Переслідування — знак правдивого Християнства

Чи ви маєте цю відзнаку?

ЛЮДИ носять якусь означку головно, щоб показувати іншим до чого вони належать, чи то до якоїсь релігійної, політичної або суспільної групи. Коли невповноважені або негідні люди носять таку ознаку, то цим вони принижують її цінність. Отже чи така ознака є у формі металевого хрестика, звізди, або жука, то часто вона не подає правдивої ідентифікації людини, що носить її. Носій такої ознаки міг підняти її на вулиці, або він вже може не цікавиться організацією, яку вона представляє.

О який відмінний є знак, що представляє правдивого християнина! Дійсно послідовника Христового можна пізнати різними знаками, але цей знак переслідування є всім явний. По суті, коли такого знака бракує, то це кидає сумнів на людину, що привлащує бути послідовником Христовим. Апостол Павло звертає увагу на нього коли він пише: “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі,— будуть переслідувані”. (2 Тим. 3:12) Господь Ісус вже був заложив правило: “Раб не більший за пана свого. Як мене переслідували — то й вас переслідувати будуть”. (Йоан 15:20) Справді, що переслідування ототожнює християнина.

Не лише яке-небудь переслідування зустріне правдиві вимоги. Воно не відноситься до переслідування через відвернення чийогось правила, правосуддя або через якесь особисте право й опінію на полі релігії, політики або суспільного поліпшення. Таке переслідування мусить приходити через додерження праведности й якщо це є Божа праведність, то таке терпіння приходить на людину лише тому, що вона намагається чинити Божу волю. Мільйони людей терпіли за їхні особисті погляди, не роблячи різниці чи ці були правильні або неправильні, але однак вони не були правдивими християнами.

Не всі можуть носити цей знак. Негідних зараз пізнають і виявляють. Ті, що терплять через їх щире зусилля “жити побожно у Христі Ісусі”, приймають таке терпіння інакше від тих, що не є щирі. Так як було з їх Попередником так і з ними: “Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував, але передавав Тому, хто судить справедливо”. (1 Пет. 2:23) З другого боку, фальшиві християни стануться огірчені, будуть оправдуватися й ставати протилежно.

ПЕРЕДСКАЗАНИЙ ЗНАК

Перестерігаючи своїх послідовників про терпіння, якого вони могли сподіватися, Ісус сказав: “Але перед усім тим, люди накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть і видаватимуть вас у синагоги й в’язниці й поведуть вас до царів та правителів — через ім’я моє”. (Луки 21:12) Історія в Діянню Апостолів показує, що таке переслідування дійсно прийшло на тих ранніх християнів. А чому? Тому, що вони виконували Божу волю й відважно проголошували всім новину про Царство. Вони не наслідували шлях бездіяльності лише належати до якоїсь шановної релігійної організації ходячи на службу раз на тиждень коли вигідно. Коли б апостоли робили так, то вони обминули б переслідування. Вони не платили якомусь священикові проповідувати за них. Ті християни добре знали, що вони особисто були відповідальні перед Богом свідкувати про речі, які вони бачили й чули відносно Христа.

Вірні християни сьогодні також живуть в антихристиянськім світі й терплять подібне переслідування. Найширше переслідування, яке вони тепер переносять є відношення людей, яких вони відвідують у їх проповідуванню. Люди, що звичайно є ввічливі стаються нетерпимі й образливі. Такі християни переносять одно відмовлення за другим, так як сам Ісус переносив, іменно, “противне балакання грішниками проти їх власної користі”. (Жид. 12:3) Таке терпіння, якого намір є знеохочувати й знищити терпимість не має успіху над вірними Божими вісниками, бо вони коряться натхненному наказові “Потішати один одного й підкріпати один одного”.— 1 Сол. 5:11.

Замість покинути проповідувати, щоб не статися жертвою ворогів своїх, вони відважно просувають їх роботу по всіх країнах, навіть у Гітлєровій Німеччині й тепер у безбожницькій Росії, хоч по таких місцях вони мусять проповідувати потаємно. Вони видержували примушене відчуження, загроження, арешти, биття й муки, навіть відважно зустрічаючи смерть, “радіючи, що сподобилися прийняти зневагу за ім’я Господа Ісуса”. (Діян. 5:41) Вони набирають великої потіхи з Ісусового запевнення: “Але це стане вам на свідоцтво”. (Луки 21:13) Чи головна ціль їх життя, не є свідкувати про Боже ім’я й царство Його Христа? Переслідування, суд і ув’язнення лише поширюють їх нагоди свідкувати про правду. Під такими обставинами багато начальників суду, тюрмів, судді й провідники чули цю царську вістку, яка зробила велике враження на їх не роблячи різниці чи вони прийняли її чи ні.

