Не „гнівайтеся на Єгову”
КОЛИ ЯКІЙСЬ ОСОБІ ВСЕ ЙДЕ НЕДОБРЕ ЧЕРЕЗ БРАК ЇЇ ВЛАСНОЇ МУДРОСТИ, АБО ЧЕРЕЗ ПОМИЛКУ КОГОСЬ ІНШОГО, ТО ВОНА МАЄ НАПРЯМ СКЛАДАТИ ВИНУ НА БОГА.
ЛЮДСЬКИЙ напрям є, коли щось не виходить так, як ми бажаємо, складати вину на когось або на щось за невдачу. І часто складають вину на Бога. Коли в якійсь околиці забракне харчів, то люди обвинувачують Бога за голод. Або, коли через безробіття заходять труднощі, дехто питає: „Чому Бог стягає страждання на нас?” Але чи це є дійсна Божа вина?
В дійсності, Бог не стягає таких тягарів на людей і Він не є безсторонній і не дивиться на обличчя, тому що Він „наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими”. (Мат. 5:45) Нещастя або злигодні, які люди переносять сьогодні приходять тому, що ми всі є недосконалі, живемо під недосконалим людським розпорядком, який у більшості діє за самолюбними принципами. Крім цього, особа може постраждати лише через свій необдуманий чи власний нерозбірливий вчинок.
Переважно, люди не є охочі складати вину на себе, або навіть признавати, що людська система назагал є спотворена й відповідальна за світові нещастя. (2 Кор. 4:4; Ефес. 2:2, 3) Було так, як Писання каже: „Глупота людини дорогу її викривляє, і на Господа [Єгову] гнівається її серце”. (Прип. 19:3) Або, так як ці слова переводить інший перекладач: „Незнання людини заплутує її справи і вона накидається на Єгову”.— Байнгтон.
Такий напрямок є дуже небезпечний. У нашому першому предкові, Адамові, маємо перестерігаючий приклад. Спочатку він утішався великим добробутом і миром, досконалим тілом і домом у прекрасному місці. (1 Мойс. 2:7—9) Він любив те, що Бог дав йому, але не оціняв і не віддавав честь цьому Давачеві за все, що Цей постачав йому. Коли справи не вийшли на добре, то він був готовий обвинувачувати Бога. Оправдаючи свій непослух, він сказав Богові: „Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева,— і я їв”. В дійсності, він оправдувався за його невірність Богові і що не головував над своїм домом, кажучи, що Бог дав йому погану дружину.— 1 Мойс. 3:12.
Отже, Адамове самолюбне мислення і вчинок скривили його шлях. Його серце відвернулося від Єгови. Він почав ходити своїм незалежним шляхом, стаючись ворогом Божим, і „зруйнував” себе й свою родину. (Прип. 19:3, Поправлений Стендард Переклад — анг. ) Так, коли запанували гріх і недосконалість, і коли кожен поступає незалежно, то ніхто не знає, що може статися з ним, тому що „час і несподівані випадки спіткають усіх”.— Еккл. 9:11, НС.
Ті, що складають вину на Бога за небажані обставини можуть запитати себе, Чи я віддав Богові честь за всі добрі речі, які я маю? У достатніх часах чи я приписував свій добробут Богові, або чи віддавав собі честь? Чи я дякую Йому за життя, як один із Його створінь? Також, чи я заслужив Його ласку або допомогу, тому що звертаю увагу на Його принципи, як ці знаходяться в Біблії?
МІЖ ТИМИ, ЩО ЗАЯВЛЯЮТЬ СЛУЖИТИ БОГОВІ
Єврейські релігійні провідники за першого століття є гарний приклад того, що стається, коли особи, які визнають служити Богові, занедбують Його слово і покладаються на своє власне розуміння. (Мат. 15:8, 9) Їхній шлях стався спотворений і вони дійсно „розгнівалися на Самого Єгову”. (Порівняйте Дії 5:34, 38, 39.) Тому що Ісус Христос відкривав їхнє неправильне мислення, вони забили Його. Пізніше вони дуже розлютилися проти Ісусових учнів, тому що вони говорили їм правду з Божого Слова.— Дії 7:54—60.
На жаль, дехто в християнському зборі також може розвити погане відношення, і буде складати вину на Бога за свої труднощі. Деякі складають вину на Бога за злигодні через брак мудрости або через свою власну недосконалість чи помилку когось іншого. Наприклад, хтось може образитися тим, що якийсь брат у зборі може казати, або робити. Ображений тоді може сказати:, Так довго, як він є в зборі, то я не буду ходити на зібрання’. Або він може сказати: ,Якщо Бог дозволяє такі обставини, то я не хочу бути в зборі’. ,Знову, він може нарікає:, Коли це є приклад, що правда робить для особи, то я не хочу мати нічого до діла з нею’.
Чи таке є здорове, тверезе мислення? Як суперечно казати, що через правду хтось може статися поганий! І якщо хтось особисто образиться, то пощо „мститися” над збором і в тому самому разі над Самим Богом? Пощо тому, хто визнає себе бути християнином дозволяти іншим, або якимось обставинам, нищити добре споріднення з Богом?
Отже, коли хтось говорить так необачно, то дійсно висловлює гнів „проти Єгови”. Чи в цьому є якийсь розсудок? Навіть коли б щось і сталося в зборі, чого він не любить або щось, що образило б когось, то така особа викривляє свій шлях, тому що не вживає сили здорового розсудку. (Євр. 5:14) Інакше, вона не набирала б такого нерозсудливого, невірного відношення проти Єгови, Власника правдивого християнського збору.— Пс. 119:165.
Такий християнин стоїть у небезпеці тому, що це відношення може вкорінитися. Воно може заглибитися, впливаючи на СЕРЦЕ. Християнин дуже рідко коли буде прямо обвинувачувати Єгову. Але в серці може ставатися нетерплячий до Бога, почувати себе оправданим, коли гнівається, і його власне серце зводить його гніватися на Єгову.
Ми всі часами зустрічаємо неприємні обставини. І особа може занепасти духом, розстроїтися, а навіть розлоститися. Але вона повинна вважати на знаки перестороги і по-біблійному змагатися з проблемою. (Ефес. 4:26) Вона повинна старатися негайно розв’язати проблему, при допомозі старших збору, якщо потрібно. Навіть коли вона не буде цілком задоволена розв’язкою проблеми, то вона повинна вважати, щоб хвилювання не гнало її до безглуздих учинків. Вона мусить вважати, щоб її шлях у правді не став скривлений. Інакше, її споріднення з Богом може бути пошкоджене, її зір неясний і її серце, „розгніватися на самого Єгову”.
Тому що така небезпека існує, то Біблія радить: „Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя”. (Прип. 4:23) Пильнуймо, щоб не викривляти нашого шляху немудрим вчинком або безумним мисленням і це поможе нам затримувати рівновагу. (1 Пет. 1:13) Тоді, замість складати вину на Єгову, ми повинні звертатися з проханням до Нього, як до любого дбайливого Бога, Який дбає, і буде провадити нас простим, певним шляхом.— Прип. 3:5, 6.