Він „любив їх до самого кінця”
АПОСТОЛ Іван мав дуже близьке споріднення з Ісусом. Він був апостолом, „якого Ісус дуже любив”, так як його Євангелія каже. На останній „вечері”, Іван сидів напівлежачи біля Ісуса, і це йому Ісус, висівши на дереві страстей, дав спеціальний привілей взяти Ісусову матір, до свого дому і доглядати її мов свою власну матір.— Ів. 13:23; 19:25—27; 20:2; 21:20.
Такий взаємний зв’язок між Ісусом, а Іваном не виникнув через фізичну привабливість. Ані Іван не був сентименталістом, як то деякі думали, хоч це правда, що він говорив багато про любов. Справді, правдива, щира та побожна любов є міцна, чиста риса, близько зв’язана з вірністю. У всіх своїх писаннях, Іван виявляв міцну любов і вірність до Ісуса Христа і до Єгови. Тому що Ісус „знав, що в людині було”, то дуже оцінював це, і тому між ними розвилась глибока прихильність.— Ів. 2:25.
Коли подумаємо про той останній Ісусів вечір з Його послідовниками, то нам трудно поставити себе в їхнє місце. Жоден з них, навіть сам Іван, не знав, що мало статись з Ісусом тієї ночі. Коли прийшов час для Ісуса сказати, „Усі ви через Мене спокуситеся ночі цієї”, і коли Петро став дуже сперечатись, що такого не станеться з ним, не говорячи вже про зречення свого Господа, тоді „так сказали й всі учні”. (Мат. 16:21—23; 26:31—35) Яким великим ударом це мусіло бути, коли все збулось точно так, як було передсказано. Для них, та вечеря почалась, як звичайно, спомином оригінальної Пасхи. Проте, для Ісуса, вона мала найбільше значення, як можна було бачити з всього того, що Ісус сказав Своїм учням і висказав у молитві до Свого Отця, а особливо, коли „закінчивши вечерю”, Він установив спомин Своєї власної смерти. Ми можемо навчитись багато про це з читання розділів 13 до 17 Євангелії Івана.
Той докладний звіт, написаний коло 75 років після цих подій, справді потверджує Ісусові слова відносно діяння „помічника, святого духа”: „Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив”. (Ів. 14:26) Так, улюблений Іван був добре навчений, і ми можемо собі уявити глибину його почуття та оцінювання, коли він писав відносно Ісуса:
„Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх”.— Івана 13:1.
Іван мусів часто обмірковувати чудеса Ісусової нехибної та вірної любови, передаючи скарби незаслуженої ласки. Ті учні були дуже самовпевнені; однак бувши слабкі і похитнулися під час проби. Це не значить, що в них було погане серце. Це була тілесна слабість, яку Сатана використував, але лише тимчасово.— Луки 22:32.
„ЦЕ РОБІТЬ”— ЧОМУ?
Уже зближається час річниці Ісусової смерти 14-го нісана, 33 р. З.Д., і святкування „Господньої вечері”. Цю вечерю будемо святкувати в понеділок, 31-го березня, 1980 р., після заходу сонця, по всіх зборах Свідків Єгови. Отже, про що ми будемо головно думати? Чому Ісус, подавши перше хліб, а тоді чашу Своїм учням, повторив слова: „Це робіть на спомин про Мене”? — 1 Кор. 11:20, 23—26.
Факт, що Ісус Сам знав, що все це означало, можна бачити з Його слів кілька днів раніше, коли Він дав цю просту, однак сильну, ілюстрацію, порівнюючи Себе до пшеничного зерна: „Коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід принесе”. (Ів. 12:24) Його наступні слова показують, що Він передбачував, не тільки нестерпні страждання та сором зв’язаний з Його смертю на мученицькому дереві, але також чудові та далекосяжні наслідки того всевишнього прикладу Своєї саможертовної любови. У цьому відношенні, Ісус висказав Своє сердечне бажання прославляти ім’я Свого Отця, і тієї самої хвилини Єгова відповів на просьбу Свого Сина, бо „залунав тоді голос із неба: ,І прославив,— і знову прославлю’ ”.— Ів. 12:25—33.
Ісус наводив таку саму любов, як Його Отець, про яку, раніше в Його службі, Він був сказав: „Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього (практикує віру, НС, анг.) не згинув, але мав життя вічне”. Так, Він був „людина, Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх”. Він ,смерть скуштував за всіх’. (Ів. 3:16; 1 Тим. 2:4—6; Євр. 2:9) Він, в дійсності, замінив місце грішників, так як яскраво описується в Ісаї 53:4—7, 10, і апостол Павло, в Филип’ян 2:5—11, НС, потверджує, як та жертовна „смерть на мученицькому дереві” вийшла на славетну користь людству. Як пора Спомину наближається, то було б добре прочитати ці вірші вповні, і задуматись над ними.
