Як правильно: «Старий Завіт» чи «Святе єврейське Письмо»?
СЬОГОДНІ у християнському світі прийнято вживати терміни «Старий Завіт» та «Новий Завіт» для позначення двох частин Біблії, одна з яких написана староєврейською та арамейською, а друга — грецькою мовою. Але чи існує якась біблійна підстава для вживання цих термінів? І чому Свідки Єгови в загальному уникають їх в своїх публікаціях?
Дійсно, здається, що в 2 Коринтян 3:14 у перекладі Огієнка, так само як і у деяких раніших перекладах, як, наприклад, перший німецький переклад Мартіна Лютера «Септембертестамент» (1522 рік), підтримується цей звичай. В Огієнка у цьому вірші читаємо: «Але засліпилися їхні думки, бо те саме покривало аж до сьогодні лишилось незняте в читанні Старого Заповіту, бо зникає воно Христом».
Проте чи апостол говорить тут про 39 книг із загальноприйнятою назвою «Старий Завіт»? Грецьке слово, перекладене тут як «завіт», є ді·а·те·ке. Відома німецька теологічна енциклопедія («Теологічна прикладна енциклопедія»), коментуючи 2 Коринтян 3:14, говорить, що ‘читання старого ді·а·те·ке’ в цьому вірші стосується того самого, що й «читання Мойсея» в наступному. Отже, вислів ‘старий ді·а·те·ке’ вживається тут для Мойсеєвого закону або щонайбільше для п’ятикнижжя. Можна з певністю сказати, що цей вислів не вжито для усієї дохристиянської частини Святого Письма.
Апостол мав на думці тільки частину Святого єврейського Письма — стару Закон-угоду, яку Мойсей записав у п’ятикнижжі. Павло не говорить тут про ціле єврейське та арамейське Святе Письмо. До того ж він не вважав, що натхнені християнські писання першого століття нашої ери складають «новий завіт», оскільки цей термін ніде не зустрічається у Біблії.
Зауважмо також, що грецьке слово ді·а·те·ке, вжите тут Павлом, в дійсності означає «угода». (Щоб отримати більше інформації, дивіться «Переклад нового світу Святого Письма з примітками», опублікований Товариством Вартової башти 1984 року, додаток 7Е, сторінка 1585). Тому у багатьох сучасних перекладах правильно вжито вислів «стара угода» замість «старий завіт».
Третій аргумент у зв’язку з цим згадується у газеті «Нешнл кетолік ріпортер»: «Термін «Старий Завіт» неминуче створює враження неповноцінності та застарілості». Але Біблія — це насправді одна праця, і жодна її частина не є застарілою чи «старою». Біблійна звістка послідовна від першої книги у єврейській частині до останньої книги у грецькій частині (Римлян 15:4; 2 Тимофія 3:16, 17). Отож ми маємо переконливі підстави уникати термінів, які ґрунтуються на неправильних припущеннях, і віддаємо перевагу вживанню точніших термінів: «Святе єврейське Письмо» та «Християнське грецьке Святе Письмо».