Так звані християни бояться таких досвідів, тому що їм бракує відваги, а по черзі їм бракує відваги, тому що вони не студіювали Божого Слова, щоб все бути “готовими робити оборону перед всіма, що вимагають причини на вашу надію”. (1 Пет. 3:15) Правдивий послідовник робить таке поступове студіювання Божого Слова частиною його життя, так щоб все був готовий подати відповідь про його віру в часі переслідування. Тому Ісус міг сказати: “Отож покладіть у серця свої — наперед не гадати, що будете відповідати, бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитися чи суперечити їй всі противники ваші”. (Луки 21:14, 15) Добре-вкорінена віра, заснована на акуратнім знанню Біблії споряджує всіх представляти й обороняти правду перед всіма, що допитують, навіть під дуже трудними обставинами.

За ранніх століть Християнства, багато родин ставалися розділені над прийомом Христа та його вістки. Ми можемо бути певні, що протягом гарячого переслідування, то почуття до народної батьківщини, запальна відданість до поганських релігій й страх про їх власну безпечність спонукували декотрих видавати членів їх власної родини на знущання переслідуючих властей. Часто це доводило до жорстокої смерти в арені. Ісус перестерігав про це кажучи: “І будуть вас видавати батьки, і брати, і рідня, і друзі а декому з вас заподіють і смерть”. (Луки 21:16) Під тоталітарними режимами за нашого дня відбувалися подібні випадки де родичі або так звані приятелі правдивих християнів видавали їх в руки жорстоких катів.

Сьогодні, як і було за ранніх часів, володарі й вищі власті в громаді, що мають контролю над різними засобами передавати публічну інформацію й які закладають правила про те, що є прийняте або шановне, часто забруднюють правдивих християнських свідків. Вони знаходять всякі причини принижувати їх у очах публіки. Ненависть проти таких свідків тримається живою, тому що провідники стараються принижити й заглушити їх відважну біблійну вістку. (Луки 21:17) Тож ця вістка порушує самозадоволення тих, що відкидають Бога й намагаються розв’язати народні як і міжнародні проблеми й завести добу спокою й достатку. Коли б правдивих християнів любили й не переслідували та не говорили проти них, то як вони могли б бути між тими про яких Ісус говорив: “Блаженні вигнані за правду, бо їх царство небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке лихе слово ради мене”.— Матт. 5:10, 11.

ТЕРПИМА ВИТРИВАЛІСТЬ

Християни стоять тривало й далі проповідують всупереч всім родам переслідування. І коли їх співслуги терплять по інших частинах світу, то вони відважно стають на їх оборону, не соромлячись визнавати себе бути з ними. Їх не лише тихе співчуття до переслідуваних, але охочість поширювати їх палке проповідування, якого відмовляють ув’язненим. Також вони є дуже раді покривати судові кошти на оборону тих, що терплять по судах. Це годиться з взірцем ранніх християнів, про яких є написано: “Ви терпіли запеклу боротьбу під терпінням, деколи виявлені неначе б у театрі наругам і переслідуванню, і коли ви ставалися учасниками з тими, що переносили подібний досвід. Бо ви показували ваше співчуття до тих по тюрмах і з потіхою прийняли грабунок свого власного маєтка”.— Жид. 10:32—34.

Правдиві християни переносять переслідування, тому що вони мають дуже багато запевнення з Божого Слова, як от у Луки 21:18, 19: “Але й волосина вам із голови не загине! Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете”. Вони не сподіваються якогось чудового визволення від наруги або навіть смерти. Вони кладуть їх надію в силу Єгови, що Він воскресить їх із смерти до великої нагороди в гармонії з Ісусовою обітницею: “Хто душу [життя] свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою,— той знайде її”.— Матт. 10:39.

Ісусові співсвідки постановили собі, що жодне переслідування не відлучить їх від собору тих, що люблять і коряться Богові. Хоч вони не шукають переслідування так як роблять деякі фанатики, то однак вони знають із Божого Слова, що воно прийде на них і коли воно прийде, то вони будуть готові відважно прийняти його. Для них переслідування, ради правильних причин, ради праведности, є знаком пошани й причиною на втіху.