Серія часть 7. “Нехай Буде Воля Твоя На Землі”
Це воля Бога Єгови Творця, що мусить бути виконана на землі. Доказ цього ми довідалися в 2 Розділі книжки “Нехай Буде Воля Твоя На Землі.” Розділ 3, у котрім ми знаходимось, обговорює “Потребу Храму.” Через тисяча років в минувшині люди будували храми для почитання їх богів, але всі вони були осквернені або знищені. Навіть храм Бога Єгови в Єрусалимі був знищений давно тому. То чи нема дійсного храму з тривалою святістю або освяченням? Коли ж небеса є престіл Бога творця, то земля його підніжок, й вона повинна бути святою. Город Еден у котрім Бог примістив першого чоловіка й жінку був в дійсності святим місцем, особливше тому, що Бог відвідував його й розмовляв з чоловіком там. Однак, один з Божих небесних духових синів збунтувався проти Нього й почав вводити гріх в городі Еденськім й так опоганив те святе місце. Він стався Сатаною Дияволом.
7. Через затримання Раю святим місцем, то що було можливим для Адама й Еви робити, й який особливший приказ був можливий для них зломати, й з якою караю?
7 Через затримання Раю Еден святим місцем, Адам й Ева могли були жити в нім з їх дітьми вічно. В тім городі Бог насадив особливше дерево, котре він назвав “дерево пізнання доброго і лихого.” Як довго Бог не бажав, щоб чоловік їв овоч з його, так довго це був гріх і непослушенство до його небесного Отця, бунт проти його Бога. “І заповідав Єгова Бог, кажучи: “З усякого дерева в саду-раї можна тобі по вподобі їсти. З того ж дерева, що дає знаття доброго й лихого, з того не вижитимешся їсти, ато вмреш певно того ж дня, як скоштуєш із його.” (1 Мойс. 2:9, 16, 17) Там Законодавець Бог Єгова призначив кару за поповнений гріх, а не вічне життя в муках для людської душі, але певну смерть, втрату життя й існування. Адам, будучи образом і на подобіє Боже, розумів обидва прикази, які його небесний Отець дав й також кару за зломання того приказу. Після того, як його небесний Отець дав йому досконалу жінку Еву, Адам мав розказувати їй про приказ їх Отця, бо Адам сказав: “Це кість від костей моїх і тіло від тіла мого. Мусить вона знатись людина; бо її взято з чоловіка.”— 1 Мойс. 2:23.
8. Чому, коли й як Сатана Диявол нападав на праведність Божого закону даний їм?
8 Із цього приказу Сатана Диявол знав точку на котрій він міг випробувати послушенство Адама і Еви до їх небесного Отця й їх виключну посвяту до їх Бога. Це правда, що він був невидимий для Еви, бо ж він був духовим сотворінням. Але він обявив свою присутність й представив свою суґестію для поповнення злочину й гріха при помочі польового звіря, вужа. Адам тоді не був присутний, щоб спокусити його. Тому через вужа, Сатана Диявол запитав Еву, та не ради розмови, але нібито ради інформації: “Чи справді Бог сказав: Не мусите їсти з ніякого дерева райського?” Ева властиво відказала змієві: “З усякого дерева райськово їсти мемо, з плоду ж дерва, що серед раю, каже Бог, не їжте з його, ані доторкати метесь до нього, ато помрете.” Отже Ева не була непознайомлена із законом про святість Раю. Тепер Вуж, Сатана Диявол, заатакував правдивість того закону. “І каже змій жінці: Ні бо, не помрете. А це Бог знає, що скоро попоїсте з нього, відчиняться вам очі, і будете як боги, знаючі добре й лукаве.”— 1 Мойс. 3:1—5.
9. (а) Які були слова вужа до Еви? (б) Не оціняючи цього, як вона могла вирішити зломати закон, й як вона арґументувала за праведністю вужа.