Крім згаданих далекосяжних наслідків, Ісус мав особливо на думці негайні важливі користі, коли заснував спомин Своєї смерти. Це правда, що одного разу Він був назвав Себе „хліб живий, що з неба зійшов”, і тоді сказав: „А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам”. (Ів. 6:51) Проте, після того, як деякі слухаючі євреї перервали Йому, Ісус продовжував ту саму тему, яка має глибше значення для тих, які є втягнені у тій справі. Він уже був згадав про споживання цього символічного „хліба”, але тепер далі каже:
„Якщо ви споживати не будете тіла Сина людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя,— і того воскрешу Я останнього дня . . . Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому”. (Ів. 6:53—56)
Чудові слова! Вони спотикнули навіть „багато з учнів Його (і) . . . не ходили вже з Ним”. Що це значить? — Ів. 6:60—66.
Ісус знав, що людство, згадане в попередніх віршах, буде мати нагоду користуватись Його викупною жертвою під Його царством, „нового неба і нової землі” в якому навіть „смерти вже більше не буде”. (Об. 21:1—4; Луки 23:42, 43) Він також знав, що воля Його Отця була, щоб декотрі з земного грішного людства мали участь з Ним в Його небесному престолі, як царі і священики. (Луки 22:28—30; Об. 3:21; 20:6) Він знав, що хоч Він „хто є Христос”, був основно Авраамове насіння, то однак ті інші з християнського збору, „в єдності з Ісусом Христом” становлячи духовний „Ізраїль Божий”, також будуть „Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці”. (Гал. 3:16, 28, 29; 6:16) Справді, це був вираз „благодать на благодать”.— Ів. 1:16.
Одинадцять вірних апостолів з Ісусом тієї ночі, 14-го нісана, були перші, які були запрошені споживати той прісний хліб і пити ту чашу вина, які то символи, як Ісус сказав, представляли Його безгрішне тіло і Його життєву кров. (1 Кор. 11:23—26) Інші, так як Ісус сказав, „ради їхнього слова ввірують у Мене” будуть наслідувати цей приклад. (Ів. 17:20) Відносно цих віруючих, завважте, як часто повторюються слова „єдності з”, який то вислів відноситься тільки до Єгови, Христа Ісуса і членів помазаного християнського збору, так як показує Івана 6:56; 10:38; 14:10, 11, 20; 15:4—7; 17:21—23, 26. Американський Переклад (анг.) Біблія вживає обидва вислови „в єдності з” і „з’єднані (зі) Мною”.
З членами цього збору Бог поводиться в спеціальний спосіб, не тому, що вони були гідні цього. (Ефес. 2:5; 1 Ів. 2:2) Вони є породжені Божим духом до небесної надії, надія брати участь з Христом у Його небесному воскресенні, коли перше докажуться вірними, так як Павло сказав, маючи „участь у муках Його, уподоблюючись Його смерті”, жертовній смерті, зрікаючись усяких надій на життя на райській землі. (Фил. 3:10) Цей жертовний шлях починається від того часу, коли Бог вибирає когось до членства того християнського збору, складаючи „Христове тіло”, так як є пояснено в Матвія 16:24 і 1 Коринтян 12:12—27. Цих членів забрано в „нову угоду”, узаконена Христовою пролитою кров’ю, і вони тоді беруть участь у її службі.— 1 Кор. 11:25; 2 Кор. 3:6; 4:1—7.
На землі ще є декотрі з тих, що є „в єдності з Христом Ісусом”, маючи свідоцтво Божого духа, що вони є ,Божими духом-породженими дітьми’ і ,співспадкоємцями з Христом’. (Рим. 8:1, 14—17) Вони будуть пам’ятати ці дорогоцінні правди, коли зійдуться на „Господню вечерю”. Проте, велика більшість Свідків Єгови, які зійдуться тієї ночі не мають тієї небесної надії. Вони знають, що не належать до того „малого стада”, але до „великого натовпу” „інших овець” про яких Ісус говорив. (Луки 12:32; Ів. 10:16; Об. 7:9) Вони, теж, практикують віру в Ісусову пролиту кров. (Об. 7:14) Вони мають надію ,успадкувати Царство’, у тому, що будуть втішатись його благословенством вічного життя на землі, так як Ісус обіцяв у Матвія 25:31—40. Вони також втішаються близькою дружбою Христових „братів”, про яких згадано в тій ілюстрації. У порівнянні з духовними ізраїльтянами, вони, як „чужинці” дуже оцінюють привілей та відповідальність брати участь з ними, щоб родити плоди Царства. (Іс. 56:6, 7; 61:5; Мат. 21:43) Декотрі навіть загубили своє життя, тому що вірно обстоювали за правдою і безстрашно проголошували вістку про Царство. Однак, хоч вони можуть вмерти мученицькою смертю, то їхня не є жертовна смерть так, як Ісусова і тих, що стались „співспадкоємцями з Христом” у небесному царстві. Розуміючи цю різницю, вони не приймають символів з прісного хліба і чаші вина, які представляють, не тільки користі Христової смерти, але такий самий жертовний шлях, яким Христос ходив.
