Улюблений Іван пише про любов

САМ ІСУС, як якийсь чоловік „посіяв був добре насіння на полі своїм”. Але, як роки минали, те християнське пшеничне поле почало виглядати, як поле бур’яну. (Мат. 13:24—43) Люті вовки почали входити і руйнували стадо, пригадуючи Павлові слова в Діях 20:29, 30. Так, у першому столітті, при кінці свого життя Іван уже бачив, що було повстало багато антихристів, доказуючи, що це справді вже була „остання година” чистої християнської організації на землі.— 1 Ів. 2:18.

Уже було минуло більше, як п’ятдесят років від того часу, коли святий дух перше надхнув одного з Христових учнів написати Писання. Іван можливо не був природним письменником, а навіть можливо не сподівався, бувши одним із звичайних невчених людей так, як згадується в Діях 4:13, що колись буде писати про Ісусове життя так, як Матвій, Марко й Лука.

Але, коли він перебував на острові Патмос, як в’язень за Ісуса Христа, то отримав докладні інструкції написати Об’явлення. Очевидно, що цей наказ так підкріпив Івана, що він написав Євангелію й три листи.

Безсумнівно, що Іван написав перший лист (хоч у ньому не згадує про себе). Ще з найранішніх часів признавали, що це Іван написав його. А внутрішній доказ є навіть ще сильніший. Коли чуємо знайомий голос по телефоні, то не потребуємо питати, „А хто це?” Так само з Івановим першим листом. Коли ми є добре ознайомлені з його Євангелією, то будемо чути і бачити Івана в цьому листі. І це відноситься до його стилю писання, складу речень і слів, і до теми. Наприклад, лише в Івановому писанні Ісус називається „Слово”.— Ів. 1:1; 1 Ів. 1:1; Об. 19:13.

Коли Іван написав свого першого листа? Тому що він згадує про багатьох противників або антихристів, то писав досить пізно. Порівнюючи його лист з Об’явленням, також допоможе нам у цьому відношенні. Є багато значних грунтовних доказів, що Іван написав цю книгу коло 96 р. З.Д. Тому що виглядає, що він помер приблизно в 100 р. З.Д., то правдоподібно написав свою Євангелію й листи коло 98 р. З.Д.

До кого Іван писав цей перший лист? У листі не згадується якоїсь певної особи або групи. Але про те, що Він мав когось на думці, можна бачити з таких висловів, як „діти”, „батьки”, „юнаки”. (1 Ів. 2:12, 13) Також, він називає шість разів тих до яких пише „Улюблені”, і сім разів „дітки”.a

Хоч Ісус особливо дуже любив Івана, і хоч Іван дуже багато пише про любов: більше від якого-небудь іншого писателя, то ми не можемо казати, що Іван був слабий сентименталіст. Далеко від того! Тому, що Іван так дуже любив свого Пана і праведність, то Ісус назвав його одним із „синів громових”. (Марка 3:17) З п’ятнадцятьох разів, що сильна назва „неправдомовець” знаходиться в цілому Писанні, то воно дев’ять разів знаходиться в Івановому. Отже, в його листі він каже, що коли ми заявляємо, що не грішимо, то робимо Бога неправдомовцем; що говоримо, що знаємо Бога, але не дотримуємо Його заповіді, то самі є неправдомовці; ті, які заперечують, що Ісус є Христос є неправдомовці; усі, що заявляють любити Бога, але ненавидять брата свого є неправдомовці, і коли не віримо Божим словам, то називаємо Бога неправдомовцем! — 1 Ів. 1:10; 2:4, 22; 4:20; 5:10.

Тому, що Іван так дуже сильно любив праведність, то перестерігає своїх „дітей” проти антихристів. „Це я написав про тих, хто обманює вас”. Так, у збір уже ввійшли особи зачаровані світською мудрістю й філософією заперечуючи, що Ісус Христос був утілений Син Божий. Як би вони, ,були від нас, то були б залишилися з нами, але тому що не були від нас, то вийшли’. Іван також перестерігає нас випробовувати всі надхнені вирази побачити, чи вони починаються з Богом, бо багато фальшивих пророків з’явилося в світі.— 1 Ів. 2:18—26; 4:1—3.

Іванова любов до праведности показує нам також, як Бог дивиться на гріх: (а) Ми всі грішимо; коли кажемо, що не грішимо і робимо Бога неправдомовцем; (б) мусимо змагатися проти гріха; (в) Бог постачив Христа у жертву, щоб ми могли мати прощення наших гріхів, і з якої то жертви можуть користати не лише помазаний християнський збір, але цілий світ; (г) є два роди гріхів: гріх за якого можна одержати прощення й добровільний, свідомий гріх за який неможливо дістати прощення й ми не повинні молитися за тих, що чинять такий гріх; (ґ) правдиві християни не практикують гріхів.— 1 Ів. 1:8—10; 2:1, 2; 3:4—10; 5:16—18.