9 Оці слова становили обмову; і ця обмова створила диявола. Але Ева не розуміла, що це був наклеп проти Бога, її небесного Отця. Вона була “цілковито зведена.” Що ж вона мала робити тепер? Якщо Божі прикази були несправедливі, основані на фальшивих припозиціях, то чи це було злом для неї взяти закон в свої руки? Крім того, овоч з дерева пізнання доброго й лихого був не шкідливий, був дійсною поживою. О, як принадним він виглядав! І що за чудова річ це була б мати отворені очі й заглянути в речі, як ніколи перед тим, й бути як самий Бог знаючи добре й лукаве! Отже, чому бути теократичною й слухати дальше цього неправедного і безосновного закону її Бога і Отца? Ось так в демократичний спосіб й дусі, Ева почала брати овоч з заказаного (забороненого) дерева й їсти його. Авжеж, вона не впала мертвою при першім вкусі! Отже змій мусів був казати правду про це, так Ева могла аргументувати, будучи зведена.
10. Що Ева заперечувала цим на землі, й як вона зробила, що її муж мав умерти з нею якщо кара за зломання закону була дійсно така?
10 Ева дозволила, що її довіря до небесного Отця було зруйноване. В неї був зроблений початок чогось, що так розповсюджене сьогодні — непослушенство до родичів. Зївши перший кусок заказаного овочу, Ева могла чутись демократичною, що вона поступила “по людськи.” Але вона не чулась як Бог, як це змій обіцяв. Ані її очі не відтворились морально, щоб бачити зло з її непослушенства. Опріч того, якщо було якесь вмирання за спротив Божому законі, тоді вона заставить і Адама вмерти з нею, через спонукання його їсти з нею. Отже потім вона подала овоч Адамові, голові нашої родини.
11. Між якими двома вчинками Адам тепер мусів вибирати, й чому він добровільно согрішив?
11 Що ж Адам тепер мав робити? Бути теократичним і впокоритись Божому правлінню й суверенності, або бути демократичним й дозволити людям володіти землею? Чи йому затримати Божий Еденський дім святим й вільним від гріха непослушенства, місцем де Єгова почитаний як Бог? Або, чи і він дозволить бажанню Еви бути подібною до Бога, вплинути на його? Отже чи він зречеться свого Бога й Творця й покаже гордість й поставить себе як Бог, на місці Єгови? Адам рішивсь угодити Еві й їсти з нею в співчуттю до її гріха й також угодити собі, тримаючись разом з нею й прийняти з нею наслідки її гріха, висказану кару — смерть. Він знав, що він робив: “Адама бо перше сотворено, опісля ж Еву. І Адама не зведено; жінка ж, як зведено її, була в переступі.” (1 Тим. 2:13, 14) Протилежно Богом-даному знанню, Адам протидіяв своєму головуванню над людською родиною. Він согрішив добровільно.— 1 Мойс. 3:6, 7.
12, 13. Яке почитання Адам установив в Едені, й чим він зробив себе перед Богом, згідно з принципом Божого закону для Ізраїля?
12 Адам, будучи відвічальний за вирішення, установив фальшиве почитання в Еденськім святім місці. Це було почитання себе, почитання сотвореної особи замість Творця. Зломавши Божий закон, він цим чином підніс себе понад теократичний закон. Він вивисшив себе, зробившись богом, щоб рішати що було добре а що лихе з його власної точки погляду. Цим чином він зробив себе огидним, гидким, і неприємним. Довго потім мудрий чоловік сказав “Всякий гордий серцем — гидота в Єгови.” А Ісус Христос сказав: “Бог же знає серця ваші, бо що в людей високе, те огидне перед Богом.” (Прип. 16:5; Луки 16:15) За часу царя Соломона й в Ісусовім часі було багато звірят, птиць й насікомів, які Божий закон визнав нечистими для Ізраїля їсти. Їсти таке сотворіння робило Ізраїля нечистим, гидким, огидним та відразливим до Бога, Десяти Заповідей й закону відносно частої поживи. В законі своєї угоди з Ізраїлем він приказав:
13 “Не паскудьте себе жадною повзячою животиною, і не робіть себе нечистим через них, щоб не опоганитись вам ними. Я бо Єгова, Бог ваш; тим то й освячуйте себе і будьте святими, я бо святий. Також: “І не опоганюйте своїх душ животиною, що повзає по землі, котрі я признав за нечистих.”— 3 Мойс. 11:43, 44; 20:25.
