Хто не потребує втіхи?
ЧАС від часу ми всі дуже потребуємо втіхи та заохочення. А це тому, що в житті є так багато речей, які приносять смуток.
Родичі можуть дуже трудитися, щоб добре постачати для своїх дітей. Але коли їхні сини та доньки виростають, то можуть бунтуватися і завдавати для своїх батьків велике горе та журбу.
На роботі, чоловік може статися жертвою неправильного освітлення, перекручування або несправедливости. Хоч він є чесний та працьовитий, то його не підвищують тому, що через своє сумління він не звертається до нечесних засобів. Нездатні особи навіть можуть розказувати йому, як він має працювати. Такий чоловік можливо ненавидить ходити до роботи, тому, що йому тяжко боротися з таким роздратуванням.
Ослабляюча хвороба або непередбачений випадок може повалити здорового чоловіка. Він уже більше не може робити те, що колись приносило йому велике щастя. Він можливо тепер мусить притуплювати болі сильними біль-заспокоючими ліками.
А хто з нас не зазнав глибокий сум через смерть близького друга або родича? Ми могли почувати себе цілком безпорадними, самотніми та пригніченими.
У такому стані, куди можна звернутися за втіхою? Ми дуже тішилися б знайти джерело, яке показало б нам як інші боролися з такими проблемами успішно і що підкріпляло їх у часі такого горя. Біблія є цим джерелом. Вона постачає щирі записи про те, що ставалося з деякими особами і показує, як вони переносили свої проби.
Ми читаємо про царя Давида, якого син Амнон зґвалтував свою сестру, а другий син, Авесалом поповнив душогубство і змовлявся, щоб оволодіти престолом. Протягом свого життя, Давид також зносив уїдливе публічне обвинувачення від свого рідного старшого брата, мусів жити кілька років, як вигнанець, коли заздрісний цар Саул ганявся за ним немов за звіриною, на нього повторно зводили наклеп, один довірливий радник став зрадником, і він захворів та дуже ослаб.
Розумний цар Соломон виложив слідуючі тяжкі факти про життя: „Біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка — у знавців,— а від часу і нагоди залежні вони”. „Я бачив на конях рабів, князі ж пішки ходили, немов ті раби”.— Еккл. 9:11; 10:7.
Певна річ, що не всі чоловіки та жінки про яких Біблія згадує, боролися з такими самими проблемами. Проте, від часу, коли Каїн насильно вкоротив життя своєму братові Авелеві, то люди знали, що це значить загубити дорогу особу через смерть. Авраам оплакував смерть своєї любої дружини Сарри. (1 Мойс. 23:2) Коли Яків помер, то „впав Йосип на лице батька свого, та й плакав над ним, і цілував його”. (1 Мойс. 50:1) Давид оплакував смерть свого друга Йонатана слідуючими словами: „Скорблю по тобі, Йонатаме, мій брате! Ти для мене був вельми улюблений — кохання твоє розкішніше для мене було від кохання жіночого”.— 2 Сам. 1:26.
Незважаючи на гіркі досвіди та труднощі, Давид, Наомі, Анна, Авраам, Йосип та багато інших, згадані в Біблії, не дозволяли, щоб горе і смуток пригнічували їх. Довір’я і сильна віра в Бога підтримували їх.