Чи Єгова вимагає забагато?
ДЕКОТРІ люди вірять, що Єгова вимагає забагато від них. Декотрі думають, що дотримувати всі Божі заповіді є трошки забагато. ‘Коли я є родичом і мушу заробляти на отримання моїй родині’, декотрі можуть казати, ‘і коли я мушу дбати про мій дім, регулярно читати й студіювати Біблію, ходити на соборні зібрання й розкладати час проповідувати іншим добру новину про Боже царство — чи все це не є забагато?’
Але, чи Єгова дійсно вимагає забагато? Ану звернімся до джерела Християнства, до Господа Ісуса Христа, і побачмо як він дивився на ці справи. Він каже нам: “Прийдіть до мене усі струджені та обтяжені, і я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо моє, і навчіться від мене, бо я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо моє любе, а тягар мій легкий!”— Мат. 11:28—30.
Ісус Христос, коли промовляв ці слова, не хвалився, але запевняв своїх слухачів, що коли вони стануться його учениками, то з ними будеться відповідно обходитися. Він розказував їм яким учителем він був, що він не був пригнічаючим або жорстоким, але любим. Його слова були запрошенням приходити до нього, до цього покірливого учителя. Його ученики могли приходити до нього й ніколи не почуватися ніяково коли він навчав їх, бо Ісус показував розуміння, терпеливість і ніколи не запановував над своїми послідовниками. Хто-небудь міг приступати й складати його тягар на самого Ісуса. Він не буде так як ті релігійні провідники про яких він говорив: “Горе й вам, законникам, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтесь тягарів”. (Луки 11:46) О, як інакше воно буде для послідовників Ісуса Христа! У порівнянню вони будуть мати легке життя, бо Ісусове ярмо було легке.
Сьогодні ті, що є втомлені гріхом, захланністю й лукавством цього ладу знаходять велику потіху в Ісусових словах. О, які втомлені люди правильного серця є з тягарів фальшивої релігії — лицемірством, постійними хитрощами нагромаджувати грошей, традиціями, віровченням і церемоніями, які цілком не подають відповідей на їх питання і не дають їм віри! Ці не принесли людям ніякого дійсного відсвіження, але правдиве Християнство приносить “відсвіження для їх душ”. Отже коли ми стаємося правдивими послідовниками Ісуса Христа то це звільняє нас від тягару та невільництва сатанського ладу й відчиняє нам дорогу для вічного життя.
НАМ НАМАГАТИСЯ НЕ Є ЗАБАГАТО
Ми можемо сподіватися, що Бог також буде мати вимоги, яких шукачі життя мусять зустрінути. Наприклад, Він вимагає, щоб набирати знання про Бога та Його Сина, бо це “значить життя вічне”. (Йоана 17:3) Правда, що набирати цього знання вимагає зусилля, але, щоб набути чого-небудь вартісного, чи воно також не вимагає енергії та зусилля? Коли хтось є залінивий студіювати слова, що є надхнені самим Богом, або коли хтось не розкладає часу набирати Слова життя, то як він може догодити Богові? Як хтось може набути “відсвіження для його душі” коли він усе відпихає регулярну студію Божих слів, приватно як і в громаді з Божими людьми? Бог постарав провізію. До такої міри як ми особисто будемо користати з неї, то до такої міри ми будемо відсвіжені.
Так, що-небудь вартісного вимагає зусилля. Коли хтось хоче бути добрим піаністом, то він не може грати лише раз на тиждень або раз на місяць й сподіватися досягнути своєї мети. Коли хтось хоче бути добрим малярем, то воно вимагає зусилля. Так само, щоб нам зустрінути Божі вимоги на життя; воно забирає зусилля. Якщо взагалі людство родиться в грісі й під засудом, то чи Бог вимагає забагато від нас коли Він хоче, щоб ми приймали Його провізії на вічне життя? Певно, що ні. Одного разу один чоловік запитав Ісуса: “Господи, чи буде багато спасених?” Ісус відказав йому: “Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам, багато-хто будуть намагатися ввійти, та не зможуть!” (Луки 13:23, 24) Коли люди сильно намагаються в різних світських змаганнях як от спорті, якімось любимім заняттю, розкошах і так далі — то скільки більше ми повинні намагатися набути найбільше корисного наміру в світі — а це вірно виконувати Божу волю! Це принесе нагороду вічного життя, “та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше”.— Жид. 6:10.
