Верховний суд Нігерії захищає релігійну свободу
СЕЛЯНИ грабують жниво фермерів. Інші беруть приступом дім муляра та забирають інструменти. Ще інші перешкоджають жінці купувати та продавати. Чому таке насильство? Це тому, що ці жертви, які є Свідками Єгови, не братимуть участь у вікових угрупованнях. «У чому?» — ви, можливо, здивуєтесь.
Вікові угруповання складаються з людей, звичайно чоловіків, які народилися приблизно в той самий час та в тому самому селі. Вікові угруповання є поширеними в Східній Нігерії. Щоправда, вони субсидують громадські проекти, але вони також займаються ідолопоклонством та виконують спіритичні обряди на знак того, що члени досягли певного віку. Оскільки Біблія засуджує такі вчинки, то правдиві християни, Свідки Єгови, не входять у такі угруповання (1 Коринтян 10:20, 21; 1 Івана 5:21).
Семюель Окоґбуе працював кравцем у місті Аба, що в Нігерії. На початку 1978 року члени умукалунського вікового угруповання у селі Алайї вимагали, щоб він сплатив «податок» на побудову центру здоров’я. Як правдивий християнин, Семюель багато чого робить, допомагаючи іншим, але задля свого сумління він не хотів мати нічого спільного з віковим угрупованням. Того року, 22 квітня, шестеро членів групи вдерлися до його магазину та забрали швейну машину, яку, як вони сказали, віддадуть лише тоді, коли він заплатить гроші. Семюель заявив, що не зобов’язаний нічого платити, оскільки не є членом їхнього угруповання. Оскільки Семюель не міг повернути своєї швейної машини, він подав справу до суду.
Від суду до суду
На міському суді представники вікового угруповання заявили, що через свій вік Семюель автоматично є одним з їхніх членів і зобов’язаний платити усі податки, які вони встановили. Крім того, місцеві звичаї передбачали, що, коли член не сплачував податку, його потрібно було позбавити власності доти, доки він не заплатить.
Суд був іншої думки. Двадцять восьмого лютого 1980 року він постановив не примушувати Семюеля ставати членом вікового угруповання. Головний суддя заявив: «Звичай, який позбавляє громадянина вільного вибору спілкування, порушує 37-му статтю Конституції Федеративної Республіки Нігерії і тому не може вимагати підтримки закону».
Вікове угруповання подало цей вердикт до Високого суду та перемогло. Суддя наказав Семюелеві платити податок, заявляючи, що це був лише засіб для сприяння розвитку його місцевої общини.
Тоді Семюель подав апеляцію про те, що з ним несправедливо повелися. Апеляційний суд скасував рішення Високого суду, вирішуючи справу на користь Семюеля. Не бажаючи визнати свою поразку, вікове угруповання передало справу до Верховного суду Нігерії.
Тим часом члени угруповання активно вели роботу в селі. Заявляючи, що Свідки противляться усім планам общини, вони переконали старосту села заборонити в цій місцевості діяльність Свідків Єгови. Міський глашатай оповістив, що на кожного, хто мав справу із Свідками Єгови, буде накладено штраф. Тоді втрутилися Свідки із сусіднього міста і пояснили справу старшим чоловікам цього села. Свідки сказали, що Божі люди ні в якому разі не протистоять суспільному розвиткові. По суті, Семюель пред’явив суду квитанції на доказ того, що він робив внески на проекти общини, організатором яких не було вікове угрупування. Тоді старійшини села скасували своє рішення піддати Свідків гонінням.
Перемагає релігійна свобода
Двадцять першого жовтня 1991 року п’ятеро суддів Верховного суду Нігерії одноголосно вирішили справу на користь Семюеля. Рішення судової справи, старанно веденої суддею Полем Нвокейді та суддею Абюбакаром Валі, звучало так: «Це не сплаті податку противився відповідач [Семюель], але членство в будь-якому товаристві, клубі або угрупованні є проти його релігійного переконання, оскільки він є членом Свідків Єгови».
Суддя продовжує: «Конституція 1963 року, стаття 24.1. гарантує всім громадянам Нігерії свободу совісті, думки та релігії. Відповідачеві дане право дотримуватися принципів своєї релігії, своєї думки та сумління, які утримують його від приєднання до вікового угруповання. Будь-який звичай, що нав’язується, в такому разі суперечить Конституції, і тому є недійсним та анулюється».
Виголошуючи рішення, суд постановив, що ніяку людину не можна змушувати через суд приєднатися до вікового угруповання, хоч навіть членство в ньому, можливо, є звичаєм общини. Він також постановив, що ніяку людину, яка не є членом організації, не можна змушувати через суд сплачувати тій організації членські внески, навіть коли вони призначені на суспільний розвиток. Отже, з допомогою цієї на вигляд маленької деталі було захищено релігійну свободу всіх жителів Нігерії.