Вільям Тиндаль — прониклива людина

Вільям Тиндаль народився в Англії «на Уельських кордонах», мабуть, у Глостершірі, хоча точного місця визначити не можливо. У жовтні 1994 року Англія відзначала 500-ту річницю з дня народження людини, котра «дала нам англійську Біблію». За цю працю Тиндаля мучили. Чому?

ВІЛЬЯМ ТИНДАЛЬ відзначався у вивченні грецької та латинської мов. У липні 1515 року, коли йому було лише 21 рік, він отримав звання магістра гуманітарних наук в Оксфордському університеті. В 1521 році він висвятився на римсько-католицького священика. У ті часи католики у Німеччині були в паніці через діяльність Мартіна Лютера. Однак Англія зоставалася католицькою країною доти, доки 1534 року король Генріх VIII не розірвав стосунків з Римом.

Хоча в часи Тиндаля загальновживаною мовою була англійська, навчання проводилося латинською. Також латинська була мовою церкви та Біблії. У 1546 році Тридентський собор ще раз повторив, що можна послуговуватися тільки латинською «Вульгатою» Джерома з п’ятого сторіччя. А втім, лише освічені люди могли читати її. Чому людям Англії не дозволялося мати Біблію англійською мовою і вільно читати її? «Джером теж перекладав біблію своєю рідною мовою, тож чому не можна нам?» — сперечався Тиндаль.

Вчинок віри

Після часу, проведеного в Оксфорді, і, мабуть, додаткового навчання в Кембриджі Тиндаль два роки був учителем молодих синів Джона Валша в Глостершірі. Протягом того часу він плекав бажання перекласти Біблію англійською мовою і, без сумніву, мав можливість розвинути перекладацькі навички за допомогою нового біблійного тексту Еразма Роттердамського з паралельними місцями грецькою та латинською мовами. У 1523 році Тиндаль покинув родину Валшів і поїхав до Лондона. Його метою було отримати дозвіл на переклад від Кутберта Тунсталя, єпископа Лондона.

Санкція Тунсталя була необхідною, оскільки у застереженнях синоду 1408 року, відомих як Основні закони Оксфорда, заборонялося перекладати або читати Біблію рідною мовою без дозволу єпископа. Багатьох мандрівних проповідників, лолардів, було спалено як єретиків за те, що насмілились порушити цю заборону. Ці лоларди читали і розповсюджували Біблію Джона Уїкліфа, англійський переклад з «Вульгати». Тиндаль відчував, що прийшов час перекласти Християнські писання для церкви і людей Англії з грецької мови на нову, зробити переклад, що ґрунтувався б на першоджерелах.

Єпископ Тунсталь був освіченою людиною, котра багато у чому підтримувала Еразма Роттердамського. На підтвердження своєї вправності Тиндаль переклав для Тунсталя одну промову Ізократа, складний грецький текст. Тиндаль плекав надію, що Тунсталь поставиться до нього по-дружньому, заступиться за нього і погодиться з пропозицією перекласти Святе Письмо. Що ж зробить єпископ?

Чому відмова?

Хоча у Тиндаля був рекомендаційний лист, Тунсталь не захотів його прийняти. Тому Тиндаль був змушений письмово прохати про зустріч. Достеменно не відомо, чи Тунсталь зволив прийняти Тиндаля, але його відповідь була: «У моєму домі немає місця». Чому Тунсталь свідомо принизив Тиндаля?

Реформаторська діяльність Лютера на європейському континенті дуже стурбувала католицьку церкву, що мало свої наслідки в Англії. У 1521 році король Генріх VIII видав сильний трактат, в якому захищав папу від Лютера. Із почуття вдячності папа надав Генріху титул «Захисник віри»a. Також діяв кардинал Генріха Уолсей, знищуючи ввезені незаконно книжки Лютера. Тунсталь, католицький єпископ, відданий папі, королю і своєму кардиналу, був зобов’язаний придушувати будь-яке мислення, в якому виявлялося співчуття Лютеровому заколоту. Тиндаля підозрювали в першу чергу. Чому?

Протягом свого перебування в родині Валша Тиндаль сміливо говорив про невігластво і фанатизм місцевого духівництва. Посеред тих, кого він засуджував, був Джон Стокслі, який знав Тиндаля з Оксфорда. Зрештою він став єпископом Лондона замість Кутберта Тунсталя.