14. Через їдження заказаного овочу, якими Ева й Адам стали душами в очах Бога, чи такі душі заслужили жити в Едені, й як вони тепер чулись в Едені?
14 Многі з таких звірів, птиць й насіком були в Еденській святині. Дерево пізнання добра й лихого було також у тім самім святім місці. Те особливше дерево було заказане їсти як поживу для Адама й Еви, як і ті многі звірята були пізніше визнані за нечисті Ізраїльтянам, як пожива. Як й в случаї Ізраїльтянів під Божим законом для них, Адам і Ева поповнили огиду тим чином, що вони їли заказаний овоч. Через їдження його вони зробили свої душі огидними, відразливими в очах Бога Єгови, котрий є святий і котрий бажає, щоб його розумні сотворіння були святі. Чи такі тепер огидні душі, як Адама й Еви, були достойні життя вічного? Ні! Чи можна було таким огидним сотворінням оставатись в такім святім домі, як Еденський Рай? Ні! Зараз потім, як Адам згодився согрішити проти Бога через їдження заказаного овочу, він й його жена не чулись на місці в тім святім домі, котрий Бог сотворив через свою спільність з ними. Вони почувались нагими і негідними перед ним і пробували сховатись від нього.
15. Як вони тепер установили себе, й при помочі якого самолюбства, й чому там не було місця для них в Еедні?
15 В цей спосіб Адам і Ева втратили свою святість. Взявши закон у свої руки й виступивши проти Божого правого закону, вони в дійсності установили себе як боги, обожаючи себе у формі захланності. Христіянів перестережено, що “жадна захланна людина — що значить бути ідолом — не наслідить царства Христового й Божого.” Вони були перестережені проти “зажерливості, що є ідолослуженням.” (Ефес. 5:5; Колос. 3:5) В Божім Еденськім раю не було місця для ідолопоклонників, або фальшивих богів, тому що ідоли й фальшиві боги є огидою й відразою для єдиного живучого і правдивого Бога Єгови.
16. Проти зроблення чого Єгова протестував, й що Єгова мусів зробити святому Едемському місцю?
16 Єгова противиться уміщенню ідольства у святім місці. Відносно старинних Жидів, він сказав: “Сини бо Юдині коять зло перед очима моїми, говорить Єгова; у домі, названому моїм імям, поставили гидоту свою, щоб опоганити його.” (Ерем. 7:30; 32:34) Дальша присутність Адама й Еви опоганювала святість Еденського Раю. Вони не заслужили жадного права, щоб їсти із “дерева життя що посеред раю” й цим чином дістати дозвіл — жити вічно на землі. Отже Бог постановив очистити своє святе місце.
17. У висказанні засуду на вужа, що був Дияволським знарядом, кого Бог розумів під насінням вужа, а кого під насінням жени?
17 Проти фальшивого бога, Сатани Диявола, він виповів засуд знищення. Це він зробив словами до вужа, якого Диявол ужив у зведенню Еви: “За те, що вдіяв таке, проклят ти між усіма скотами, і між усіма звірями польовими. Лазити меш поповзати, човгати меш на грудях твоїх і на череві ходити меш, і їсти меш землю по всі дні життя твого. І положу ворогування між тобою й жінкою і між насінням твоїм і насінням її, воно рощавлювати ме тобі голову, ти ж упивати мешся йому в пяту.” (1 Мойс. 3:13, 14) Під цими словами Бог не розумів насіння літерального вужа. Він розумів насіння фальшивого бога котрий був наче вуж, Сатана Диявол. В такий же спосіб, Бог не розумів земних дітей літеральної же спосіб, Бог не розумів земних дітей літеральної жени, грішниці Еви. Він розумів насіння або потомки його святої всесвітньої орґанізації, котру він тепер, перший раз, порівнав з жінкою, одруженою з ним в небі.— Іса. 54:5.
18. Кого Бог розумів під насінням жени?
