Радісні люди в безрадісному світі

«ГОВОРЯЧИ песимістично, наше століття можна назвати століттям Сатани». Так починається редакційна стаття у газеті «Нью-Йорк таймс» за 26 січня 1995 року. «Ще ніколи в історії люди не виявляли такої схильності, такого бажання вбивати мільйони інших людей через расову, релігійну чи класову приналежність».

Статті на зразок цієї були написані у зв’язку з 50-ю річницею визволення невинних жертв, ув’язнених у нацистських таборах смерті. Проте однаково жорстокі вбивства дотепер вчиняються у деяких частинах Африки та Східної Європи.

Погроми, етнічні чистки, міжплемінна різня,— які б не придумати назви,— все це приносить багато смутку. Але серед такого вандалізму можна почути і сильні голоси радості. Для прикладу звернімося до подій у Німеччині 1930-х років.

До квітня 1935 року Гітлер та його фашистська партія заборонили Свідкам Єгови займати будь-які посади на державній службі. Через християнський нейтралітет Свідків арештовували, ув’язнювали і відправляли у концентраційні табори (Івана 17:16). В кінці серпня 1936 року відбулися масові арешти Свідків Єгови. Тисячі з них були вислані в концентраційні табори, де вони залишалися, якщо тільки не загинули, до 1945 року. Як же Свідки реагували на таке нелюдське ставлення у таборах? Може здаватися дивним, але незважаючи на безрадісні обставини, вони підтримували свою радість.

«Скеля серед болота»

Англійський історик Крістін Кінґ взяла інтерв’ю в одної католички, яка перебувала у таборі. «Я ніколи не забуду те, що вона розповіла,— каже доктор Кінґ.— Вона детально описала жахливе життя та гидкі умови, в яких жила. Вона також сказала, що знала Свідків Єгови і що ті Свідки були скелею серед болота. Чимось надійним серед усього того багна. За її словами, вони єдині не плювали, коли проходив охоронець. Тільки вони відповідали на все це не ненавистю, а любов’ю та надією і не втратили своєї мети».

Що дало Свідкам Єгови сили бути «скелями серед болота»? Непорушна віра в Бога Єгову та його Сина, Ісуса Христа. Тому хоч як старався Гітлер, він так і не зміг придушити їхню християнську любов і радість.

Послухайте спогади двох колишніх в’язнів табору через п’ять десятиліть після того, як вони успішно справилися з цим випробуванням віри. Одна з них розповідає: «Мене переповнює радість, коли я думаю про унікальний привілей доказати у найжорстокіших обставинах свою любов до Єгови і вдячність. Ніхто не змушував мене до цього! Навпаки, змушували нас вороги, які погрозами хотіли добитися того, щоб ми слухалися Гітлера більше, ніж Бога,— але це їм не вдалось! Я не тільки щаслива зараз, але через добре сумління я була щаслива навіть тоді, за тюремними стінами» (Марія Гомбах, 94 роки).

Інший Свідок каже: «Про час свого ув’язнення я згадую з вдячністю і радістю. Роки, проведені за часу Гітлера у в’язниці та концентраційних таборах, були важкі і сповнені випробовувань. Але я не жалкую про них, тому що вони навчили мене цілковито покладатися на Єгову» (Йоганнес Нойбахер, 91 рік).

«Цілковито покладатися на Єгову» — це і є секрет радості, яку мають Свідки Єгови. Тому вони радісні, хоча й живуть у безрадісному світі. Кілька місяців тому їхня радість була очевидною на обласних конгресах «Люди, що радісно хвалять Бога». Перегляньмо коротко ці радісні зібрання.

[Ілюстрація на сторінці 4]

Марія Гомбах.