В минулих часах ті, що догоджали Богові працювали й сильно змагалися виконувати божественну волю, але вони не відчували, що Бог забагато вимагав від них. Наприклад, застановіться над Нойом. Він мав родину і мусів дати їм отримання, однак Бог сказав йому будувати ковчега. Цей був величезний ковчег із трьох поверхів, майже половину корабля Квін Мері! Щоб збудувати такого великого ковчега вимагало багато зусилля. Однак Ной не нарікав кажучи, ‘Єгово, таж я ніколи навіть човна не будував, а Ти хочеш, щоб я збудував такого великого ковчега’; ні, але він взявся до роботи й почав будувати. І коли він працював, він не казав, ‘Єгово, та я вже такий занятий будуванням цього ковчега, що не маю часу проповідувати цим людям’. Ні, він не чувся таким занятим. Бо історія з Біблії ясно показує, що він також був “вісником праведности”, як і будівником та постачальником для його родини. (2 Пет. 2:5) Чи ви думаєте, що це було легко? Або чи ви думаєте, що він мусів сильно змагатися? Так, Ной сильно змагався, але воно не було забагато. Таке змагання значило збереження для нього та його родини.
ІСУСОВА СЛУЖБА — СЛУЖБОЮ ЗМАГАННЯ
Найбільшим прикладом у Біблії про чоловіка, який ніколи не нарікав, що Єгова вимагав забагато є Ісус Христос. Таж, він сам сказав: “Моя їжа є чинити волю пославшого мене й докінчити його роботу”. (Йоана 4:34, НС) Він утішався виконувати волю Отця свого й він працював ревно в проповідуванню доброї новини про царство. Але сьогодні хтось може казати, ‘Це вже трохи забагато, студіювати, ходити на зібрання й на службу. Коли б я був звершеним так як Ісус!’ Але, що ви сказали? Правда, що Ісус був звершений, але й він деколи почувався втомленим. Фізично він був такий втомлений, що одного разу заснув у човні перепливавши озеро, й це втомлення було наслідком змагання в службі. (Луки 8:22, 23) На другій оказії Ісус хотів взяти своїх учеників до відокремленого місця, щоб “відпочити”. Але, до них приходило так багато людей, що не давали їм пообідати. Люди довідалися куди Ісус хотів піти; отже коли він і його апостоли приплили човном, то його зустрінула велика товпа людей. Тепер, чи Ісус казав, ‘Ми є дуже втомлені, щоб навчати вас про Боже царство?’ Ні, але біблійна історія каже “і змилувався над ними, бо були немов вівці, що не мають пастуха. І почав їх багато навчати”. (Марка 6:30—34) О, що за гарний приклад!
Так само й з правдивими послідовниками Ісуса Христа. Вони всі ревно працюють і деколи їм також треба відпочивати. Але їх головна робота є служити Богові й вони глибоко цікавляться людьми, яким вони служать. Так як Ісус, їх їжа, річ, яка підкріпляє й відсвіжає їх, є чинити волю свого Отця на небі.
Саме перед Ісусовою найбільшою пробою він знайшов своїх апостолів сплячих. “Отак, не змогли ви й однієї години попильнувати зо мною? Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу,— бадьорий бо дух, але немічне тіло”. (Мат. 26:40, 41) Так, хоч ми можемо мати бажання, то наше тіло може бути немічне. Але, що Ісус, бувши звершеним чоловіком, робив? Він звертався до свого небесного Отця в молитві, й історія показує, що він молився три рази.
Отже коли ми станемо трохи втомлені або знеохочені, тому що ми не можемо робити всього чого хочемо або стараємося зробити, то це не повинно дивувати нас. А чому ні? Тому, що коли Син Божий виглядав до Єгови за силою й звертався до Нього, то чому нам не робити так само? Молитва дає нам силу далі працювати. Отже моліться й не кажіть, ‘Єгово, Ти дав нам забагато роботи — набирати знання, дбати про родину, сходитися разом і проповідувати про Твоє царство’. Дійсно, те, що Єгова дав нам є для ношої власної охорони — подостатком царської роботи й вимог тримати нас так занятими, щоб ми не мали часу попастися в клопіт із світськими справами.