„АҐАПЕ”, ПРИНЦИПНА ЛЮБОВ

У свойому листі, безперечно, Іван головно говорить про любов. Два рази він каже, що „Бог є любов”. (1 Ів. 4:8, 16) Він описує, як Бог показав Свою любов, коли послав Свого Сина вмерти за наші гріхи, і зробив розпорядок для Христових послідовників статися Божими дітьми. (1 Ів. 3:2; 4:10) Тому, що Бог так любить нас, то ми є під обов’язком любити наших братів. (1 Ів. 4:11) Любов до Бога значить дотримувати Його заповіді. (1 Ів. 2:4; 5:2, 3) Досконала любов до Бога відкидає страх, бо такий страх стримує. (1 Ів. 4:17, 18) Любити наших братів не значить лише словом, але вчинками, допомагаючи їм у часі потреби. (1 Ів. 3:17, 18) Іван також показує, що ми не можемо любити Бога, Якого не бачимо, коли не любимо Божих дітей, яких можемо й дійсно бачимо. Коли хтось каже, що любить Бога, але ненавидить свого брата, то не говорить правди, дійсно є душогуб, так, як сам Диявол і подібний до Каїна, який дістав початок від Диявола. (1 Ів. 3:10—16) Накінці Іван каже, що ми не повинні любити — не любити світ, ні світських речей, бажання тілесні та очей й показну виставу свого власного способу життя.— 1 Ів 2:15—17.

Справді, що улюблений апостол Іван оціняв важливість аґапе, несамолюбну, принципну любов. Навіть так, як в його Євангелії, він говорить багато більше про любов від інших письменників, так, що в його першому листі він більше згадує про любов від якого-небудь листа Християнського Грецького Писання.

Хоч Іван дуже багато говорить про любов, то не забуває про іншу дуже важну рису, а саме, віру. Тому він пише: „І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім’я Сина Його — Ісуса Христа, і щоб любили один одного”.— 1 Ів. 3:23; 5:4, 10.

ІВАНІВ ДРУГИЙ Й ТРЕТІЙ ЛИСТ

Іванів другий й третій листи є найкоротші зі всіх шістдесяти шістьох „книг” Біблії. Кожний помістився на одній сторінці папірусу. З доброї причини ці листи приписують апостолові Іванові, бо вони поміщають доказ, що були написані улюбленим апостолом, який написав Євангелію, маючи його ім’я, а також його перший лист. Відбиваючи його типічний стиль, бачимо слова „правда” і „любов”, яких дуже часто вживається. Також маємо багато доказу, що Іван написав цих двоє листів в той самий час, коли написав Свій перший, приблизно 98 р. З.Д.; і що писав з міста Ефесу.

Другий лист був написаний до „вибраної пані”. А хто була ця пані? Те питання не можна відповісти догматично або позитивно. Вона могла бути християнська жінка, яку Іван похвалює, тому що вірно виховала свої діти в правді. Вона могла бути сестра на ім’я Курія, грецьке слово на „пані”. Або, Іван міг уживати цей вислів символічно на християнський збір.

У цьому листі Іван підкреслює правду й заповідь, яку ми чули від самого початку, тобто „любити один одного”. Так, як в його першому листі, він виступає проти противників, називаючи їх „антихристи”. (Порівняйте 2 Івана 7 з 1 Івана 4:3.) Ми не можемо запрошувати до наших домів, а навіть вітати вчителів фальшивої науки. У цьому листі бачимо, що Іван знову звертає особливу увагу на любов і в той самий час справедливо обурюється проти лукавих.

Іван спрямовує Свій третій лист до Гаєва. Хто цей Гаєв є ми не можемо сказати напевно. Іван тішиться, що Гаєв ходить у правді і похвалює його за гостинність та любов, яких він показує братам, правдоподібно тим, що були послані підкріпляти різні збори. Він наказує Йому випроваджувати тих братів, „як достойно для Бога”, правдоподібно доглядати їх матеріально. Знову, Іван не лише висловлює любов, але обурюється проти Діотрефа, який є гордий, самолюбний і любить бунтуватися, якому Іван мусить докорити, коли прийде відвідати Гаєва.

Справді, Іванові листи є дуже вчасні на наш день. Бо тепер християни мусять любити один одного і стерегтися проти тих, що хочуть відвернути їх від чистого покоління Бога Єгови.

[Примітки]