Запитання читачів

Бог попередив Каїна: «В дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання», що, здається, натякало на дикого звіра та його здобич (Буття 4:7). Чому використовувалась така мова, якщо до потопу тварини їли тільки рослинну їжу?

У книзі, написаній Мойсеєм, ми знаходимо кілька віршів, що віддзеркалюють факти або історичні події, які могли б здаватися незвичайними для їхнього історичного оточення.

Наприклад, в Буття 2:10—14 даються географічні подробиці про Едемський сад. Мойсей написав, що одна з річок була річкою, яка «протікає на сході Ашшуру». Проте земля Ассирії отримала свою назву від Ашшура, сина Симова, народженого після потопу (Буття 10:8—11, 22; Єзекіїля 27:23; Михея 5:6). Очевидно, що Мойсей у своєму точному, натхненому біблійному записі, говорячи про край, який був відомий його читачам, використав слово «Ашшур».

Звернімо увагу на інший приклад з початкових розділів Буття. Після того як Адам та Єва згрішили і були вигнані із саду, Єгова не дозволив їм повернутися назад. Яким чином? У Буття 3:24 говориться: «Вигнав Господь Бог Адама. А на схід від еденського раю поставив Херувима [херувимів, НС] і меча полум’яного, який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя». Зверніть увагу: «меч полум’яний». Чи Бог створив ці мечі?

Нам не треба робити висновок, що наш сповнений любові Творець був першим, хто зробив те, що ми називаємо мечами. Адам та Єва, бачили перед собою ангелів з чимось, що оберталося і яскраво палало. Що ж то насправді було? У той час коли Мойсей писав книгу Буття, мечі були добре відомі, і вони використовувалися у війні (Буття 31:26; 34:26; 48:22; Вихід 5:21; 17:13). Таким чином, Мойсеєві слова про «меч полум’яний» давали змогу його читачам до якоїсь міри уявити собі те, що було біля входу до Едему. Інформація, відома у дні Мойсея, допомогла зрозуміти такі справи. І мова, яку використовував Мойсей, мала бути точною, бо Єгова хотів включити це в Біблію (2 Тимофія 3:16).

То що ж тепер відносно Буття 4:7? Там Бог перестеріг Каїна: «Коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати». Як вже було зазначено, мова, здається, змальовує о́браз голодного дикого звіра, що жадав несподівано накинутися на здобич і пожерти її.

Проте доводи в Біблії вказують на те, що Адам та Єва мали мир зі всіма тваринами. Деяким тваринам, можливо, було досить зручно біля людей, а навіть вони мали користь від такої близькості. Інші були дикими звірами, тваринами, які природно намагалися мати житло подалі від людей (Буття 1:25, 30; 2:19). Однак Біблія не говорить, що якісь тварини полювали на інших тварин або на людей. Спочатку Бог призначив рослинну їжу для харчування як тварин, так і людей (Буття 1:29, 30; 7:14—16). Це не змінилося навіть після потопу, як показано в Буття 9:2—5.

Тоді що ж про Боже застереження стосовно Каїна, як ми читаємо в Буття 4:7? Певно, що о́браз лютого звіра, який жадав і був готовий кинутися на здобич, могли легко зрозуміти у дні Мойсея, і це також зрозуміло для нас. Отже, Мойсей знову використав мову, пристосовану до читача, який був знайомий з післяпотопним світом. І навіть якщо Каїн ніколи не бачив такого створіння, він міг зрозуміти застереження, яке уподібнювало його грішне бажання до голодного, хижого звіра.

В основному треба звертати увагу на наступні головні думки: Божа доброта, яку він проявив, перестерігаючи Каїна, цінність смиренності, коли приймаєш поради, те, як легко можуть зіпсувати ревнощі і як серйозно нам треба ставитися до божественних пересторог, котрі Бог подає для нас у Святому Письмі (Вихід 18:20; Екклезіяста 12:12; Єзекіїля 3:17—21; 1 Коринтян 10:11; Євреїв 12:11; Якова 1:14, 15; Юди 7, 11).