Також, погляньте ще на приклад ранніх християнів. Їх кидали між леви за те, що вони вірно служили Єгові. Вони могли казати, ‘Та що воно пошкодить положити пучку фіміаму перед бованном кесаря? Це нічого не значить. Єгова забагато вимагає від нас’. Ні, вони воліли бути вкинені між леви замість погоджуватися вірою. Вони не вважали Божі вимоги вірности бути забагато. Вони знали, що Він може знов дати їм життя через воскресення з мертвих.
ЯК ПАВЛО УВАЖАВ ЦЮ СПРАВУ
Часами ми може відчуваємо, що воно є забагато ходити на зібрання в погану погоду або ходити на службу. Можливо ми не є в найкращому здоров’ю. Але, подумайте, що Павло переносив і тоді ми будемо оціняти, що наші клопоти є, в більшости з випадків, дуже малі в порівнянню: “Слуги Христові вони? . . . Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в’язницях, часто при смерті. Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбився корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; . . . у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі”. (2 Кор. 11:23—27) Так, і Павло також сказав: “Окрім зовнішнього, налягають на мене денні повинності й журба про всі собори”. (2 Кор. 11:28, НС) Разом із усіма труднощами, яких Павло переносив, він також журився соборами! О, як подібно до надзирателів і слугів сьогодні, які часто мусять працювати пізно вночі стараючись вигадувати способи, якими краще можна помогти цьому або тому, або як дбати про потреби собору!
Певно й Павлові не було легко переносити всі ці труднощі, однак він не нарікав, що воно було забагато. Він знав, що він виконував Божу волю й служити своїм християнським братам задовольняло його. Отже він сказав: “Я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі”.— 2 Кор. 7:4.
ПРАВИЛЬНИЙ ПОГЛЯД БОЖИХ ВИМОГ
Часами ми можемо відчувати, що те, що ми досягаємо в нашій службі не є досить. Воно не є щось чудового. Але Єгова не вимагає чогось чудового. Він лише хоче, щоб ми проповідували добру новину про царство як найкраще можемо й робити поступ у знанню та зростати в овочах Його святого духа.
Однак хтось може казати, ‘Я такий слабий; О, коли б я мав силу. Коли б я був знов молодим!’ Але не кажіть так. Пам’ятайте, як Павло висказував своє почуття: “Мені любо перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний”. (2 Кор. 12:10) Коли ми маємо труднощі або фізичні слабкості, то чи це погано? Не все. Коли ми зрозуміємо, що ми не можемо виконувати цієї роботи в нашій власній силі, тоді ми стаємось сильні в Єгові, в Його дусі й в Його Слові.
Факт, що Бог дав нам заохочення виконувати багато Господньої роботи вимагає, щоб ми були щирі зі собою. (1 Кор. 15:58) Ісус сказав: “Кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть”. (Луки 12:48) А скільки нам дано енергії й здоров’я й часу для студіювання Біблії й служби? Коли нам було багато дано, то від нас буде багато вимагатися, але не забагато. Від нас вимагається, щоб ми змагалися згідно з нашими особистими обставинами й коли можливо робили місце для більшої роботи, навіть молячись, щоб дістати нагоди більше робити.
Якщо апостол Павло уподібнює змагання християнина до перегонів, то Бог вимагає, щоб ми бігли “з терпеливістю до боротьби, яка перед нами” й досягнули нашої мети. Бог каже як нам бігти, щоб досягнути тієї мети — треба обминати всякий тягар, який буде обтяжати нас. Коли ці перегони стаються за дуже трудні, то можливо ми робимо їх такими коли лягаємо пізно спати або коли розкладаємо забагато часу на розривку, замість уживати цей час відновити нашу силу. Не здіймайте очей з тієї мети. Єгова не вимагає забагато — лише досить, щоб ми показали в чому наші серця знаходяться й лише досить, щоб набути нагороди.— Жид. 12:1.
Отже тримайте ваше оцінення правди міцним; ніколи не переставайте, показувати вашу вдячність до Бога за привілей бути між товпою Його слугів і тому, що маєте таку надію на вічне життя в Його праведнім новім порядку; пам’ятайте, що інші також мають велику потребу навчитися правди й стати по стороні Єгови тепер. Майте рівновагу в виконуванню ваших відповідальностей. Коли зробите так, то ви ніколи не будете відчувати, що Єгова вимагає забагато від вас.