САМОПЕРЕВІРКА
Хоч більшість тих, що сьогодні становлять „одно стадо, (під) одним пастирем” оцінюють цю різницю, то питання може виринути у деяких особах, відносно того, як особа знає, що її запрошено до небесного покликання. Таке покликання вже не є можливо вирішити якимось видимим доказом так, як було на початку християнського збору, коли йому було дано чудові дари духа. Ціннішою від тих дарів була славетна надія одержати небесну спадщину дана тим, що „були дітьми Божими” і були „учасниками небесного покликання”. (Євр. 3:1; 1 Ів. 3:1—3) У той час була тільки та одна надія, але сьогодні, коли та частина Божого „урядження” вже є доповнена, то брами Царства розкриваються з запрошенням, щоб „великий натовп” добував земні благословення, які вже були згадані. Особливо це сталось після 1935 р., коли ясно пізналось, що „великий натовп” є земний клас з надією на вічне життя на райській землі.— Ефес. 1:10; Об. 7:9—17.
Чи ж це лишається для особи вибирати свою надію, небесну чи земну? Ні. Перш ніж особа може отримати особисту надію, то без застереження вона мусить посвятити своє життя, а тоді охреститись, яким то кроком особа годиться виконувати, не свою власну, але Божу волю. Тоді, Своїм святим духом, Бог виконує Свою волю. Як той дух діє над Богом-вибраних майбутніх членах „малого стада”, прискорюючи в них небесну надію, пояснюється в Римлянах 8:14—17. Ті християни мають безпомилковий доказ всередині себе, що їх покликано до небесного царства.
Чи ж ті посвячені слуги, яких Бог приймає до членства „великого натовпу” також отримують Божого духа? Певно, що так, подібно до тих вірних Божих слуг, за передхристиянських часів, як-от Мойсея та Івана Хрестителя, в яких не було небесної надії. (Мат. 11:11) Бог спілкує зо всіма Своїми посвяченими слугами сьогодні, розвиваючи в них надію на життя в Його царстві. Павло сказав тим раннім християнам, що їх „спасено для цієї надії”, до небесної надії. Він також говорив про надію „створіння” решті людства, яке „очікує з’явлення синів Божих”, з надією, що самі будуть втішатись „славетною свободою дітей Божих”, як його відновлені діти на землі.— Рим. 8:18—25, НС.
Отже, кожного потрібно спасати до одної або другої надії. Для вас це повинно бути захоплюючою і дуже дійсною надією. Коли, після чесної самоперевірки, ви не є дуже певні, або відчули, що сильне хвилювання спонукало вас прийти до висновку, що ви були покликані до небесної долі, або що таке покликання якимось способом зробило вас відмінним і дещо вищим або кращим від інших, даючи вам право до якогось спеціального поводження та пошани, то маєте добру причину уважно перевірити ваш стан. Щиро та покірно, не стримуйтесь просити в Бога мудрости та проводу і допомоги виконувати Його волю. Він не буде докоряти вам, але „робить бо вам, як синам”, яких дуже любить.— 1 Кор. 11:28; Євр. 12:4—11; Як. 1:5—8.
Усі правдиві й смирні, що прийдуть на „Господню вечерю”, будь вони спостерігачами, чи учасниками тішуться нагодою бути присутніми на „спомині” усього того, що Ісус робив, щоб доказати Свою вірну любов до Свого Отця і всіх тих, що вірять у Нього. Так, як Ісус „любив їх до самого кінця”, то бажаємо, щоб ми всі теж дотримали витривалість та вірність до самого кінця. Іван сказав, що Ісусові послідовники були „у світі”. Для нашого заохочення Ісус погодився з цим, і додав: „Страждання зазнаєте у світі,— але будьте відважні: Я світ переміг”. (Ів. 13:1; 16:33) Отже, ми всі, так як апостол Павло умовляв, денно „всяткуймо . . . в опрісноках чистости та правди”.— 1 Кор. 5:8.
[Вставка на сторінці 5]
Не поможуть неправедні скарби, а справедливість від смерти визволює. Не допустить Господь голодувати душу праведного, а набуток безбожників згине. Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує. Хто в невинності ходить, той ходить безпечно, а хто кривить дороги свої, буде виявлений. Ненависть побуджує сварки, а любов покриває всі вини. В устах розумного мудрість знаходиться, а різка — на спину безтямного.— Прип. 10:2—4, 9, 12, 13.