівнині Дура (Дн 3).

Ранні християни дотримувалися натхненої Богом поради: «Втікайте від ідолопоклонства» (1Кр 10:14). Ті, хто виготовляв ідолів, вбачали у християнстві загрозу їхній прибутковій справі (Дії 19:23—27). За свідченнями істориків, християни, які жили в Римській імперії, через своє ставлення до ідолів часто опинялися в такому ж становищі, як і троє єврейських юнаків. Християнин міг уникнути смерті, якби просто кинув щіпку фіміаму на полум’я і так визнав божественну природу імператора; однак мало хто йшов на такий компроміс. Ті ранні християни, які свого часу покинули ідолів та навернулись до правдивого Бога (1Фс 1:9), чітко розуміли, що якби вони знову стали поклонятись ідолам, то не мали б можливості увійти в Новий Єрусалим і отримати у винагороду життя (Об 21:8; 22:14, 15).

Навіть сьогодні служителі Єгови повинні стерегтися ідолів (1Ів 5:21). У Біблії передрікалося, що на всіх мешканців землі будуть чинити великий тиск, змушуючи поклонитися символічному «дикому звіру» та його «образу». Ті, хто не припинить займатися ідолопоклонством, не отримають Божого дару, вічного життя. «Це вимагає витривалості від святих» (Об 13:15—17; 14:9—12; див. МЕРЗОТА).