Те, що Тиндалю протидіяли, видно із слів одного високопоставленого церковника: «Для нас краще не мати закону Божого, ніж папського». Тиндаль відповів йому незабутніми словами: «Я відмовляюсь підкорятися Папі й усім його законам. Якщо Бог дозволить мені прожити достатньо довго, я зроблю так, що хлопець, який йде за плугом, буде знати з Писання більше, ніж ви».

Тиндаль мусив з’явитися перед управителем Вустерської єпархії, і там його незаконно звинуватили в єресі. «Він сильно погрожував мені і лаяв мене»,— згадував пізніше Тиндаль, додавши, що з ним поводилися, як із «псом». Але не було підстав, щоб засудити Тиндаля за єресь. Історики вважають, що усе це секретно було передано Тунсталю, аби вплинути на його рішення.

Після року перебування в Лондоні Тиндаль виснував: «У мого пана не було місця в лондонському замку для мене, щоб перекладати Новий Завіт... і не було місця для мене по всій Англії, щоб зробити це». Це було правдою. В атмосфері гоніння через діяльність Лютера, котрий із друкарів Англії відважився би видати Біблію англійською мовою? Отже, 1524 року Тиндаль перетнув протоку Ла-Манш, щоб більше ніколи не повернутися.

В Європу і нові проблеми

Зі своїми дорогоцінними книжками Вільям Тиндаль знайшов прихисток у Німеччині. Він привіз із собою 10 фунтів стерлінгів, які йому ласкаво дав друг Гемфрі Монмаус, впливовий лондонський торговець. Цей подарунок на ті часи був майже достатнім, щоб Тиндаль зміг надрукувати Грецьке Святе Письмо, яке він планував перекласти. Монмауса згодом заарештували за допомогу Тиндалю і ніби за те, що симпатизував Лютеру. Монмауса допитували і потім кинули у замок Тауер, звідки він був звільнений лише після того, як попросив у кардинала Уолсея прощення.

Невідомо, куди саме поїхав Тиндаль у Німеччині. Деякі факти вказують на Гамбург, де він міг провести рік. Чи він зустрівся з Лютером? Це точно не відомо, хоча в обвинуваченні проти Монмауса говориться, що зустрівся. Одне відомо напевно: Тиндаль наполегливо працював, щоб перекласти Грецьке Святе Письмо. Де він міг надрукувати рукопис? Він доручив цю справу Пітеру Квентелу з Кельна.

Усе йшло добре, поки противник Джон Добенек, відомий ще як Кокліус, не довідався про те, що відбувалося. Кокліус негайно доніс про все близькому другові Генріха VIII, котрий швиденько домігся заборони для Квентела друкувати переклад Тиндаля.

Тиндаль і його помічник Вільям Рой, рятуючи життя, втекли, взявши із собою сторінки Євангелія від Матвія, що вже була надрукована. Вони попливли річкою Рейн до Вормса, де закінчили свою працю. З часом було випущено 6000 примірників першого видання «Нового Завіту» Тиндаляb.

Успіх попри протидію

Одна річ — перекласти і надрукувати. Зовсім інша — перевезти Біблії в Британію. Церковні агенти і світські органи влади були рішуче настроєні не допустити перевезення через протоку Ла-Манш, проте допомогли прихильні торговці. Сховані у тюках тканини і в інших товарах, книжки були перевезені як контрабанда до берегів Англії й аж до Шотландії. Це підбадьорило Тиндаля, але його боротьба тільки-но починалася.

Одинадцятого лютого 1526 року кардинал Уолсей разом із 36 єпископами та іншими високопоставленими церковниками зібралися біля кафедрального собору св. Павла в Лондоні, «щоб побачити, як купи книжок горять у вогні». Серед тих книжок було кілька примірників дорогоцінного перекладу Тиндаля. До наших днів дійшло лише два примірники цього першого видання. Єдиний примірник, який зберігся повністю (бракує тільки титульної сторінки), є в Британській бібліотеці. Парадоксально, що інший примірник, у котрому не вистачає 71 сторінки, було знайдено в бібліотеці кафедрального собору св. Павла. Ніхто не знає, яким чином він потрапив туди.

Тиндаль і далі сміливо продукував нові видання свого перекладу, котрі систематично конфісковувалися і спалювалися англійськими церковниками. Потім Тунсталь змінив тактику. Він уклав угоду з торговцем на ім’я Августин Пакінгтон, щоб той купував усі книжки, написані Тиндалем, у тому числі й «Новий Завіт», які потім спалювалися. Справу було залагоджено також з Тиндалем, з яким Пакінгтон мав домовленість. У «Кронікл» Гале говориться: «Єпископ мав книжки, Пакінгтон — подяку, а Тиндаль мав гроші. Згодом, коли було надруковано більше Нових Завітів, вони прибували в Англію великою кількістю».