18 Насінням Божої всесвітної орґанізації мусіло бути його перше сотворіння, головний Син, котрий стався чоловіком Ісусом Христом, щоб він міг статися “одним посередником між Богом і людьми.” (1 Тим. 2:5) Із ним товаришить його вірний собор із 144,000 послідовників, котрі є зображені в Одкриттю Йоана, як двадцять чотири “старці” сидячі на престолі довкола Божого небесного престола. До цих христіян, котрі осягнуть побіду над Сатаною Дияволом як стародавнім Вужем, оці слова є написані: “Бог же впокою розітре сатану під ногами вашими незабаром.” (Рим. 16:20) Це лучить їх із сповненням Божої обітниці, в 1 Мойсея 3:15, що насіння жени мусить рощавити Вужа.
19. Що Бог прямо сказав Еві, й як він тоді переконав її ум про Сатанську лож?
19 Бог сказав грішниці Еві, що вона не умре зараз. Що їй буде дозволено роджати багато дітей, але у муках. Її муж мав панувати над нею до смерти. Тоді Бог переконав ум Еви про лож, яку Сатана Вуж сказав до неї, що вона і Адам напевно не вмруть за те, що вони скоштують заказаного овочу. Вслуху Еви, Бог сказав до Адама: “Що послухав ти голосу жени твоєї та попоїв з того дерева, що заповідав я єдиного не їсти, проклята земля задля тебе; в печалі і тузі харчувати мешся з неї всі дні живота твого. Тернину та осет родитиме вона тобі, і їстимеш польове зело. У поті лиця твого їстимеш хліб твій, аж покіль вернешся в землю, що з неї й узято тебе. Землею бо єси і землею візьмешся.”— 1 Мойс. 3:16—19.
20. Яку поживу тепер Адам мав їсти, яка земля була проклята задля нього, де він мав повернути до пороху, і чому він не пішов до неба по смерти?
20 Адам уже не мав обробляти й доглядати Еденський город. Він був нечистий, грішний. Він вже не міг їсти Райську поживу, але “польове зело,” здобуваючи його у поті лиця свого. Це не була Райська святиня, але проклята земля задля Адама; й ця земля, а не Райський город, мала родити терня й будяки для нього. Еденський Райський город не мав бути опоганений гробами грішників, але порох земний поза райською святинею, до котрого Адам мав повернути. “Перший чоловік із землі земний; другий чоловік (Ісус Христос) з неба.” (1 Корин. 15:47) Отже Адам не мав йти до неба, коли умре. Будучи з землі, він пішов назад звідкілля й прийшов — у порох. Сила життя, що оживляла його повернула назад до Бога, котрий дав її.— Еккл. 12:7.
21. Який інший овоч Адамові не належався, й що Бог зробив, щоб не допустити попоїсти з його?
21 Щоб схоронити Адама від їдження ще іншого овочу, котрий йому не належався, овочу з дерева життя разом з котрим пропав дар вічного життя, то що було зроблене? “І вислав його Єгова Бог із саду Еден порати землю, що з неї й узятий. І вигнав чоловіка. І поставив на востоці за садом Еденом херовимів з поломяними голими мечами обертасами стерегти дорогу до животового дерева.”— 1 Мойс. 3:22—24.
22. Що старання дістатись назад до Райського храму мало значити, й що показує, чи там було старання, щоб усунути засуд від Адама й Еви?
22 У всякім змаганні, щоб повернутись назад до Райської святині, Адам бувби стриманий тими херувимами. Коли ж він не міг дістатись назад до земного Раю, задля тих херувимів, то тим менше він не міг дістатись до більшої святині в небі, де багато більше херувимів були готові стримати його. Всяке зусилля дістатись до дерева життя серед города, щоб набути життя вічне, значило йти у знищення від палаючого меча, що обертався.” Однак і поза святинею Адам жив сотки років. Протягом всіх тих століть чи не було там нічого, щоб усунуло засуд смерти від Адама й Еви? Ні; там не було ніякої зміни у відчуженню від Бога. “А всього віку Адамового було девять сот і тридцять років, і вмер.” (1 Мойс. 5:5) Адам заслужив собі плату за гріх — смерть.— Римлян 6:23.