Чому духівництво так затято чинило перешкоди Тиндалевим перекладам? Тоді як латинська «Вульгата» завуальовувала священний текст, переклад Тиндаля з оригінальної грецької мови вперше передавав англійцям біблійну звістку зрозумілою мовою. Приміром, у 13-му розділі 1 Коринтян Тиндаль вирішив перекласти грецьке слово а·ґа́·пе як «любов», а не як «добродійність». Він наполягав вживати слово «збір» замість «церква», наголошуючи на поклонниках, а не на церковних будівлях. Однак останнім ударом для церкви було те, що Тиндаль замінив «священик» на «старійшина» і вживав «покаятися» замість «нести покуту», таким чином відбираючи у духівництва їхню вигадану священицьку владу. Як щодо цього говорить Дейвід Даніел, «там немає чистилища, немає усної сповіді і покути. Завалилися дві підвалини багатства і сили Церкви» («Вільям Тиндаль. Біографія», англ.). Переклад Тиндаля кидав виклик, і сучасні вчені повною мірою підтверджують точність у доборі слів.

Антверпен, зрада і смерть

Поміж 1526 і 1528 роками Тиндаль перебрався в Антверпен, де міг почувати себе у безпеці серед англійських купців. Там він написав праці «Притча про злу мамону», «Покора християнського чоловіка» і «Діяльність прелатів». Тиндаль продовжував свою перекладацьку працю і був першим, хто вжив Боже ім’я Єгова в англійському перекладі Святого єврейського Письма. Ім’я з’являється там понад 20 разів.

Доти, доки Тиндаль був зі своїм другом і добродійником Томасом Пойнтцом в Антверпені, то почувався у безпеці від інтриг Уолсея та його шпигунів. Він став відомим за своє піклування хворими і бідними. Зрештою англієць Генрі Філліпс хитро здобув довіру Тиндаля. Внаслідок цього 1535 року Тиндаля зрадили і вкинули в замок Вілворде, що за десять кілометрів на північ від Брюсселя. Там він 16 місяців був в ув’язненні.

Не можна сказати напевно, хто найняв Філліпса, але підозра падає безпосередньо на єпископа Стокслі, котрий займався спалюванням «єретиків» у Лондоні. На смертному ложі 1539 року Стокслі «тішився, що за своє життя спалив п’ятдесят єретиків»,— говорить У. Дж. Гітон у праці «Біблія Реформації». У цьому числі був і Вільям Тиндаль, котрого задушили, а потім прилюдно спалили тіло в жовтні 1536 року.

Трьом видатним докторам богослів’я з католицького університету в Левені, куди прийняли Філліпса, було доручено допитувати Тиндаля. Три каноніки з Левена і три єпископи разом з іншими високопоставленими церковниками також були присутні, щоб побачити, як Тиндаля визнають винним в єресі й позбавлять духовного сану. Усі тішилися, коли він помер, імовірно у віці 42 років.

«Тиндаль,— сказав біограф Раберт Демаус понад сто років тому,— завжди був помітним через свою безстрашну чесність». Тиндаль написав Джонові Фриту, своєму співпрацівнику, якого спалив Стокслі в Лондоні: «Я ніколи не змінював ані одного складу Божого слова усупереч своєму сумлінню, не зроблю цього і нині, навіть коли б мені давали усе, що є на землі: чи то насолоду, честь, чи то багатство».

Так Вільям Тиндаль віддав своє життя за привілей донести до людей Англії Біблію, котру вони можуть легко розуміти. Яку ж дорогу ціну він заплатив, але який безцінний дар!

[Примітки]

[Рамка на сторінці 29]

ПЕРШІ ПЕРЕКЛАДИ

ПРОХАННЯ Тиндаля отримати дозвіл на переклад Біблії мовою простих людей не було нерозважливим або безпрецедентним. У десятому сторіччі був зроблений переклад англосаксонською мовою. У кінці XV сторіччя в Європі були поширені друковані Біблії, перекладені з латинської на німецьку (1466 року), італійську (1471 року), французьку (1474 року), чеську (1475 року), голландську (1477 року) і каталонську (1478 року). У 1522 році Мартін Лютер видав «Новий Завіт» німецькою мовою. Єдине, про що запитався Тиндаль, це те, чому в Англії неможливо зробити те саме.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 26]

Біблія на задньому плані: © The British Library Board; William Tyndale: З люб’язного дозволу: Principal, Fellows and Scholars of Hertford College, Oxford.